ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 826/7181/15
провадження № К/990/11035/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року (в складі головуючого судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року (у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів: Сорочко Є.О., Федотова І.В.), у справі №826/7181/15
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України про:
- скасування наказу Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року № 218к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Подільського району міста Києва;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва,
- стягнення з Генеральної прокуратури України середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2015 року до моменту фактичного поновлення на роботі,
- зобов`язання Генеральної прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про очищення влади» відбулося з недотриманням принципу презумпції невинуватості особи, за недоведеності наявності обґрунтованих підстав для його звільнення, а лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади»; позивач вказував на відсутність фактів вчинення ним дій чи бездіяльності, передбачених частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково:
скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року № 218к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Подільського району міста Києва;
поновлено ОСОБА_1 на посаду прокурора Подільського району міста Києва з 24 березня 2015 року;
стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2015 року по 05 липня 2021 року у розмірі 602 643,60 грн;
допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Подільського району міста Києва;
допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 11 442,60 грн.;
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для звільнення позивача стало виключно перебування останнім у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (1 рік 2 місяці) на посаді, передбаченою п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", водночас відповідачем не надано належних доказів щодо здійснення/прийняття позивачем рішень, вчинення дій чи бездіяльності, заходів спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
5. Суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення статті 235 КЗпП України, зазначали, що для забезпечення ефективного способу захисту порушеного права, позивача слід поновити на посаді прокурора Подільського району міста Києва, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіок за час вимушеного прогулу.
6. Обчислюючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 381,42 грн.; згідно з листами Міністерства соціальної політики України (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік", від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік", від 08 липня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік", від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік", від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" за період з 24 березня 2015 року по 05 липня 2021 року, - кількість робочих днів становить 1 580 днів.
7. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що з урахуванням 1 580 днів вимушеного прогулу, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 602 643,60 грн.
8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року задоволено клопотання про заміну сторони правонаступником у адміністративній справі №826/7181/15. Замінено Генеральну прокуратури України на його правонаступника - Офіс Генерального прокурора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
9. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями в частині обчислення та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі №826/7181/15 скасувати в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Офісу Генерального прокурора.
10. Підставою касаційного оскарження у даній справі скаржник зазначає:
- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №826/20483/14 стосовно застосування: статті 48 КАС України (якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом); статті 317 КАС України (вирішення судом першої інстанції вимог, за якими повинен відповідати суб`єкт владних повноважень, який не був залучений до участі у справі); статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (щодо системи органів прокуратури); статті 89 Закону України «Про прокуратуру» (про джерела фінансування органів прокуратури); підпункту 7 пункту 5 статті 22 Бюджетного кодексу України (стосовно головного розпорядника коштів); підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (що роботодавець - юридична особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами) у правовідносинах, де позивач перебуває у трудових відносинах з відповідною прокуратурою, до звільнення отримував заробітну плату у вказаній прокуратурі, яка є розпорядником коштів нижчого рівня та самостійно приймає рішення щодо фінансових зобов`язань у межах, виділених їм бюджетних повноважень. При цьому скаржник акцентує увагу на тому, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем за цими позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу прокуратурою міста Києва;
- пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження) у взаємозв`язку з положеннями частини другої, пункту 1 частини шостої статті 12, пункту 20 частини першої статті 4, частини третьої статті 257 КАС України та вимогами статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
11. Окрім того, скаржник зазначає про невірне обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у розмірі 602 643,60 грн., оскільки судами першої та апеляційної інстанцій неправильно визначено кількість робочих днів за період 23.03.2015 по 05.07.2021, а саме зазначено 1580 робочих днів, в той час, як відповідно до листів Міністерства соціальної політики загальна кількість робочих днів за вказаний період становить 1569 днів. А тому, як зазначає відповідач, сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 598 447,98 грн. (381,42 х 1569 робочих днів).
12. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду від сторони позивача не надходило, однак в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
13. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 06.05.2022.
14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №826/7181/15.
16. Ухвалою Верховного Суду від 25.08.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 11 грудня 2012 року № 1899к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Подільського району міста Києва строком на п`ять років.
18. Позивач звернувся до Генерального прокурора України з заявою про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищання влади" від 20 березня 2015 року.
19. Наказом Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 218к позивача звільнено із займаної посади прокурора Подільського району м. Києва у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України, на підставі довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , заяви ОСОБА_1
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
22. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
23. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
24. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
25. Як видно із матеріалів справи, суд першої інстанції проводив розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26. Однак, відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу в порядку спрощеного провадження, та вона (справа) підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
27. Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.
28. За приписами статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
29. Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
30. Згідно з частиною 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
31. Відповідно до частини 4 статті 257 КАС України, яка кореспондується із частиною 4 статті 12 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
32. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
33. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною 3 статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
34. Як видно із ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року, суд першої інстанції вважав необхідним розглянути вказану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
35. Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.
36. Щодо доводів касаційної скарги в частині підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
37. Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
38. Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
39. Так, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що скасування наказу про звільнення позивача, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді, з якої його звільнили, зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
40. Однак, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення з відповідача - Офісу Генерального прокурора, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахували наступного.
41. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
42. Статтею 89 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
43. Згідно з пунктом 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
44. В контексті наведеного, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з прокуратурою міста Києва та до звільнення отримував заробітну плату у вказаній прокуратурі, то середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах цієї справи безпідставно стягнуто з Офісу Генерального прокурора, який є неналежним відповідачем за цієї позовною вимогою.
45. Вказані висновки корелюються із висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14.
46. А тому доводи касаційної скарги знаходять своє підтвердження під час розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції.
47. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вказані обставини і не надали оцінку тому, чи до належної сторони заявлено позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.
48. Відповідно до частини 5 статті 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
49. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що залучення співвідповідача належить до повноважень суду першої інстанції.
50. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 826/17787/14.
51. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
52. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
53. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
54. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.
55. Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
56. Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, враховуючи приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (змінено найменування на Офіс Генерального прокурора) про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
57. Доводи скаржника із посиланням на листи Міністерства соціальної політики про врахування невірної кількості робочих днів під час обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів Верховного Суду відхиляє в силу вимог частини 2 статті 341 КАС України. Однак, їм може бути надана оцінка судом під час нового розгляду цієї справи.
58. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
59. Разом з тим, Суд звертає увагу, що 15 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
60. У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
61. А тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
62. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються
Керуючись ст. 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №826/7181/15 в частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.
3. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
4. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №826/7181/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду