ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/738/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Чурсін О.В.,
відповідача - Денисенко В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Кесі Н.Б.
від 07.06.2022 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Березкіна О.В., Дармін М.О., Іванов О.Г.
від 03.10.2022
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до Приватного підприємства "Транс Логістик"
про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту недійсним в частині.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи
Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Транс Логістик" про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що неправомірні дії відповідача, які полягають у невиконанні обов`язків, передбачених Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Головою правління АТ "УПСК" 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним № 0690302 зі змінами та доповненнями, що зареєстровані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за реєстраційним № 0613106 від 16.04.2013 (пунктів 8.3, 9.2.6, 9.2.18), щодо надання транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для огляду при укладенні договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 стало причиною не складання акта огляду, наслідком чого такий договір в частині страхування вказаного транспортного засобу є таким, що укладений не у відповідності до зазначених правил страхування та з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування".
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
16 липня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (надалі - Страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (надалі - Страхувальник) укладено, в редакції Протоколу розбіжностей, договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (надалі - Договір), предметом страхування за яким є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним у частині І Договору наземним транспортним засобом (надалі - ТЗ), та стаціонарно встановленим на ньому обладнанням.
У пункті 1.1 частини ІІ Договору сторони погодили, що Договір укладено відповідно до діючого законодавства України, на умовах "Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)", затверджених Головою правління АТ "УПСК" 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним № 0690302 зі змінами та доповненнями, що зареєстровані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за реєстраційним № 0613106 від 16.04.2013 (надалі - Правила страхування), ліцензії серії АЕ № 641957 від 07.05.2009.
Згідно з пунктом 11.3.7 Договору Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених в Розділі 16 цього Договору та Правилах страхування.
Відповідно до пункту 16.1.11 Договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність Акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника Страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу.
Згідно з пунктом 22.2 Договору в усіх випадках, не передбачених умовами Договору, сторони керуються Правилами страхування та чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.3 Правил страхування при страхуванні ТЗ, перед укладенням, поновленням чи зміною умов Договору страхування Страхувальник зобов`язаний надати Страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Пунктом 9.2.6 Правил страхування передбачено, що при укладанні Договору страхування Страхувальник зобов`язаний забезпечити представнику Страховика можливість огляду ТЗ.
Згідно з пунктом 9.2.18 Правил страхування Страхувальник зобов`язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження Страховику під час укладання Договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу Страховика протягом дії Договору страхування.
Відповідно до пунктів 9.3.1, 9.3.3. Страховик має право перевіряти дії Страхувальника щодо виконання ним своїх зобов`язань зо Договором страхування; відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставах, передбачених законом та/або Договором страхування.
12 серпня 2019 року перелік застрахованих транспортних засобів за вже діючим Договором було доповнено шляхом укладення додатку № 5 до Договору. Серед нових транспортних засобів, які планувалось передати у страхування, був автомобіль МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Враховуючи, що Договір визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток № 5 до нього сторони за Договором узгодили строк його дії в частині страхування автомобіля МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 21.08.2019 до 20.08.2020.
Згідно з додатком № 5 до Договору страховий платіж за страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 був визначений у сумі 11 543,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у справі № 910/542/21 за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 127 923,08 грн встановлені наступні обставини:
- 15.08.2020 о 07 год. 30 хв., на вул. Індустріальна, 6, у с. Копилів Макарівського району Київської області водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Сканія, н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, та скоїв наїзд на припаркований транспортний засіб MAN, н.з. НОМЕР_1 . В результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб MAN, н.з. НОМЕР_1 , який належить Приватному підприємству "Транс Логістик";
- 19.08.2020 Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" з заявою-повідомленням (автокаско) про настання страхового випадку, а саме пошкодження транспортного засобу MAN, н.з. НОМЕР_1 внаслідок вищезазначеного ДТП, з доданою схемою місця ДТП;
- 26.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" надало Приватному підприємству "Транс Логістик" рахунок-фактуру № ОК-0007627 на суму 127 923,08 грн на послуги з діагностики та ремонту автомобіля після ДТП;
- постановою Макарівського районного суду Київської області від 15.09.2020 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та зазначено, що винність ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, і, як наслідок, у ДТП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №432026 від 15.08.2020, доданою до протоколу про адміністративне правопорушення схемою місця ДТП від 15.08.2020, беззастережно підписану водієм, поясненнями водіїв;
- з листа Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" від 18.09.2020 вбачається, що воно інформувало Приватне підприємство "Транс Логістик", що в ході перевірки процесу врегулювання страхових випадків у м. Дніпрі було встановлено, що Асистуюча компанія несвоєчасно виконувала огляди пошкоджених автомобілів та порушувала обумовлені терміни;
- 22.12.2020 Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" листом № 1949/18 відмовило Приватному підприємству "Транс Логістик" у виплаті страхового відшкодування на підставі підпункту 16.1.11 пункту 16.1 Договору, у зв`язку з відсутністю Акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника Страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у справі № 910/542/21 позов Приватного підприємства "Транс Логістик" було задоволено. На виконання судового рішення Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" сплатило суму страхового відшкодування у повному обсязі.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 у справі № 904/738/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивач не довів невідповідність договору у спірній частині вимогам чинного законодавства та порушення його прав та інтересів під час укладення оспорюваного договору.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2022 у даній справі, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 6, 16 Закону України "Про страхування" щодо обов`язковості застосування вимог правил страхування при укладанні договорів страхування;
- суди належним чином не дослідили та не дали правову оцінку доказам укладення договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 в редакції, запропонованій відповідачем; укладеній додатковій угоді № 5 від 12.08.2019 в спірній частині, за якою передавався спірний автомобіль у взаємозв`язку із вже діючим договором, за яким було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, у тому числі обов`язковості застосування правил страхування; відсутності доказів та будь-яких заперечень відповідача щодо самого факту проведення огляду транспортного засобу MAN TGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 та/або виконання обов`язків відповідачем щодо його надання для огляду до моменту укладення договору;
- судом першої інстанції фактично було встановлено обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Судом першої інстанції встановлено невідповідність договору страхування на момент його укладання вимогам закону, проте зроблено висновок про недоведеність його невідповідності, що не відповідає дійсним обставинам справи та свідчить про порушення статей 6, 16 Закону України "Про страхування", що призвело до невірного застосування статей 203, 215 та 216 Цивільного кодексу України.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За змістом статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, відповідно до статей 16 203 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій Приватного підприємства "Транс Логістик", що виразилось у невиконанні пунктів 8.3, 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування - ненадання для огляду транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не було складено акт огляду, а тому Договір в частині страхування вказаного транспортного засобу є таким, що укладений не у відповідності до зазначених Правил страхування та з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування".
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Частиною 3 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
У статті 17 Закону України "Про страхування" передбачено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити, зокрема, порядок укладення договору страхування.
Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 18 Закону України "Про страхування" для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, враховуючи положення статті 17 Закону України "Про страхування" Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія", як Страховиком, розроблено Правила страхування і зареєстровано їх в Уповноваженому органі.
У розроблених Страховиком Правилах страхування міститься розділ "8. Порядок укладення договору страхування".
Так, пунктом 8.3 розділу 8 Правил страхування передбачено, що при страхуванні ТЗ, перед укладенням, поновленням чи зміною умов Договору страхування Страхувальник зобов`язаний надати Страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Обов`язок Страхувальника надати Страховику ТЗ для огляду також визначено і у розділі 9 "Права та обов`язки сторін" Правил страхування.
Так, відповідно до пунктів 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування при укладанні Договору страхування Страхувальник зобов`язаний забезпечити представнику Страховика можливість огляду ТЗ. Страхувальник зобов`язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження Страховику під час укладання Договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу Страховика протягом дії Договору страхування.
Із викладених положень Правил страхування вбачається обов`язок Страхувальника надати Страховику ТЗ для огляду перед укладенням договору страхування.
У той же час, враховуючи пункт 16.1.11 Договору, підписання акта огляду транспортного засобу залежить від Страховика.
Суд зазначає, що Правила страхування не визначають підставою для недійсності Договору ненадання Страхувальником для огляду ТЗ чи не складання Страховиком акта огляду ТЗ.
Дії сторін (надання Страхувальником для огляду ТЗ та складання Страховиком акта огляду ТЗ) передують укладенню Договору. Тому, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, невиконання, зокрема, Страхувальником відповідних обов`язків (надання для огляду ТЗ) не породжувало у Страховика обов`язку з укладення Договору.
Аналогічне стосується у даному випадку щодо укладення додатку № 5 від 12.08.2019 до Договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів і суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, як зазначає позивач, неправомірності дій Приватного підприємства "Транс Логістик", що виразились у невиконанні пунктів 8.3, 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування - ненадання для огляду транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Навпаки, сам факт укладення додатку № 5 від 12.08.2019 до Договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідчить про зворотнє, оскільки, у разі наявності обставин ненадання Страхувальником для огляду вказаного транспортного засобу, Страховик міг відмовитись від укладення оспорюваного договору.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, ненадання Страхувальником транспортного засобу для огляду, відсутність складеного Страховиком акта огляду, не є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору і не свідчить про те, що в момент його укладання він суперечив нормам Закону України "Про страхування", положенням Цивільного кодексу України та Правилам страхування, які в даному випадку передбачають інші правові наслідки, ніж визнання договору недійсним, зокрема, відмова у сплаті страхової суми.
Таким чином, надавши оцінку Договору в оспорюваній частині, доказам, наданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суди першої та апеляційної інстанцій, встановили обставини недоведеності позивачем наявності підстав для визнання оспорюваного правочину (в частині) недійсним.
При цьому, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, у даному спорі дії позивача є недобросовісними, з огляду на таке.
Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" добровільно уклало додаток № 5 від 12.08.2019 до Договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та приймало страхові платежі, за відсутності складеного Страховиком акта огляду та як зазначає позивач без надання транспортного засобу для огляду, тобто вчиняло дії направлені на визнання зобов`язань за оспорюваним договором, проте у подальшому (настанні страхового випадку), зайняло протилежну позицію та стало заперечувати дійсність такого правочину.
З огляду на викладене, дійсно, позивач у спірних правовідносинах діє недобросовісно, порушує основоположні принципи цивільного законодавства та доктрину "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки).
Крім того, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладений висновок про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем не доведено порушення його прав укладанням оспорюваного правочину.
Враховуючи вищевикладене, а саме, недоведеність наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, недоведеність позивачем порушення його прав укладанням оспорюваного правочину та те, що позивач у спірних правовідносинах діє недобросовісно, порушує основоположні принципи цивільного законодавства та доктрину "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів скаржника про ненадання оцінки укладенню Договору в редакції, запропонованій відповідачем (протоколу розбіжностей), та укладеній додатковій угоді № 5 від 12.08.2019 у взаємозв`язку з діючим Договором, Суд зазначає таке.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Суд зазначає, що: сторони у протоколі розбіжностей погодили саме редакцію, запропоновано Страховиком, в частині викладення пункту 16.1.11 Договору (підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність Акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника Страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу); Страховик у додатку № 5 до Договору самостійно визначив страховий платіж за страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 у сумі 11 543,00 грн.
Тому, у цьому випадку, слова Договору та додатку № 5 до Договору тлумачаться саме проти позивача.
Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2 7 13 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.
Суд зазначає, що оскільки сторони, зокрема позивач, у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог (надання доказів неправомірних дій відповідача- ненадання для огляду транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 ), і позивач у даній справі такого процесуального обов`язку не виконав, тому суд відхиляє аргументи скаржника щодо ненадання відповідачем доказів факту проведення огляду транспортного засобу. При цьому, як зазначалось вище, факт укладення Страховиком додатку № 5 до Договору в частині спірного транспортного засобу свідчить про виконання Страхувальником такого обов`язку.
Суд також зазначає, що позиція позивача є взаємосуперечлива. Так, у касаційній скарзі позивач зазначає, що у Страхувальника було зобов`язання надати транспортний засіб для огляду до укладення Договору в оспорюваній частині, а у Страховика права вимагати надання транспортного засобу для огляду до укладення Договору в оспорюваній частині не було, а виникло лише після укладення такого договору. Однак такі твердження не відповідають визначенню поняття зобов`язання, у розумінні цивільного законодавства. Так, у разі наявності у однієї особи обов`язку щодо вчинення певний дій перед іншою особою, відповідно у іншої особи наявне право вимагати виконання такого обов`язку.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2022 у справі № 904/738/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді Г.О. Вронська
І.Д. Кондратова