№ 904/4067/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 904/4067/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (колегія суддів: Кощеєв І.М. - головуючий, Кузнецова І.Л., Подобєд І. М.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2018 (суддя Панна С.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України

до Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської Ради

про стягнення боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат

за участю: позивача: Лисенко В.О. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України (далі - позивач) просило стягнути з Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської Ради (далі - відповідач) 5 994 441,62 грн основного боргу за договором постачання природного газу №1807/1617-ТЕ-4 від 25.10.2016; 14 016 907,81 грн пені; 3 979 952,21 грн 3% річних та 12 436 250,75 грн інфляційних витрат за неналежне виконання грошового зобов`язання за вказаним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору постачання природного газу щодо вчасної оплати.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Дніпропетровської області від 29.12.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2019, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 994 441,62 грн суми основного боргу, 2 388 845,50 грн 3% річних, 5 011 060,85 грн пені, 2 983 300,02 грн інфляційних витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки розрахунок відповідачем за газ здійснювався поряд з власними коштами також коштами, виділеними з держаного бюджету спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, то вказаними рішеннями змінювався порядок і строк проведення розрахунків за постановлений газ з урахуванням призначення оплат за рішеннями і їх черговості, тому і розрахунок позивача, який вказаних обставин не враховував, є необґрунтованим. Суд першої інстанції, здійснивши самостійний розрахунок, дійшов висновку про те, що прострочення по виплатам відбулось тільки по розрахунках власними коштами і склало визначені в рішенні суми. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з підстав надходження клопотання про зменшення штрафних санкцій від відповідача, вирішив їх зменшити на 50 відсотків.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. В скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 20 049 904,40 грн і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на порушення і неправильне застосуванням судами норм матеріального і процесуального права.

3.2. В скарзі позивач заперечує висновок судів про те, що укладення спільних протокольних рішень змінило строк проведення розрахунків., постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" №20 і умови підписаних сторонами спільних протокольних рішень не місять імперативних вимог щодо порядку проведення розрахунків за природний газ і обмежені сферою відносин саме з перерахунку субвенцій. До спірних відносин має застосовуватись статті 618 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладення його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. При цьому сторони в договорі погодили порядок розрахунків. Крім того, постановою КМУ від 26.10.2016 №853 були внесені зміни до пункту 20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов`язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 444, згідно умов якого сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Порядок зарахування коштів в оплату заборгованості судами також був застосований невірно, оскільки кошти мають зараховуватись на погашення заборгованості на момент отримання позивачем даних коштів, а не на момент підписання спільних протокольних рішень, як визначив суд. Судами також незаконно було вирішено зменшити розмір нарахованої пені без врахування майнового стану кредитора, фактично неналежної поведінки відповідача.

3.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, зазначаючи, що суди цілком законно дійшли висновку про те, що підписанням спільних протокольних рішень сторони узгодили новий термін розрахунку тривалістю в один день, тому посилання позивача на умови договору є безпідставними. Розрахунок судів нарахувань на заборгованість є вірним з урахуванням норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" і умов вказаних спільних протокольних рішень, а рішення про зменшення пені є обґрунтованим.

4. Мотивувальна частина

4.1. Як встановлено судами, 25.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (Споживач) укладено Договір постачання природного газу №1807/1617-ТЕ-4, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п.3.4 договору приймання передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Впродовж жовтня - грудня 2016 року та січня - лютого 2017 року, Постачальник на виконання умов укладеного між сторонами договору, передав Споживачеві природний газ на загальну суму 846 028 426,61 грн, що підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Сторони погодили, що розрахунок за наданий Постачальником природний газ здійснюється Споживачем наступним чином: частина коштів сплачується через розподільчі рахунки власними коштами відповідно до постанови КМУ "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" від 18.06.2014 № 217 (далі - постанова КМУ №217), а інша частина сплачується за рахунок державного бюджету відповідно до приписів постанови КМУ "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2015 № 20 (далі - постанова КМУ №20) на підставі спільних протокольних рішень з організації взаєморозрахунків за кошти, що виділяються з державного бюджету.

Так, сукупна сума розрахунків Споживача за отриманий газ впродовж жовтня 2016 р. - лютого 2017 р. становить 840 033 984,99 грн, з яких: 570 746 560,53 грн сплачено власними коштами Споживачем відповідно до постанови постанова КМУ №217 та 269 287 424,46 грн за рахунок коштів, отриманих від держави відповідно до постанови КМУ № 20 на підставі спільних протокольних рішень з організації взаєморозрахунків.

Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладення договору про організацію взаємних розрахунків, а також підписання між сторонами відповідно до постанови КМУ №20 спільних протокольних рішень про організацію взаємних розрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п.6.1. договору).

Відповідно до п.6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом стовідсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.8.2. договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити продавцю пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сторони погодили, що нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20.

4.2. Судами також встановлено, що впродовж 2016-2017 р.р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Департаментом фінансів Дніпропетровської державної адміністрації, Фінансовим управлінням Дніпропетровської райдержадміністрації, Управлінням соціального захисту населення Дніпровської райдержадміністрації, відповідачем та позивачем підписано сім спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету відповідно до постанови КМУ №20: спільне протокольне рішення від 18.01.2017 №261 на суму 94 572 487,66 грн; спільне протокольне рішення від 18.01.2017 №262 на суму 2 204 688,16 грн; спільне протокольне рішення від 14.02.2017 №923 на суму 65 329 255,58 грн.; спільне протокольне рішення від 14.02.2017 №925 на суму 1 203 238,39 грн, спільне протокольне рішення від 16.03.2017 №1733 на суму 83 545 738,53 грн; спільне протокольне рішення від 16.03.2017 №1734 на суму 1 430 003,63 грн; спільне протокольне рішення від 20.07.2017 №3087 на суму 21 002 012,51 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що всі підписані сторонами спільні протокольні рішення мають однотипні умови. Так, з положень вказаних спільних рішень вбачається, що сторони погодили не лише перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведені взаєморозрахунків, але й послідовність виконання сторонами таких спільних протокольних рішень (зокрема, порядок перерахування грошових коштів від Державної казначейської служби України до ПАТ НАК "Нафтогаз України") та чітку межу відповідальності сторін виключно за невиконання чи неналежне виконання спільних протокольних рішень та недотримання вимог постанови КМУ № 20, а не вимог підписаних окремими сторонами інших договорів.

З умов підписаних сторонами спільних протокольних рішень слідує, що сторони зобов`язуються, зокрема, перераховувати кошти кожній визначеній наступній Стороні, а Сторона остання перерахувати їх до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок. Тобто, що стосується розрахунків бюджетними коштами, підписанням спільних протокольних рішень сторони справи свідомо узгодили новий термін розрахунку тривалістю в один день.

На підставі наведеного, відповідач, як сторона кожного з наведених спільних протокольних рішень, у ланцюжку перерахувань бюджетних коштів, зобов`язаний був здійснити оплату за придбаний за договором № 1807/1617/ТЕ-4 природний газ на суму, зазначену у кожному спільному протокольному рішенні, на наступний день з дня надходження до нього бюджетних коштів.

Судами встановлено, що відповідач не затримував перерахування коштів за газ, які виділялися з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, тому зобов`язання, що виникло на підставі підписаних спільних протокольних рішень, спрямованих на виконання договору № 1807/1617-ТЕ-4, не вважається простроченим, у зв`язку з чим будь які підстави для нарахування штрафних та фінансових санкцій відповідачу за порушення умов підписаних сторонами спільних протокольних рішень відсутні.

Як зазначили суди, зі змісту підписаних сторонами спільних протокольних рішень вбачається, що кошти, які КП "Теплоенерго" передає ПАТ НАК "Нафтогаз України", ідуть на оплату не за конкретний місяць 2016 чи 2017 р.р., а за "природний газ за 2016 (2017) рік" із посиланням на договір між сторонами. Тобто, з аналізу змісту цих документів суди встановили, що кожне спільне протокольне рішення і платіжні доручення про перерахування відповідачем позивачу отриманих по ланцюгу коштів, як вартість пільг і субсидій населенню, вказують, що такі розрахунки між сторонами, по перше, здійснюються в межах договору постачання природного газу №1807/1617-ТЕ-4, укладеного між ПАТ НАК "Нафтогаз України" та КП "Теплоенерго" і, по друге, є одночасно процедурою погашення зобов`язань КП "Теплоенерго" з оплати вартості поставленого природного газу у визначеному періоді (2016 чи 2017 р.р.) в розмірі отриманих по спільному протокольному рішенні сум пільг і субсидій. Однак, визначений наведеними спільними протокольними рішеннями порядок оплати (за природний газ за 2016 (2017) рік) не надає можливість визначити конкретний період дії договору, за який повинна погашатись заборгованість такими коштами.

На виконання спільних протокольних рішень, ПАТ НАК "Нафтогаз України" отримало частину вартості природного газу в сукупній сумі 269 287 424,46 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2 та №3 від 20.01.2017; №5 та №6 від 16.02.2017; №13 та №14 від 22.07.2017; №10 від 22.12.2017, та позивачем не заперечується.

4.3. Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого природного газу стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті за отриманий природний газ в примусовому порядку у розмірі 5 994 441,62 грн.

Крім того, позивач здійснив розрахунок пені впродовж жовтня 2016 - лютого 2017 років в сукупному розмірі 14 016 907,81 грн, з яких: 511 790,95 грн за жовтень 2016 року ( з 26.11.2016 по 21.12.2016); 818 611,44 грн за листопад 2016 року (з 27.12.2016 по 26.01.2017); 1 088 440,00 грн за грудень 2016 року (з 26.01.2017 по 26.02.2017); 4 675 405,20 грн за січень 2017; 6 922 660,22 грн за лютий 2017 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що укладаючи спільні протокольні рішення, сторони взяли на себе зобов`язання їх виконати у спосіб, встановлений такими рішеннями та керувалися спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20, і наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, а не окремими положеннями, передбаченими тим чи іншим договором.

Позивач в касаційній скарзі з таким висновком не погоджується, вважає, що умови підписаних сторонами спільних протокольних рішень не місять імперативних вимог щодо порядку проведення розрахунків за природний газ, натомість зазначені умови передбачені договором, які і повинні застосовуватись.

Проте колегія суддів касаційного суду з такими висновками позивача не погоджується.

Зі змісту Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регуляторного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок № 20.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Таким чином, підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку. Тобто, сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18).

При цьому, для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, які діяли на момент розгляду справи. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14, від 16.09.2015 у справі № 917/2520/14, від 07.10.2015 у справі № 924/406/14, від 01.10.2015 у справі № 917/2519/14 та постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 02.08.2018 у справі № 922/3873/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

Отже, підставою застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 28.11.2018 у справі № 927/370/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

Правову позицію про відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із непідтвердженням позивачем наявності суми боргу, яка була б несвоєчасно сплачена покупцем природного газу за рахунок власних коштів, наведено у постановах, ухвалених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справах №918/181/18, №918/910/15, №902/514/18 і №907/864/17, правовідносини в яких є подібними з правовідносинами сторін у цій справі.

При цьому відповідно до ч.4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому посилання позивача на умови договору, статтю 618 Цивільного кодексу України та Примірний договір купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов`язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій, який взагалі не є нормативно-правовим актом, що регулює спірні відносини, з урахуванням того, що позивачем було підписано вказані вище спільні протокольні рішення, не спростовують висновків судів про зміну таким підписанням порядку розрахунків між сторонами.

4.4. Крім того, оскільки позивачем було підписано спільні протокольні рішення, які передбачали процедуру погашення зобов`язань відповідача з оплати вартості поставленого природного газу у визначеному періоді - 2016 чи 2017 р.р., то і посилатись на правильність іншого порядку зарахування бюджетних коштів, ніж той, що був застосований судом першої інстанції з урахуванням призначення платежів і черговості укладення спільних протокольних рішень, що суперечить порядку, визначеному в договорі, позивач не має права.

Так в касаційній скарзі позивач вказує на те, що станом на час отримання коштів за спільними протокольними рішеннями №262 - 26.01.2017, №261 - 30.01.2017 відповідачем вже була сплачена вартість газу, отриманого у жовтні 2016 року, з певними простроченнями.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідач до 30.11.2016 (будь-які нарахування, здійснені позивачем на сплачену до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" - до 30.11.2016 заборгованість, суперечать ч.3 ст.7 вказаного Закону) заборгованість за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 погасив частково. Залишок заборгованості відповідача станом на 30.11.2016 становив: 51 460 052,20 грн, який повинен погашатись коштами, які заходили в порядку черговості на виконання спільних протокольних рішень у відповідності до постанови КМУ № 20, а не власними коштами відповідача, а саме спільним протокольним рішенням №262 від 26.01.2017 та спільним протокольним рішенням №261 від 30.01.2017 в силу їх призначення платежу: «за природний газ за 2016 рік».

Отже, укладаючи спільні протокольні рішення з відповідними призначеннями платежу, позивач не має права зараховувати виділені бюджеті кошти за інші періоди з тих підстав, що заборгованість відповідача за такий період вже була погашена іншими платежами відповідачем своїми коштами згідно умов договору.

4.5. Оскільки судом касаційної інстанції відповідно до приписів ст.300 Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, оскаржені судові рішення перевіряються лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи на предмет правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, то перевіряти розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, без конкретних посилань в касаційній скарзі позивача на здійснені порушення, суд касаційної інстанції не має права.

4.6. В касаційній скарзі позивач посилається також на те, що судом першої інстанції неправомірно було зменшено розмір пені.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи зміст наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені, що належить до штрафних санкцій і неустойки, взяв до уваги обставини, що вплинули на виконання зобов`язання, поведінку винної сторони, причини неналежного виконання зобов`язання, відсутність підтвердження у матеріалах справи завданих кредитору збитків, ступінь виконання зобов`язання - сума непогашеної заборгованості по відношенні до загальної суми за укладеним сторонами договором у відсотковому співвідношенні становить, як встановлено судом першої інстанції, 1%.

Апеляційної суд також врахував, що позивач внаслідок несвоєчасного розрахунку за спожитий газ частково отримує компенсацію нарахованими на підставі ст.625 Цивільного кодексу України інфляційними витратами та сумою 3% річних.

Позивач в касаційній скарзі в контексті неправомірного зменшення пені послався на те, що відповідачем не надано жодних доказів щодо проведення відповідної судової роботи з користувачами наданих послуг ЖКП, що свідчить про пасивну поведінку, відсутність дій щодо уникнення заборгованості, а також на свій незадовільний фінансовий стан у зв`язку із значним обсягом несплаченої заборгованості підприємствами, а несвоєчасність оплати контрагентів перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків з поставки газу.

Натомість суди оцінили також доводи відповідача щодо того, що відповідач є підприємством, яке здійснює надання послуг з теплопостачання, зокрема населенню, а заборгованість відповідача перед позивачем зумовлена, зокрема, невчасним розрахунком споживачів за надані послуги з теплопостачання, більша частина прострочених відповідачем платежів має кількість днів прострочення від 1 до 3, що не могло призвести до значного порушення прав, збитки у кредитора відсутні.

4.7. Враховуючи викладене, а також з огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, згідно яких суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про зменшення суми пені, колегія суддів касаційного суду вважає, що суди порушення норм права не припустились.

Відповідно до ч.1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч.2). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, підстави для скасування оскаржених рішень відсутні і вони мають бути залишені без змін.

4.8. Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій.

4.9. В частині задоволення позовних вимог постанова апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду не оскаржувалися позивачем у суді касаційної інстанції, а тому відповідно до вимог частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України судом не перевірялись.

Аналогічну правову позицію щодо меж касаційного перегляду викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Керуючись статтями 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/4067/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснова