№ 903/312/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/312/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Умірова О.О.(адвокат),

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "СТВ-Луцьк"

на рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2021 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТА"

до приватного підприємства "СТВ-Луцьк"

про стягнення 1 148 794,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АТА" (далі - ТОВ "АТА", позивач) звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до приватного підприємства "СТВ-Луцьк" (далі - ПП "СТВ-Луцьк", відповідач) про стягнення 1 148 794,00 грн заборгованості за договором поставки від 21.10.2015 №211015 (далі - договір), з яких: 269 500,00 грн - заборгованість за договором, 715 968,00 грн - збитки, 91 767,57 грн - пеня, 20 360,43 грн - відсотки за користування грошовими коштами, 51 198,00 грн - інфляційні втрати.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "АТА" посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині передачі оплаченого товару.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Волинської області від 20.08.2021 (суддя Дем`як В.М.), яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 (колегія суддів: Тимошенко О.М., Юрчук М.І., Крейбух О.Г.) позов задоволено частково. Суд стягнув з ПП "СТВ-Луцьк" на користь ТОВ "АТА": 269 500,00 грн - основного боргу, 2 525,18 грн - пені, 4 581,50 грн - інфляційних втрат, 598,07 грн - 3% річних, 4 158,07 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що факт порушення відповідачем умов договору в частині непоставки товару та неповернення грошових коштів позивачу належним чином доведений та документально підтверджений, а тому позовна вимога про стягнення заборгованості в розмірі 269 500,00 грн підлягає задоволенню в повному обсязі. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суди попередніх інстанцій врахували положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо строку (терміну) виконання боржником обов`язку, також враховано обставини щодо здійснення часткової оплати заборгованості відповідачем, у зв`язку з чим судами здійснено власний арифметичний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних і, відповідно, вказані вимоги задоволено частково. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків рішення судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю всього складу господарського правопорушення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПП "СТВ-Луцьк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №903/312/21; справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1 Судами попередніх інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц та постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.09.2021 у справі №761/33621/18 стосовно застосування положень статей 601 602 ЦК України.

4.1.2 Судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази.

4.2. Позиція інших учасників справи

4.2.1. 02.05.2022 від ТОВ "АТА" надійшов відзив на касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання. У відзиві ТОВ "АТА" просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. В обґрунтування поданого клопотання про поновлення строку на подання відзиву позивач посилався на те, що у зв`язку з військовою агресіє Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (з наступними змінами від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2020 №259/2022 та від 17.05.2020 №341/2022) у країні введено воєнний стан. Наказом від 24.02.2022 №4-А підприємство призупинило роботу, оголосивши простій товариства до стабілізації ситуації в країні. Лише 3 25.04.2022 відповідно до наказу від 22.04.2022 №6-А ТОВ "АТА" відновило свою роботу. Вказані обставини унеможливили подання вчасно відзиву на касаційну скаргу.

4.2.2. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, суд касаційної інстанції керуючись частиною другою статті Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вважає за необхідне продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу та приймає його до розгляду.

5. Касаційний розгляд справи

5.1. У зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.06.2022, який наявний у матеріалах справи.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що між ПП "СТВ-Луцьк" (постачальник) та ТОВ "АТА" (покупець) 21.10.2015 укладено договір поставки №211015 (далі - договір), згідно з пунктом 1.1 якого сторони домовились, що постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю товар, а покупець прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

6.2. Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що кількість товару визначається кожного разу на підставі узгоджених з постачальником замовлень покупця, а також у товарно-транспортних накладних на відпуск товару. Узгодження відбувається шляхом передачі підписаного покупцем замовлення довільної змістовної форми по факсу, електронною поштою постачальнику та повернення підписаного постачальником замовлення з внесеними змінами згідно з наявністю товару на складі постачальника.

6.3. Відповідно до пункту 1.4 договору підпис уповноваженої особи покупця в накладній на отримання товару є одночасно підтвердженням покупця його згоди на отримання від постачальника товарів в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладній.

6.4. Пунктами 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору визначено, що товар поставляється покупцю партіями. Кожна партія товару визначається замовленням, в якому зазначається: найменування товару, одиниця виміру, кількість товару. У випадку відсутності замовлення у письмовій формі в момент здійснення покупцем оплати товару згідно з наданим постачальником рахунком-фактурою кількість, асортимент та ціна товару, зазначені в даному рахунку, вважаються погодженими обома сторонами.

6.5. Пунктом 4.4 договору передбачено, що оплата відбувається шляхом 100 % оплати партії товару по факту його прибуття до покупця.

6.6. Пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, за винятком настання випадку, обумовленого Розділом 7 цього Договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

6.7. Даний договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами і діє до 21.10.2016 (пункт 10.1 договору).

6.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, зокрема здійснив оплату товару на суму 14 117 004,00 грн. Поряд з тим відповідачем оплачений покупцем товар поставлено частково, лише на суму 13 437 072,00 грн. Заборгованість відповідача за умовами договору поставки станом на 26.02.2021 складала 679 932,00 грн.

6.9. Як встановили суди попередніх інстанцій, 11.06.2020 ТОВ "АТА" звернулося до відповідача з вимогою поставити оплачений товар - цукор-пісок на суму 269 500 грн. Сторонами договору також 21.07.2020 підписано та погоджено графік поставки товару, згідно з яким ПП "СТВ-Луцьк" (постачальник) зобов`язалось поставити цукор з 23.07.2020 по 16.08.2020. Однак ПП "СТВ-Луцьк" не виконало умови, погоджені сторонами в графіку поставки товару.

6.10. Суди встановили, що позивач з вересня по листопад 2020 року направляв відповідачу заявки-доручення, в яких просив відвантажити цукор у кількості 66 тонн згідно з договором поставки, проте ПП "СТВ-Луцьк" на порушення умов договору вказані заявки не виконало.

6.11. Позивачем 10.11.2020 та 15.12.2020 повторно надіслано вимоги до відповідача (постачальник), зокрема поставити цукор. У вказаних листа-вимогах позивач також наголошував на тому, що відповідач користується коштами покупця та порушує умови договору, не здійснюючи поставку цукру. Вказані вимоги також залишені відповідачем без належного реагування.

6.12. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до листа ПП "СТВ-Луцьк" від 26.02.2021 за №59 останнє не заперечує, що протягом періоду з 20.11.2019 по 23.04.2020 отримало від ТОВ "АТА" грошові кошти в сумі 14 117 004,00 згідно з договором. У період з 20.11.2019 по 23.04.2020 ТОВ "АТА" (покупець) відповідно до умов договору отримало від ПП "СТВ-Луцьк" (постачальник) товар на загальну суму 13 437 072,00 грн. Згідно з даними бухгалтерського обліку ТОВ "АТА" та ПП "СТВ-Луцьк" існує заборгованість на суму 679 932,09 грн. ПП "СТВ-Луцьк" у зазначеному листі зобов`язувалось, що вказана заборгованість буде погашена у повній мірі до 05.03.2021.

6.13. Як встановили суди попередніх інстанцій, ПП "СТВ-Луцьк" на виконання листа від 26.02.2021 за №59 у строк до 05.03.2021 платіжним дорученням від 04.03.2021 №3686 повернуло на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 410 432,00 грн.

6.14. За твердженням відповідача, грошові кошти в сумі 269 500,00 грн, які за даними бухгалтерського обліку позиціонуються як заборгованість перед позивачем, є відшкодуванням витрат ПП "СТВ-Луцьк" за надані транспортні послуги за договором. Зокрема, відповідач зазначає про те, що згідно з пунктом 3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця, а тому, відповідно, транспортні послуги оплачуються саме покупцем товару, який здійснює його самовивіз. Поряд з тим, за усною домовленістю між сторонами доставка товару транспортними засобами здійснювалась саме відповідачем (постачальником), внаслідок чого у позивача (покупця) виник обов`язок відшкодувати такі витрати. Зокрема, протягом листопада 2019 - червня 2020 ПП "СТВ Луцьк" здійснило 49 поставок товару для ТОВ "АТА" згідно з договором поставки.

6.15. З урахуванням наведеного вище ПП "СТВ-Луцьк" вважає, що у сторін спору виникли зустрічні взаємні грошові зобов`язання з договору поставки. При цьому відповідач цінним листом від 26.10.2020 №272 направив ТОВ "АТА" вимогу про припинення зобов`язань на суму 269 500,00 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв`язку з чим, за твердженням відповідача, заборгованість між сторонами відсутня.

6.16. Позивач, у свою чергу, не визнає зарахування зустрічних вимог та, відповідно, звернувся за захистом свого порушеного права до суду з даним позовом, у тому числі і про стягнення спірної суми 269 500, 00 грн, у примусовому порядку.

6.17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що умови договору поставки не містять положень щодо обов`язку ПП "СТВ Луцьк" (постачальника) з доставки товару та, відповідно, порядку узгодження розміру транспортних витрат постачальника. Судами також не встановлено обставин щодо внесення сторонами будь-яким змін до умов договору в цій частині.

6.18. Так, частково задовольняючи позовні вимоги, зокрема про: 269 500,00 грн - основного боргу, 2 525,18 грн - пені, 4 581,50 грн - інфляційних втрат, 598,07 грн - 3% річних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині непоставки товару та неповернення грошових коштів позивачу належним чином доведений та документально підтверджений.

6.19. Відхиляючи доводи відповідача в частині того, що заборгованість ПП "СТВ-Луцьк" за договором у розмірі 269 500,00 грн відсутня у зв`язку з наявністю у позивача зустрічних взаємних зобов`язань на вказану суму та, відповідно, припинення зобов`язань шляхом направлення заяви від 26.10.2020 №272 про зарахування зустрічних однорідних вимог, суди виходили з того, що: сторонами не вносились зміни до договору поставки в частині покладення обов`язку з доставки товару на відповідача ПП "СТВ Луцьк" та порядку узгодження розміру транспортних витрат. Відповідачем на обґрунтування понесення витрат ПП "СТВ-Луцьк" за надані транспортні послуги за договором не подано будь-яких первинних бухгалтерських документів, які підтверджують виникнення у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269 500,00 грн. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено зарахування зустрічних вимог у розмірі 269 500, 00 грн зі сторони позивача, а відтак відсутні правові підстави зарахування зустрічних вимог на спірну суму.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.2. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц та постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.09.2021 у справі №761/33621/18 (положень статей 601 602 ЦК України).

Відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.3. Спірні правовідносини у справі №903/312/21, яка розглядається, стосуються питання стягнення з ПП "СТВ-Луцьк" 1 148 794,00 грн заборгованості за договором поставки. Зокрема: 269 500,00 грн - вартості оплаченого та непоставленого товару за договором, 715 968,00 грн - збитків, 91 767,57 грн - пені, 20 360,43 грн - відсотків за користування коштами, 51 198,00 грн - інфляційних втрат. Суди, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині непоставки товару та неповернення грошових коштів у розмірі 269 500,00 грн позивачу належним чином доведений та документально підтверджений. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем на обґрунтування понесення витрат ПП "СТВ-Луцьк" за надані транспортні послуги за договором не подано будь-яких первинних бухгалтерських документів, які підтверджують виникнення у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269 500,00 грн. Колегія суддів апеляційного суду, залишаючи без змін вказане рішення, погодилась з висновками суду першої інстанції, що в даній ситуації позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання відповідачем будь-яких послуг з доставки товару позивачу та доказів того, що договором передбачено узгодження сторонами розміру таких транспортних витрат - первинних бухгалтерських документів, які підтверджують виникнення у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269 500,00 грн. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обґрунтування позивачем подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, у оскаржуваній постанові зазначив, що скаржником не обґрунтовано неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, які б об`єктивно не залежали від нього. Тобто, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення суми заборгованості, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що відсутність прозорості вимоги та фактично недоведення відповідачем обставин щодо наявності у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269 500,00 грн, які покладено в основу заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог на вказану суму, унеможливлює зарахування зустрічних однорідних вимог, на чому наполягав відповідач.

8.4. У справі №910/11116/19 предметом позову було визнання недійсним одностороннього правочину, а саме заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з договору про купівлю-продаж електроенергії. У справі №910/11116/19 суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину, виходив з того, що зарахування ДП "НАЕК "Енергоатом" зустрічних вимог здійснено у рамках та з дотриманням вимог чинного законодавства України, а висновки суду першої інстанції про те, що припинення зобов`язання між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору, є помилковими, оскільки: однією з підстав припинення зобов`язання, яка визначена частиною першою статті 601 ЦК України, є припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог; відповідно до частини другої статті 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін; зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем відповідає умовам, які визначені статтею 601 ЦК України; зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем не підпадає під дію частини п`ятої статті 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається, зокрема, зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом. Договір, укладений між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ДП "Енергоринок", не містить жодних обмежень щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У Законі України "Про ринок електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019, відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання шляхом зарахування. При цьому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній справі уточнив висновки Верховного Суду викладені у інших справах щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань та зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) у суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення

8.5. Крім того у постанові від 22.01.2021 зі справи №910/111116/19 Верховний Суд виходив із того, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції наявність заборгованості та її розмір позивачем не оспорювалися та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, на відміну від справи, яка розглядається, в якій суди встановили, що заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 269 500,00 грн не підтверджено належними доказами.

8.6. У справі №305/2082/14-ц судами вирішувався спір про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Зокрема, у постанові від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 88 Закону України "Про нотаріат", викладеного у постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі №640/5240/13-ц (провадження №6-27цс15). Велика Палата Верховного Суду у справі №305/2082/14-ц дійшла висновку про те, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

8.7. Отже, правовий висновок, наведений у справі №640/5240/13-ц, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові №305/2082/14-ц від 15.02.2020, стосується виключно застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, та не стосується застосування положень статей 601 602 ЦК України.

8.8. У справі №761/33621/18 предметом позову було визнання грошового зобов`язання припиненим, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У постанові від 08.09.2021 Верховний Суд виходив із того, що тлумачення положень статей 601 602 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, касаційний цивільний суд зазначив про те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що стаття 602 ЦК України не містить заборони на зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження як засобу виконання зобов`язання, визначеного рішенням суду. Зокрема, у постанові від 08.09.2021 зі справи №761/33621/18 Верховний Суд виходив із того, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, не звернули уваги на те, що позивачем зроблено заяву про зарахування зустрічних вимог, наслідком подання якої, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Отже, фактично правовий висновок Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 зі справи №761/33621/18 стосується застосування положень статті 602 ЦК України (зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення). При цьому, на відміну від справи, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не розглянули позов по суті. Зокрема, у справі №9761/33621/18 судами попередніх інстанцій взагалі не було надано оцінки заяві позивача про зарахування зустрічних вимог від 01.03.2017 та не досліджено наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності.

8.9. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.10. Отже, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова у цій справі прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

8.11. З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена ПП "СТВ-Луцьк" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

8.12. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, зазначені у пункті 4.1.2 цієї постанови, з огляду на таке.

8.13. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.14. Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.15. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.16. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

8.17. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

8.18. Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень саме у строки, визначені чинним ГПК України.

8.19. Зокрема, як свідчать матеріали справи, суд апеляційної інстанції не прийняв як докази додані до апеляційної скарги первинні бухгалтерські документи: договори-заявки на перевезення вантажу, товаро-транспортні накладні, акти виконаних робіт та платіжні доручення на сплату наданих транспортних послуг в цілому, які, на думку відповідача, підтверджують витрати ПП "СТВ-Луцьк" в сумі 269 500,00 грн, з огляду на те, що останні не були подані до суду першої інстанції та не були предметом дослідження та оцінки. Дослідивши обґрунтування відповідачем подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржником не обґрунтовано неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, які б об`єктивно не залежали від нього. Вказана правова позиція щодо застосування положень частини третьої статті 269 ГПК України послідовно та неодноразово викладалась Верховним Судом у низці постанов.

8.20. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи про порушення судами норм процесуального права, а саме: ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам позивача, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також ураховуючи міркування Суду, викладені у пунктах 8.13 - 8.17 цієї постанови.

8.21. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судами попередніх інстанцій.

8.22. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява №52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.23. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "СТВ-Луцьк" у цій частині.

9.3. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПП "СТВ-Луцьк" в частині оскарження рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №903/312/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а оскаржуваних рішень суду - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "СТВ-Луцьк" на рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №903/312/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу приватного підприємства "СТВ-Луцьк" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №903/312/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко