№ 904/4470/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/4470/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могила С.К.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Оріль"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г., судді Березкіна О.В., Антонік С.Г.)

за позовом Громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль"

до 1.Малого приватного підприємства "Оріль", 2.Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, 3.Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області

про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю:

відповідача-1: 1) Донець С.О. (адвокат), 2) Ткач В.І. (директор)

відповідача-3: Чуприна А.Г. (голова),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Громадське формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Малого приватного підприємства "Оріль" (далі-відповідач-1), Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі-відповідач-2), Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі-відповідач-3), згідно якого, зокрема просило розірвати договір оренди земельної ділянки № 4, який укладено 01.08.2003 між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 та зобов`язати відповідача-1 протягом 10 (десяти) днів з дати набуття чинності судовим рішенням у цій справі повернути земельну ділянку, яке орендована за договором оренди. Дані позовні вимоги є предметом касаційного перегляду оскарженої постанови.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним договором порушені права позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля та щодо сподівання на дотримання і забезпечення державними та іншими особами реалізації цього права, тому наявні підстави для розірвання договору оренди землі та її повернення в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 (суддя Загинайко Т.В.), в позові відмовлено.

2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що спірним договором права та інтереси позивача не порушені, що виключає підстави для його розірвання та повернення земельної ділянки.

2.3. Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково, розірвано договір оренди земельної ділянки та зобов`язано відповідача-1 протягом десяти днів з дати набуття чинності судовим рішенням повернути земельну ділянку за договором, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.4. Апеляційний суд виходив з того, що позивач вправі представляти в суді екологічні інтереси членів суспільства, права та інтереси яких були порушені протиправними діями відповідачів та земельна ділянка, яка одержана відповідачем-1 за договором, використовується з істотним порушенням, що є підставою для часткового задоволення позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17, оскільки правовідносини не є подібними; позивач не має права на звернення з позовом до суду, оскільки він не є природоохоронною організацією і з цього приводу відсутній висновок Верховного Суду; суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21.01.2019 по справі № 925/2028/15, від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15; від 24.02.2020 у справі № 701/473/17-ц; апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від яких скаржник вважає слід відступити; апеляційний суд послався на акт № 133 Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, який є недопустимим доказом та не надав оцінки постанові Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 щодо визначення поняття пасовища.

3.3. Подані відповідачем-3 письмові пояснення до касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

3.4. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

3.5. Отже оскільки подані пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, та як відповідач-3 просить суд касаційної інстанції скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, однак відповідачем-3 не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані пояснення залишаються без розгляду.

3.6. Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

3.7. Відповідач-1, як вбачається із поштового конверту, 19.09.2020 подав доповнення до касаційної скарги.

3.8. Згідно положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.

Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що повний текст постанови складено 06.07.2020, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 27.07.2020 згідно приписів частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

За вказаних обставин таке доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишається без розгляду.

3.9. Від позивача отримано відзив на доповнення до касаційної скарги.

Однак виходячи з викладеного, оскільки доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишено без розгляду, відсутні правові підстави для врахування даного відзиву при розгляді касаційної скарги.

Відповідно до положень статті 115 Господарського процесуального кодексу України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно статті 294 частини 4 цього кодексу в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження вказано строк подачі до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 16.09.2020.

Отже строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу встановлено у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, і посилання позивача на положення Цивільного кодексу України безпідставні.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Посилання позивача у відзиві на доповнення до касаційної скарги на не встановлення строку для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу як на підставу для відкладення розгляду касаційної скарги, та на бажання взяти участь у наступному судовому засіданні, за вказаних обставин направлені на зволікання у розгляді справи, та суперечать вказаним приписам Європейського суду з прав людини максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, оскільки поважних причин неявки позивача у призначене судове засідання не встановлено, із клопотання позивача, викладеного у вказаному відзиві на доповнення до касаційної скарги, не вбачається, що неявка позивач у судове засідання є поважною, тому такі його доводи є безпідставними.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин у клопотанні про відкладення розгляду касаційної скарги відмовляється.

При цьому позивач не позбавлений можливості ознайомитися із матеріалами справи.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суд встановили, що Указом Президента України від 09.12.1998 №1341/98 "Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення" (далі-Указ) з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу оголошено заказниками і пам`ятками природи загальнодержавного значення території та об`єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність згідно додатку 1, у тому числі Ландшафтний заказник "Приорільський" (Новомосковський район: с. Орелька, с. Перещепине; Магдалинівський район: с. Великозирщина, с. Михайлівка, Котівське лісництво).

4.2. Згідно охоронного зобов`язання, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, відповідачу-2, як землекористувачу передано під охорону заповідний об`єкт - ландшафтний заказник "Приорільський" загальнодержавного значення площею 5 823, га, створений Указом.

4.3. 01.08.2003 між відповідачем-1 та відповідачем-2, укладено договір оренди земельної ділянки № 4, за умовами якого та на підставі відповідного акта, відповідач-1 прийняв в оренду земельну ділянку розміром 350,40 га, у тому числі ріллі - 16,18 га, пасовищ - 334,22 га, для сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільського господарського виробництва, строком на 25 років.

4.4. Апеляційний суд встановив, що Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області було встановлено факт порушення відповідачем-1 правил використання земель, а саме - розорювання орендованої земельної ділянки природоохоронного призначення (прибережної захисної смуги), переданої йому в оренду для сінокосіння.

4.5. Апеляційним судом також встановлено, що позивач згідно статуту є природоохоронною організацією, яка відповідно до вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV (далі - Орхуська конвенція) та законодавства України має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

4.6. Наполягаючи на задоволенні позову, позивач посилався на те, що ним та Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області встановлено розорювання відповідачем-1 в порушення вимог закону та умов договору оренди землі значної кількості орендованої земельної ділянки природоохоронного призначення (прибережної захисної смуги), переданої йому в оренду для сінокосіння.

4.7. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.8. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

4.9. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

4.10. Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

4.11. Як встановлено апеляційним судом, згідно Статуту Громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" метою та завданнями громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" (Позивач) є, у тому числі: участь в практичній діяльності, спрямованій на вирішення локальних проблем охорони навколишнього природного середовища, збереження архітектурної спадщини, підтримання екологічного балансу регіону, розвиток культури, впровадження пріоритету екологічної безпеки, природного середовища; участь у вирішенні питань, пов`язаних з використанням і охороною природних ресурсів, та, зокрема, у встановленому чинним законодавством порядку вимагати від фізичних і юридичних осіб додержання правил екологічної безпеки й у встановленому чинним законодавством порядку покладати заборону на діяльність осіб, що завдають шкоди навколишньому природному середовищу; здійснення громадського контролю за забезпеченням державою, суб`єктами господарювання і громадянами охорони навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров`я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів; підтримка та захист громадян України та інших осіб, чиї права були порушені, зокрема підтримка у суді, звернення до органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради України, Президента України, громадськості; виявлення фактів приховування, перекручення, надання недостовірної інформації стосовно: фактів незаконного використання природних ресурсів; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування та інших державних органів, які порушують екологічні права членів громадського формування у порядку, передбаченому діючим законодавством; здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству, для реалізації мети організації.

Діяльність Позивача здійснюється на території, зокрема, м. Дніпра та Дніпропетровської області.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що Громадське формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про громадські об`єднання", а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

4.12. Згідно частин 4 та 5 статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

4.13. Приписами статті 21 наведеного Закону унормовано, що громадські природоохоронні організації мають право, зокрема: подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Свою діяльність громадські організації в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі своїх статутів.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Отже чинне законодавство не наділяє правами громадські організації втручатися у правовідносини сторін, які виникли між ними на підставі договору, зокрема і тому випадку, коли однією із сторін є орган державної влади, який уповноважений на прийняття рішення щодо надання у користування або власність земельної ділянки певним особам.

4.14. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

4.15. Отже право позивача на охорону навколишнього природного середовища повинно бути адекватним і не може порушувати право іншої особи на мирне володіння майном.

Із обставин даної справи не вбачається, що єдиною підставою для реалізації позивачем своїх прав, має бути саме обраний ним і зазначений у позові.

У даній справі не вбачається, що наслідки вчиненого відповідачем-1 порушення (розорювання частини переданої йому в оренду земельної ділянки - природоохоронного призначення (прибережної захисної смуги, для сінокосіння), не можуть бути усунуті іншим шляхом та способами, передбаченими наведеними вище нормами законодавства, тобто не інакше, як шляхом задоволення даного позову.

При цьому слід зазначити, що задоволення позову у визначений позивачем спосіб, позбавить відповідача-1 права користуватися і тими землями, щодо яких відсутні порушення ним законодавства.

Отже задоволення позову у даній справі призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, порушить справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання - відповідача-1, що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4.16. За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, є безпідставними.

4.17. Посилання апеляційного суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17 є безпідставними, оскільки обставини у цій справі та обставини у справі, яка переглядається є відмінними.

4.18. Щодо доводів скаржника про те, що апеляційний суд послався на акт № 133 Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, який є недопустимим доказом, як на підставу для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

Положеннями статті 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч.2).

Правових підстав вважати, що вказаний акт № 133 одержаний з порушенням закону, не встановлено, і скаржником цієї обставини не доведено.

4.19. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки постанові Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 щодо визначення поняття пасовища, слід зазначити, що даною постановою визначено Порядок ведення Державного земельного кадастру, тоді як у даній справі спірні правовідносини стосуються охорони навколишнього природного середовища та дотримання у зв`язку із цим умов договору оренди.

4.20. Посилання скаржника на необхідність відступу від висновків Верховного Суду, які викладені в постановах від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заявник касаційної скарги вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від цих висновків та правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається не є подібними.

4.21. Касаційну скаргу відповідача-1 також мотивовано посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), згідно якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому під висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду слід розуміти такий, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У даній справі, судове рішення у якій переглядається у касаційному порядку, апеляційним судом розглянуто спір, зокрема про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а позов обґрунтовано тим, що відповідач-1 незаконно здійснив розорювання орендованої ним земельної ділянки.

За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновків про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Однак посилання відповідача-1 як на підставу для такого оскарження на постанови Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17-ц, не може бути виключною правовою підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду, оскільки у цих справах Верховним Судом переглянуті судові рішення зі спору про: стягнення грошових коштів за неналежне виконання зобов`язань; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення; скасування наказу, визнання недійсним договору оренди та суборенди, повернення земельної ділянки, і правовідносини у них не є подібними спору у справі, що переглядається.

4.22. Отже, оскільки законодавцем обмежено доступ до касаційного суду щодо касаційного оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень у вказаній частині, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав виходячи із доводів відповідача-1, викладених у касаційній скарзі, для перегляду у касаційному порядку судових рішень у вказаній частині, у зв`язку з чим касаційне провадження в наведеній частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

4.23. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства і мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.24. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.25. За вказаних обставин для виправлення фундаментальних порушень, які допустив суд апеляційної інстанції в іншій частині, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову апеляційної інстанції у такій частині, та залишити в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 301 308 312 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Малого приватного підприємства "Оріль", відкрите з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Оріль" задовольнити.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у справі № 904/4470/19, залишити в силі.

Стягнути з Громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" на користь Малого приватного підприємства "Оріль" 7 684 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок судових витрат за розгляд касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

С.К. Могил