№ 902/655/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 902/655/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Фізичної-особи підприємця Савел`євої Зої Петрівни - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства

«Ямпільський кар`єр» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар`єр»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 (у складі колегії суддів: Філіпова Т.Л. (головуючий), Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2020 (суддя Маслій І.В.)

у справі № 902/655/19

за позовом Фізичної-особи підприємця Савел`євої Зої Петрівни

до Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар`єр»

про витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Фізична-особа підприємець (далі - ФОП) Савел`єва З.П. звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар`єр» (далі - ПрАТ «Ямпільський кар`єр»), у якому просила витребувати з незаконного володіння відповідача: - земельну ділянку площею 1,2965 га кадастровий номер 0525610100030010001 у межах згідно з планом, розташовану на території Ямпільської міської ради Вінницької області по АДРЕСА_1; - будинок кабінету по техніці безпеки, розташований по АДРЕСА_1; - цех каменеобробки, розташований по АДРЕСА_2; - будинок електростанції, розташований по АДРЕСА_3; та зобов`язати ПрАТ «Ямпільський кар`єр» повернути це майно позивачці.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами було підписано проєкт договору оренди нежитлового приміщення від 27.04.2018 № 27/04-2018, за умовами якого позивачка зобов`язалася у майбутньому надати в оренду відповідачу приміщення, розташоване по АДРЕСА_1. У подальшому цей договір укладено не було, майно не передано, проте посадовими та службовими особами ПрАТ «Ямпільський кар`єр» було вчинено самоправні дії по заволодінню зазначеним майном.

Посилаючись на те, що відповідач без відповідної правової підстави заволодів належним позивачці майном, не виконує її вимоги з повернення цього майна, ФОП Савел`єва З.П. звернулася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.05.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020, позов задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ПрАТ «Ямпільський кар`єр» на користь ФОП Савел`євої З.П. земельну ділянку площею 1,2965 га, кадастровий номер 0525610100030010001, у межах згідно з планом, розташовану на території Ямпільської міської ради Вінницької області по АДРЕСА_1; будинок кабінету по техніці безпеки загальною площею 49,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1; цех каменеобробки загальною площею 912,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_2; будинок електростанції загальною площею 192,7 кв. м, розташований по АДРЕСА_3. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ПрАТ «Ямпільський кар`єр» повернути зазначене майно ФОП Савел`євої З.П. відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Ямпільський кар`єр» на користь ФОП Савел`євої З.П. витрати зі сплати судового збору в сумі 11 500,00 грн та витрати за проведення судової експертизи в сумі 5 338,00 грн.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, у грудні 2020 року ПрАТ «Ямпільський кар`єр» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 у частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовити. Разом із тим ПрАТ «Ямпільський кар`єр» просить стягнути на свою користь з ФОП Савел`євої З.П. витрати на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 902/655/19 за касаційною скаргою ПрАТ «Ямпільський кар`єр» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.02.2021.

ФОП Савел`єва З.П. не скористалася наданим їй процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ПрАТ «Ямпільський кар`єр», ФОП Савел`єва З.П. в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 26.06.2007 ОСОБА_1 (чоловік Савел`євої З.П. ) на підставі договорів купівлі-продажу набув у приватну власність ряд об`єктів нерухомого майна, а саме: земельну ділянку площею 1,2965 га, кадастровий номер 0525610100030010001 в межах згідно із планом за наведеною адресою, будинок кабінету по техніці безпеки, цех каменеобробки та будинок електростанції, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу та технічною документацією.

16.11.2010 ОСОБА_1 було складено заповіт серія ВРД № 233828, що посвідчений приватним нотаріусом Сухановою Т.О., за змістом якого ОСОБА_1 на випадок своєї смерті заповідав усе належне йому рухоме та нерухоме майно своїй дружині Савел`євій З.П .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 30.07.2013 вчинено відповідний актовий запис за № 1982 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 30.07.2013.

Згідно з довідками про надання інформації від 06.12.2018 № 985/01-16, від 13.05.2020 № 102/01-16, наданими приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О.Ю., гр. Савел`євої З.П. 21.01.2014 за № 4 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом та є єдиним спадкоємцем спадщини, що відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_1 .

У подальшому, здійснюючи дії направлені на прийняття спадщини, ОСОБА_1 було переукладено договори на надання комунальних послуг, виготовлено технічні паспорти на зазначені об`єкти, вчинено дії зі сплати податкових та інших обов`язкових платежів щодо цього майна. Водночас як земельна ділянка, так і розташовані на ній об`єкти нерухомого майна використовувалися позивачкою у поточній господарській діяльності із виготовлення, виробництва та складування виробів із каменю.

27.04.2018 між ФОП Савел`євою З.П. і ПрАТ «Ямпільський кар`єр» було підписано проєкт договору оренди нежитлового приміщення № 27/04-2018, за змістом якого позивачка зобов`язалася у майбутньому надати відповідачу приміщення загальною площею 1,29 га, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , для виробництва та складання продукції з каменю « Ямпільський пісковик ».

Однак в подальшому зазначений договір укладено не було.

ПрАТ «Ямпільський кар`єр», заперечуючи проти неукладення з ФОП Савел`євою З.П. зазначеного договору оренди, послалося на те, що 27.04.2018 року між сторонами підписано акт здачі-приймання, згідно з яким позивачка передала відповідачу приміщення та земельну ділянку площею 1,29 га за наведеною адресою

Відповідно до експертного висновку за результатами проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів від 02.2020 № 7535/75/36/19-21, підпис від імені Савел`євої З.П. у акті здачі-приймання нежитлового приміщення від 27.04.2018 № 27/04-2018 виконаний не Савел`євою З.П. , а іншою особою, відтиск печатки від імені ФОП Савел`євої З.П. у акті здачі-приймання нежитлового приміщення від 27.04.2018 № 27/04-2018 виконаний не печаткою ФОП Савел`євої З.П., а іншою печаткою.

За зверненням ФОП Савел`євої З.П. до правоохоронних органів з приводу самоправних дій посадових та службових осіб ПрАТ «Ямпільський кар`єр» слідчим відділом Ямпільського ВП Могилів-Подільського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201802122000005 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України.

Крім того, протягом 2018 року ФОП Савел`єва З.П. неодноразово направляла відповідачу листи-вимоги щодо звільнення земельної ділянки та повернення майна. Проте зазначені вимоги залишено без реагування зі сторони відповідача, а останній без відповідної правової підстави використовує належне позивачці майно в своїй господарській діяльності.

З огляду на матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із безпідставним заволодінням ПрАТ «Ямпільський кар`єр» належним ФОП Савел`євій З.П. майном, а саме: земельною ділянкою площею 1,2965 га кадастровий номер 0525610100030010001 у межах згідно з планом, на території Ямпільської міської ради Вінницької області по АДРЕСА_1 , та розташованим на цій ділянці нерухомим майном.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що за встановлених у справі фактичних обставин між сторонами у справі відсутні зобов`язально-правові відносини, а відповідач володіє належним позивачці майном без достатніх правових підстав, тому зазначене дає підстави для висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача земельної ділянки та розміщених на ній об`єктів нерухомого майна.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ «Ямпільський кар`єр» послалося на те, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано статтю 387 ЦК та не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, щодо підстав для подання віндикаційного позову; при цьому судами не взято до уваги, що позивачка не є власником або володільцем спірного майна, а подані нею докази, такі як заповіт та довідка нотаріуса, є неналежними доказами та не підтверджують відповідне право; судами не надано належної оцінки тій обставині, що договір оренди, підписаний сторонами 27.04.2018, є укладеним, тому відповідач на достатній правовій підставі користується майном; суди при вирішенні справи безпідставно врахували висновок почеркознавчої та технічної експертизи документів, оскільки не є можливим встановити особу, яка ставила підпис під іменем позивачки в акті здачі-приймання нежитлового приміщення від 27.04.2018; судами не враховано, що громадянин ОСОБА_1 заповів своє майно саме Савел`євій З.П. як громадянину, тому за захистом порушених прав остання має звернутися до суду загальної юрисдикції; судом безпідставно стягнуто з відповідача витрати за проведення експертизи, оскільки висновок не має значення для справи; також є необґрунтованою сума витрат зі сплати судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі ПрАТ «Ямпільський кар`єр» наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.08.2019 у справі № 914/970/18.

Так, у справі № 914/970/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на це майно. При цьому судом касаційної інстанції враховано встановлені судами попередніх інстанцій обставини укладення первісним власником цього майна мирової угоди про передачу зазначеного майна, яка в подальшому була скасована; укладення згодом низки договорів купівлі-продажу спірного майна та права вимоги (витребування) цього майна; обставини демонтажу частини спірного майна, а тому суд виходив з недоведеності позивачем права власності саме на спірне майно.

Натомість у справі № 902/655/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з доведеності речового права позивачки на спірне нерухоме майно, та врахувавши обставини фактичного прийняття позивачкою спадщини, у тому числі спірного майна, та подання нею заяви до нотаріуса про прийняття спадщини у встановленому законом порядку.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 902/655/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 914/970/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 902/655/19 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК за касаційною скаргою ПрАТ «Ямпільський кар`єр» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Крім того, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення з огляду на решту доводів касаційної скарги ПрАТ «Ямпільський кар`єр», які також стали підставою для відкриття касаційного провадження, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, виходить із такого.

Відповідно до статей 73 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК).

Будь-яких обставин того, що договір оренди спірного нерухомого майна було укладено між сторонами у встановленому законом порядку судами при вирішенні справи встановлено не було, а ПрАТ «Ямпільський кар`єр» належними і допустимими доказами таких обставин не доведено та не спростовано доводів позивачки саме про намір укласти договір в майбутньому, який у подальшому так і не було укладено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі не існує відносин зобов`язально-правового характеру, а відтак, у відповідача не існує достатньої правової підстави для користування належним позивачці нерухомим майном.

Отже, доводи ПрАТ «Ямпільський кар`єр» про володіння спірним майном на достатній правовій підставі є необґрунтованими, спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами безпідставно враховано висновок почеркознавчої та технічної експертизи документів, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до статті 104 ГПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розглядається, висновок експерта було оцінено та враховано у сукупності з іншими доказами, поданими ФОП Савел`євою З.П., які суди попередніх інстанцій вважали достатнім обґрунтуванням заявлених позовних вимог.

При цьому необхідно зауважити, що враховуючи межі розгляду справи відповідно до статті 300 ГПК, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи ПрАТ «Ямпільський кар`єр» стосовно того, що позивачка не є власником або володільцем спірного майна, з огляду на таке.

Відповідно до статей 317 319 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини 5 статті 1268, частини 2 статті 1220 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким є зокрема день смерті особи.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК).

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 355/340/17-ц наведено правовий висновок про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

За таких обставин суди попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розглядається, з огляду на встановлені фактичні обставини прийняття позивачкою спадщини, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, дійшли обґрунтованого висновку про наявність у позивачки права володіння та користування спірним майном, порушення якого може бути захищено відповідно до глави 29 ЦК.

Посилання ПрАТ «Ямпільський кар`єр» у касаційній скарзі про наявність у цій справі спору про захист права на об`єкти нерухомого майна фізичної особи, що є цивільно-правовим, також відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивачки, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частин 1, 2 статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 20 ГПК унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.

У частині 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК) зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтею 42 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За змістом частини 1 статті 320 ЦК власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 147 ГК майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом (частина 1). Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу (частина 4).

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій ФОП Савел`єва З.П. як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення до суду з відповідним позовом має статус підприємця, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, а спірне майно, щодо якого заявлено вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача, використовувалося ФОП Савел`євою З.П. у господарській діяльності.

Отже, як правильно встановив і зазначив суд апеляційної інстанції, за змістом спірних правовідносин та суб`єктним складом сторін цей спір є господарським.

Стосовно доводів касаційної скарги про розподіл судових витрат необхідно зазначити, що як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до статті 129 ГПК та з огляду на задоволення позову правомірно поклав витрати зі сплати судового збору, виходячи із суми задоволених позовних вимог, та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, на відповідача.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність майна у незаконному володінні відповідача та відсутність у нього правових підстав для володіння цим майном, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ФОП Савел`євої З.П. про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та розміщених на ній об`єктів нерухомого майна.

При вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга ПрАТ «Ямпільський кар`єр» не містить.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПрАТ «Ямпільський кар`єр» про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ПрАТ «Ямпільський кар`єр» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 902/655/19 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар`єр» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар`єр» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 та рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2020 у справі № 902/655/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий