ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 826/13904/14
адміністративне провадження № К/9901/36838/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Малого приватного підприємства «Гетьман» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року (прийняте в складі: головуючого судді Літвінової А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Мєзєнцева Є.І., суддів Земляної Г.В., Кузьмишиної О.М.)
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
І. Короткий зміст позовних вимог
1. Мале приватне підприємство «Гетьман» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 14 серпня 2014 року № 0003452203 та № 0003462203..
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Підприємство зазначило, що податковим органом зроблено протиправні висновки щодо заниження товариством зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в силу нікчемності правочинів, укладених з товариством з обмеженою відповідальністю «Полісістемс».
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року №826/13904/14 відмовлено в задоволенні позову малому приватному підприємству "Гетьман".
4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволені.
6.1. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року №0003462203, №0003452203, винесене Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
7. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали, що господарські операції позивача із його контрагентами є реальними, підтверджуються належним чином оформленими бухгалтерськими та первинними документами позивача, а тому нарахування відповідачем грошового зобов`язання із податку на додану вартість є протиправним.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
8. 31 грудня 2020 року податковий орган не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх норм матеріального та процесуального права щодо задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №826/13904/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
8.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №826/13904/14 стало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
8.2. Так, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 справа № 826/14627/15, від 06.11.2018 справа № 826/16277/14, від 08.10.2019 у справі № 826/6836/18, від 18.06.2020 справа № 826/14035/17, від 13.02.2020 справа № 826/14627/15, від 26.06.2018 справа №816/1422/17, від 27.03.2018 р. у справі № 826/1588/13-а, від 26.06.2018 у справі № 826/24815/15, які за аналогічних обставин прийшли до протилежного висновку, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
8.3. Податковий орган зазначає, що зазначений у товарно-транспортних накладних автомобіль ГАЗЕЛЬ ГАЗ 33023 номер НОМЕР_1 , вантажопідйомність автомобіля ГАЗЕЛЬ ГАЗ 33023 номер НОМЕР_1 становить близько 5-ти тон, що унеможливлює транспортування загальної кількості товару зазначеної у товарно- транспортних накладних (ТТН від 03.02.2014 № 0302-2, від 07.02.2014 № 0702-1, від 13.02.2014 № 1302/1, від 20.02.2014 № 2002-1, від 25.02.2014 № 250-2, від 26.02.2014 № 2602-2 та від 27.02.2014 № 250-2 перевозяться напої в бутилках ємкістю 0,5 та 1,5 л, тонаж яких в зазначених ТТН становить від 10 до 25).
8.4. Податковий орган зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив із необґрунтованості висновків відповідача про порушення вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем із контрагентами підтверджується належними доказами, зокрема, первинними документами складеними у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
9. Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи..
10. 19 січня 2021 року справа №826/13904/14 надійшла на адресу Верховного Суду.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
11. Суди попередніх інстанцій установили, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого Приватного підприємства "Гетьман" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Полісістемс" (код ЄДРПОУ 37561005) за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки №348/26-57-22-03-10/21635903 від 23 липня 2014 року (далі по тексту - акт перевірки).
12. Проведеною перевіркою встановлено порушення пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижена сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 189 838,00 грн в тому числі по періодах: за лютий 2014 року - 173 366,00 грн, за березень 2014 року - 16 472,00 грн; завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) на суму 7161,00 грн за квітень.
13. На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 14 серпня 2014 року № 0003462203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 237 297,50 грн,, в тому числі: за основним платежем - 189 838,00 грн, за штрафними санкціями - 47 459,50 грн;
- від 14 серпня 2014 року №0003452203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7161,00 грн.
14. Уважаючи неправомірність дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.08.2014 за № 0003462203та №0003462203, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Позиція Верховного Суду
15. Спірним питання у цій справі правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Полісістемс за лютий, березень 2014 2018 року.
16. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
17. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
18. Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
19. За приписами п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
20. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
21. Відповідно до п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
22. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198ПК).
23. Згідно абз. 1 та 2 п. 201.10 статті 201 указаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
24. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
25. Тобто, з фактом реєстрації контрагентом (продавцем товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
26. За приписами п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
27. За п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затв. наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999р. (із змінами та доповненнями), запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
28. Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затв. наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000р. (із змінами та доповненнями), зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
29. Пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999р. (із змінами та доповненнями) визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
30. Відповідно до п.3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013р. (із змінами та доповненнями), фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
31. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
32. Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші).
33. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (п.5 ст.9 Закону № 996).
34. Згідно пп. 2.1 та пп. 2.4 статті 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 (далі за текстом - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
35. За п.2.5 Положення № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
36. Отже, первинні документи, зокрема рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.
37. За статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.
38. Перевіряючи реальність господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами на підставі допустимих і належних доказів та правомірність формування витрат за цими операціями, Суд зазначає наступне.
39. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що між Малим Приватним підприємством «Гетьман» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісістемс» (Постачальник) укладено Договір поставки №1/2014 від 03 лютого 2014 року, за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти товари відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно сплачувати їх вартість, на умовах даного Договору.
40. Відповідно до умов вказаного договору Постачальник передає Покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами цього договору.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 поставка товару здійснюється товарними партіями. Товарна партія формується Постачальником на підставі узгодженого з Покупцем замовлення.
41. Покупець здійснює оплату за поставлений Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у даному Договорі (пункт 3.1 Договору).
42. У підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем до матеріалів справи додано копії видаткових накладних та рахунків - фактур, виписаних у лютому 2014 року, згідно яких позивачем придбавалось у товариства з обмеженою відповідальністю «Полісістемс» харчові продукти, детальний перелік яких міститься в видаткових накладних (том1, арк. 67-98).
43. Так, товариство з обмеженою відповідальністю «Полісістемс» виписало на адресу позивача податкові накладні за лютий 2014 року на загальну суму 1 199 997,84 грн, в тому числі ПДВ - 199999,64 грн.
44. Крім того, позивачем до матеріалів надано копії товарно-транспортних накладних, відповідно до яких товар перевозився автомобільним перевізником «Софіятрансплюс» на замовлення ТОВ «Полісістемс».
45. Поставка вантажів, згідно вказаних ТТН здійснювалась на адреси орендованих позивачем складських приміщень, а подальша реалізація таких товарів здійснювалась у неспеціалізованих магазинах роздрібну торгівлю продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що не заперечується податковим органом.
46. Отже, копії видаткових накладних та рахунків - фактур, виписаних у лютому 2014 рок за особистими підписами, дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, та є первинними документами, що не мають дефектів, котрі в силу статті 9 Закону №996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними та допустимими доказами, підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин.
47. Водночас, Суд звертає увагу на те , що наявність або відсутність окремих документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що відбувався фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.
48. Указана позиція з цього приводу була викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №804/7470/16.
49. Суд звертає увагу податкового органу на те, що долучені позивачем до матеріалів справи копії оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
50. Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
51. Таким чином, відповідною первинною документацією позивачем підтверджено реальність спірних господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся.
52. За таких обставин Верховний Суд погоджується з судами першої та апеляційної інстанції, які дійшли висновку, щодо реальності господарських операцій з надання послуг.
53. Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання контролюючого органу на недостатність трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідних обсягів робіт (перевезення) контрагентом, оскільки, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.
54. Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.
55. Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
56. Вказане підтверджується позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 № К/9901/873/18.
57. У ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам у їх сукупності з дотриманням норм статей 70-72 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час розгляду справи судами) та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту.
59. Судом першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами, за якими Підприємством було сформовано податковий кредит, надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом як в акті перевірки, так і апеляційній скарзі, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі (аналогічні тим, які були вказані в запереченні на позовну заяву та в апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду.
60. З огляду на наведене, прийняте контролюючим органом податкові повідомлення-рішення від 14.08.2014 №0003452203 та №0003462203 не можна вважати законними і обґрунтованим, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
61. Посилання касатора на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах висновок Верховного суду від 13.02.2020 справа № 826/14627/15, від 06.11.2018 справа № 826/16277/14, від 08.10.2019 у справі № 826/6836/18, від 18.06.2020 справа № 826/14035/17, від 13.02.2020 справа № 826/14627/15, від 26.06.2018 справа №816/1422/17, від 27.03.2018 р. у справі № 826/1588/13-а, від 26.06.2018 у справі № 826/24815/15, а саме протиправність заниження доходу по господарським операціям з підприємствами, які не підтверджені належними первинними документами, Суд зазначає, що в цій частині доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, які наявні у матеріалах справи. Така перевірка судових рішень знаходиться за межами касаційного перегляду визначеному статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
62. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
63. Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VІІ. Судові витрати
64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
65. Керуючись статтями 3 328 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко