ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2020 року
Київ
справа №826/27818/15
адміністративне провадження №К/9901/43316/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньо-торгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» до Державної служби експортного контролю України про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньо-торгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Мацедонської В.Е. від 30 березня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньо-торгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» (далі - ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби експортного контролю України (далі - Держекспортконтроль, відповідач), в якому просить скасувати постанову № 343 від 10 грудня 2015 року про накладення на ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що штраф за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю є санкцією, а позивачем, в свою чергу, вжито всіх можливих заходів для забезпечення виконання вимог закону для своєчасного подання звіту. Зазначає, що оскільки подача звіту безпосередньо залежала від надходження відповідних документів від іноземного партнера, застосування штрафу до позивача є безпідставним, у зв`язку з відсутністю його вини у несвоєчасному поданні звіту. Крім того, позивач звертає увагу, що через відсутність представника позивача при розгляді на засіданні Державної служби експортного контролю України та неможливості надати відповідні пояснення по суті справи, відповідачем порушено порядок розгляду справи, визначений законодавством, що у свою чергу є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з особливостями логістичних механізмів Міністерства оборони Індії позивач несвоєчасно отримав сертифікат підтвердження доставки, тому порушення строку подання звіту допущено не з вини позивача, що є підставою для скасування постанови про накладення штрафу.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду України від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Державної служби експортного контролю України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звіт про використання товарів у заявлених цілях позивачем подано із порушенням граничного терміну його подачі, відтак, відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду України від 30 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано до суду 14 квітня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/27818/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», однак розгляд справи цим судом не було закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 3 березня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/27818/15 за касаційною скаргою ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 30 березня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Представником скаржника та представником відповідача подані клопотання про забезпечення їх участі під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, в задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 3 березня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 3 липня 2014 року Держекспортконтроль надано ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» разовий дозвіл № 28271700 на експорт до Об`єднаного штабу Міністерства оборони Індії товарів військового призначення з терміном дії до 1 липня 2015 року.
ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» листом від 19 жовтня 2015 року № 31.5/15/8038 (вх. від 6 листопада 2015 року № 8183/15) подало до Державної служби експортного контролю України звіт про використання у заявлених цілях товарів, міжнародні передачі яких здійснені за разовим дозволом від 3 липня 2014 року № 28271700.
Державною службою експортного контролю України було складено протокол порушення суб`єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю № 343 від 1 грудня 2015 року, зокрема, несвоєчасне подання звіту про використання у заявлених цілях товарів, міжнародні передачі яких здійснені за разовим дозволом від 3 липня 2014 року № 28271700.
На підставі протоколу № 343 Державною службою експортного контролю України 10 грудня 2015 року прийнято постанову № 343 про накладення на суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів - юридичну особу штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому, що підтвердження доставки товару напряму залежить від контрагента - держави імпортера, відтак, у позивача не було можливості уникнути вчинення правопорушення, оскільки для подачі звіту про використання у заявлених цілях товарів, міжнародні передачі яких здійснені за разовим дозволом, необхідно було отримати підтвердження про доставку від контрагента.
Від представника Держекспортконтроль надійшло заперечення на касаційну скаргу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження Державної служби експортного контролю України у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 року № 549-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 549-IV).
Цей Закон регулює діяльність, пов`язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, з метою забезпечення захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов`язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях.
Відповідно до статті 1 Закону № 549-IV дозвіл - це документ, виданий центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, який надає право на експорт чи імпорт товарів. Дозвіл може бути разовим, генеральним або відкритим.
Згідно з положеннями частини другої статті 15 Закону № 549-IV разовий дозвіл чи висновок надається суб`єкту здійснення міжнародних передач товарів для проведення переговорів, пов`язаних з укладанням конкретних зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на здійснення міжнародних передач товарів, або для здійснення конкретних передач товарів згідно із зазначеними договорами (контрактами) і є дійсним протягом установленого строку, але не більш як протягом одного року.
Частиною першою статті 22 Закону № 549-IV встановлено, що суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів, якому надано дозвіл, висновок чи міжнародний імпортний сертифікат, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, письмові звіти про підсумки проведення переговорів, зазначених у статті 18 цього Закону, а також про фактично здійснені експорт та імпорт товарів, визначених у цих документах, та про використання зазначених товарів у заявлених цілях. Форма звіту та строки його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері державного експортного контролю.
Строки подання суб`єктами здійснення міжнародних передач товарів звітів до Держекспортконтроль затверджено наказом Державної служби експортного контролю України від 5 жовтня 2009 року № 86, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2009 року за № 994/17010 (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; наказ № 86).
Згідно цього наказу строк подання суб`єктами до Держекспортконтроль звітів про фактично здійснені міжнародні передачі товарів та про використання цих товарів у заявлених цілях стосовно зазначених у разовому дозволі на експорт або імпорт товарів становить не більше трьох місяців з дати закінчення строку дії дозволу.
Статтею 24 Закону № 549-IV встановлено, що неподання або несвоєчасне подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, звітів про використання цих товарів у заявлених цілях віднесено до порушень вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.
За змістом статті 25 Закону № 549-IV за зазначене порушення Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, накладає на суб`єктів здійснення міжнародних передач товарів - юридичних осіб штраф в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі системного аналізу наведених правових норм можна дійти до висновку про те, що суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів, якому надано дозвіл (разовий дозвіл) на експорт товарів, зобов`язаний протягом трьох місяців з дати закінчення строку дії дозволу подати до Держекспортконтроль звіт про використання експортованих товарів у заявлених цілях у формі, затвердженій Держекспортконтроль. Неподання або несвоєчасне подання відповідного звіту є порушенням вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, яке тягне за собою відповідальність у формі штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Органом, уповноваженим на здійснення державного експортного контролю, зокрема, на підставі аналізу звітів суб`єктів господарювання, та накладення штрафів у разі виявлення порушень у сфері державного експортного контролю, наділений Держекспортконтроль.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, термін дії разового дозволу № 28271700 на експорт до Об`єднаного штабу Міністерства оборони Індії товарів військового призначення, наданий позивачу, сплив 1 липня 2015 року, тобто останній термін подання звіту - 1 жовтня 2015 року (не більше трьох місяців з дати закінчення строку дії дозволу). При цьому звіт про використання товарів у заявлених цілях фактично подано позивачем лише 16 жовтня 2015 року, тобто із порушенням граничного терміну його подачі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана постанова прийнята Держекспортконтролем відповідно до покладених на нього повноважень та на підставі вимог чинного законодавства.
Стосовно доводів скаржника про відсутність його вини у несвоєчасному поданні звіту, оскільки держава-експортер своєчасно не надала сертифікат підтвердження доставки, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1 Закону № 549-IV визначено, що сертифікат підтвердження доставки - документ, виданий уповноваженим на це державним органом держави-імпортера, який підтверджує, що зазначені в ньому товари доставлено до цієї держави.
У цій же статті закріплено, що сертифікат кінцевого споживача - документ, яким кінцевий споживач визначає місце та мету кінцевого використання (встановлення) товарів і гарантує, що ці товари не будуть використані в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не будуть передані іншому споживачу на території держави призначення або реекспортовані без дозволу відповідного державного органу, а також бере на себе інші гарантії (зобов`язання) щодо імпортованих товарів, передбачені умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) чи вимогами держави - експортера товару.
Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 549-IV суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів зобов`язаний надати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, повну та достовірну інформацію про відоме йому кінцеве використання товарів, міжнародну передачу яких планується здійснити, а також оригінали документів про гарантії, які підтверджують використання товарів виключно в заявлених ним або іншим кінцевим споживачем цілях.
Суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів повинен вживати заходів для проведення перевірки доставки та кінцевого використання товарів у разі їх експорту і надавати про це інформацію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, а також сприяти уповноваженим на це державним органам України в проведенні ними таких перевірок.
Державний експортний контроль за виконанням кінцевими споживачами в Україні зобов`язань щодо використання у заявлених цілях імпортованих товарів здійснюється на підставі результатів аналізу звітів суб`єктів господарювання - кінцевих споживачів про фактичне застосування товарів, а також шляхом проведення планових вибіркових перевірок фактичного використання товарів за призначенням їх кінцевими споживачами.
Відповідно до наказу № 86 звіт про використання товарів у заявлених цілях має містити інформацію про найменування та кількість товару, кількість фактично поставленого товару, заявлене кінцеве використання товару, фактичне кінцеве використання товару.
За змісту наведених правових норм вбачається, що для складання та подання звіту про використання товарів у заявлених цілях суб`єкт експортної діяльності має отримати підтвердження фактичного використання поставленого товару у заявлених цілях. Документом, що підтверджує фактичне використання товару у заявлених цілях, є сертифікат підтвердження доставки, який надається кінцевим споживачем.
За таких підстав колегія суддів доходить до висновку про те, що ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» для подання звіту про використання товарів у заявлених цілях мало отримати сертифікат підтвердження від країни-отримувача, оскільки іншого офіційного способу перевірити фактичне використання товару у заявлених цілях законодавством не передбачено.
Разом з тим, посилання скаржника на несвоєчасне надання такого сертифікату країною-одержувачем як на підставу звільнення ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від відповідальності за порушення граничного терміну подання звіту, за даних обставин, колегія суддів оцінює критично, у зв`язку із наступним.
Статтею 7 Угоди про між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони визначено, що сторони повинні поглиблювати свій діалог і співробітництво та сприяти поступовій конвергенції у сфері зовнішньої та безпекової політики, у тому числі Спільної політики безпеки і оборони (СПБО), а також, зокрема, розглядати питання недопущення конфліктів та антикризового управління, регіональної стабільності, роззброєння, нерозповсюдження, контролю над озброєннями та експортом зброї, а також поліпшення взаємовигідного діалогу у космічній сфері.
Відповідно до статті 11 Угоди сторони вважають, що розповсюдження зброї масового знищення, супутніх матеріалів та засобів їхньої доставки як серед державних, так і серед недержавних суб`єктів становить одну з найсерйозніших загроз міжнародній стабільності та безпеці. У зв`язку із цим сторони домовились співробітничати й робити внесок у запобігання поширенню зброї масового знищення, супутніх матеріалів і засобів їхньої доставки у повній відповідності з їхніми зобов`язаннями в рамках міжнародних договорів та угод у сфері роззброєння і нерозповсюдження, а також іншими відповідними міжнародними зобов`язаннями та шляхом імплементації їх на національному рівні. Сторони домовились, що це положення становить невід`ємну складову цієї Угоди.
Згідно з положеннями статті 12 Угоди сторони розвивають подальше співробітництво з роззброєння. Співробітництво в галузі роззброєння також включає контроль над озброєннями, експортний контроль та боротьбу з незаконною торгівлею зброєю, зокрема стрілецькою і легкою.
Відповідно до статті 1 Закону № 549-IV товари подвійного використання - окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також послуги (технічна допомога), пов`язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Цією ж статтею Закону № 549-IV визначено, що державний експортний контроль здійснюється з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов`язань України.
Державна політика в галузі державного експортного контролю формується відповідно до таких основних принципів, зокрема, як пріоритетність національних інтересів України - політичних, економічних та військових, захист яких є необхідним для забезпечення національної безпеки.
Статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є, зокрема: злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму; загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об`єктів на території України; можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів; поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є, зокрема, відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання.
Отже, міжнародна передача товарів військового призначення та подвійного використання є предметом підвищеного державного контролю, оскільки ця сфера має надважливе міжнародне та суспільне значення. Україна, виступаючи суб`єктом міжнародного співробітництва у сфері протидії незаконному поширенню зброї та інших товарів військового та подвійного призначення, прийняла на себе, крім іншого, зобов`язання щодо створення ефективної системи контролю за поставками такої продукції. Отже, здійснюючи діяльність у сфері експорту товарів військового призначення та подвійного використання, суб`єкт господарської діяльності несе підвищену відповідальність за дотримання вимог законодавства, що регулює таку діяльність.
Отже, за даних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що порушення контрагентом - державою-експортером своїх зобов`язань щодо надання сертифікатів підтвердження доставки та звіту кінцевого споживача не може бути підставою для звільнення ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від відповідальності за допущене порушення законодавства в галузі державного експортного контролю.
Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France»,, заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, пункт 59).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньо-торгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко