№ 826/24284/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2020 року

Київ

справа №826/24284/15

адміністративне провадження №К/9901/17100/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 30 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 20 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування» (далі -ТДВ «СТ «Авеста Страхування», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 29 вересня 2015 року № 2341 «Про усунення порушень ліцензійних умов товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування» в частині порушення ліцензійних умов та законодавства про фінансові послуги, зазначених в пункті 1 констатуючої частини цього розпорядження.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження є незаконним та безпідставним, оскільки збільшення статутного капіталу позивача було здійснено за рахунок нерозподіленого прибутку товариства згідно частини чистого прибутку товариства за 2013 рік, у зв`язку з чим у останнього не було необхідності проведення через касу та/або поточні рахунки товариства суми на розмір збільшення такого капіталу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив того, що висновок відповідача про нерозміщення позивачем сформованого статутного капіталу у розмірі 80 000 000,00 грн на банківських рахунках товариства під час збільшення його розміру є необґрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Нацкомфінпослуг звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Нацкомфінпослуг зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що сума, на яку збільшено статутний капітал позивача, не проводилася через касу та/або поточні рахунки ТДВ «СТ «Авеста Страхування», що призвело до порушення пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», абзацу 2 частини першої статті 30 Закону України «Про страхування» та пункту 2.6 розділу ІІ Ліцензійних умов.

Від ТДВ «СТ «Авеста Страхування» відзиву або заперечення на касаційну скаргу Нацкомфінпослуг не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 19 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/24284/15, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами заперечення на касаційну скаргу Нацкомфінпослуг, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 4 березня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/24284/15 за касаційною скаргою Нацкомфінпослуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представником Нацкомфінпослуг подано клопотання про забезпечення його участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів встановлено, що оскаржуване розпорядження винесене за наслідками проведення планової виїзної перевірки ТДВ «СТ «Авеста Страхування» від 19 серпня 2015 року № 6/13-15, за результатами якої складено акт від 25 вересня 2015 року № 13/13-15.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, відповідачем встановлено, що протоколом зборів учасників ТДВ «СТ «Авеста Страхування» від 17 грудня 2013 року № 44 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства на 40 000 000,00 грн за рахунок частини чистого прибутку товариства за 2013 рік та затверджено статутний капітал в розмірі 80 000 000,00 грн.

Висновки акта перевірки обґрунтовані тим, що зареєстровані зміни до статуту товариства, затвердженого 19 грудня 2013 року на суму 40 000 000,00 грн, не проводились через касу та/або поточні рахунки ТДВ «СТ «Авеста Страхування».

На підставі цього відповідач в акті перевірки від 25 вересня 2015 року № 13/13-15 вказав про порушення позивачем вимог законодавства про фінансові послуги, зокрема, недотримання вимог до формування та/або зміни розміру статутного капіталу страховиком, що призвело до порушення частини другої статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», абзацу 2 частини першої статті 30 Закону України «Про страхування» та пункту 2.6 розділу ІІ Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 року № 40 (далі - Ліцензійні умови).

Відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 29 вересня 2015 року № 2341 «Про усунення порушень ліцензійних умов товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування» постановлено:

зобов`язати ТДВ «СТ «Авеста Страхування» усунути порушення ліцензійних умов та законодавства про фінансові послуги, зазначені в пунктах 1, 3, 4 констатуючої частини цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 29 жовтня 2015 року;

зобов`язати ТДВ «СТ «Авеста Страхування» усунути порушення ліцензійних умов та законодавства про фінансові послуги, зазначені в пунктах 2, 5-11 констатуючої частини цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 20 жовтня 2015 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Нацкомфінпослуг у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 1070/2011), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати заходи впливу, зокрема, зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про страхування» уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Підпунктом 41 пункту 4 Положення № 1070/2011 встановлено, що Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів.

Відповідно до підпункту 19 пункту 6 Положення № 1070/2011 Нацкомфінпослуг для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право видавати страховикам приписи про усунення виявлених порушень законодавства з питань страхової діяльності, а в разі невиконання таких приписів зупиняти чи обмежувати до усунення виявлених порушень дію ліцензій зазначених страховиків, приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення страховиків з Державного реєстру фінансових установ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Нацкомфінпослуг проведено планову виїзну перевірку ТДВ «СТ «Авеста Страхування» щодо дотримання вимог законодавства у сфері надання страхування послуг, за результатами якої складено акт від 25 вересня 2015 року №13/13-15. У цьому акті відповідач робить висновок про порушення позивачем вимог законодавства про фінансові послуги, зокрема, недотримання вимог до формування та/або зміни розміру статутного капіталу страховиком, що призвело до порушення частини другої статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», абзацу 2 частини першої статті 30 Закону України «Про страхування» та пункту 2.6 розділу ІІ Ліцензійних умов.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» при створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (складеного) капіталу, статутний (складений) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про страхування» при створенні страховика-резидента або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капітал повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного капіталу страховика-резидента цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Страховики зобов`язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності, зокрема, наявності сплаченого статутного капіталу для страховиків-резидентів або гарантійного депозиту для філій страховиків-нерезидентів та наявності гарантійного фонду страховика (абзац 2 частини першої статті 30 Закону України «Про страхування»).

Аналогічне положення закріплено в пункту 2.6 розділу ІІ Ліцензійних умов, згідно якого статутний капітал страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що вказаними положеннями встановлюється особливий порядок формування статутного (пайового) капіталу фінансової установи у вигляді обов`язкової сплати його у грошовій формі. При цьому встановлено заборону формування статутного капіталу за рахунок векселів, коштів страхових резервів, коштів, одержаних в кредит, позику та під заставу, нематеріальних активів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що протоколом зборів учасників ТДВ «СТ «Авеста Страхування» від 17 грудня 2013 року № 44 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства на 40 000 000,00 грн за рахунок частини чистого прибутку товариства за 2013 рік та затверджено статутний капітал в розмірі 80 000 000,00 грн. У зв`язку із збільшенням статутного капіталу до 80 000 000,00 грн 19 грудня 2013 року зареєстровано нову редакцію статуту ТДВ «СТ «Авеста Страхування» за № 10741050025028877.

Згідно з частиною першою статті 87 Господарського кодексу України статутний капітал господарського товариства - це сума вкладів його засновників та учасників. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, який прийнято відповідно до нього (частина друга зазначеної статті).

Статтею 15 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Відповідно до підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ПК України) господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно, є інвестиціями. Одним з видів інвестицій є реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій (підпункт в пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку є дивідендом (абзац перший підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Виходячи з того, що дивіденди виплачуються у грошовій формі, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що реінвестиція дивідендів у статутний капітал є грошовою формою збільшення статутного капіталу.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, у зв`язку з наступним.

З наявних у матеріалах справи копій звітних документів позивача судами встановлено, що в бухгалтерському обліку ТДВ «СТ «Авеста Страхування» відображено операції по збільшенню статутного капіталу за рахунок реінвестиції частини чистого прибутку товариства, тобто учасники товариства поповнили статутний капітал за рахунок нерозподіленого прибутку.

З документів бухгалтерського обліку товариства судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент збільшення статутного капіталу ТДВ «СТ «Авеста Страхування» з 40 000 000,00 грн до 80 000 000,00 грн відповідні кошти у розмірі 40 000 000,00 грн перебували на балансі ТДВ «СТ «Авеста Страхування» в якості нерозподіленого прибутку.

Зі змісту підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України вбачається, що дивіденди - це частина прибутку, який розподіляється та фактично сплачується учасникам товариства. Разом з тим, у справі, що розглядається фактичного розподілу прибутку та виплати дивідендів не відбулось, оскільки прибуток, за рахунок якого збільшено статутний капітал, є нерозподіленим, а тому статусу дивідендів він не набув.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, на момент прийняття рішення загальними зборами щодо реінвестиції на банківських рахунках та у формі готівкових коштів у ТДВ «СТ «Авеста Страхування» була сума 2,8 млн. грн, тобто сума значно менша ніж 40 000 000,00 грн.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить до висновку про правомірність розпорядження Нацкомфінпослуг від 29 вересня 2015 року № 2341 «Про усунення порушень ліцензійних умов Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування».

Колегія суддів також враховує, що розвиток національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання в державі і забезпечує відшкодування збитків у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, що має вплив на добробут населення, діяльність суб`єктів господарювання і держави. У зв`язку з цим надважливим є питання захисту прав споживачів фінансових послуг, зокрема, у сфері страхування. Саме на Нацкомфінпослуг покладаються повноваження щодо забезпечення дотримання суб`єктами страхового ринку вимог страхового законодавства шляхом, зокрема, надання ліцензій на здійснення страхової діяльності, здійснення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними ліцензійних умов, застосування заходів впливу до порушників страхового законодавства та своєчасного вжиття заходів, спрямованих на попередження погіршення фінансових показників діяльності страховиків.

Так, одним із важливих показників фінансової стабільності страхової компанії та, відповідно, гарантією захисту інтересів споживачів відповідних послуг є достатній статутний капітал, розмір та спосіб формування якого визначаються законодавством. При цьому встановлена законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про страхування» вимога щодо сплати статутного капіталу страхової компанії виключно у грошовій формі є гарантією фінансової стабільності страховика, а також запорукою того, що у разі настання страхового випадку застрахована особа отримає належну їй до виплати суму відшкодування. Таким чином, досягається надійність страхового ринку та підвищується довіра споживачів фінансових послуг до діяльності страхових компаній.

На цій підставі колегія суддів зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що збільшення статутного капіталу відбулось у грошовій формі, є неправильним, зокрема, таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме: статті 14 ПК України, статті 2 Закону України «Про страхування», статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Нацкомфінпослуг слід задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Оскільки суд касаційної інстанції приймає рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то за відсутності документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, у силу статті 139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Авеста Страхування» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко