09.02.2023

№ 904/5376/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/5376/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Лисенка В. О.,

Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" - Демченка А. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 (у складі колегії суддів: Вечірко І. О. (головуючий), Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.)

у справі № 904/5376/21

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"

про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КП ТМ "Криворіжтепломережа"), в якому (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог) просило суд: стягнути з КП ТМ "Криворіжтепломережа" 50 336 666,08 грн - основного боргу, пеню за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 у розмірі 1 142 013,98 грн, 3% річних у розмірі 1 680 964,68 грн та інфляційні витрати у розмірі 4 466 040,28 грн за період з 26.11.2019 по 31.03.21, судовий збір.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням КП ТМ "Криворіжтепломережа" зобов`язань за Договором №2196/1920-ТЕ-5/ПТ від 27.09.2019 в частині оплати поставленого газу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2021 у справі № 904/5376/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП ТМ "Криворіжтепломережа" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 50 336 666,08 грн основного боргу, 602 805,56 грн пені, 1 680 964,68 грн 3% річних, 4 466 040,25 грн інфляційних втрат та 794 500,00 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2021 в частині стягнення пені та судового збору змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з КП ТМ "Криворіжтепломережа" на користь АТ "НАК "Нафтогаз Україна" 50 336 666,08 грн - основного боргу, 310 216,05 грн - пені, 1 680 964,68 грн - 3 % річних, 4 466 040,25 грн - інфляційних втрат, 786 440,88 грн - витрати по сплаті судового збору". Стягнути з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КП ТМ "Криворіжтепломережа" 13 166, 53 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2022 року АТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2021 залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 904/5376/21 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засідання на 01.06.2022.

У відзиві на касаційну скаргу КП ТМ "Криворіжтепломережа" зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, тому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.09.2019 між АТ "НАК "Нафтогаз України" та КП ТМ "Криворіжтепломережа" укладено договір постачання природного газу № 2196/1920-ТЕ-5/ПТ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.

Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 Договору).

За змістом пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу з жовтня 2019 по квітень 2020 замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 13 817,0 куб. м.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно з пунктом 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до пункту 5.3. Договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;

Кошти, які надійшли від споживача на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в установі уповноважених банків, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 Договору).

У подальшому, з метою узгодження вартості природного газу, порядку та умов проведення розрахунків між сторонами, порядку та умов передачі газу, прав та обов`язків сторін та відповідальності сторін, між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору: від 31.10.2019 № 1, від 12.11.2019 № 2, від 09.12.2019 № 3, від 23.12.2019 № 4, від 28.01.2020 № 5, від 24.02.2020 № 6, від 23.03.2020 № 7, від 23.04.2020 № 8.

Так, додатковою угодою від 28.01.2020 № 5 сторони, серед іншого, погодили викласти з 01.01.2020 перший абзац пункту 7.2 розділу 7 "Відповідальність сторін" Договору у наступній редакції: "У разі прострочення позивачем оплати згідно з пунктами 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. "

Судами установлено, що відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого природного газу не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 50 336 666,08 грн, що стало підставою звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до суду.

Разом із цим у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог) нараховано пеню за період прострочення з 26.11.2019 по 17.04.2020 у розмірі 1 205 611,12 грн, а також, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за період з 26.11.2019 по 31.03.2021 нараховано 3 % річних у розмірі 1 680 964,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 466 040,28 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України", суд першої інстанції перевіривши правильність нарахування пені у період з 26.11.2019 по 17.04.2020 встановив, що розрахунок позивачем зроблено правильно та дійшов висновку, що вимога щодо стягнення пені у розмірі 1 205 611,12 грн підлягає задоволенню. Разом з цим, суд першої інстанції, враховавши відсутність, в певній мірі, вини відповідача у несвоєчасному виконанні взятих на себе зобов`язань та вжиття ним усіх можливих заходів щодо їх виконання, дійшов висновку про наявність об`єктивних обставин, які стали причиною неможливості своєчасних розрахунків з боку відповідача та відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення суми пені на 70% та зменшив розмір пені на 50%, стягнувши з відповідача пеню у розмірі 602 805, 56 грн.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не погодився з його висновком щодо правильності розрахунку позивачем пені у період з 26.11.2019 по 17.04.2020 з огляду на те, що відповідно до пункту 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення у даній справі не завершився.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості з 12.03.2020 є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права, тому здійснивши перевірку розрахунку пені дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені за період з 26.11.2019 по 11.03.2020 у розмірі 620 432,10 грн. Разом з цим, з метою дотримання балансу між інтересами боржника та кредитора апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення суми пені на 50% та стягнув з відповідача пеню у розмірі 310 216,05 грн.

Предметом касаційного оскарження є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за період прострочення з 12.03.2020 по 17.04.2020 в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За доводами касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" суду касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі № 904/5376/21 необхідно відступити від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.10.2021 у справі № 922/29/21 та від 25.11.2021 у справі № 922/4302/20 щодо застосування положень пункту 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи № 904/5376/21 від правових висновків щодо застосування положень пункту 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду, скаржник зазначив, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Винятки з цього конституційного принципу передбачені статтею 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Зворотна дія закону в часі може бути чітко визначена в самому законі шляхом прямої вказівки на те, з якої дати цей закон набирає чинності. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 27.02.2020 № 3-р/2020 скаржник зазначив, що положення частини 1 статті 58 Конституції України треба розуміти так, що вони стосуються людини і громадянина (фізичної особи), а законами України про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Беручи до уваги наведені скаржниками мотиви для відступлення від застосованих судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.10.2021 у справі № 922/29/21 та від 25.11.2021 у справі № 922/4302/20, касаційна скарга визнаються такою, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/1999).

Відповідно до пункту 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.

Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611.

У постановах від 21.10.2021 у справі № 922/29/21 та від 25.11.2021 у справі № 922/4302/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та висновки у яких були враховані судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, але пункт 15 розділу ІІ Прикінцевих положень цього Закону може бути застосований до правовідносин починаючи з 12.03.2020, оскільки звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій виробників теплової енергії саме з 12.03.2020 (введення на території України карантину) прямо передбачено в самому Законі № 553-IX, що узгоджується із приписами статті 58 Конституції України.

У справі № 904/5376/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду у зазначених вище постановах, дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені за період з 26.11.2019 по 11.03.2020 та про відсутність правових підстав для нарахування пені за період з 12.03.2020 по 17.04.2020.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.10.2021 у справі № 922/29/21 та від 25.11.2021 у справі № 922/4302/20.

Висновки у рішеннях Конституційного Суду України від 09.02.1999 № № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 27.02.2020 № 3-р/2020, на які посилається АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі на обґрунтування підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, не впливають на висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, оскільки на таку підставу для зворотної дії зазначеної норми як пом`якшення або скасування відповідальності фізичних осіб у справі № 904/5376/21, що розглядається, суди не посилались (така підстава передбачену в зазначеному законі); висновки Конституційного Суду України щодо неконституційності окремих положень законів України про бюджет стосувалися зупинення дії законів щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист, а не звільнення від нарахування пені на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Разом із цим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив розмір нарахованої за період з 26.11.2019 по 11.03.2020 пені, скориставшись передбаченим статями 551 ЦК України та 233 ГК України на це правом, враховуючи те, що:

- споживачі категорії "населення", а також інші категорії споживачів: бюджетні установи, релігійні організації, інші споживачі, мають заборгованість за теплопостачання перед КП ТМ "Криворіжтепломережа", яка в більшості випадках стягується зі споживачів в судовому порядку, а така заборгованість стягується зі споживачів дуже повільно;

- підприємство несе судові витрати, які змушено нести звертаючись до суду з метою примусового стягнення заборгованості;

- основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення;

- КП ТМ "Криворіжтепломережа" не є фактичним споживачем природного газу;

- безперервне постачання теплової енергії, як один із видів комунальних послуг передбачений низкою законодавчих актів, тому відповідач не може в односторонньому порядку відмовитися від надання послуг, а отже не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь;

- несвоєчасність розрахунків КП ТМ "Криворіжтепломережа" за природний газ наданий за Договором не є наслідком несумлінного виконання зобов`язань відповідачем, а спричинене існуванням об`єктивних причин, що не дозволяли йому своєчасно і в повному обсязі виконувати ці зобов`язання;

- КП ТМ "Криворіжтепломережа" постійно проводяться дії спрямовані на погашення дебіторської та кредиторської заборгованості;

- з червня 2020 року на грошові кошти КП ТМ "Криворіжтепломережа" накладено арешт, що також не дозволяє проводи розрахунки з постачальником у повному обсязі;

- АТ "НАК "Нафтогаз України" не надано доказів скрутного фінансового становища у зв`язку з несвоєчасним розрахунком КП ТМ "Криворіжтепломережа" з отриманий газ , а також того, що з вини останнього позивач зазнав будь-яких збитків;

- стягнення пені є правом, а не обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України";

- АТ "НАК "Нафтогаз України" у позові застосовано всі засоби стимулювання фінансової дисципліни, а саме: 3% річний, інфляційні нарахування та пеня.

З огляду на викладене, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 165 ГПК України, колегія суддів відхиляє, оскільки при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог повно та всебічно з`ясовує обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіряє правильність наданих розрахунків основного боргу та штрафних санкцій, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в законному і обґрунтованому судовому рішенні. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Отже, доводи касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують законного і обґрунтованого висновку суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 стаття 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі № 904/5376/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Н. О. Багай

В. Г. Суховий