31.07.2023

№ 826/17866/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа №826/17866/18

адміністративне провадження № К/9901/27842/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/17866/18

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України, Представництва Президента України в Автономній республіці Крим

про визнання протиправними і скасування постанови, визнання протиправним і скасування розпорядження,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Оксененко О.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України і Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, у якому просив:

- визнати протиправною і скасувати з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 в частині, що стосується Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим;

- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26 із здійсненням наступного перерахунку заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18 січня 2018 року він працював на посаді головного консультанта служби правового аналізу Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - «Предстваництво»), що відноситься до посад державної служби категорії "В". Розмір його посадового окладу з моменту призначення на посаду і до 4 жовтня 2018 року становив 7 500 грн згідно умов конкурсу на посаду.

4 жовтня 2018 року Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим повідомило позивача про зменшення розмірів посадових окладів державних службовців Представництва відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 (далі - «Постанова №784»).

Позивач зазначає, що Постановою №784 змінено юрисдикцію Представництва із загальнодержавної до такої, яка поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, що, у свою чергу, призвело до зменшення посадових окладів посадових осіб і державних службовців Представництва, у тому числі позивача.

ОСОБА_1 посилається на статтю 139 Конституції України, Закон України «Про Представництво Президента України в АРК», якими визначено статус Представництва саме як загальнодержавного органу, а тому Кабінет Міністрів України своєю постановою не мав повноважень цей статус змінювати.

За таких обставин, зважаючи на те, що оспорюваною постановою було порушено, в тому числі, права позивача на оплату праці у належному розмірі, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною і скасування Постанови №784, а також визнання протиправним і скасування розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26, якою було введено в дію новий штатний розпис згідно Постанови №784.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними і такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, положення Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» від 12 вересня 2018 року №784 в частині:

1) пункту 2 Змін, які вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, а саме: положення стосовно доповнення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 абзацом такого змісту:

«Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України»;

2) пункту 3 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 а саме: положення стосовно виключення з Додатку (Додатку 1 у новій редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304) такої позиції: «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 13100, Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12900, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12500»;

3) наявності у назві Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 слів «Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим»;

4) наявності у тексті Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 слів «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 1,6, Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,4, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,25».

Визнано протиправним і скасовано розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26 «Про введення в дію штатного Розпису Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» в частині, що стосується виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» від 12 вересня 2018 року №784.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про скасування Постанови КМУ №784.

Постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року було скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Повертаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зауважив про необхідність:

- дослідження (перевірки) під час апеляційного розгляду питання визначення юрисдикції Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим як такого, що поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, у зв`язку з прийняттям оскаржуваної постанови КМУ;

- дослідження питання обґрунтованості віднесення Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим до органів, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, а не на територію держави в цілому.

До того ж, Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушеного права позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваної Постанови №784, адже він був здійснений без перевірки фактичних обставин справи, так як не був наданий аналіз розміру фактичної заробітної плати позивача після прийняття Постанови №784. Відтак, Суд відхилив доводи суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі.

Шостий апеляційний адміністративний суд, повторно розглянувши справу, прийняв постанову від 24 вересня 2020 року, якою рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2019 року скасував повністю й ухвалив нове про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2019 року залишити без змін.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представництво Президента України в Автономній республіці Крим у поданому відзиві на касаційну скаргу також зазначило про правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим, просило залишити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 з 18 січня 2018 року працював на посаді головного консультанта служби правового аналізу Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, що відноситься до посад державної служби категорії "В".

Згідно з довідкою від 25 жовтня 2018 року №2217/06-27-18 розмір його посадового окладу з моменту призначення на посаду і до 4 жовтня 2018 року становив 7 500 грн згідно умов конкурсу на посаду.

Постановою Кабінету Міністрів України №784 від 12 вересня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» були внесені зміни у цю постанову Уряду України.

У цей же день ОСОБА_1 повідомлено про зміну умов оплати державної служби.

З урахуванням цих змін, керівником Представництва видано розпорядження №26 від 4 жовтня 2018 року «Про введення в дію штатного Розпису Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим».

Відповідно до цього штатного розпису посадовий оклад головного консультанта служби правового аналізу становить 4 800 грн.

Позивач вважає постанову Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 і розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26 протиправними і просить їх скасувати.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року, Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 3 цього Закону, Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з частиною третьою статті 4 цього Закону, Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Частинами першою і другою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» установлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 50 указаного Закону, проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

За приписами частини першої статті 51 цього Закону, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

За змістом пункту 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 18 липня 2007 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1156 від 9 листопада 2011 року) (далі - «Регламент»), проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.

Пунктами 1, 2, 4, 5 § 33 глави 2 розділу 4 Регламенту зазначено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів України.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів України є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Якщо питання, що потребує: врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є: заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів України підлягає погодженню усіма заінтересованими органами, зокрема, Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Національним агентством України з питань державної служби, Міністерством юстиції України. Крім того, проект акта опрацьовано Адміністрацією Президента України та Національним агентством з питань запобігання корупції.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року, умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.

На виконання вказаних законодавчих положень, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (у редакції до 4 жовтня 2018 року) затверджено розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), згідно з додатком.

Згідно з Додатком в первісній редакції посада Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим передбачала місячний посадовий оклад в розмірі 13 100 грн, Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12 900 грн, Заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - 12 500 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2016 року №411 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» назву постанови викладено в такій редакції: «Про умови оплати праці керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року №493 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №518» назву постанови викладено в такій редакції: «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», додаток до постанови викладено у новій редакції (розміри посадових окладів вказаних вище посадових осіб Постійного Представництва Президента України в АРК не змінилися).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» пункт 1 викладено в такій редакції:

1. Затвердити такі, що додаються:

розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники) згідно з додатком 1;

коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівних працівників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), до посадового окладу керівника державної служби в державному органі з урахуванням його юрисдикції згідно з додатками 2 і 3.».

2. Пункт 4 доповнено абзацами такого змісту: «Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України; першому заступнику та заступнику Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим»;

3. У додатку до постанови: 1) слово «Додаток» замінено словом і цифрою «Додаток 1»; 2) виключено такі позиції: Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 13 100 грн, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12 900 грн, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12 500 грн.

4. Доповнено постанову додатками 2 і 3 такого змісту: «Додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 «КОЕФІЦІЄНТИ СПІВВІДНОШЕНЬ посадових окладів керівних працівників обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», до посадового окладу керівника державної служби в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, мм. Києва або Севастополя", до якого включено посади голів обласної державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх перших заступників, заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим з коефіцієнтами 1,6; 1, 4; 1, 25.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні цього спору, яке полягає у наступному:

1) Позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята у складі суддів Шостого апеляційного адміністративного суду за участю судді Мельничука В.П. Зауважує, що суддя Мельничук В.П. був у складі колегії суддів апеляційного суду в справі №640/22415/18, постановою якої було відмовлено у задоволенні позову Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим щодо оскарження, серед іншого, Постанови №784, тобто тієї, що є предметом розгляду в цій справі. Відтак, на переконання позивача, суддя Мельничук В.П. мав бути відведений (або написати заяву про самовідвід) від розгляду цієї справи, оскільки є упередженим з підстав розгляду справи №640/22415/18.

До того ж, звертав увагу, що 4 липня 2020 року позивачем було подано заяву про відвід судді Мельничука В.П. на підставі пункту 4 частини першої статті 36 КАС України (т. 4 а.с. 106-110), однак ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Мельничука В.П. було визнано необґрунтованою, справу передано для визначення судді для вирішення питання про відвід (т. 4 а.с. 121-122).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Мельничука В.П. було відмовлено (т. 4 а.с. 125-128).

2) Позивач вказує на безпідставне затягування розгляду справи судом апеляційної інстанції.

3) ОСОБА_1 зазначає, що розгляд справи й ухвалення в ній остаточного судового рішення відбулось за відсутності позивача та його представника. Зауважує, що при новому апеляційному розгляді справи відбулось три судові засідання, з яких на перших двох були присутні позивач і його представник, а останнє судове засідання, у якому було ухвалено остаточне судове рішення у справі, було проведено за відсутності як позивача, так його представника.

Позивач зауважує, що заздалегідь до судового засідання, яке відбулось 24 вересня 2020 року, представником позивача було подано клопотання про його відкладення, з підстав того, що він братиме участь в цей день в розгляді двох адміністративних справ у П`ятому апеляційному адміністративному суді у якості представника (місто Одеса) (т. 4 а.с. 226). До того ж, ОСОБА_1 також було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою позивача (т. 4 а.с. 225). Попри наявність обох клопотань сторони позивача про перенесення судового засідання, суд розглянув справу по суті й ухвалив у ній остаточне судове рішення.

4) Позивач зазначає, що апеляційним судом не було досліджено зібрані у справі докази і не надано їм належної оцінки, чим не виконано вимоги Верховного Суду, визначені постановою від 18 червня 2020 року, та які стали підставою для направлення справи на новий апеляційний розгляд.

5) ОСОБА_1 також зазначає, що апеляційний суд безпідставно вийшов за межі апеляційної скарги Кабінету Міністрів України. Таку тезу позивач обґрунтовує тим, що апеляційна скарга Кабінету Міністрів України була подана на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року в частині вимог щодо визнання протиправною і скасування з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 в частині, що стосується Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Тобто, рішення окружного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування з моменту прийняття розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26 ніким не було оскаржене. Вихід за межі вимог апеляційної скарги позивач вбачає безпідставним і необґрунтованим.

6) До того ж, позивач зауважив, що при апеляційному розгляді справи брав участь в якості представника відповідача-2, а саме: Представництва Президента України в Автономній республіці Крим, неналежний представник. Позивач зазначає, що Чехун А.В. , який був допущений судом до участі у справі в якості представника Представництва Президента України в Автономній республіці Крим, не надав суду доказів того, що він є адвокатом. Тому, брати участь у справі в якості представника сторони міг виключно у порядку самопредставництва юридичної особи. Проте, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - «ЄДРПОУ»), Чехун А.В. не включений до цього реєстру як підписант Представництва, інших доказів щодо самопредставництва в матеріалах справи немає.

Про ці обставини позивачем було доведено до відома суду шляхом подання заяви про припинення повноважень представника, яка скерована до суду 31 серпня 2020 року (т. 4 а.с. 207-208).

За таких обставин, позивач вбачає указані порушення процесуального права підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Предметом дослідження в цьому випадку постають виключно процесуальні аспекти прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення.

Щодо питання відводу члена колегії суддів апеляційного суду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 червня 2020 року, головуючим у справі №826/17866/18 було визначено суддю Лічевецького І.О. До складу колегії також увійшли судді Оксененко О.М. і Мельничук В.П. (т. 4 а.с. 101).

6 липня 2020 року до суду надійшла заява позивача від 4 липня 2020 року про відвід судді Мельничука В.П. у справі №826/17866/18.

Заява була мотивована тим, що суддя Мельничук В.П. був у складі колегії суддів апеляційного суду при розгляді справи №640/22415/18 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконною постанови в частині, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, за наслідками розгляду якої у постанові суду від 11 березня 2020 року висловлено позицію, за якою оскаржуваною постановою КМУ не визначено юрисдикцію Представництва та не здійснено впливу на трудові відносини працівників Представництва. Натомість, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №826/17866/18, яка є предметом повторно апеляційного перегляду, містяться інші висновки.

Заявник вбачає, що вказані обставини свідчать про те, що суддя Мельничук В.П. вірогідно матиме особисту зацікавленість у збереженні власної публічної думки, викладеної у постанові суду від 11 березня 2020 року в справі №640/22415/18, яка суперечить позиції Верховного Суду в справі №826/17866/18. До того ж, зазначив, що подібність справ №640/22415/18 і №826/17866/18 вказує на поширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 37 КАС України і свідчить про необхідність відводу судді.

13 липня 2020 року ухвалою апеляційного суду в складі колегії суддів: Лічевецький І.О., Мельничук В.П., Оксененко О.М., заяву позивача визнано необґрунтованою, питання про відвід судді Мельничука В.П. передано на розгляд іншого судді. Колегія суддів, визнаючи заяву позивача про відвід необґрунтованою, виходила з того, що доводи, вказані в ній, не є підставами для відводу судді, які визначені статтею 36 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (суддя Степанюк А.Г.) в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Мельничука В.П. відмовлено.

За наведених обставин, Суд не вбачає процесуальних порушень в порядку розгляду заяви ОСОБА_1 , оскільки заява про відвід судді була розглянута відповідно до вимог статті 40 КАС України.

Відповідно до статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Відповідно до частини першої статті 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, винесеного за результатами нового розгляду цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, що суддя Мельничук В.П. не був у складі колегії суддів при розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції вперше, тобто до скасування постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року постанови апеляційного суду з направлення справи на новий розгляд.

Доводи позивача щодо упередженості судді Мельничука В.П. ґрунтувались на його участі в складі колегії суддів апеляційного розгляду справи №826/17866/18 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконною постанови в частині, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, предметом розгляду в якій, серед іншого, була Постанова №784.

Пункт 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у відповідній частині передбачено: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.

Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

До того ж, відповідно до статті 3 Кодексу суддівської етики суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, не може бути підставою для відводу (самовідводу) судді рішення або окрема думка судді в інших справах, крім того позивач не обґрунтовує у чому саме полягає упередженість судді.

Крім того, при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення Європейського Суду з прав людини від 10 грудня 2009 року у справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява №4785/02 та рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2013 року в справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Тобто, не може бути підставою для відводу (самовідводу) судді заява, яка містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Відтак, Верховний Суд не знаходить обґрунтованих підстав для відводу судді Мельничука В.П., заявленого позивачем у цій справі.

Щодо доводів позивача про безпідставне затягування розгляду справи судом апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що Шостий апеляційний адміністративний суд, після перегляду справи судом касаційної інстанції, отримав її 26 червня 2020 року, що підтверджено відповідним штампом на супровідному листі (т. 4 а.с. 100).

В той же день, було здійснено автоматизований розподіл справи між суддями, що підтверджено Витягом з протоколу (т. 4 а.с. 101).

1 липня 2020 року колегія суддів апеляційного суду прийняла справу до свого провадження і призначила справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 30 липня 2020 року (т. 4 а.с. 103).

6 липня 2020 року позивачем було подано заяву про відвід судді Мельничука В.П., розгляд та вирішення якої потребує дотримання процедури, визначеної статтею 40 КАС України.

Розгляд справи, призначений на 30 липня 2020 року, відбувся за участю всіх учасників процесу, що вбачається з протоколу судового засідання (т. 4 а.с. 198-201). Перерва у справі була оголошена до 10 вересня 2020 року. Надходження заперечень від учасників справи щодо оголошення у ній перерви не вбачається з протоколу судового засідання.

10 вересня 2020 року відбувся розгляд справи за участю всіх учасників процесу, за результатом якого було оголошено перерву до 24 вересня 2020 року. Надходження заперечень від учасників справи щодо оголошення у ній перерви також не вбачається з протоколу судового засідання (т. 4 а.с. 212-214).

У судовому засіданні від 24 вересня 2020 року, за участю представників відповідачів, суд розглянув справу по суті та прийняв оскаржувану постанову.

Відповідно до частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Як вбачається із матеріалів справи, судом апеляційної інстанції постановлено про прийняття справи до свого провадження (адже було скасовано Верховним Судом попередню постанову суду апеляційної інстанції) 1 липня 2020 року, а апеляційна скарга розглянута 24 вересня 2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 309 КАС України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що порушення строку розгляду апеляційної скарги, не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 350 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 3 квітня 2019 року в справі №814/2106/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини «розумна» тривалість провадження повинна бути оцінена відповідно до обставин справи і з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Полтораченко проти України» (заява №77317/01) від 18 січня 2005 року дійшов висновку, що попри те, що предмет судового розгляду у цій справі не був особливо складним, а також не дивлячись на відкладення справи і скасування в кінцевому підсумку остаточного рішення, винесеного на користь заявника, у випадку, коли провадження у справі в цілому з безперервним судовим розглядом не перевищило трьох років і двох місяців, можна стверджувати, що така тривалість сама собою не перевищує ту, яка вважається «розумною» (пункти 28 і 29 згаданого рішення).

За таких обставин, тривалість апеляційного розгляду цієї справи в межах менше ніж трьох місяців не є підставою для скасування ухваленого судового рішення.

Щодо розгляду та вирішення справи без участі позивача та його представника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про кожне судове засідання, що підтверджено відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення і власноруч написаними розписками про обізнаність дня, часу та місця проведення наступного судового засідання.

До того ж, у двох судових засідання позивач і його представник були присутні. Третє засідання, в межах якого було прийнято оскаржувану постанову апеляційного суду, було проведено за їхньої відсутності.

З матеріалів справи також вбачається, що 23 вересня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшли клопотання позивача і його представника про перенесення судового засідання у цій справі. Клопотання ОСОБА_1 мотивоване тим, що позивач не має можливості прибути в судове засідання у зв`язку з хворобою (т. 4 а.с. 225). Клопотання представника позивача мотивоване тим, що він як представник приймає участь в інших судових засіданні в цей день у П`ятому апеляційному адміністративному суді, а тому не має змоги бути присутнім при розгляді цієї справи (т. 4 а.с. 226).

З протоколу судового засідання від 24 вересня 2020 року вбачається, що вказані клопотання сторони позивача надійшли до суду, відповідачі в судовому засіданні вважали за можливе провести розгляд справи за відсутності сторони позивача, колегія суддів на місці ухвалила відмовити в задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи.

Проте, з матеріалів справи також вбачається, що до клопотань позивача і його представника про відкладення розгляду справи не долучено доказів в підтвердження тих обставин, які вони вважають підставами для перенесення розгляду справи. Відтак, цілком обґрунтовано суд апеляційної інстанції визнав такі причини неявки неповажними. Явка позивача в судове засідання не була визнана обов`язковою.

За таких обставин, під час касаційного перегляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в аспекті розгляду справи за відсутності позивача і його представника, оскільки в силу частини другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції мав процесуальні підстави розглянути справу за відсутності позивача (його представника), його неявка в цьому випадку не перешкоджала розгляду справи.

До того ж, позивач сам зазначав про надмірну тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів і не надання ним належної оцінки.

Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції не були досліджені зібрані у справі докази, чим не виконано вимоги Верховного Суду, визначені постановою від 18 червня 2020 року, які стали підставою для направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Проте, цей довід касаційної скарги є недостатньо обгрунтованим, адже позивач не зазначає, які конкретно докази не було досліджено судом.

Варто зауважити, що надання апеляційним судом тому чи іншому доказу правової оцінки відмінної від оцінки позивача, не може слугувати підставою для встановлення факту недослідження судом зібраних у справі доказів.

Щодо скасування апеляційним судом розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26.

Слід зауважити, що рішенням суду першої інстанції було одночасно скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 в частині, що стосується Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, а також розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26.

В апеляційному порядку на підставі скарги КМУ було переглянуто рішення суду першої інстанції в частині скасування постанови КМУ №784 та відповідно в цій частині відмовлено в задоволенні позову за результатом апеляційного розгляду.

Верховний Суд у постанові від 18 червня 2020 року скасував постанову апеляційного суду від 7 листопада 2019 року і направив справу на новий розгляд.

За результатом повторного апеляційного розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд скасував повністю рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року, тим самим апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2019 року: «Оскільки суд дійшов висновку про протиправність вказаної постанови в частині, що стосується Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, вимоги щодо визнання протиправним та скасування розпорядження також підлягають до задоволення як похідні».

Згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги і скасував розпорядження Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим виключно з підстав того, що ця вимога є похідною стосовно вимоги про визнання протиправним і скасування Постанови КМУ №784.

До того ж, що розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 4 жовтня 2018 року №26 видано у зв`язку з прийняттям оскаржуваної Постанови КМУ №784.

Апеляційний суд, встановивши неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, обґрунтовано вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги і скасував одночасно постанову КМУ і розпорядження, прийняте на її виконання, та використавсвої повноваження, надані КАС України для виправлення судової помилки.

Щодо повноважень представника відповідача - Представництва Президента України в Автономній республіці Крим Чехуна А.В.

Згідно з частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Частинами першою і другою статті 57 КАС України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Стаття 59 КАС України містить вимоги до документів, що підтверджують повноваження представників. Так, частина перша цієї статті визначає, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Частина третя статті 59 КАС України передбачає, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 59 КАС України).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що юридичні особи, суб`єкти владних повноважень беруть участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII.

Підпунктом 11 пункту 16-1 «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

В матеріалах справи міститься декілька довіреностей виданих Представництвом Президента України в Автономній республіці Крим, якими воно уповноважує Чехуна А.В. бути представником цього органу, зокрема, в суді. Доказів наявності у Чехуна А.В. статусу адвоката або особи в порядку самопредставництва матеріали справи не містять. Суд також погоджується з доводами скаржника, що ця справа не є справою незначної складності.

Одночасно, варто звернути увагу, що ОСОБА_2 після скасування Верховним Судом постанови апеляційного суду з направлення справи на новий розгляд не подавав жодних доказів за своїм посвідченням, а тому Суд не вбачає в цьому конкретному випадку ухвалення незаконного рішення судом апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

До того ж, така обставина не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення в розумінні частини третьої статті 353 КАС України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Стосовно клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду або у разі відмови на розгляд палати у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також з підстав наявності двох протилежних за змістом постанов Верховного Суду щодо питання визначення юрисдикції Представництва Президента України в Автономній республіці Крим Постановою КМУ №784, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

За змістом наведених норм процесуального закону, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд палати або Великої Палати, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проаналізувавши аргументи позивача, якими він обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд палати або Великої Палати Верховного Суду, а також беручи до уваги, що касаційне провадження у цій справі відкрито виключно на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, на яку покликається позивач.

З урахуванням викладеного, клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд палати або Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд палати або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду