ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6251/20 (904/310/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко О.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин",
представник позивача - Смолов К.В., адвокат, договір від 02.12.2020 (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.),
відповідач 1 - Фізична особа-підприємець Поліщук Людмила Володимирівна,
представник відповідача 1 -Пономарьов В.Д.,Ю адвокат, ордер від 01.07.2022 (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.),
відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Адаман Трейд",
розглянув у відкритому судовому засіданні 2022 (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.) касаційну скаргу
фізичної особи-підприємця Поліщук Людмили Володимирівни
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 09.08.2021
у складі судді: Соловйова А.Є.
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 22.02.2022,
у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Мороз В.Ф., Коваль Л.А.
у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин"
до 1. Фізичної особи-підприємця Поліщук Людмили Володимирівни
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман Трейд"
про визнання недійсним правочину
в межах справи № 904/6251/20
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман Трейд",
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство № 904/6251/20 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман Трейд" (далі - ТОВ "Адаман Трейд", боржник, відповідач 2);
визнано грошові вимоги Фізичної особи-підприємця Свинаренко Ю.В. (на суму 21 020,00 грн. судового збору - 1 черга задоволення, 13 222 051,20 грн. основного боргу - 4 черга задоволення вимог кредиторів);
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;
вирішено інші процесуальні питання.
2. Ухвалою суду від 18.02.2021 визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" (далі - ТОВ "Одеський завод класичних вин", позивач) до ТОВ "Адаман Трейд" (на суму 4 204,00 грн. судового збору - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 5 805 533,97 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, пені на суму 320 076,20 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів);
у задоволення в іншій частині грошових вимог ТОВ "Одеський завод класичних вин" - відмовлено.
Короткий зміст вимог заявника
3. ТОВ "Одеський завод класичних вин" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Поліщук Людмили Валентинівни (далі - ФОП Поліщук Л.В., відповідач 1), ТОВ "Адаман Трейд" про визнання недійсним договору № 2 про надання послуг від 03.08.2015.
3.1. В обґрунтування позивних вимог позивач зазначив, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що тривале надання послуг відповідачем 1 за оспорюваним договором позбавлене економічної мети. Позивач зауважив, що відповідач 2 не здійснював оплати за зазначеним договором і продовження надання послуг не призвело до приросту активів виконавця. Водночас укладення такого договору призвело до необґрунтованих витрат боржника.
Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
4. Рішенням від 09.08.2021 Господарський суд Дніпропетровської області позов задоволено;
визнано недійсним договір № 2 про надання послуг від 03.08.2015 укладений між ТОВ "Атлантіс" (найменування в подальшому змінено на ТОВ "Адаман Трейд") та ФОП Поліщук Л.В.;
стягнуто з ТОВ "Адаман Трейд" на користь ТОВ "Одеський завод класичних вин" 2 270,00 грн. судового збору;
стягнуто з ФОП Поліщук Л.В. на користь ТОВ "Одеський завод класичних вин" 2 270,00 грн. судового збору.
4.1. Місцевим судом встановлено, що 03.08.2015 між ТОВ "Атлантіс" (найменування було змінено на ТОВ "Адаман Трейд", Замовник) та ФОП Поліщук Л.В. (Виконавець) укладено Договір № 2 про надання послуг (далі - Договір № 2), відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з прибирання складських приміщень Замовника, розташованих за зазначеними в Додатку № 1 адресами. Також суд встановив, що згідно пункту 3.1 Договору № 2, щотижня сторони підписують акти наданих послуг, а відповідно до пункту 3.2. Договору № 2, щомісячно не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за звітним, Виконавець складає та направляє Замовнику рахунок фактуру на оплату наданих послуг.
4.2. Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи актам наданих послуг до Договору № 2 за період з 13.01.2016 - 24.03.2016 на загальну суму 1 039 764,75 грн., банківським випискам та платіжним дорученням за 2016-2020 роки, місцевий суд зазначив, що з доданого відповідачем 1 додатку № 1 до Договору № 2 від 03.08.2015 вбачається, що послуги мали надаватись один раз на тиждень на складах, розташованих у різних містах України (місто Львів, місто Дніпро, місто Кривий Ріг, місто Харків, місто Вінниця, місто Київ, місто Запоріжжя, місто Полтава, місто Маріуполь, село Георгіївка Синельниківського районі Дніпропетровської області та село Сичавка Одеської області). Разом з тим, матеріали справи не містять накази про прийняття на роботу відповідної кількості найманих працівників, примірників трудових договорів, посадових інструкцій, з яких вбачалися б посади найманих працівників та їх посадові обов`язки. Також матеріали справи не містять доказів того, що наймані працівники відповідача 1 знаходились у відрядженні у зазначених містах.
4.3. Місцевий суд зауважив, що для визначених у додатку № 1 до Договору № 2 розмірів приміщень (складу) для прибирання об`єктивно неможливо надати послуги власними силами відповідача 1. При цьому, суд констатував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності обладнання для прибирання такої площі, а також докази щодо придбання відповідачем 1 відповідних витратних матеріалів та миючих засобів. Також матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача 1 транспортних засобів для вивозу мусору та наявності пилососів або іншого необхідного обладнання для чистки полів та покриттів підлоги.
4.4. Суд встановив, що наявні акти надання послуг до Договору № 2 підписані не уповноваженими на те особами, не містять підпису особи, відповідальної за здійснення господарської операції та відповідно такі акти не доводять реальність господарських операцій, не відповідають критеріям первинних документів, є неналежними та недопустимими доказами а також не можуть вважатись первинними документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", оскільки не містять усіх обов`язкових реквізитів, натомість містять суттєві недоліки та суперечності у їх оформленні.
4.5. Місцевий суд, застосовуючи стандарт доказування вірогідності доказів, також врахував те, що відповідач 1 свідомо ухилився від виконання процесуального обов`язку, передбаченого статтею 90 ГПК України, щодо надання відповідей на поставлені позивачем питання у позовній заяві, у тому числі на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2021 у цій справі.
4.6. Суд також зазначив, що ухвалою суду від 18.02.2021 у справі № 904/6251/20 визнано кредиторські вимоги ТОВ "Одеський завод класичних вин", тому, хоча зазначене товариство і не є стороною Договору № 2 від 03.08.2015 про надання послуг, однак є заінтересованою особою, оскільки такий договір впливає на права та інтереси позивача як кредитора.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
5. Постановою від 22.02.2022 Центральний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ФОП Поліщук Л.В. залишив без задоволення;
рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 залишив без змін.
5.1. Апеляційний суд, з огляду на встановлені обставини та наявні у матеріалах справи докази, погодився із висновкам місцевого суду про те, що надані відповідачем 1 акти надання послуг, додатки до Договору № 2 від 03.08.2015 не розкривають внутрішню суть господарських операцій, наявні у матеріалах справи акти не відображають справжність та економічну вигоду господарських операцій, що в кінцевому рахунку свідчить про нереальність спірних господарських операцій, оскільки з них неможливо встановити суть господарської операції. Апеляційний суд зауважив, що подані відповідачем 1 первинні документи мають протиріччя змісту документів між собою, зокрема наявні суперечності у актах надання послуг та додатках до Договору, тому, суд дійшов висновку, що такі докази не підтверджують реальність господарських операцій з огляду на обсяг задекларованих послуг, час і місце їх надання.
5.2. Апеляційний суд зазначив про необґрунтованість доводів скаржника щодо неможливості виконання ухвали місцевого суду від 12.03.2021 через невідповідність кількості питань вимогам статті 90 ГПК України, оскільки така обставина не свідчить про об`єктивну неможливість виконання ухвали суду, яка має обов`язковий характер, а скаржником не надано відповіді на жодне питання.
5.3. Суд, з урахуванням положень статей 3 13 15 16 203 215 ЦК України, дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду про наявність підстав для визнання недійсним спірного правочину.
5.4. Апеляційним судом визнано необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності у позивача статусу учасника (кредитора) у справі про банкрутство ТОВ "Адаман Трейд" на час подання ним позову, оскільки на час постановлення оскаржуваного рішення та відповідно надання судом оцінки правомірності його вимог позивач вже був учасником у справі № 904/6251/20 про банкрутство відповідача 2 з огляду на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021, якою визнано кредиторські вимоги позивача. При цьому, апеляційний суд зауважив, що відмова у розгляді позовних вимог до набуття позивачем статусу учасника у справі про банкрутство суперечила б загальним засадам господарського судочинства, встановленим статтею 2 ГПК України, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також мала б ознаки надмірного формалізму.
5.5. Суд визнав безпідставними доводи скаржника щодо укладення спірного правочину за межами підозрілого періоду, встановленого статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки позовні вимоги та оскаржуване рішення обґрунтовані загальними нормами цивільного права (статті 203 215 ЦК України), а позов пред`явлено в порядку, визначеному положеннями статті 7 КУзПБ.
5.6. Щодо заяви розпорядника майна боржника про застосування позовної давності до вимог позивача, апеляційний суд зазначив, що така заява до суду першої інстанції розпорядником майна не подавалася. При цьому, оскільки арбітражний керуючий був учасником справи з моменту його призначення розпорядником майна ухвалою суду про відкриття провадження у справі про банкрутство, тому він мав можливість на подання такої заяви незалежно від покладення на нього повноважень керівника боржника. Відтак, апеляційний суд, з урахуванням положень статті 267 ЦК України, дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду заяви розпорядника майна про застосування позовної давності під час апеляційного перегляду справи.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
6. ФОП Поліщук Л.В. 06.05.2022 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 904/6251/20 (904/310/21), а також з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/6251/20 (904/310/21) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Білоус В.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.05.2022.
8. Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Поліщук Л.В., датою проведення судового засідання визначено 12.07.2022.
9. Ухвалою від 30.06.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання фізичної особи-підприємця Поліщук Л.В. про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
10. Автоматизованою системою документообігу суду у зв`язку з перебуванням судді Білоуса В.В. у відпустці для розгляду справи № 904/6251/20 (904/310/21) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Жуков С.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2022.
11. Ухвалою від 11.07.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання фізичної особи-підприємця Поліщук Л.В. про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
12. Від представника ТОВ "Одеський завод класичних вин" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адвокат Смолов К.В. просив касаційну скаргу ФОП Поліщук Л.В. залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
13. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (від 22.05.2022 № 2263-IX), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 904/6251/20 (904/310/21) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
(ФОП Поліщук Л.В.)
14. Скаржниця, з посиланням на постанови Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 917/781/20, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20, у постанові від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 27.04.2021 у справі № 917/670/20 та постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 доводила, що під час винесення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував, що позивач (ТОВ "Одеський завод класичних вин") на час подання позовів не був кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Адаман Трейд" та не довів порушення оскаржуваним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є самостійною достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Скаржниця з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, зауважив, що ТОВ "Одеський завод класичних вин" на момент подання позову про визнання недійсним Договору № 2 про надання послуг від 03.08.2015, укладеного між ТОВ "Атлантіс" (після перейменування ТОВ "Адаман Трейд" (код ЄДРПОУ 30012937) та ФОП Поліщук Л.В., не набув статусу учасника провадження у справі про банкрутство ТОВ "Адаман Трейд", кредиторські вимог ТОВ "Одеський завод класичних вин" не були розглянуті та визнані, а тому товариство не мало права на звернення до суду щодо визнання правочину недійсним.
14.1. Скаржниця з посиланням на постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 812/9439/13-а, від 21.07.2020 у справі № 816/191/17, від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, аргументувала, що суди попередніх інстанцій не призначені перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо), а отже посилання місцевого суду на те, що акти не відображають справжність та економічну вигоду господарських операції є такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що в подальшому призвело до незаконного ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021.
14.2. Також скаржниця з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 822/2373/17, від 18.04.2019 у справі № 813/4430/14, від 30.05.2019 у справі № 820/1009/17, від 12.02.2021 у справі № 813/3577/13-а, від 20.03.2020 у справі № 560/3956/18, від 02.04.2020 у справі № 160/93/19, від 15.04.2020 у справі № 240/5420/18, зазначила, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. З первинної документації, оригінали якої містяться в матеріалах справи про банкрутство ТОВ "Адаман Трейд", вбачається, що первинна документація має всі необхідні реквізити, з зазначеної документації можливо встановити суть господарської операції (пакування алкогольної продукції для подальшої її реалізації), тому судами попередніх інстанцій не були належним чином досліджено усі докази, у зв`язку з чим були зроблені передчасні висновки, які призвели до ухвалення незаконного рішення.
14.3. Скаржниця звернула увагу, що ТОВ "Адаман Трейд" не приймало участь у судових засіданнях у справі № 904/6251/20 (904/310/21), не ознайомлювалось з матеріалами справи, представник ТОВ "Адаман Трейд" не був присутній на момент прийняття рішення місцевим судом, тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність заперечень та заяв про застосування строків позовної давності. При цьому, скаржниця зауважила, що оскаржуваний договір № 2 про надання послуг укладено між ТОВ "Атлантіс" (код за ЄДРПОУ 30012937) та ФОП Поліщук Л.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) 03.08.2015, тому позовна давність щодо визнання недійсним зазначеного договору сплила 03.08.2018, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.
14.4. На думку скаржниці, апеляційний суд не належним чином проаналізував доводи ФОП Поліщук Я.В. та дійшов помилкових висновків щодо можливості надання відповідей на запитання в порядку статті 90 ГПК України.
14.5. Скаржниця з посиланням на постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019, № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, доводила, що місцевим судом не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.
14.6. Також скаржниця зазначила, що у рішенні місцевого суду не наведено жодного аргументу на підтвердження обставин, що оспорюваний Договір вчинено на шкоду кредиторам, а доведення фраудаторності правочину повинно ґрунтуватись на беззаперечних доказах, а не на припущення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
15. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 14 - 14.6. описової частини цієї постанови, оскільки такі доводи у їх сукупності відповідають підставам касаційного оскарження судових рішень, передбаченим пунктами 1, 4 частини другої статті 267 ГПК України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
18. Предметом даного спору є вимога ТОВ "Одеський завод класичних вин" до ФОП Поліщук Л.В. та ТОВ "Адаман Трейд" про визнання недійсним договору № 2 від 03.08.2015 про надання послуг.
Здійснюючи перегляд цієї справи у касаційному порядку, Верховний Суд враховує таке.
19. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
20. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
21. Ефективність означає як попередження правопорушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже сталося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
22. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
23. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
23.1. При цьому, відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідними умовами є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
24. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
24.1. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що, зокрема, підтверджується висновками, сформульованими в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20).
25. На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство) не визначає вимог до укладеного правочину, а регулює спеціальні правила і процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнати правочин недійсним.
25.1. Тобто, законодавство про банкрутство містить спеціальні та додаткові, порівняно з нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і вони застосовуються, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
25.2. Відтак, надаючи оцінку доводам позивача, суд під час розгляду заяви про визнання правочину недійсним повинен не тільки дослідити та враховувати обґрунтування і надані заявником докази, але і чітко визначити правові підстави звернення позивача до суду із відповідними позовними вимогами (на підставі статей 203 215 ЦК України чи на підставі 42 КУзПБ).
26. Колегія суддів також звертає увагу, що слід розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів з огляду на таке.
26.1. Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. У свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).
26.2. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
26.3. Крім того, за висновками Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що у випадку, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
26.4. Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним".
Такі висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 та від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
27. Водночас слід враховувати, що в разі коли сторона або інший учасник судового процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для ухвалення рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. При цьому посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 22.04.2021 у справі № 925/1214/18, від 05.08.2021 у справі № 904/5682/19).
Щодо суті касаційної скарги
28. Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень, місцевий суд, з яким у подальшому погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання Договору № 2 від 03.08.2015 недійсним, виходив з того, що такий договір укладено без будь-якої ділової чи підприємницької мети, а його укладення здійснено з метою ухилення від виконання наявних зобов`язань та погіршення становища боржника, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203 215 Цивільного кодексу України.
29. Здійснивши системний аналіз доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі та змісту прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
30. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, викладені у пункті 14 описової частини цієї постанови з огляду на таке.
30.1. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Одеський завод класичних вин" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою з грошовими вимогами до ТОВ "Адаман Трейд" - 14.12.2020. Ухвалою суду від 17.12.2020 зазначену заяву прийнято до розгляду. При цьому, зі змісту ухвали місцевого суду, якою було задоволено кредиторські вимоги ТОВ "Одеський завод класичних вин" вбачається, що розгляд вимог кредитора неодноразово відкладався, що підтверджується відповідними процесуальними рішеннями.
30.2. Також з матеріалів справи вбачається, що заява з позовними вимогами у цій справі була подана ТОВ "Одеський завод класичних вин" 21.01.2021 (відповідно до відмітки штампу вхідної кореспонденції, поставленої місцевим судом).
30.3. Відтак, процесуальне звернення ТОВ "Одеський завод класичних вин" щодо розгляду кредиторських вимог є первісним по відношенню до вимоги щодо вимоги про визнання Договору №2 від 03.08.2015 недійсним.
30.4. Водночас з матеріалів справи вбачається, що місцевим судом зазначені заяви розглянуто в порядку черговості їх подання - 18.02.2021 було визнано кредиторські вимоги, 09.08.2021 прийнято рішення щодо визнання Договору №2 від 03.08.2015 недійсним.
30.5. З огляду на зазначене доводи скаржника про те, що судами розглянуто позовну заяву особи, яка не набула статусу учасника справи про банкрутство, є необґрунтованими, оскільки подання та розгляд заяв з грошовими вимогами до ТОВ "Адаман Трейд" та про визнання Договору № 2 від 03.08.2015 недійсним здійснювалось відповідно до черговості їх надходження та з урахуванням процесуальної можливості їх розгляду у справі про банкрутство місцевим судом. При цьому, рішення про визнання кредиторських вимог позивача прийняте судом раніше за рішення про визнання спірного правочину недійсним.
31. Також Верховний Суд вважає передчасними доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не призначені перевіряти економічну доцільність рішень та про неврахування судової практики, зазначеної у пункті 14.1. описової частини цієї постанови.
32. Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень дає підстави для висновку про те, що судами в цій справі здійснювалась не перевірка економічної доцільності, а фактичний стан виконання зобов`язань за укладеним спірним правочином та наслідки такого виконання як для боржника, так і для його кредиторів, а також надано оцінку доказам, наданим сторонами у спорі, якими кожен з учасників цієї справи обґрунтовував власні доводи та заперечення.
33. Верховний суд звертає увагу, що виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), Суд наголошує, що обставини щодо укладення правочину, виконання сторонами правочину взятих на себе зобов`язань та настання відповідних наслідків для кожної із сторін правочину мають бути доведені у встановленому законом порядку.
33.1. При цьому, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку наданим відповідачем 1 актам надання послуг, додаткам до Договору № 2 від 03.08.2015 та іншим доказам, наявним у матеріалах справи, дійшли висновку, що такі докази не розкривають внутрішню суть господарських операцій та не підтверджують факт їх здійснення. Крім того, суди дійшли висновку, що подані відповідачем 1 первинні документи мають протиріччя змісту документів між собою, зокрема наявні суперечності у актах надання послуг та додатках до Договору, тому суди дійшли висновку, що такі докази не підтверджують реальність господарських операцій з огляду на обсяг задекларованих послуг, час і місце їх надання.
33.2. Разом з тим, доводи скаржника, викладені у пунктах 14.2., 14.5. описової частини цієї постанови фактично зводяться до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, до додаткової перевірки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені положеннями статті 300 ГПК України.
34. Доводи скаржника, викладені у пункті 14.3. описової частини цієї постанови Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
34.1. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
34.2. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, к постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 908/713/20 (908/1472/20), від 27.05.2021 у справі № 911/4923/14, від 04.02.2021 у справі №5023/9521/11).
34.3. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та правильно зазначено апеляційним судом, арбітражний керуючий Черненченко А.С. був учасником справи з моменту його призначення розпорядником майна ухвалою суду про відкриття провадження у справі про банкрутство, тому він мав можливість на подання такої заяви незалежно від покладення на нього повноважень керівника боржника під час розгляду справи місцевим судом. В свою чергу керівник боржника також повідомлявся про розгляд справи, подавав клопотання у справі, однак також не просив про застосування позовної давності під час розгляду цього спору місцевим судом.
34.4. Відтак, апеляційний суд, з урахуванням положень статті 267 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розгляду заяви розпорядника майна про застосування позовної давності під час апеляційного перегляду справи з огляду на порушення порядку подання такої заяви, визначеного положеннями частини третьої статті 267 ГПК України.
35. Доводи скаржника, викладені у пунктах 14.4. та 14.6. описової частини цієї постанови також не є підставою для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
35.1. Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, скаржника було зобов`язано ухвалою місцевого суду від 12.03.2021 надати відповіді на поставлені запитання в порядку, передбаченому положеннями статті 90 ГПК України.
35.2. Разом з тим, скаржник надавати будь-які відповіді на підтвердження чи спростування фактів та обставин, які досліджувались судом, відмовився, що є його правом відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 90 ГПК України. При цьому, скаржником не надано в порядку, передбаченому положеннями статей 74 76-77 ГПК України, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо належного та повного виконання умов Договору № 2 від 03.08.2015.
35.3. Зазначене дає підстави для висновку про те, що скаржник свідомо відмовився від надання повної та достовірної інформації суду з метою виконання судом вимог, передбачених положеннями статті 86 ГПК України, тому в цьому випадку доводи скаржника про неправильну оцінку доказів та неналежну оцінку обставин є необґрунтованими, оскільки поведінка скаржника не відповідає критеріям добросовісності та не свідчить про зацікавленість скаржника у правильному вирішенні спору у справі.
36. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
36.1. Суд касаційної також звертає увагу на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
36.2. У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій. При цьому, наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних в матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
37. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
38. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
39. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
40. На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФОП Поліщук Л.В. та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Судові витрати
41. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень судів попередніх інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240 300 308 309 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Поліщук Людмили Володимирівни залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 у справі №904/6251/20(904/310/21) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді О.В.Васьковський
С.В. Жуков