ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14492/17
касаційне провадження № К/9901/55191/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Вівдиченко Т.Р., Карпушова О.В.)
у справі № 826/14492/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві,
Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач-1) та Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач-2), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 20085-13, податкову вимогу від 25 квітня 2017 року № 6797-17 та рішення від 08 вересня 2017 року № 6797-17 про опис майна у податкову заставу.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 22 грудня 2017 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-2 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.
Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
07 липня 2020 року ГУ ДФС у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача-2 у справі - ГУ ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 20085-13, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Підставою для прийняття зазначеного акта індивідуальної дії послугувало те, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Nissan, модель Murano HB 3,5ЦВ CVT LE, 2014 року випуску, з об`ємом двигуна 3500 куб. см., який має середньоринкову вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є платником транспортного податку в 2016 році.
В подальшому, вважаючи податковий борг із транспортного податку в розмірі 25000,00 грн узгодженим, відповідач-2 прийняв податкову вимогу від 25 квітня 2017 року № 6797-17 та рішення від 08 вересня 2017 року № 6797-17 про опис майна у податкову заставу.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267.
Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.
Так, Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» внесено зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, які були чинними в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.
Згідно з абзацом першим підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378,00 грн (стаття 8 Закону України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік»).
Отже, платником транспортного податку за базовий податковий період - 2016 рік є власник легкового автомобіля, середньоринкова вартість якого становить понад 1033500,00 грн (1378,00 грн х 750) та з року випуску якого минуло не більше п`яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац другий підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною в пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 названого Порядку встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Мінекономрозвитку відповідно до Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).
На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно з додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що виключно надана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), інформація про визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля з урахуванням даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, є підставою для висновку про наявність/відсутність підстав для віднесення такого транспортного засобу до об`єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.
При цьому при прийнятті податкового повідомлення-рішення контролюючим органом повинна використовуватися інформація про автомобілі, яка отримана від Мінекономрозвитку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Утім, у справі, яка розглядається, відповідачі на підтвердження своєї позиції щодо правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання та, зокрема, на вимогу суду апеляційної інстанції інформацію про автомобілі, яку мали отримати від Мінекономрозвитку до 01 лютого 2016 року, не надали.
Водночас, позивачем долучено до матеріалів справи роздрукований із сайту Мінекономрозвитку розрахунок вартості транспортного засобу Nissan Murano HB 3,5, внутрішнього згорання, бензин, рік випуску - 2014, відповідно до якого середньоринкова вартість транспортного засобу становить 574929,00 грн.
Отже, зважаючи на відсутність належного розрахунку середньоринкової вартості належного ОСОБА_1 транспортного засобу, нарахування відповідачем-1 позивачу грошового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є протиправним, що, в свою чергу, обумовлює протиправність податкової вимоги від 25 квітня 2017 року № 6797-17 та рішення від 08 вересня 2017 року № 6797-17 про опис майна у податкову заставу.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача-2 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Замінити відповідача-2 у справі - Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова