ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/14743/18
адміністративне провадження № К/9901/69754/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи " Київський слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року (головуючий суддя - Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Ганечко О.М., Федотов І.В.) у справі №826/14743/18, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» про
- визнання дій службових осіб, які полягають у обмеженні свободи (триманні під вартою) без вмотивованого рішення суду з 10 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року, - протиправними.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказував на його безпідставне тримання під вартою службовими особами Державної установи «Київський слідчий ізолятор» у період з 10 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року за відсутності повного тексту ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у справі №757/39280/18-к. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у вказаній справі застосовано відносно позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 09 серпня 2018 року о 13-25 год. по 07 жовтня 2018 року о 13-25 год. Одночасно ОСОБА_1 визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов`язків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, у розмірі 3 000 000 грн. Як зазначає позивач, запобіжний захід до нього був застосований за відсутності мотивувальної частини судового рішення (повного тексту ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у справі №757/39280/18-к).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» про визнання дій протиправними та роз`яснено заявнику, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, визначеному Кримінально процесуальним кодексом України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди виходили з того, що особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, повинна звернутися до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи. Таким чином, встановлення обставин щодо безпідставності тримання під вартою особи та прийняття відповідного рішення є компетенцією відповідного слідчого судді в межах відповідної територіальної підсудності. З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що спірні відносини, які виникли між позивачем та Державною установою «Київський слідчий ізолятор» в процесі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, регламентовані КПК України, а відтак підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
29 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства та спрямовані на позбавлення позивача права на доступ до правосуддя. Зазначає, що позовні вимоги стосуються виключно адміністративної діяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень та недотримання ним Закону України «Про попереднє ув`язнення». Зазначає, що питання оскарження незаконності позбавлення волі згідно зі ст. 206 КПК України вирішується до або одночасно з вирішенням питання про застосування запобіжних заходів. Натомість оскаржувані дії відповідача стосуються відносин, які виникли після обрання запобіжного заходу позивачеві. Зауважує, що оскільки службові особи слідчого ізолятора до правоохоронних органів, рішення, дій чи бездіяльність яких можуть оскаржуватись в порядку ст. 303 КПК України не належать, позивач не має реальної можливості в судовому порядку визнати протиправними дії службових осіб відповідача щодо обмеження свободи позивача та отримати відшкодування.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує його безпідставне тримання під вартою службовими особами Державної установи «Київський слідчий ізолятор» у період з 10 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року за відсутності повного тексту ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у справі №757/39280/18-к.
В свою чергу, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у вказаній справі застосовано відносно позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 09 серпня 2018 року о 13-25 год. по 07 жовтня 2018 року о 13-25 год. Одночасно ОСОБА_1 визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов`язків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, у розмірі 3000000 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, згідно пункту 2 частини другої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 206 КПК кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Згідно пункту 1 частини п`ятої статті 206 КПК незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов`язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У п. 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Як передбачено пунктом 2 частини другої статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є безпідставне тримання позивача, як він вказує, під вартою службовими особами Державної установи «Київський слідчий ізолятор» у період з 10 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року за відсутності повного тексту ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у справі №757/39280/18-к.
Аналіз положень ст. 206 КПК України свідчить про те, що особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, повинна звернутися до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.
Суд вважає безпідставними посилання скаржника на те, що питання оскарження незаконності позбавлення волі згідно зі ст. 206 КПК України вирішується до або одночасно з вирішенням питання про застосування запобіжних заходів, оскільки вказана правова норма таких положень не містить.
Зазначеною правовою нормою передбачені повноваження слідчого судді вирішувати питання звільнення особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільненої з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, шляхом постановлення ухвали, якою суддя зобов`язує будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.
Таким чином, посилання скаржника на те, що оскаржувані дії відповідача стосуються відносин, які виникли після обрання запобіжного заходу позивачеві та на те, що позивач не має реальної можливості в судовому порядку визнати протиправними дії службових осіб відповідача щодо обмеження свободи позивача та отримати відшкодування, є безпідставними та необґрунтованими.
Колегія суддів зауважує, що КПК України передбачений певний порядок дій особи, яка вважає, що вона безпідставно позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, та повноваження слідчого судді для вирішення цього питання, тоді як оскарження дій посадових осіб державної установи щодо тримання цієї особи під вартою в адміністративному судочинстві не передбачено діючим процесуальним законодавством.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків, що встановлення обставин щодо безпідставності тримання під вартою особи та прийняття відповідного рішення є компетенцією відповідного слідчого судді в межах відповідної територіальної підсудності, а отже розгляд та вирішення обґрунтованості вимог, наведених позивачем у позові (щодо безпідставності тримання під вартою), належать до компетенції відповідного слідчого судді в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою. Обґрунтованість тримання під вартою у такому випадку перевіряється слідчим суддею за правилами КПК.
При цьому, адміністративний суд у такому випадку не вправі надавати оцінку діям посадових осіб відповідних установ, порядок вчинення яких регулюється КПК, фактично втручаючись таким чином у хід кримінального провадження.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.
Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 826/14743/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова