ПОСТАНОВА
Іменем України
16 лютого 2023 року
м. Київ
справа №826/902/15
адміністративні провадження № К/9901/5753/18, №К/9901/5759/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., розглянувши заяви заступника Генерального прокурора України Стрижевської А.А. та Головного управління ДПС у м.Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (яку ухвалою Верховного Суду замінено її правонаступником - Головним управлінням ДПС у м.Києві, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2014 року №0001671701.
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2014 року №0001671701 про донарахування податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 1 998 872,99 грн., з яких 1 599 098,39 грн. - за основним платежем та 399 774,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, Інспекція прийняла на підставі акту від 13 жовтня 2014 року №4800/26-58-17-01-17-2856700579 документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем пункту 138.1 статті 138, пункту 153.8 статті 153, статті 164, пункту 170.2 статті 170, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з огляду на непідтвердження понесених витрат від операцій з інвестиційними активами, що призвело до недекларування інвестиційного прибутку в сумі 9 407 782,31 грн.
При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на ненадання ОСОБА_1 на перевірку документів, які підтверджують понесені ним витрати на придбання інвестиційного активу ТОВ «КУА «Фоззі Капітал» (ЗНПІФ «Корпоративні інвестиції») та інвестиційного активу ТОВ «ГК «Інвестиційні партнери».
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Заступник Генерального прокурора України та відповідач звернулись до Верховного Суду України з заявами про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року, в яких просили її скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Заступник Генерального прокурора України посилається на неоднакове застосування цим судом одних і тих самих норм матеріального права (підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2016 року у справі №826/15420/14.
З аналогічних підстав заява подана й Інспекцією, яка зазначала про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України приписів пункту 138.1 статті 138, пункту 153.8 статті 153, статті 164, пункту 170.2 статті 170, пункту 176.1 статті 176 ПК України, що мало наслідком прийняття різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, в підтвердження чого додала копію постанови Верховного Суду України від 26 червня 2007 року у справі №21-1514во06.
Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.
Товариство в запереченнях на подані заяви (з врахуванням додаткових письмових пояснень) з доводами та вимогами останніх не погодилось, просило залишити їх без задоволення, а постановлені у даній справі судові рішення - без змін.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 заяви з матеріалами справи передані до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII).
За змістом підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Суд, перевіривши матеріали справи, наведені у заявах доводи, дійшов висновку про таке.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС України одними з мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, проаналізувавши положення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.18 пункту 165.1 статті 165, підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну правову оцінку, вказали, що інвестиційний прибуток ОСОБА_1 за операціями з купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів емітента ТОВ «КУА «Фоззі Капітал» (ЗНПІФ «Корпоративні інвестиції») в розглядуваному випадку склав 40,00 грн., що і відображено ним в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (а не 14 782,00 грн., як помилково вважає відповідач). Крім того, позивачу виплачено дивіденди у виді часток, емітованих ТОВ «ГК «Інвестиційні партнери», без змін пропорції (часток) участі учасників у статутному капіталі товариства, які відповідно до підпункту 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються. Також, за наслідками проведення операцій з продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ГК «Інвестиційні партнери» у позивача не виникло обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки він поніс витрати на придбання відповідного інвестиційного активу в розмірі 237 476 250,00 грн., а отримав дохід від продажу частки цього активу в сумі 9 407 692,31 грн.
Разом з тим, в ухвалі від 02 березня 2016 року у справі №826/15420/14, копія якої надана на підтвердження наведених в заяві Заступника Генерального прокурора України доводів, Вищий адміністративний суд України, врахувавши положення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України, погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо непідтвердження платником наявності витрат на придбання спірних корпоративних прав, які підлягають врахуванню при визначенні інвестиційного прибутку. При цьому, суди відхилили як доказ понесення відповідних витрат подані позивачем договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, касовий ордер, яким засвідчено отримання коштів, та акт приймання грошових коштів, вказавши, що останні не відповідають критеріям допустимості доказів, наведеним у статті 70 КАС України.
Відтак, правозастосовні висновки суду касаційної інстанції, які містяться у наданому для порівняння судовому рішенні, за змістом і значенням відрізняються від висновку у рішенні, про перегляд якого подано заяву. При цьому, різне вирішення справ ґрунтується на відмінних між собою фактичних обставинах, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду. Не наділений Верховний Суд і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.
Що ж до посилань Інспекції в підтвердження поданої заяви на постанову Верховного Суду України від 26 червня 2007 року у справі №21-1514во06, то остання не може бути прийнята до уваги, оскільки, ухвалюючи її, Верховний Суд України застосовував до спірних правовідносин положення Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", тобто не має місця встановлена пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України підстава для перегляду Верховним Судом України судових рішень у зв`язку із неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) та статтями 241 242 244 КАС України (в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII), Суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні заяв заступника Генерального прокурора України Стрижевської А.А. та Головного управління ДПС у м.Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Пасічник С.С.
Васильєва І.А.
Гончарова І.А.,
Судді Верховного Суду