ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 904/1390/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (головуючий Орєшкіна Е.В., судді: Кощеєв І.М. і Чус О.В.)
у справі № 904/1390/21,
за позовом акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії акціонерного товариства "Укрексімбанк" (далі - Банк)
до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Южспецконструкція" (далі - Товариство),
про стягнення 1 937 972,91 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства, про стягнення 944 221,00 грн заборгованості, 78 601,54 грн пені, 530 096,05 грн процентів за користування кредитом, 38 419,36 грн пені по процентах, 104 766,83 грн 3% річних, 241 868,13 грн інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 944 221,00 грн заборгованості, 78 601,54 грн пені, 530 096,05 грн процентів за користування кредитом, 38 419,36 грн пені по процентах, 104 766,83 грн 3% річних, 241 868,13 грн інфляційних втрат, 29 069,59 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 у справі №904/1390/21.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що спір у справі стосується зобов`язань ОСОБА_1 як фізичної особи (сторони договору поруки від 17.03.2017 № 50217Р2), питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 не вирішувалось, тобто рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 не зачіпає прав апелянта - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення статусу фізичної особи-підприємця та норм процесуального права в частині обов`язку апелянта зазначати в апеляційній скарзі, що він є фізичною особою-підприємцем.
Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено, що обставини, які виникли у даній справі, містять виключну правову проблему, яке відхиляється Верховним Судом у зв`язку з його необґрунтованістю.
Від Банку та Товариства відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Апеляційний суд, постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, виходив з того, що відповідно до статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Водночас судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Підставою звернення з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості Товариства за кредитним договором від 15.04.2016 № 50216К15, який укладено у межах дії генеральної угоди від 15.04.2016 № 50216N7, є укладення Банком та ОСОБА_1 договору поруки від 17.03.2017 № 50217Р2.
Так, на забезпечення зобов`язань за генеральною угодою від 15.04.2016 № 50216N7 Банком (кредитор), Товариством (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) 17.03.2017 було укладено договір поруки №50217Р2 (далі - Договір поруки), відповідно до пункту 2.1 якого поручитель зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне виконання позичальником основного зобов`язання в повному обсязі.
Згідно з пунктом 1.1.1 Договору поруки кредитний договір - це генеральна кредитна угода від 15.04.2016 № 50216N7 (з усіма чинними договорами, укладеними у рамках вказаної генеральної кредитної угоди, у тому числі після набуття чинності цим договором, які їй підпорядковуються, є додатками до неї, її невід`ємними частинами та складають з нею єдиний документ, а також з усіма чинними змінами, доповненнями, додатками та додатковими угодами до неї, у тому числі внесеними та укладеними після набуття чинності цим договором, які є невід`ємними частинами та складають з нею єдиний документ), укладена між кредитором та позичальником, відповідно до якої кредитор та позичальник проводять (здійснюють) кредитні операції (у тлумаченні Закону України "Про банки і банківську діяльність") у рамках ліміту генеральної кредитної угоди у розмірі 2 000 000,00 грн., зі строком кредитування до 14.04.2021 (включно), а також на інших умовах, визначених вказаною Генеральною кредитною угодою, у тому числі договорами, укладеними у рамках вказаної Генеральної кредитної угоди, у тому числі після набуття чинності цим договором.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 з ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто 944 221,00 грн заборгованості, 78 601,54 грн пені, 530 096,05 грн процентів за користування кредитом, 38 419,36 грн пені по процентам, 104 766,83 грн 3% річних, 241 868,13 грн інфляційних втрат, 29 069,59 грн судового збору.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що в його мотивувальній частині відсутні висновки суду про права та обов`язки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у резолютивній частині рішення не вказано про права та обов`язки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Рішення стосується правовідносин Банку, Товариства та ОСОБА_1 , що виникли з кредитного договору від 15.04.2016 № 50216К15, який укладено у межах дії генеральної угоди від 15.04.2016 № 50216N7, та Договору поруки, учасником яких не є фізична особа-підприємець ОСОБА_1.
Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом (стаття 58 Господарського кодексу України).
Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (частина 2 статті 128 Господарського кодексу України).
Таким чином, чинним законодавством передбачений порядок набуття фізичною особою статусу підприємця, його відповідальність.
Звертаючись із апеляційною скаргою, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не обґрунтував порушення оскаржуваним рішенням його прав як підприємця.
Враховуючи, що спір у справі стосується зобов`язань ОСОБА_1 як фізичної особи (сторони за Договором поруки) і питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 це питання не вирішувалось, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2021 у справі №904/1390/21 не зачіпає прав апелянта - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Оскільки апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо жодної із сторін та відносно предмета спору, то суд дійшов правомірного висновку про закриття апеляційного провадження.
Водночас доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, не спростовують обставин, встановлених судом апеляційної інстанції та покладених в основу оскаржуваної ухвали.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було постановлено ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 304 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 904/1390/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко