№ 904/5635/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/5635/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце слухання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020

у справі №904/5635/19

за заявою Фізичної особи-підприємця Мороз Юрія Григоровича,

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачна країна"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

22.11.2019 Фізична особа - підприємець Мороз Юрій Григорович (далі - ФОП Мороз Ю.Г.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачна країна" (далі - ТзОВ "Смачна країна", боржник), посилаючись на невиконання боржником своїх зобов`язань з оплати виконаних та прийнятих робіт за договором підряду № 1001/1 від 10.01.2018 в розмірі 2 225 890 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019 у справі №904/5635/19 відкрито провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Смачна країна". Визнано грошові вимоги ФОП Мороза Ю.Г. в загальній сумі 2 225 890,00 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Смолова К.В.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 визнано ФОП Мороза Ю.Г. кредитором ТзОВ "Смачна країна" на загальну суму 2 245 100,00 грн, з яких: 2 225 890,00 грн - вимоги четвертої черги, 19 210,00 грн - вимоги першої черги. Затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 2 245 100,00 грн. Зобов`язано розпорядника майна організувати проведення зборів кредиторів, вирішено інші організаційні питання.

27.02.2020 до суду надійшло клопотання голови комітету кредиторів ФОП Мороза Ю.Г., в якому просив суд припинити процедуру розпорядження майном ТзОВ "Смачна країна", винести постанову про визнання боржника банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначити арбітражного керуючого Весніна С.О.

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 припинено процедуру розпорядження майном ТзОВ "Смачна країна". Припинено повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Смолова К.В. Визнано ТзОВ "Смачна країна" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Весніна С.О.

Місцевий господарський суд, врахувавши рішення комітету кредиторів (протокол № 1 від 20.02.2020), відсутність пропозицій щодо санації боржника та інших пропозицій стосовно подальшого руху справи, дійшов висновків про наявність підстав для визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора боржника.

Не погоджуючись із постановою місцевого господарського суду, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Управління, скаржник) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 та закрити провадження по справі №904/5636/19.

Скаржник вказував, що суд першої інстанції взяв до уваги лише клопотання комітету кредиторів, при цьому не з`ясував ознак неплатоспроможності боржника, не дослідив реальний фінансовий стан боржника, не провів аналіз фінансового становища підприємства, не здійснив аналіз активів та пасивів боржника, не з`ясував питання про недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів, що свідчить про передчасність висновку про визнання боржника банкрутом.

Щодо права ГУ ДПС у Дніпропетровській області на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом зазначало, що забезпечення проведення перевірки для достовірного і повного визначення сум податків, що підлягали сплаті ТзОВ "Смачна країна" до державного бюджету за період його діяльності та відповідно погашення донарахованих сум податків та зборів в межах цієї справи про банкрутство на користь бюджету є економічними інтересами Держави, які полягають у отриманні належних сум платежів і відповідно виконанні дохідної частини державного бюджету, визначеної Бюджетним кодексом України та забезпечення безумовного дотримання припису статті 67 Конституції України. Проте контролюючий орган був позбавлений права провести повно та об`єктивно документальну перевірку боржника, у зв`язку з тим, що не було надано всі необхідні первинні документи.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у справі №904/5635/19.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у справі №904/5635/19 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

За висновком суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було доведено того факту, що постановою про визнання ТзОВ "Смачна країна" банкрутом було вирішено питання про права та обов`язки вказаного державного органу. Скаржник із заявою про визнання грошових вимог до боржника до суду не звертався, відповідні вимоги не включались до реєстру вимог кредиторів та не визнавались судом, отже ГУ ДПС у Дніпропетровській області не набуло процесуального права заперечувати судові рішення у справі про банкрутство ТзОВ "Смачна країна", у тому числі і право на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на постанову місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом в порядку статті 254 ГПК України як особи, яка не брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

До Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням додаткових пояснень) звернулося ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скаржник вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про те, що Управління не є учасником у справі про банкрутство ТзОВ "Смачна країна" у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки місцевий господарський суд самостійно направив на адресу контролюючому органу копію ухвали про порушення провадження у цій справі для проведення перевірки відповідно до вимог чинного законодавства та долучення відповідних матеріалів. Вказане, на думку скаржника, презюмує можливе порушення прав контролюючого органу зі сплати податків і зборів, а саме ухилення платника податків від проведення позапланової перевірки в порядку статті 78 Податкового кодексу України.

В касаційній скарзі ГУ ДПС у Дніпропетровській області звертається до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 908/569/19, якою, на його думку, підтверджується наявне право на оскарження та підтвердження того, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області є учасником справи та має беззаперечні права на оскарження рішень у справах про банкрутство.

Заявник касаційної скарги заперечує висновки апеляційного суду та вважає, що незалежно від процедури банкрутства, підстав порушення справи про банкрутство, контролюючий орган зобов`язаний вчиняти дії щодо недопущення передчасної ліквідації суб`єктів господарської діяльності та проведення документальної перевірки, що передбачена статтею 78 Податкового кодексу України, а постанова про визнання боржника банкрутом позбавляє можливості здійснювати будь-які донарахування, /наслідком чого є зменшення надходжень до державного бюджету, що є інтересами держави та обов`язком скаржника контролювати повноту, достовірність і подальшу сплату таких зобов`язань.

Крім того, скаржник вказує, що має процесуальне право на оскарження судового рішення в порядку статті 254 ГПК України як особа, яка не брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки з посиланням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №908/2332/19, від 16.01.2020 у справі № 908/569/19.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Мороз Ю.Г. просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її вимог, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції від 11.06.2020 залишити без змін.

Ліквідатором ТзОВ «Смачна країна» подано клопотання про розгляд справи без його участі та відзив, в якому заперечує проти задоволення касаційної скарги, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції просить залишити без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Провадження у даній справі №904/5635/19 про банкрутство ТзОВ "Смачна країна" було відкрито на підставі частини 5 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Предметом касаційного перегляду у даній справі є ухвала суду апеляційної інстанції від 11.06.2020 про закриття на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020.

Ураховуючи обґрунтування постановленої судом апеляційної інстанції оскарженої ухвали та доводи касаційної скарги, касаційний перегляд стосується питання щодо статусу заявника апеляційної скарги та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З наведеного слідує, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Отже, особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. При цьому обов`язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов`язки. У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14 та від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №911/2635/17).

Порядок здійснення судочинства щодо деяких визначених ГПК категорій справ врегульовано Законом про банкрутство (до 21.10.2019,) та Кодексом України з процедур банкрутства (з 21.10.2019).

У статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи, що наведений перелік не є вичерпним, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному конкретному випадку, право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції мають учасники справи про банкрутство та інші, окрім кредиторів, юридичні особи, а також державні та інші органи, в тому числі й контролюючі органи, які не є учасниками справи, якщо судове рішення, що оскаржується, безпосередньо вирішує питання про їх права та обов`язки.

Як вже зазначалося вище, 22.11.2019 ФОП Мороз Ю.Г. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про ТзОВ "Смачна країна" на підставі статей 8 34 35 КУзПБ. 12.12.2019 ухвалою Господарського суду, зокрема, відкрито провадження у справі № 904/5635/19 про банкрутство ТзОВ "Смачна країна", а 13.12.2019 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України за номером № 64348 здійснено публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Смачна країна".

Приписами статті 45 КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

У справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство з правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, які визначають права та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство, після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення.

Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, згідно з якими, лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області із заявою про визнання грошових вимог до боржника до суду не зверталось, відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів ТзОВ "Смачна країна" не включались та не визнавались, а тому ГУ ДФС у Дніпропетровській області не набуло статусу кредитора у даній справі про банкрутство.

Оскільки, як було зазначено вище, провадження у даній справі про банкрутство ТзОВ "Смачна країна" було відкрито в порядку загальних норм - частини 5 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство, а має дотримуватись порядку виявлення кредиторів, визначеного КзУПБ, та довести факт порушення учасниками провадження у справі його прав, що, в даному випадку, контролюючим органом зроблено не було.

За таких обставин, Верховний Суд вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ГУ ДПС у Дніпропетровській області не набуло процесуального права на оскарження постанови місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом, не довело факт порушення оскаржуваною постановою його прав, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області має бути закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Аргументи ГУ ДПС у Дніпропетровській області про те, що його права на проведення документальної позапланової перевірки в порядку статті 78 Податкового кодексу України було порушено, не відповідають встановленим обставинам справи та не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного суду.

Заявник у касаційній скарзі наводить визначені Податковим кодексом України повноваження контролюючого органу щодо проведення документальної перевірки суб`єктів господарської діяльності з метою недопущення їх передчасної ліквідації та посилається на наявність порушень законодавства у даній справі.

Колегія суддів погоджується із зауваженням апеляційного господарського суду про те, що перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам, вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

У постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2431/17, від 14.05.2019 у справі № 905/1675/18, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 17.08.2020 у справі № 904/4398/19 вже неодноразово була висловлена правова позиція стосовно того, що норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом.

Відносно доводів касаційної скарги щодо безпосереднього надіслання ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство на адресу скаржника, як органу доходів і зборів, колегія суддів зазначає, що вказані доводи не можуть вважатися свідченням автоматичного залучення його учасником у справі, оскільки в частині 15 статті 39 КУзПБ наведено перелік осіб, яким має бути надіслана ухвала про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство не пізніше трьох днів з дня її винесення, серед яких вказано контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника. Тобто, надіслання ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство на адресу відповідного контролюючого органу є обов`язковим в силу приписів Кодексу, однак не свідчить про наділення контролюючого органу безумовним правом на оскарження, який має дотримуватись порядку виявлення кредиторів та довести факт порушення учасниками провадження у справі його прав.

Посилання ГУ ДПС у Дніпропетровській області на постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, якою залишено без змін ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на постанову Господарського суду Запорізької області на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, є недоречним, оскільки за висновок, викладеним у вказаній постанові, скаржник, як контролюючий орган, має дотримуватись порядку виявлення кредиторів, визначеного Законом, та довести факт порушення учасниками провадження його прав у справі, відкритій в загальному порядку.

Посилання скаржника на судову практику Верховного Суду у справі про банкрутство №908/569/19 не є релевантним, оскільки згадана практика стосується права контролюючого органу на оскарження судових рішень у справах про банкрутство, провадження у яких здійснюється за особливостями, передбаченими статтею 94 Закону про банкрутство, тобто за так званою "скороченою процедурою" через відсутність процедури розпорядження майном, та правового статусу контролюючих органів у цих справах.

Відтак, наведені ГУ ДПС у Дніпропетровській області у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при розгляді питання щодо наявності у контролюючого органу права на апеляційне оскарження постанови про визнання банкрутом боржника у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо застосування норми права

Відсутність доказів набуття статусу кредитора чи учасника у справі про банкрутство та недоведеність того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі №904/5635/19 прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі №904/5635/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Банасько О.О.

Пєсков В.Г.