№ 904/7615/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/7615/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022 (судді: Дармін М. О. - головуючий, Антонік С. Г., Іванов О. Г.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест",

про стягнення заборгованості у розмірі 213 950 669, 80 грн,

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

про визнання недійсними договорів

В С Т А Н О В И В:

1. Фабула справи

1.1. У серпні 2021 року Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки від 25.12.2009 № 251209-П у сумі 213 950 669,80 грн, з посиланням на положення статей 553 554 629 Цивільного кодексу України у зв`язку із невиконанням боржником (позичальником) - Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест") своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання як солідарного боржника зі сплати заборгованості за договором поруки.

1.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2021, зокрема прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест".

1.3. Згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2021 прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору від 27.07.2017 № 270717 про зміну договору поруки, визнання недійсним договору від 01.06.2018 № 010618 про зміну договору поруки та визнання недійсним договору від 27.12.2018 № 271218 про зміну договору поруки № 251209-П від 25.12.2009.

1.4. У грудні 2021 до Господарського суду надійшла заява АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 в межах суми позову у сумі 210 809 910,80 грн, посилаючись на положення статей 136 137 138 139 Господарського процесуального кодексу України.

Заяву обґрунтовано тим, що згідно з листом заступника начальника Соборної Державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - Соборна ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області) від 02.11.2021 № 34892/5/04-36-24-05, наданого Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська у справі № 201/11598/20, сума річного доходу ОСОБА_1 за 2020 рік становить 251 982 452,33 грн.

Однак, ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами, договорами поруки та може вчинити дії для унеможливлення виконання рішення суду.

Так, заявник зазначає, що відповідач має намір здійснити відчуження своїх корпоративних прав, а саме здійснити продаж своєї частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Ліс" (далі - ТОВ "АТП Ліс"), яка становить 45 % статутного капіталу товариства, а також має намір здійснити відчуження нерухомого майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Олександрівська енергетична компанія" (далі - ТОВ "Олександрівська енергетична компанія"), в якому ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, що підтверджується розміщенням оголошень на сайтах "OLX" та "Афіша Прикарпаття".

АТ "Банк Кредит Дніпро" вказував на те, що ОСОБА_1 навмисно ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань із повернення коштів банкам, зокрема АТ "Банк Кредит Дніпро", що підтверджується порушенням провадження у справах № 201/11598/20, № 201/11403/20, № 932/13551/20.

Під час розгляду позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, відповідач стверджував, що нібито дізнався про зміни до договору поруки лише з позовної заяви АТ "Банк Кредит Дніпро" та не був обізнаний про внесення змін до кредитного договору, а також заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Однак, з укладених з ОСОБА_1 договорів вбачається, що він надав письмову згоду на внесення змін до кредитного договору, був обізнаний про такі зміни та не заперечував проти них. ОСОБА_1 був обізнаний та погодив строк погашення отриманих кредитів - не пізніше 31.10.2019, та погодився з умовами стосовно того, що порука діє до31.10.2022, що. у свою чергу спростовує доводи ОСОБА_1 , викладені у зустрічному позові у цій справі. та підтверджують, що поруку не припинилася, а АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до суду в межах строку дії договору поруки. При цьому, оспорювані ОСОБА_1 договори поруки також підписані його дружиною, що доводить факт обізнаності відповідача з умовами договорів та спростовує доводи ОСОБА_1 .

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 заяву АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову задоволено, вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 в межах суми позову у розмірі 210 809 910,80 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму заборгованості за кредитом, встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову заява АТ "Банк Кредит Дніпро" підлягає задоволенню.

Крім того, Господарський суд Дніпропетровської області згідно з ухвалою від 14.12.2021 задовольнив клопотання ОСОБА_1 про проведення судової почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_1 та зупинив провадження у справі.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову у справі № 904/7615/21 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення заявником наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у цьому випадку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022, АТ "Банк Кредит Дніпро" у касаційній скарзі просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 922/2419/20, від 17.05.2021 у справі № 911/8/21 а від 03.06.2020 у справі № 766/8558/18.

Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що фактичні обставини та докази, доводять те, що відповідач ОСОБА_1 діє недобросовісно, за наявності документально підтвердженого доходу ухиляється від виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки, та здійснює дії, направлені на відчуження майна, яке належить йому прямо або опосередковано.

Крім того, відповідач зловживає своїми процесуальними правами підчас розгляду судових справ, яких у зв`язку із невиконанням порушено декілька, що, на думку заявника, у своїй сукупності беззаперечно доводить той факт, що ОСОБА_1 може вчинити дії з метою унеможливлення виконання рішення, зокрема, у цій справі, може перевести свої кошти на рахунки своїх близьких родичів, у результаті чого стане неможливим виконання рішення суді у цій справі про стягнення заборгованості, а отже інститут судового захисту виявиться неефективним та недієвим. Отже, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливо рішення суду у цій справі.

Скаржник зазначає також, що позивач довідався, що відповідач має намір здійснити відчуження корпоративних прав та майна з оголошень, розміщених на ресурсах "ОЛХ" та "Афіша Прикарпаття", та подав паперові копії електронних доказів в додатках до заяви про забезпечення позову.

У свою чергу відповідач не надав ніяких доказів спростування наявності зазначених оголошень.

Заявник касаційної скарги не погоджується та вважає безпідставними висновки суду апеляційної інстанції щодо неприйняття до уваги подані електронні докази в паперових копіях.

У цьому випадку обставини, на які посилається позивач, є більш вірогідними, оскільки в матеріалах справи є паперової копії електронних доказів, що вказують на існування інформації про намагання відповідача відчужити нерухоме майно, розміщена на сайті "ОЛХ" на сайті "Афіша Прикарпаття". При цьому, значення для вирішення питання про забезпечення позову має сам факт розміщення цих оголошень, який був підтверджений належними доказами наданими позивачем. Наступне видалення оголошення на час апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову не створює жодних правових наслідків.

Крім того, скаржник зазначає, що існує усталена практика прийняття такого доказу як роздруківки з сайтів, які забезпечують розміщення оголошень про продаж, за умови відсутності доказів на спростування такої факту, що підтверджується постановою Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 369/2490/18.

3.2. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувану у справі постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.2. Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (подібний висновок викладено у пункті 3.5 постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 910/19506/20).

Статтею 137 зазначеного Кодексу встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову є вжиттям заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

4.3. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимога АТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором поруки від 25.12.2009 № 251209-П у сумі 213 950 669,80 грн у зв`язку із невиконанням боржником (позичальником) - ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання як солідарного боржника зі сплати заборгованості за договором поруки.

4.4. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав, що згідно з отриманої ним інформації, відповідач вчиняє дії, направлені на відчуження майна, про що свідчать роздруківки з сайтів "ОЛХ" та "Афіша Прикарпаття", що, у свою чергу свідчить про те, що відчуження відповідачем належного йому майна може призвести до неможливості виконання судового рішення та відновлення прав позивача.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

4.5. Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13 15 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є надання доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

4.6. Згідно із частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

4.7. Суд першої інстанції установив, що АТ "Банк Кредит Дніпро", обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, зазначав, що згідно листа Соборної ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 02.11.2021 № 34892/5/04-36-24-05, наданого до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у межах розгляду справи № 201/11598/20, сума річного доходу за 2020 ОСОБА_1 становить 251 982 452,33 грн. Однак, ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами, договорами поруки та рішенням суду та може вчинити дії для унеможливлення виконання рішення суду.

У заяві позивач також зазначав, що ОСОБА_1 має намір здійснити відчуження своїх корпоративних прав, а саме здійснює продаж своєї частки в статутному капіталі ТОВ "АТП Ліс" у розмірі 45 % статутного капіталу товариства, а також нерухомого майна, яке належить ТОВ "Олександрівська енергетична компанія", кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

Отже, АТ "Банк Кредит Дніпро" наполягав на відсутності заборони на здійснення відчуження активів, якими володіє ОСОБА_1 прямо чи опосередковано, тому збереження грошових коштів має суттєве значення під час розгляду цієї справи, а тому невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду.

4.8. Суд першої інстанції виходячи з положень статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України, а також з огляду на правові висновки щодо застосування цих норм права, викладені Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, зважаючи на значну суму заборгованості за кредитом (210 809 910,80 грн), предмет спору у цій справі, встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог.

4.9. Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи АТ "Банк Кредит Дніпро" у задоволенні заяви про забезпечення позову, зазначив, що представник позивача у судовому засіданні визнав відсутність на дату перегляду справи в суді апеляційної інстанції в мережі інтернет інформації про продаж нерухомого майна з сайту "ОЛХ" та про продаж корпоративних прав з сайту "Афіша Прикарпаття", роздруківки з яких позивач подавав до заяви про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки під час розгляду в суді першої інстанції, за наявності клопотання відповідача, оригінали електронних доказів не витребовувалися, інтернет сторінки, на яких розміщена інформація про продаж нерухомого майна з сайту "ОЛХ" та про продаж корпоративних прав з сайту "Афіша Прикарпаття" не оглядалися, то місцевий господарський суд в порушення порядку, визначеного частиною 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України, позбавив відповідача можливість довести свою позицію.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги паперові роздруківки щодо інформації про продаж нерухомого майна з сайту "ОЛХ" та про продаж корпоративних прав з сайту "Афіша Прикарпаття", а обставини, на підтвердження яких такі роздруківки було подано, визнані судом непідтвердженими належними і допустимими доказами.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відсутні докази наявності в розпорядженні відповідача станом на серпень 2020 року грошових коштів достатніх для погашення заборгованості перед банком, що спростовує доводи позивача, що у правовідносинах, які склалися між банком та відповідачем за договором поруки відповідач виступає як недобросовісна сторона.

4.10. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України ), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Водночас, як вже зазначалося, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що цією статтею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

4.11. Суд першої інстанції дійшов висновку, що захід забезпечення позову у цьому випадку заявлений позивачем, а саме накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним, відповідає предмету спору, спрямований запобіганню виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду у разі задоволення позову, з урахуванням того, що як встановлено судом, відповідачем не вживалися дії щодо повернення заявлених до стягнення грошових коштів, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.

При цьому суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшовши висновку про неподання заявником належних доказів на підтвердження його вимог, не з`ясував та не зазначив які докази було надано відповідачем у справі на підтвердження його заперечень, яким чином вжиття заходів забезпечення позову щодо арешту грошових коштів у межах суми заявленої до стягнення порушує права та інтереси третіх осіб та перешкоджає здійсненню його господарської діяльності або може спричини негативні наслідки для нього (вплинути на його господарську діяльність).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 911/8/21, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Арешт коштів як такий не означає зміну їх власника. Водночас у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.

За змістом частини 1 статті 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 цього Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

5.3. Статтею 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.4. Ураховуючи норми законодавства, зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що оскаржена у справі ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 відповідає положенням чинного законодавства, натомість постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022 необхідно скасувати, а ухвалу місцевого суду - залишити в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідності скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі ухвали місцевого суду, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, сплачені АТ "Банк Кредит Дніпро" згідно з платіжним дорученням від 25.04.2022 № 2102 у сумі 2481,00 грн, покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі № 904/7615/21 скасувати, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 залишити в силі.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у сумі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн, 00 коп.).

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак