№ 906/356/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/356/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді: Василишин А.Р., Гудак А.В.)

від 29.10.2024

у справі № 906/356/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро"

про стягнення 3 528 105,48 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО"

про визнання недійсним договору безвідсоткової цільової позики №М1.01.2021.044 від 05.10.2021,

за участю представників учасників справи:

позивача - Ширко М.Р.

відповідача - Назаренко Д.Л.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО" (далі - ТОВ "МГМ-АГРО") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" про стягнення 700 000,00 грн неповернутої поворотної фінансової допомоги по договору №М1.01.2021.044 від 05.10.2021 безвідсоткової цільової позики; 217 105,48 грн пені; 336 000,00 грн 48% річних; 2 975 000,00 грн відсотків за прострочення повернення коштів.

1.2. Вимоги первісного позову ґрунтуються на тому, що на виконання умов договору позивач переказав на розрахунковий рахунок відповідача 700 000,00 грн, які відповідач зобов`язався повернути 10.10.2022, однак не зробив цього.

1.3. Товариство обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" звернулося до Господарського суду Житомирської області з зустрічною позовною вимогою, в якій просить визнати недійсним договір безвідсоткової цільової позики №М1.01.2021.044 від 05.10.2021.

1.4. Вимоги зустрічної позовної заяви, у свою чергу, ґрунтуються на тому, що договір, про укладення якого стверджує позивач, укладений з порушенням норм чинного законодавства без прийняття рішень про це уповноваженими органами товариства.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.07.2024 у справі №906/356/24 відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

2.2. За результатами розгляду первісної позовної заяви судом першої інстанції не встановлено досягнення згоди зі сторони відповідача на укладення договору, на який посилається позивач як на підставу свого позову, відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що договір є неукладеним, що було підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов про визнання недійсним договору №М1.01.2021.044 від 05.10.2021 задоволенню не підлягає, оскільки судом встановлено, що цей договір є неукладеним. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним, оскільки за нормами статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися вчинені правочини.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 23.07.2024 у справі №906/356/24 скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову. Прийнято у цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО" 2 464 052,00 грн заборгованості, з яких: 700 000,00 грн основного боргу, 108 552,00 грн пені, 168 000 грн 48 % річних, 1 487 500,00 грн штрафу. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО відмовлено. В задоволені зустрічного позову відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та задовольняючи його частково, дійшов висновку, що договір безвідсоткової цільової позики укладений належним чином, при цьому звернув увагу що спірний договір був повністю виконаний позивачем і це виконання було прийнято відповідачем, тобто позичальник прийняв кошти і користувався ними. Перевіривши заявлені до стягнення суми штрафу, пені та річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обрахунки здійснено у відповідності до закону та умов договору, та арифметично правильно. Втім, оцінивши доводи сторін, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення, відсутність доказів понесення позивачем збитків, скористався дискреційними повноваженнями та дійшов висновку про необхідність зменшення нарахованих позивачем сум пені, штрафу та річних, зменшивши їх до 50 %.

Виходячи з того, що позивачем рішення оскаржувалося лише в частині відмови у задоволенні первісного позову, суд апеляційний інстанції не досліджував підстав відмови у задоволенні зустрічного позову.

2.5. Північно-західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 18.11.2024 у справі №906/356/24 задовольнив частково заяву ТОВ "МГМ-АГРО" про ухвалення додаткового рішення та стягнув з ТОВ "Горбулів-Агро" витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції 15 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції - 7 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №906/356/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено у задоволенні первісного позову.

3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (щодо застосування розділу 1 глави 71 Цивільного кодексу України), від 14.06.2022 у справі №757/40395/20, від 29.05.2024 у справі №545/1750/21 (щодо застосування статті 1, пункту 6 частини першої статті 3, статті 6, частини першої статті 7, частини першої статті 10, статті 12, частини четвертої статті 18 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"), від 06.09.2023 у справі №910/8349/22, від 27.06.2024 у справі №910/13689/23 (щодо застосування пункту 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, від 24.02.2016 у справі №6-50цс16, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17, від 25.03.2020 у справі №569/1646/14-ц від 14.04.2020 у справі №628/3909/15, від 21.07.2021 у справі №758/2418/17, від 14.07.2022 у справі № 204/4341/17 (щодо застосування статей 1046 1047 Цивільного кодексу України), від 10.04.2019 у справі №390/34/17, 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19 (щодо застосування пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, принципу доктрини "venire contra factum proprium").

3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та вважає, що суд не встановив факт укладення договору, не встановив факт ідентифікації підписання спірного договору сторонами.

3.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "МГМ-АГРО" проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує, мотивуючи відзив тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині часткового задоволення первісного позову. Виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю з тих підстав, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки ці правові висновки зроблені у справах, які не є подібними до спірних правовідносин.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між ТОВ "МГМ-АГРО" (позикодавець) та ТОВ "Горбулів-Агро" (позичальник) 05.10.2021 було укладено договір №М1.01.2021.044 безвідсоткової цільової позики для поповнення обігових коштів.

Відповідно до пункту 1.1 спірного договору позикодавець зобов`язується надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а останній зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений цим договором строк.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що мета надання позики: поповнення обігових коштів.

Відповідно до пункту 2.1 договору позикодавець зобов`язуються надати позику обумовлену цим договором позичальнику після підписання сторонами цього договору, однією сумою до 13.10.2021.

Згідно з пунктом 2.5 договору позичальник до 10.10.2022 зобов`язався повернути позику на банківський рахунок позикодавця в повному обсязі. Однак, вказане зобов`язання по поверненню позики позичальником виконано не було.

Відповідно до пункту 3.2 договору у разі несвоєчасного повернення позики позичальником відповідно до умов цього договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також проценти на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в розмірі 48% річних від простроченої суми.

Згідно із пунктом 3.3 договору позичальник додатково сплачує штраф у розмірі 25% від суми прострочення за кожні 30 (тридцять) календарних днів прострочення.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що якщо відповідний спір неможливо врегулювати шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, в порядку, передбаченим законодавством України.

Відповідно до пункту 7.1 договору це договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань.

Договір скріплено підписами та печатками сторін.

На виконання пункту 2.1 договору позикодавець виконав свої зобов`язання та здійснив оплату в сумі 700 000 (сімсот тисяч) грн, що підтверджується платіжним дорученням №1560 від 12.10.2021.

Оскільки, ТОВ "Горбулів-Агро" не виконало умов договору №М1.01.2021.044 безвідсоткової цільової позики для поповнення обігових коштів та не повернув 700 000 грн до 10.10.2022, ТОВ "МГМ-АГРО" 15.02.2024 була надіслана вимога до ТОВ "Горбулів-Агро" про повернення позики. Однак, таку вимогу відповідач залишив без реагування.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО" звернулося з позовною заявою до Господарського суду Житомирської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" 700 000,00 грн неповернутої поворотної фінансової допомоги по договору №М1.01.2021.044 від 05.10.2021 безвідсоткової цільової позики; 217 105,48 грн пені; 336 000,00 грн 48% річних; 2 975 000,00 грн відсотків за прострочення повернення коштів.

В подальшому Товариство обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" звернулося до Господарського суду Житомирської області з зустрічною позовною вимогою, в якій просить визнати недійсним договір безвідсоткової цільової позики №М1.01.2021.044 від 05.10.2021. Вимоги зустрічної позовної заяви ґрунтуються на тому, що договір, про укладення якого стверджує позивач укладений з порушенням норм чинного законодавства без прийняття рішень про це уповноваженими органами товариства.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 Цивільного кодексу України).

5.4. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України унормовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 Цивільного кодексу України).

5.5. Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

5.6. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.7. Судом апеляційної інстанцій встановлено, що 05.10.2021 між ТОВ "МГМ-АГРО" (позикодавець) та ТОВ "Горбулів-Агро" (позичальник) було укладено договір №М1.01.2021.044 безвідсоткової цільової позики для поповнення обігових коштів.

Відповідно до умов договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у позику позичальнику кошти у розмірі, визначеному пунктом 1.4. безвідсоткової цільової позики, а позичальник зобов`язується повернути позику до 10.10.2022.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором позики.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, на яку посилається скаржник, вказував, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

За наявними в матеріалах справи документами, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач на виконання пункту 2.1 договору перерахував 700 000 (сімсот тисяч) грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №1560 від 12.10.2021 та не заперечується відповідачем.

Виходячи зі змісту касаційної скарги скаржник зазначив, що факт отримання коштів на розрахунковий рахунок у розмірі 700 000,00 грн ним не заперечується, втім вважає, що сторони не досягли згоди з істотних умов договору та визначення правової природи договірних відносин, а саме, умов її надання, строку та відповідальності в разі неналежного виконання обома сторонами договору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, дослідивши вказаний правочин на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства, встановив, що при укладенні договору №М1.01.2021.044 безвідсоткової цільової позики сторонами погоджено усі істотні умови договору, зокрема, предмет, ціну, строк виконання зобов`язань та строк його дії. Зазначений правочин підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Відповідно до пункту 10.11 договору цей договір укладено в електронній формі шляхом обміну підписаними і відсканованими примірниками договору на електронні адреси позичальника (ІНФОРМАЦІЯ_2) і позикодавця (ІНФОРМАЦІЯ_1), які діють до моменту отримання сторонами оригіналів примірників.

Згідно із частинами першою - другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Зазначене спростовує твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, від 24.02.2016 у справі №6-50цс16, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17 та Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, від 25.03.2020 у справі №569/1646/14-ц від 14.04.2020 у справі №628/3909/15, від 21.07.2021 у справі №758/2418/17, від 14.07.2022 у справі № 204/4341/17, щодо форми укладення договору.

При цьому, судом апеляційної інстанції також було взято до уваги, що спірний договір був повністю виконаний однією стороною і це виконання (перерахування позики на банківський рахунок позичальника) було прийнято ТОВ "Горбулів-Агро", тобто позичальник прийняв кошти і користувався ними.

5.8. Крім того, судом апеляційної інстанції надано оцінку процедурі укладення цього договору, а саме з використанням електронних засобів зв`язку.

Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові 15.07.22 у справі № 914/1003/21 зазначала, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Відповідно до частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Застосовуючи стандарт вірогідності, враховуючи змагальний характер судового процесу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані на підтвердження укладення та виконання договору позики докази є більш вірогідними, ніж відсутність будь-яких доказів в спростування даних обставин зі сторони відповідача, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 700 000,00 грн грошових коштів не повернутої позики.

5.9. Зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2022 у справі №757/40395/20, від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, скаржник стверджує, що правова позиція, викладена у цих справах чітко встановлює необхідність укладення електронного договору з дотримання Закону України "Про електронну комерцію".

Проте, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції зазначених висновків Верховного Суду з огляду на таке.

У справі №757/40395/20 викладена правова позиція щодо укладання кредитного договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему. За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису через особистий кабінет на вебсайті відповідача, з подачею заявки на отримання кредиту та підтвердження умов отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки саме фізичною особою.

У справі №545/1750/21 теж викладена правова позиція щодо інших правовідносин і стосується факту отримання саме конкретною фізичною особою одноразового ідентифікатора для приєднання до електронного кредитного договору, а також відсутності у справі доказів реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, наявності чи відсутності доказів отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції застосовував правові позиції щодо стандартів доказування в ракурсі електронного доказу в сукупності з іншими доказами, а не електронного кредитного договору-приєднання з використанням спеціалізованого веб-сайту фінансової компанії для приєднання в особистому кабінеті до стандартних умов кредитного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що предмет, підстави та зміст спірних правовідносин у справах № 757/40395/20 та №5 45/1750/21 є неподібними зі спірними правовідносинами у справі, що розглядається.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, а саме щодо порушення умов договору саме відповідачем, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, принципу доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), викладених у постановах від 10.04.2019 у справі №390/34/17, 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, оскільки обставини наявності суперечливої поведінки позивача в межах розгляду цієї справи не встановлені.

Також колегія суддів відхиляє посилання на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України щодо недослідження судом доказів стосовно встановлення факту укладення договору, оскільки достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження в цій частині, є недостатніми.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 700 000,00 грн суми основного боргу.

5.10. Щодо заявленої вимоги стосовно стягнення з відповідача 336 000,00 грн 48% річних, 217 105,48 грн пені, 2 975 000,00 грн штрафу.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум в порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (48% річних), а також сум пені та штрафу, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 06.09.2023 у справі №910/8349/22, від 27.06.2024 у справі №910/13689/23.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану", серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У справі №910/8349/22, про незастосування висновків якої зазначає скаржник, відмовляючи в задоволенні грошових вимог у сумі 102 797,37 грн (грошові вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період починаючи з 24 лютого 2022 року), суди попередніх інстанцій встановили, що застосовуються норми права, а саме: стаття 1046 та стаття 1048 Цивільного кодексу України (договір позики) до договорів про надання поворотної фінансової допомоги, і тому до цих правовідносин застосовується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

Ураховуючи положення пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046 1049 Цивільного кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що на договори про надання поворотної фінансової допомоги поширюється дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, встановивши у справі, яка переглядається, що спірні правовідносини виникли з договору позики, що підпадає під регулювання статей 1046 1049 Цивільного кодексу України, а також встановивши, що заявлені позивачем до стягнення суми річних, пені та штрафу є мірою відповідальності позичальника за неналежне виконання зобов`язань та період прострочення боржником (позичальником) повернення позики з 11.10.2022, суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин мав би застосувати положення пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з позичальника нарахованих сум 336 000,00 грн 48% річних, 217 105,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу.

Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, в зв`язку з чим підстава касаційного оскарження в цій частині підтвердилася.

При цьому колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи дискреційні повноваження, зменшив заявлені до стягнення суми пені, штрафу та відсотків річних з власної ініціативи до 50% на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та частини першої статті 233 Господарського кодексу України та відмовив у задоволенні вимог в частині стягнення 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу. З огляду на що, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу підлягає залишенню без змін, з мотивів, зазначених у цій постанові.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції: в частині задоволення первісного позову про стягнення 700 000,00 грн неповернутої суми поворотної фінансової допомоги підлягає залишенню без змін, в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з позичальника нарахованих сум 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови; в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення з позичальника нарахованих сум 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову, рішення місцевого суду не переглядається, оскільки зазначене не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. За змістом статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. Оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд апеляційної інстанції у розгляді первісного позову припустився порушення норм матеріального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову про стягнення 700 000,00 грн неповернутої суми поворотної фінансової допомоги підлягає залишенню без змін, в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з позичальника нарахованих сум 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови; в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення з позичальника нарахованих сум 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.3. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

7.4. У зв`язку з тим, що касаційна інстанція частково ухвалює нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення річних, пені та штрафу, Суд покладає витрати зі сплати судового збору на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

7.5. Позивач за подання позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 50 737,27 грн.

Проте, як вбачається матеріалів позовної заяви позивач до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 42 337,26 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.04.2024 №128 на суму 30 225,26 та платіжною інструкцією від 27.03.2024 №114 на суму 12 112,00 грн. Отже, що за подання позовної заяви позивач не доплатив судового збору в сумі 8 400 грн.

Враховуючи встановлення факту недоплати судового збору та пропорційність задоволених вимог, колегія суддів зазначає, що судовий збір в розмірі 42 337,26 грн, сплачений позивачем покладається на позивача, а судовий збір у розмірі 8 400,00 грн за подання позовної заяви стягується в дохід Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро".

7.6. Позивач за подання апеляційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 76 105,48 грн.

Проте, як вбачається матеріалів апеляційної скарги позивач до суду апеляційної інстанції сплатив судовий збір в розмірі 63 506,00 грн, та не доплатив судовий збір в сумі 12 600 грн.

Враховуючи встановлення факту недоплати судового збору та пропорційність задоволених вимог, колегія суддів зазначає, що судовий збір в розмірі 63 505,90 грн, сплачений позивачем покладається на позивача, а судовий збір у розмірі 12 600,00 грн за подання апеляційної скарги стягується в дохід Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро".

7.7. Відповідач за подання касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 59 137,25 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги в електронній формі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів касаційної скарги відповідач до суду касаційної інстанції сплатив 73 921,56 грн без урахування зазначеного коефіцієнту.

У зв`язку з тим, що касаційна скарга відповідача частково задоволена, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 42 337,25 грн.

За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В такий спосіб Суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №906/356/24 в частині первісних позовних вимог про стягнення 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 168 000,00 грн 48% річних, 108 553,48 грн пені, 1 487 500,00 грн штрафу постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №906/356/24 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині - залишити без змін.

3. Визначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" (12316, с. Горбулів, вул. Центральна, буд. 122, Житомирський район, Житомирська область, ЄДРПОУ 41463766) в дохід Державного бюджету України 8 400,00 (вісім тисяч чотириста) грн за подання позовної заяви та 12 600,00 (дванадцять тисяч шістсот) грн за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МГМ-АГРО" (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла II, буд. №4/6, офіс 501, ЄДРПОУ 39908789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулів-Агро" (12316, с. Горбулів, вул. Центральна, буд.122, Житомирський район, Житомирська область, ЄДРПОУ 41463766) 42 337 (сорок дві тисячі триста тридцять сім) грн 25 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати накази.

5. Поновити дію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №906/356/24.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко