17.05.2023

№ 904/2280/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2280/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Чередко А.Є., Верхогляд Т.А., Кузнецов В.О.

від 05.01.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір`я"

про повернення попередньої оплати у розмірі 500 000,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір`я" про повернення попередньої оплати у розмірі 500 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач не отримав товар за договором купівлі-продажу від 23.02.2022 № 22022С, що свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором. Листом від 04.07.2022 № 04072022/1 позивач просив повернути 500 000,00 грн авансу, однак відповідач таку вимогу не виконав, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

23 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір`я" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя" (надалі - Покупець) укладено Договір купівлі - продажу № 22022С (надалі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар (соя (згідно з УКТ ЗЕД код: 1201900000) врожаю 2021 року) і вчасно здійснити його оплату, Товар у кількості 100 (+/- 10%) тон за ціною 15 964,92 грн за тону без ПДВ, крім того ПДВ 14%, на загальну суму 1 820 000,88 грн у т.ч. ПДВ 14% - 223 508,88 грн (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка Товару на об`єкт Покупця здійснюється Покупцем в строк до 24.02.2022 включно на умовах EXW (Ex Works) відповідно до офіційних правил тлумачення термінів Міжнародної торговельної палати ІНКОТЕРМС 2010 року, які використовуються з урахуванням особливостей положень цього Договору. При цьому, оскільки Товар є в наявності на складі Продавця та готовий до передачі Покупцю, Продавець не зобов`язаний надавати Покупцю окремого повідомлення про готовність Товару до поставки.

Згідно з пунктом 3.2 Договору термін EXW (Ex Works) означає, що Продавець надає Покупцю Товар у зазначеному місці, яке знаходиться за адресою: вул. Садова, 56, с. Новомиколаївка, Новотроїцький р-н, Херсонської обл.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Покупець зобов`язаний повідомити Продавця про прибуття транспортного засобу під завантаження не пізніше 1 календарного дня.

Згідно з пунктом 3.5 Договору Продавець зобов`язаний забезпечити завантаження Товару у транспортний засіб Покупця в день його прибуття на склад Продавця (окрім вихідних, святкових та неробочих днів) за умови, якщо цей транспортний засіб прибув під завантаження на склад Продавця до 10:00 год. ранку цього дня.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата першої партії Товару (першого автомобіля) здійснюється Покупцем у порядку 86% попередньої оплати вартості відповідної партії Товару (завантаженої на складі Продавця в перший автомобіль, наданий Покупцем під навантаження) в день завантаження в автотранспорт Покупця на складі Продавця на підставі рахунку, складеного Продавцем відповідно до фактичної ваги навантаженого в автомобілі товару та наданого Покупцю електронною поштою. При цьому, до моменту зарахування на поточний рахунок Продавця всієї зазначеної суми коштів в розмірі вартості партії Товару, завантаженої в автотранспорт Покупця, Продавець притримує цю партію Товару, завантажену у автотранспорт Покупця, на території складу навантаження. Залишок вартості відвантаженої партії Товару (14% вартості відповідної партії Товару), відвантаженого у перший автомобіль - не пізніше наступного дня після складання та реєстрації Продавцем в ЄРПН податкової накладної щодо господарської операції продажу такої партії Товару Покупцю.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що сторони Договору мають право відкласти виконання своїх зобов`язань за Договором у разі обставин непереборної сили, а саме: пожежі, повені, землетрусу, воєнних дій, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договірних зобов`язань. Належним доказом наявності обставин непереборної сили і тривалості їхньої дії служитимуть довідки, що видаються Торговельно-промисловою палатою України або органами державної влади.

Відповідно до пункту 6.2 Договору сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили і виявилася внаслідок цього не в змозі виконати зобов`язання за Договором, повинна негайно, не пізніше 7 днів з моменту їх настання, у письмовій формі сповістити іншу сторону.

Згідно з пунктом 6.3 Договору строк виконання зобов`язань за Договором відкладається у разі настання обставин, зазначених у пункті 6.1, на час, протягом якого останні діятимуть, але не більше 30 днів. В іншому разі кожна зі сторін матиме право розірвати Договір повністю або частково з поверненням Покупцю грошей за непоставлений Товар.

Відповідно до пункту 8.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те особами і діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

На виконання умов Договору, Покупець платіжним дорученням № 151655 від 24.02.2022 сплатив Продавцю 500 000,00 грн передоплати за Товар.

Продавцем не була здійснена поставка Товару за Договором внаслідок ненадання Покупцем транспортного засобу під завантаження.

04 липня 2022 року Покупець звернувся до Продавця з листом № 04072022/1 від 04.07.2022, у якому просив повернути аванс у розмірі 500 000,00 грн, у зв`язку з неможливістю поставки Товару.

Листом від 04.07.2022 Продавець повідомив Покупця про готовність поставити оплачений Товар та зазначив про неможливість повернення передоплати у розмірі 500 000,00 грн внаслідок зупинення обслуговуючим банком видаткових операцій з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір`я" на підставі постанови правління НБУ № 18 від 24.02.2022.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2022 у справі № 904/2280/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір`я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя" суму попередньої оплати у розмірі 500 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 500,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- Продавцем не була здійснена поставка Товару за Договором внаслідок ненадання Покупцем транспортного засобу під завантаження. Тому у даному випадку має місце прострочення саме Покупця;

- листом № 04072022/1 від 04.07.2022 Покупець фактично повідомив Продавця про припинення договірних правовідносин сторін за Договором та вимагав повернення сплаченого авансу;

- за таких обставин, Договір є розірваним з моменту отримання Продавцем листа № 04072022/1 - з 04.07.2022 через односторонню відмову Покупця від Договору, а зобов`язання сторін за таким договором є припиненими;

- враховуючи, що Договір є розірваний в односторонньому порядку з ініціативи Покупця, відповідач мав повернути позивачу аванс у розмірі 500 000,00 грн наступного дня після отримання листа № 04072022/1 від 04.07.2022 - до 05.07.2022 включно, проте такий обов`язок не виконав.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2023 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2022 у справі № 904/2280/22, та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідачем не було порушено свого зобов`язання з поставки Товару, встановленого Договором, відповідач не відмовлявся від поставки Товару, а не отримання позивачем Товару викликано не вчиненням позивачем дій, що встановлені Договором (забезпечення прибуття транспортного засобу під завантаження), до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, тобто, у даному випадку, має місце прострочення кредитора (позивача);

- зі змісту листа позивача № 04072022/1 від 04.07.2022, у якому він просив повернути аванс у розмірі 500 000,00 грн у зв`язку з неможливістю поставки Товару, не вбачається волевиявлення останнього саме на розірвання Договору у відповідності до порядку, передбаченого статтею 6 Договору;

- у позивача були відсутні підстави для односторонньої відмови чи розірвання Договору згідно з приписами статей 611 615 651 Цивільного кодексу України, а зобов`язання сторін за Договором не є припиненими;

- відсутні були у позивача і підстави для розірвання Договору, виходячи з приписів статті 6 Договору, оскільки ним не було дотримано строків та порядку повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин, а також не підтверджено належними та допустимими доказами настання цих обставин.

- у позивача відсутні підстави вимагати повернення здійсненої передоплати за Договором у сумі 500 000,00 грн згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не було допущено порушення умов Договору щодо поставки товару, Договір є чинним, а зобов`язання сторін за ним не припинились.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2022 у даній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- судом апеляційної інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/613/19 щодо застосування частини 1 статті 625, статті 693 Цивільного кодексу України; висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 щодо застосування частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України; висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.02.2022 у справі № 904/4859/21 щодо застосування частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України;

- судом апеляційної інстанції не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 щодо формулювання поняття "аванс" та не враховано постанову Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації";

- суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково відніс дану справу до категорії малозначних.

19 квітня 2023 року відповідач направив на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

При цьому, як у відзиві на касаційну скаргу, так і в окремому клопотанні від 03.04.2023, відповідач просив продовжити строк, встановлений Верховним Судом для подання відзиву, яке мотивовано тим, що відповідачем не було отримано ані копії касаційної скарги позивача, ані заяви позивача про усунення недоліків касаційної скарги, а зі змістом зазначених документів відповідач ознайомився лише 12.04.2023, після отримання їх на електронну поштову адресу від Верховного Суду.

26 квітня 2023 року позивач направив на адресу Верховного Суду відповідь на відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому, серед іншого, позивач зазначає, що зазначений відзив є таким, що поданий з пропуском процесуального строку на його подання, а тому не повинен братись Судом до уваги.

За змістом частин 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Суд зазначає про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

З огляду на викладене Суд, керуючись правом, передбаченим частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на необхідність врахування доводів та пропозицій усіх учасників справи, дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подання відзиву на касаційну скаргу та його прийняття.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спір у даній справі виник внаслідок не повернення відповідачем суми попередньої оплати, сплаченої позивачем за Договором.

Здійснюючи, в межах доводів та вимог касаційної скарги позивача, перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її скасування, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 3, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

В силу приписів частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, за умовами Договору, укладеного між сторонами, Продавець зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар (соя (згідно з УКТ ЗЕД код: 1201900000) врожаю 2021 року) і вчасно здійснити його оплату, Товар у кількості 100 (+/- 10%) тон за ціною 15 964,92 грн за тону без ПДВ, крім того ПДВ 14%, на загальну суму 1 820 000,88 грн у т.ч. ПДВ 14% - 223 508,88 грн (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Зі змісту пунктів 3.1 - 3.5 Договору вбачається, що саме Покупець повинен був повідомити Продавця про прибуття транспортного засобу під завантаження не пізніше 1 календарного дня та саме Покупець повинен був надати Продавцю транспортний засіб під завантаження Товару за адресою: вул. Садова, 56, с. Новомиколіївка, Новотроїцький р-н, Херсонської області в строк до 24.02.2022. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, Покупцем своїх зобов`язань, зокрема, щодо надання транспортного засобу під завантаження на склад Продавця, не було здійснено.

Тобто, Продавцем не була здійснена поставка Товару за Договором внаслідок ненадання Покупцем транспортного засобу під завантаження.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Продавцем не було порушено свого зобов`язання за Договором щодо поставки Товару, а не отримання Покупцем Товару зумовлено не вчиненням саме Покупцем дій, що встановлені Договором (забезпечення прибуття транспортного засобу під завантаження на склад Продавця), до вчинення яких Продавець (боржник) не міг виконати свого обов`язку, тобто, у даному випадку, має місце прострочення кредитора (Покупця).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, пунктом 6.1 Договору передбачено, що сторони Договору мають право відкласти виконання своїх зобов`язань за Договором у разі обставин непереборної сили, а саме: пожежі, повені, землетрусу, воєнних дій, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договірних зобов`язань. Належним доказом наявності обставин непереборної сили і тривалості їхньої дії служитимуть довідки, що видаються Торговельно-промисловою палатою України або органами державної влади.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, зі змісту листа Покупця № 04072022/1 від 04.07.2022, у якому він просив повернути аванс у розмірі 500 000,00 грн у зв`язку з неможливістю поставки Товару, не вбачається волевиявлення Покупця саме на розірвання Договору у відповідності до порядку, передбаченому пунктами 6.1-6.3 Договору.

Враховуючи те, що Продавцем не було порушено зобов`язань за Договором щодо поставки Товару та те, що у листі № 04072022/1 від 04.07.2022 відсутнє волевиявлення Покупця саме на розірвання Договору у відповідності до порядку, передбаченому пунктами 6.1-6.3 Договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у Покупця були відсутні підстави для односторонньої відмови чи розірвання Договору згідно з приписами статей 611 615 651 Цивільного кодексу України та виходячи з пунктів 6.1-6.3 Договору, а зобов`язання сторін за Договором не є припиненими, та, відповідно, підставно спростовано висновки суду першої інстанції про зворотнє.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно додатково зазначено й про відсутність у Покупця підстав для розірвання Договору, виходячи з приписів пунктів 6.1-6.3 Договору, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не було сформовано волевиявлення щодо розірвання Договору та не було дотримано строків і порядку повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин, а також не підтверджено належними та допустимими доказами настання цих обставин.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у пункті 4.1 Договору сторонами визначено обов`язок Покупця частково оплатити Товар до його передання Продавцем - попередня оплата.

На виконання зазначеного пункту Договору Покупець платіжним дорученням № 151655 від 24.02.2022 сплатив Продавцю 500 000,00 грн передоплати за Товар.

Однак, враховуючи те, що відповідачем не було допущено порушення умов Договору щодо поставки Товару, Договір є чинним, а зобов`язання сторін за Договором не припинилися, у позивача відсутні підстави вимагати повернення здійсненої передоплати за Договором у розмірі 500 000,00 грн, згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, Суд відхиляє, з огляду на їх нерелевантність до даної справи. Так, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення (приймаючи зазначену постанову Велика Палата Верховного Суду виходила з встановлених судами обставин невиконання продавцем зобов`язань з поставки товару у зв`язку з відсутністю достатньої його кількості у продавця. Натомість у цій справі № 904/2280/22 судом апеляційної інстанції встановлено інші обставини - наявність товару у продавця, готовність його постачання на умовах Договору, прострочення покупця тощо).

При цьому, Суд звертає увагу, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Також Суд відхиляє посилання скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2022 у справі № 904/4859/21 щодо застосування частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, оскільки у даній справі № 904/2280/22 судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність обставин відмови Продавця передати проданий Товар, а навпаки встановлено, що Продавець не відмовлявся та не відмовляється від поставки Покупцю Товару. Натомість у постанові від 09.02.2022 у справі № 904/4859/21 Верховний Суд зазначав, що право покупця на односторонню відмову від договору у випадку відмови продавця передати проданий товар, встановлено прямою нормою цивільного законодавства (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України). Тобто висновки суду апеляційної інстанції у даній справі № 904/2280/22 жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2022 у справі № 904/4859/21.

Посилання скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 щодо застосування частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Суд не приймає до уваги, оскільки, у вказаній постанові відсутні висновки щодо застосування вказаної норми, так як Велика Палата Верховного Суду при ухвалення вказаної постанови лише враховувала "підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 75 ГПК України)".

Суд зазначає, що наведені скаржником аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених ним обставин справи та переоцінки доказів, у той час як в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

В той же час, Суд вважає прийнятними посилання скаржника про те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково відніс дану справу до категорії малозначних, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частинами 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом у серпні 2022 року, в якому визначив вимоги про стягнення 500 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2022 відкрито спрощене провадження у справі № 904/2280/22 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У той же час, 19.08.2022 позивачем до суду першої інстанції подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а 30.08.2022 відповідачем до суду першої інстанції подано відзив, в якому, зокрема відповідач просив здійснювати розгляд справи в загальному позовному провадженні з викликом сторін.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з січня 2022 року становить 2 481,00 грн.

В цій справі позивач звернувся із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 500 000,00 грн, яка визначена як ціна позову, і яка перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00*100=248 100,00 грн).

Тому у суду першої інстанції були відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, для відмови у задоволенні клопотань позивача та відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відтак, судом першої інстанції помилково було вирішено здійснювати розгляд даної справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно, є хибним висновок суду апеляційної інстанції про правомірність розгляду судом першої інстанції даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Разом з тим, в силу приписів частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Частина 2 статті 311 Господарського процесуального кодексу України визначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З огляду на наведене, розгляд справи за правилами невірно обраного провадження може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до не встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та до ухвалення незаконного рішення (див. постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/6898/20, від 23.11.2021 у справі № 910/14217/20).

При цьому, скаржником не наведено жодних обґрунтувань, яким саме чином розгляд апеляційним господарським судом справи за правилами спрощеного позовного провадження позбавило позивача можливості подати докази, чи яким саме чином вказане вплинуло на оцінку судом апеляційної інстанції поданих сторонами доказів в процесі встановлення істотних обставин справи, чи яким чином, на його думку, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції із зазначених підстав скасуванню не підлягає.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агро-Соя" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2023 у справі № 904/2280/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

І.Д. Кондратова