ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 826/18038/14
адміністративне провадження № К/990/1646/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року (суддя: Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року (судді: Бужак Н.М., Кобаль М.І., Шевченко Е.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 1466к від 23 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади заступника прокурора Одеської області;
- поновити позивача на посаді заступника прокурора Одеської області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
На обґрунтування позовних вимог позивач указав на протиправність прийняття спірного наказу, оскільки обов`язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з посади та заборони в подальшому обіймати посади в органах державної влади із врахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є встановлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф. , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Позивач указує, що визначені у статті 3 Закону України «Про очищення влади» критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, не відповідають, зокрема, частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, і на думку позивача, фактично встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні дії або бездіяльність, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам частини другої статті 61 та статті 62 Конституції України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1466-к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Одеської області. Поновлено позивача на посаді заступника прокурора Одеської області. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 097 087,36 грн (два мільйони дев`яносто сім тисяч вісімдесят сім гривень 36 копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вказав, що, приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, Генеральна прокуратура України не врахувала основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 28 квітня 2021 року у розмірі
2 801 377, 88 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції погодився з вирішенням справи по суті позовних вимог та висновками суду першої інстанції, проте вказував на те, що в цьому випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме Прокуратурою Одеської області (Одеської обласною прокуратурою), де працював позивач та отримував заробітну плату, посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №808/892/17, від 14 грудня 2020 року у справі №826/17787/14 та від 04 лютого 2021 року у справі №808/8770/14.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора), тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
Посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 від 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14, суд апеляційної інстанції зазначив, що з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11 грудня 2019 року № 1155 (далі - постанова № 1155) не всім прокурорам України одночасно збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року № 505 і постанови № 1155).
Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 був чинним до 11 грудня 2020 року, що надалі був скасований згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100», та набрала законної сили 12 грудня 2020 року. Тому, за висновками суду апеляційної інстанції, цей пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню лише по дату 11 грудня 2020 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник указує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, яким встановлено, що прокурор (позивач) не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, тому застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Радишевської О.Р.,
Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року (суддя: Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року № 1569-к позивача призначено на посаду заступника прокурора Одеської області.
Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2011 року № 2153-к позивача призначено заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2012 року № 950 к позивача призначено заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 12 грудня 2012 року № 1908к позивача призначено заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальником Управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2014 року № 630-к позивача призначено на посаду заступника прокурора Одеської області.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
З огляду на вищевикладене, позивач в порядку статті 4 Закону України "Про очищення влади" подав заяву на ім`я Генерального прокурора України, в якій повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони на подальше перебування на посадах в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи позивача за поданням прокурора області (а.с. 49).
Уважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Релевантні джерела права
Відповідно до частини першої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким внесено низку змін до Закону № 1697-VII, зокрема замінено слова (назву) «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора».
Згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23 грудня 2019 року № 351, опублікованого у газеті «Голос України» 23 грудня 2019 року, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02 січня 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 (далі - у редакції, яка діяла на дату вирішення справи у суді першої інстанції) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком, визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник не оскаржує рішення судів попередніх інстанції по суті задоволених позовних вимог в частині скасування спірного наказу та поновлення позивача на посаді. Указує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не врахований висновок, сформований у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14.
Виходячи з підстав касаційного оскарження, необхідно зазначити, що Верховним Судом у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 досліджувалося питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213, якою із Порядку № 100 виключено пункт 10.
За висновком Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 встановлено, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, тому застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Тож у вимірі обставин у справі № 640/537/20 і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже він туди не переведений. Водночас прирівнювання посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, суперечило б вимогам Закону № 113-IX.
Аналогічний підхід до вирішення спірного питання в окресленій площині і за подібних правовідносин Верховний Суд висловив також у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20.
Окрім того, колегія суддів у справі № 640/537/20 звернула увагу на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 із Порядку № 100 виключено пункт 10, на який покликається позивач, доводячи помилковість розрахованої судами попередніх інстанцій суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначена постанова Уряду набрала чинності 12 грудня 2020 року, тож на дату постановлення рішення суду першої інстанції в цій справі (про поновлення на посаді) не було нормативних підстав для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як того вимагає позивач. За змістом частини другої статті 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу [або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік] суд ухвалює саме при винесенні рішення про поновлення на роботі. Звідси можемо стверджувати, що в цьому контексті стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу потрібно розглядати не як самостійні позовні вимоги (в сенсі способу захисту порушеного права), а як «похідну», додаткову складову ефективного захисту порушеного права у разі незаконного звільнення. Іншими словами, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу тут не є тим питанням, з приводу якого виникли спірні правовідносини, тому застосування Порядку № 100 в цьому випадку не передбачає застосування тієї його редакції, яка була чинною на час виникнення спору.
Отже, посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 від 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14, суд апеляційної інстанції зазначив, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України одночасно збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ).
За висновком Верховного Суду у справах № 640/537/20, № 826/17798/14, на який посилається скаржник, Суд також зазначив, що компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ. І з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до постанови № 505 і постанови № 1155).
Отож висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновку, який викладений у вказаних постановах, оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 505.
У контексті цього питання варто зазначити, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» від 09 грудня 2020 року № 1213 (яка набрала чинності з 12 грудня 2020 року) положення пункту 10 Порядку № 100 було виключено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено вже після таких змін, яких зазнав Порядок №100 (28 квітня 2021 року - рішення суду першої інстацнії, 09 листопада 2021 року - постанова апеляційного суду).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), шо узгоджується з принципом правої визначеності.
До того ж варто звернути увагу в контексті означеного питання на роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100».
Так, відповідно до цих роз`яснень, якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11 грудня 2020 року (включно), то застосовуються положення Постанови №100 без змін, внесених Постановою №1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12 грудня 2020 року і пізніше, то необхідно застосовувати положення Постанови №100 з урахуванням змін, внесених Постановою №1213.
Верховний Суд зазначає, що з цим позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2014 року, змін же Постанова №100 зазнала в аспекті виключення пункту 10 у грудні 2020 року, тому за весь період до внесення таких змін у Постанову №100 до спірних правовідносин могло бути застосоване положення про можливість застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу. При цьому, апеляційним судом враховано, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, з урахуванням Постанови № 1213, яка набрала законної сили 12 грудня 2020 року, тому застосував цей пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по дату 11 грудня 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №826/17708/14, від 08 лютого 2022 року у справі № 826/17610/14, від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а спірні судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
Судді О.Р. Радишевська
В.М. Соколов