№ 826/7091/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 826/7091/16

касаційне провадження № К/9901/41392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2016 (суддя - Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді - Губська Л.В., Ісаєнко Ю.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.02.2016 №0282615131, №0292615131, №0302615131.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Ніка Трейдинг», ТОВ «Будспецкомплекс», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь-Рем-Торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки висновуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 02.02.2016 №0282615131, №0292615131, №0302615131.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частин 4, 5 статті 11, частини 2 статті 69, статті 70, частини 1 статті 86, статей 159 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача, не підтвердження господарських взаємовідносин за результатами зустрічних перевірок таких контрагентів, відсутності основних фондів, виробничих активів, трудових ресурсів у зазначених вище контрагентів позивача; наявності кримінальних проваджень відносно посадови осіб контрагентів позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами 2, 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.04.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 05.04.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 16.01.2016 №4/26-15-13-01-02/32977678 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в наслідок чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності за 2014 рік на загальну сум 917543,00 грн та занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 82862,00 грн;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, в наслідок чого занижено суму, що підлягає сплаті в сумі 276173,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.02.2016:

0282615131, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 345216,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 276173,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 69043,00 грн;

0292615131, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 103577,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 82862,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20715,00 грн;

0302615131, яким зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 917534,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтвердження господарських операцій за результатами зустрічних перевірок контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідних для здійснення господарської діяльності основних фондів, виробничих та трудових ресурсів, наявності кримінальних проваджень відносно посадови осіб контрагентів позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами 2, 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з контрагентами-постачальниками товарів (робіт, послуг): ТОВ «Ніка Трейдінг» за договором поставки продукції від 02.07.2013 №48014; ТОВ «Торгрембуд-1» за договором від 12.08.2014 №ДГ-00067, предметом якого є постачання нафтопродуктів (бензину А-98, А-95, А-80 (76) неетильованого, дизпалива) у вигляді бланків-дозволу; ТОВ «Ірпінь рем-торг» за договором від 10.07.2014 №ДГ-0000012, предметом якого є постачання нафтопродуктів (бензину А-98, А-95, А-80 (76) неетильованого, дизпалива) у вигляді бланків-дозволу; ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» за договором від 05.03.2014 №11/1, предметом якого є постачання нафтопродуктів (бензину А-98, А-95, А-80 (76) неетильованого, дизпалива) у вигляді бланків-дозволу.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду специфікації, рахунки-фактури, податкові і видаткові накладні, платіжні доручення, засвідчені банківською установою, товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності, журнал реєстрації довіреностей за 2013 та 2014 роки.

Продукція, яка придбавалася у ТОВ «Ніка Трейдінг» у подальшому була реалізована позивачем іншим суб`єктам господарювання (покупцям), зокрема, ТОВ «Аміті-Груп», ТОВ «Інженерна компанія «Антлія», філія «Переробний комплекс ТОВ «Вінницька птахофабрика», ТОВ «Інжиніринг Плюс», ТОВ «Саб арматура», ТОВ «ІНТЕРЕСТ LTD», ТОВ «Будівельно-монтажне управління 77», що підтверджується належним чином оформленими первинними документами (рахунками фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, тощо).

Придбані нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований, дизпаливо) у ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь Рем-торг», ТОВ «Східно європейська паливна компанія», в подальшому були використані позивачем у своїй власній господарській діяльності для заправляння автотранспорту, адже на балансі Товариства перебуває ряд автомобілів, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105, які безпосередньо використовуються позивачем у власній господарській діяльності. Зазначене також підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 203 (облік всіх видів палива) за 2014 рік, звітами про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за 2014 рік.

Господарські операції з ТОВ «Ніка Трейдінг», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь Рем-торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» відображені у бухгалтерському обліку платника, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 по кожному з вказаних контрагентів.

Також судами установлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Будспецкомлекс». Під час перевірки встановлено, що оригінали первинних документів по взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом вилучені на підставі протоколу обшуку від 18.02.2014, складеного старшим слідчим 1-го відділу КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві ст. лейтенантом податкової міліції Перепелицею С.С.

В ході перевірки до СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві відповідачем було надіслано запит від 30.12.2015 №28725/7/26-15-13-01-02 щодо забезпечення доступ до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. На момент складання акту перевірки відповіді не отримано.

Пунктом 85.9 статті 85 ПК України встановлено, що у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому пункту 85.9 статті 85 Кодексу, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган зобов`язаний був перенести терміни проведення перевірки, принаймні в частині що стосується взаємовідносин платника з ТОВ «Будспецкомлекс», до моменту отримання первинних документів від правоохоронного органу та передчасність висновків контролюючого органу про безтоварність господарських взаємовідносин із зазначеним контрагентом.

Судовими інстанціями установлено, що господарські операції з ТОВ «Ніка Трейдінг», ТОВ «Будспецкомлекс», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь Рем-торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 по кожному з вказаних контрагентів.

Надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV, у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Будь-яких зауважень щодо оформлення первинних документів, акт перевірки не містить, відповідач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентами, вимогам частини другої статті 9 Закону №996-ХІV.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про наявність негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у таких контрагентів достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, тощо, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на наявність кримінального провадження №32014100000000055 відносно посадових осіб ТОВ «Ірпінь Рем-Торг» за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, та №32015100020000005 відносно посадових осіб ТОВ «Торгрембуд-1» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 212 Кримінального кодексу України, оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагентів, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк