№ 826/6463/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №826/6463/17

адміністративне провадження №К/9901/63734/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року (судді Аліменко В.О., Бєлова Л.В., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/6463/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національної поліції України, Департаменту Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання бездіяльності протиправною,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), Департаменту Управління патрульної поліції у м. Києві (далі - Департамент УПП у м. Києві), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо захисту їх законних, конституційних і конвенційних прав і свобод.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 травня 2017 року група невстановлених осіб заблокувала вихід із квартир ОСОБА_3. і ОСОБА_2 з метою неможливості відвідування останніми урочистих заходів з нагоди свята. У зв`язку із протиправними діями вказаних осіб позивачі були змушені викликати поліцію, однак поліцейські жодних заходів для усунення порушень прав і законних інтересів позивачів не здійснили, правопорушення не припинили, чим, на думку позивачів, допустили протиправну бездіяльність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факти порушення прав, свобод і законних інтересів позивачів внаслідок протиправної бездіяльності Національної поліції України не знайшли підтвердження у ході судового розгляду цієї справи. Зокрема, суд установив, що екіпажі поліції прибули на місця виклику з метою забезпечення правопорядку та прав громадян при необхідності, але оскільки не було зафіксовано факту спричинення чи намагання спричинити шкоду, з особами, які перебували біля квартир позивачів, була проведена профілактична бесіда.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року та прийняв нове, яким адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо ненадання належного захисту законних, конституційних і конвенційних прав і свобод ОСОБА_3. і ОСОБА_2

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивачі неодноразово викликали поліцію та повідомляли щодо намагання невідомих осіб проникнути у їх помешкання. Органи поліції тричі приїздили на виклики позивачів, однак обмежились лише профілактичною бесідою, у той час як мали вжити заходи встановлені статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію». Отже, працівники Національної поліції України в порушення Конституції України та Закону України «Про Національну поліцію» не вжили жодних належних заходів для захисту прав та свобод позивачів, не застосували для цього покладених на них управлінських повноважень, а відтак, допустили протиправну бездіяльність. На переконання суду апеляційної інстанції, позивачами доведено належним чином порушення їхніх прав та інтересів, які виразилися у блокуванні їх житлових приміщень та встановленої бездіяльності органів поліції щодо ненадання їм належного захисту.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року відповідач - Національна поліція України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року.

Скаржник зазначає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не було встановлено факту виїзду за викликами позивачів поліцейських центрального органу управління Національної поліції України, або отримання цим відповідачем заяв чи скарг від позивачів у справі щодо неналежного реагування на їх заяви або виклики. Тому, на думку скаржника, незрозумілим є те, що за наявності двох відповідачів у справі, суд апеляційної інстанції визнав протиправною бездіяльність Національної поліції України, а не Департаменту УПП у м. Києві, працівники якого виїжджали на місця виклику позивачів. Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про порушення Національною поліцією України положень статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», не зазначив, які саме повноваження не були виконані поліцейськими. Докази, на які послався апеляційний суд в обґрунтування своєї позиції, стосуються надання оцінки діям слідчих підрозділів ГУНП в м. Києві щодо організації досудового розслідування кримінальних проваджень № 12017100050007301, № 12017100050007298 та № 12017100050007302. Крім того, витяги з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань лише констатують факт відкриття кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_1 , а їх зміст не містить інформації щодо бездіяльності поліцейських. Також скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не розглянув аргументів відповідачів у справі в частині застосування поліцейськими превентивних заходів, передбачених статтями 32, 33 та 34 Закону України «Про Національну поліцію», а також те, що обрання виду поліцейського заходу в конкретній ситуації (випадку) є дискреційним повноваженням поліцейського.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, ухвалене з порушенням вимог статей 8 9 242 244 323 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині розгляду справи справедливим та безстороннім судом).

Ухвалою від 16 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Національної поліції України.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року залишити без змін. Позивачка вважає, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції повно, всебічно та неупереджено з`ясовані фактичні обставини справи, а також надана оцінка всім аргументам учасників справи, тому оскаржуване судове рішення скасуванню не підлягає.

Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

У силу положень частини четвертої статі 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

07 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 07 червня 2019 року № 656/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Політичний та громадській діяч ОСОБА_1. і її заступник ОСОБА_2. 09 травня 2017 року, в день Державного свята «Дня Перемоги», мали намір взяти участь у мирній акції та покласти квіти на могилу невідомого солдата, однак, група невідомих осіб заблокувала їх квартири та позбавила можливості взяти участь у запланованому заході.

У зв`язку із викладеними обставинами, 09 травня 2017 року о 07 год 46 хв. на телефонну лінію поліції « 102» надійшов виклик ОСОБА_1 щодо намагання невідомих осіб проникнути у її помешкання за адресою АДРЕСА_1 . Зазначений виклик був прийнятий черговою частиною Оболонського управління поліції ГУНП в м. Києві та зареєстрований у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події за № 27646.

09 травня 2017 року о 07 год 48 хв. оперативним черговим телефонної лінії « 102» прийнятий виклик було передано для реагування екіпажу УПП Департаменту патрульної поліції «Форт - 0552», який прибув на місце події о 07 год 52 хв.

У подальшому від ОСОБА_1 були зареєстровані ще виклики поліції о 07 год 49 хв., 08 год 03 хв., 08 год 07 хв. та 08 год 10 хв. За вказаними викликами були скеровані екіпажі УПП Департаменту патрульної поліції «Форт-0519» та «Форт-0503».

Згодом позивачка здійснила нові виклики поліції об 11 год 21 хв., 11 год 26 хв., 11 год 52 хв. та 12 год 18 хв., оскільки, як зазначала, невідомими особами продовжувалося блокування дверей. За вказаними викликами на адресу ОСОБА_1 було направлено екіпажі УПП Департаменту патрульної поліції «Форт-0552», «Форт-0506».

Усі зазначені виклики були отримані Оболонським управлінням поліції ГУНП в м. Києві та зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень, шляхом їх приєднання до первинної заяви № 27672.

За наслідками подій, що відбулися 09 травня 2017 року, поліцейськими УПП Департаменту патрульної поліції було підготовлено зведений рапорт, який направлено до Оболонського управління поліції ГУНП в м. Києві для вжиття заходів відповідно до вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.

Як зазначили відповідачі, по прибуттю за викликом поліцейськими було встановлено, що на місці події, на поверсі місцезнаходження квартири позивачки, перебувала група молодих людей до 30 осіб, без ознак приналежності до будь-якої з політичних партій або громадського руху, які розмовляли один із одним та не вчиняли жодних дій, які можна розцінити, як протиправне посягання на особу позивачки та її майно. Вказані особи ніяких активних дій не вчиняли та громадський спокій не порушували.

Також, 09 травня 2017 року на телефонну лінію « 102» о 08 год 22 хв. та о 08 год 30 хв. звернувся ОСОБА_2 (заступник лідера опозиційної Прогресивної соціалістичної партії України ОСОБА_1) із повідомленням про те, що за адресою: АДРЕСА_2 невідомі особи намагались проникнути до помешкання заявника та заблокували його у власному житловому приміщенні.

09 травня 2017 року на телефонну лінію « 102» о 08 год 35 хв. звернулася ОСОБА_7 , яка вказала, що за вище вказаною адресою 15 невідомих молодих чоловіків у темному одязі повідомили, що з боку партії ОСОБА_1 плануються провокації; п`ятеро чоловіків піднялись на 8 поверх, де мешкає ОСОБА_2 .

На вказані виклики оперативним черговим по місту Києву направлено екіпаж патрульної поліції № 0614, який підтвердив отримання виклику о 08 год 34 хв. та прибув на місце події о 08 год 40 хв.

З рапорту, яким лейтенант поліції Корженецький Б.М. доповідав про вказану подію начальникові УПП у м. Києві Департаменту патрульної поліції вбачається, що працівниками екіпажу № 0614 було вжито необхідних заходів з метою запобігання правопорушення та відібрано заяву і пояснення у заявника ОСОБА_2 , які у подальшому передано до Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві для реагування.

Вважаючи, що внаслідок протиправної бездіяльності Національної поліції України були порушені їх права, свободи та законні інтереси, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбулою Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1 цього Закону).

Згідно з статтею 3 Закону № 580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 8 зазначеного Закону обумовлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За правилами статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

У статті 23 Закону № 580-VIII визначені основні повноваження поліції. Так, поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; 4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

З установлених судами обставин справи слідує, що позивачі наголошували на тому, що група невідомих осіб 09 травня 2017 року намагалася проникнути та заблокувала вихід з їхніх квартир, у зв`язку із чим вони були змушені викликати поліцію.

На пропозицію прибувших за викликом працівників поліції написати заяву про вказану подію ОСОБА_1 відмовилася, не відчиняючи двері квартири та не виходячи із неї. Остання пояснила, що не виходила із квартири через страх завдання шкоди її здоров`ю невідомими особами, адже стіни під`їзду та двері розписані провокуючими гаслами.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи відеоматеріали, встановив, що на момент прибуття працівників поліції по виклику позивачів, протиправні дії, спрямовані на порушення їх прав, свобод та законних інтересів, з боку осіб, які знаходились біля їх житла, не вчинялися. Предметів, за допомогою яких цими особами могли бути написані провокуючі гасла на стінах під`їзду та дверях квартир, поліцейськими виявлено не було. Поліцейськими було проведено профілактичну бесіду з особами, які перебували біля квартири ОСОБА_1 з метою уникнення конфліктних ситуацій та запобігання порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 29 Закону № 580-VIII передбачені вимоги до поліцейського заходу. Так, поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.

Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.

Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.

Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.

Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.

Системний аналіз наведених законодавчих положень свідчить, що обрання поліцейського заходу, його ефективність, пропорційність, а також оцінка того, що обраний захід заподіє щонайменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам визначається безпосередньо поліцейським.

При цьому варто зауважити, що відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону № 580-VIII під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

У справі, що розглядається, позивачі просили визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо захисту їх законних, конституційних і конвенційних прав і свобод.

Суд акцентує увагу, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Оцінюючи дії працівників поліції у контексті встановлених судами обставин, Верховний Суд вважає, що обраний поліцейський захід, як-то проведення бесіди з особами, які перебували біля квартир позивачів, відповідав критерію ефективності та пропорційності, адже, працівниками поліції не було виявлено вчинення будь-яких протиправних дій, що могли б зашкодити здоров`ю чи майну позивачів.

Суд вважає передчасними твердження суду апеляційної інстанції про те, що обставини блокування квартир позивачів підтверджуються їхніми заявами до Національної поліції України про вчинення кримінального правопорушення, а також ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року у справі № 761/19888/17, рішеннями слідчих суддів Оболонського районного суду м. Києва від 9, 10 і 16 листопада 2017 року та витягами з кримінальних проваджень.

Як правильно зауважив Окружний адміністративний суд міста Києва, правова оцінка дій осіб, які перебували біля житла позивачів на момент прибуття працівників поліції, та встановлення факту наявності/відсутності в них складу кримінального правопорушення буде встановлена в ході досудового розслідування у межах кримінального провадження. До того ж, зміст зазначених вище документів не містить інформації щодо дій поліцейських під час виїзду на місця подій за викликом позивачів, а констатує факт необхідності відкриття кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що суд апеляційної інстанції, вказуючи про те, що працівники поліції не вжили заходи, передбачені статтею 23 Закону № 580-VIII, не зазначив, які саме заходи в даній ситуації мали бути вжиті поліцейськими.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскільки працівники поліції здійснили своєчасне реагування на повідомлення позивачів та належним чином, у межах своєї компетенції та повноважень, вчинили необхідні заходи з метою уникнення конфліктних ситуацій та запобігання порушення їхніх прав, свобод чи законних інтересів, то відсутні правові підстави вважати, що відповідачем було допущено будь-яку протиправну бездіяльність.

Отже, суд першої інстанції правильно констатував, що факти порушення прав, свобод, законних інтересів позивачів внаслідок протиправної бездіяльності Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке скасоване помилково, наявні підстави для скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та залишення в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341 344 349 352 356 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду