ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 908/1152/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К. М., Погребняк В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "СБЕРБАНК"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020
у справі № 908/1152/18
за позовом Акціонерного товариства "СБЕРБАНК"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮСТСТАР"
про визнання договору недійсним
в межах справи № 908/1152/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ"
Учасники справи:
від АТ "Сбербанк" - Киричук Р. П. (адв.);
від ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" - не з`явився;
від ТОВ "ЮК "Юстстар" - не з`явився;
1. Короткий зміст заявлених вимог
1.1. У червні 2018 року Акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (далі - АТ "СБЕРБАНК", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" (далі - ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮСТСТАР" (далі - ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР", відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 234 ЦК України та вчиненням відповідачами оспорюваного правочину з метою створення штучної кредиторської заборгованості у ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" для подальшого ухилення від сплати ним кредитних зобов`язань перед позивачем.
2. Історія справи
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18, у задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" та ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" відмовлено повністю.
Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано не підтвердженням позивачем належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається у своїх вимогах про визнання недійсним договору та не доведенням ним того, що відповідачами при укладанні спірного договору порушене його право, що стало підставою для звернення до суду.
За висновком суду, договір поруки від 20.10.2016 відповідачами укладено користуючись наданим їм законом правом вільного волевиявлення на укладення договору та з погодженням відповідних істотних умов такого договору. Крім того вказано, що позивач, маючи підстави вважати, що його право порушене відповідачем-2 у випадку відкриття відносно останнього провадження у справі про банкрутство, не позбавлений наданого йому права на захист його охоронюваних законом інтересів, шляхом судового захисту своїх прав відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд погодився з правильністю висновку суду першої інстанції про відсутність у договорі ознак фіктивності та недоведенням позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливістю захисту позивачем своїх порушених прав, у разі відкриття відносно відповідача-2 провадження у справі про банкрутство, відповідно до положень Закону про банкрутство.
2.3. Постановою Верховного Суду від 28.11.2019 скасовано повністю постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019, а справу № 910/8357/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області, у проваджені якого перебуває справа № 908/1152/18 про банкрутство ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" (відповідача-1 у справі № 910/8357/18).
Скасовуючи ухвалені у справі рішення, суд касаційної інстанції, серед іншого, наголосив на тому, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, такими, що зроблені без належної оцінки та аналізу дій сторін договору в контексті добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів. Суди не врахували, що вчиненню оспорюваного договору передувало попередньо укладення ряду правочинів (договорів відступлення права вимоги від 08.06.2016 та від 17.08.2016, договору поруки від 13.07.2016 тощо), не надали правової оцінки правовій природі цих договорів. Поза увагою судів залишено ухвали, постановлені в межах кримінальних проваджень стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011, а також посилання позивача на рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від 06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18, від 26.03.2018 у справі № 3/1-3/3-18, ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 978/318/18 та від 17.04.2018 у справі № 978/627/18, якими задоволено заяви про видачу наказів на примусове виконання вказаних рішень. Під час нового розгляду справи господарському суду слід, зокрема, визначити, чи діяли відповідачі добросовісно та розумно, чи не мали наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди позивачу.
3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду за результатами нового розгляду
3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020 позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 20.10.2016, укладений між відповідачами, та розподілено судові витрати.
3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину та доведеністю порушення відповідачами прав позивача при укладанні договору поруки.
В рішенні суд наголосив на тому, що під час першого та другого розгляду цієї справи в судах, відповідачами не було надано оригіналів витребуваних договорів (для огляду), що за висновком суду є свідченням недобросовісності відповідачів.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що вчиненню оспорюваного договору передувало попереднє укладення низки правочинів (договорів відступлення права вимоги від 08.06.2016 та від 17.08.2016, договору поруки від 13.07.2016). Суд надав оцінку правовій природі відповідних договорів, відповідності їх вимогам законодавства, наслідку їх сукупного укладення на права та інтереси позивача, як кредитора, а також врахував ухвали, постановлені в межах кримінальних проваджень, стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011.
4. Встановлені місцевим господарським судом обставини
4.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Імпорт" (далі - ТОВ "Захід Імпорт", продавець) та Приватним підприємством "Ресурс-Імпорт" (далі - ПП "Ресурс-Імпорт", покупець) 05.05.2011 укладено договір купівлі-продажу товарів № 30/03, за умовами якого (пункти 1.1, 2.1) продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах, визначених цим договором товар (вживаний одяг), загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних сторонами протягом терміну дії даного договору, кількість товару, а також ціна одиниці товару визначаються сторонами у накладних, що є невід`ємною частиною даного договору.
4.2. Між сторонами за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 було укладено Додаткову угоду № 1 від 08.06.2011, згідно з умовами якої сторони договору виклали пункт 8.1 Договору в новій редакції (третейське застереження): "8.1 Усі спори, розбіжності або претензії, які виникають між сторонами із цього договору або у зв`язку з ним, в тому числі, але не обмежуючись: що стосуються його укладання, виконання, порушення (невиконання та/або неналежного виконання), припинення, дійсності/недійсності, розірвання, повернення сплачених коштів, тощо вирішуються шляхом переговорів. Спори, що сторони не можуть врегулювати шляхом переговорів, передаються для остаточного врегулювання на розгляд постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" (зареєстровано Головним управлінням юстиції у Харківській обл. 29.12.2009, свідоцтво № 26 ПТС). Розгляд суду буде здійснюватися у відповідності до Закону України "Про третейські суди" та Регламенту Третейського суду. Місцезнаходженням Третейського суду є місцезнаходження Асоціації "Харвест Груп", а саме: Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А. Проведення третейського розгляду відбуватиметься: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А.". Інші умови договору купівлі продажу товарів №30/03 від 05.05.2011 залишаються незмінними.
4.3. Між ТОВ "Захід Імпорт" (первісний кредитор) та ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" (новий кредитор) 17.08.2016 укладено договір № ПВ-170816/01 відступлення права вимоги грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03 відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до ПП "Ресурс-Імпорт", що виникли на підставі договору купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03 в частині оплати товару за видатковою накладною від 27.06.2012 № РН-0000374 в розмірі 539.550,58 грн.
4.4. Між ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" (поручитель) та ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" (кредитор) 20.10.2016 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку боржника щодо оплати товару за договором купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03 в частині оплати товару за видатковою накладною від 27.06.2012 № РН-0000374 в розмірі 539.550,58 грн.
В пункті 5.1 Договору поруки від 20.10.2016 передбачено, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору поруки, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів, розумності та справедливості. Усі спори, що виникли з цього договору або пов`язані з ним, в тому числі, але не обмежуючись: що стосуються його укладення, виконання, порушення (невиконання та/або неналежного виконання), припинення, дійсності/недійсності, розірвання, тощо вирішуються шляхом переговорів. Спори, що сторони не можуть врегулювати шляхом переговорів, передаються для остаточного врегулювання на розгляд Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" (зареєстровано Головним управлінням юстиції у Харківській обл. 29.12.2009, свідоцтво № 26 ПТС). Розгляд суду буде здійснюватися у відповідності до Закону України "Про третейські суди" та Регламенту Третейського суду. Місцезнаходженням Третейського суду є місцезнаходження Асоціації "Харвест Груп", а саме: Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А. Проведення третейського розгляду відбуватиметься: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А.
4.5. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від 06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18 (у складі третейського судді Тоцької К. М.) позовну заяву ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" на користь ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" 539.550,58 грн заборгованості за договором купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03. Стягнуто з ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" на користь ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" 500,00 грн витрат за сплату третейського збору.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 задоволено заяву ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від 06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18; видано наказ на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від 06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18.
5. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.1. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020 та ухвалено нове про відмову у позові. Розподілено судові витрати.
5.2. Постанова суду мотивована наступним:
- позивач не довів того факту, що укладенням оспорюваного договору поруки відповідачі цілеспрямовано створили штучну кредиторську заборгованість в обсязі, достатньому для реалізації процедури фіктивного банкрутства, з метою подальшого ухилення від виконання кредитних зобов`язань зі сплати кредитних коштів, а також наявності та розміру збитків внаслідок укладення названого договору;
- сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним, для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання умов договору не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним;
- в мотивувальній частині оспорюваного рішення місцевий господарський суд обмежився загальним переліком найменування доказів, які він врахував і яким дав юридичну оцінку, без розкриття їх сутності; не відобразив у його змісті мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні конкретних доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені; не навів мотивів щодо позиції суду при застосування норм матеріального і процесуального права.
6. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини
6.1. При розгляді заяви ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" про відкриття провадження у справі про банкрутство, господарський суд в ухвалі від 04.07.2018 зазначив, що станом на час прийняття рішення боржник має кредиторську заборгованість перед ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" у розмірі 540.050,58 грн та ТОВ "Дісентіс" у розмірі 784.477,77 грн, що у загальній сумі становить 1.324.528,35 грн. До цього часу заборгованість не погашена. Недостатність рухомого та нерухомого майна боржника для задоволення вимог кредиторів підтверджена матеріалами справи та балансом товариства станом на 31.12.2017, тобто, на останню звітну дату.
Ухвала Господарського суду Запорізької області від 04.07.2018 у справі 908/1152/18 переглядалась в апеляційному порядку за апеляційною скаргою АТ "СБЕРБАНК" та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2018 залишена без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено.
6.2. Згідно з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2019, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2019, у справі про банкрутство ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" визнано конкурсним кредитором ТОВ "Дісентіс" у розмірі 785.358,77 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення; ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" у розмірі 14.442.859,57 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення та АТ "СБЕРБАНК" у розмірі 4.555.410,91 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення, 5.394.213,32 грн неустойка (штраф, пеня) з шостою чергою задоволення. Окремо до реєстру вимог кредиторів включено грошові вимоги АТ "СБЕРБАНК" на суму 6.632.748,00 грн, як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника. Затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника.
Грошова сума у розмірі 13.903.309,09 грн (14.442.859,57 - 539.550,58), яка утворилась внаслідок невиконання ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" зобов`язань за іншими цивільно-правовими договорами, не оспорена та є чинною. Кредитором у справі про банкрутство ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ", окрім АТ "СБЕРБАНК", також є ТОВ "Дісентіс" у сумі 784.477,77 грн.
6.3. АТ "СБЕРБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Захід Імпорт", ТОВ "Дісентіс" та ТОВ "Євроальянс Ріалті" про: визнання недійсним договору № 080616/01 від 08.06.2016 відступлення права вимоги грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 05.05.2011, укладеного між ТОВ "Захід Імпорт" та ТОВ "Дісентіс"; визнання недійсним договору поруки від 21.07.2016, укладеного між ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" та ТОВ "Дісентіс".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 у справі № 910/6112/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки позивачем не було доведено обставин вчинення оспорюваних договорів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
Наведене рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили та на теперішній час є чинним.
6.4. Питання щодо фінансового стану - неплатоспроможності ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" були предметом дослідження судом першої інстанції та апеляційним господарським судом за участі акціонерного товариства "СБЕРБАНК" при розгляді заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, про визнання конкурсними кредиторами. Матеріалами справи встановлено, що загальна балансова вартість обладнання, нерухомого майна і земельної ділянки, що належить ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ", становить 3.410.107,47 грн. Зазначене майно перебуває в іпотеці: іпотекодержатель: ПАТ "СБЕРБАНК", у зв`язку зі змінами - АТ "СБЕРБАНК".
6.5. Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.
Позивач не довів наявності та розміру збитків, завданих внаслідок укладення оспорюваного договору поруки.
6.6. Посилання місцевого господарського суду на ухвали, постановлені в межах кримінальних проваджень стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011 є безпідставними, оскільки зі змісту вказаних ухвал вбачається, що слідчими суддями було надано дозвіл на проведення обшуку, накладено арешт на грошові кошти, надано тимчасовий доступ до речей і документів, надано тимчасовий доступ та можливість вилучити документи, які становлять банківську таємницю. Разом з тим, ухвали постановлені в межах кримінальних проваджень, не є належними та допустимими доказами стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011 у розумінні статті 75 ГПК України, яка визначає обов`язковими для врахування господарським судом вирок суду в кримінальному провадженні чи ухвалу про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили.
6.7. Посилання АТ "СБЕРБАНК" на відсутність оригіналів документів відхилено судом, оскільки наявна в матеріалах справи копія договору поруки відповідає вимогам статті 91 ГПК України та пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", а також вказав, що позивачем не зазначається в чому відмінність копії договору поруки, долученою до матеріалів господарської справи, від її оригіналу.
Наявність оспорюваного договору та його автентичність досліджувалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду грошових вимог ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" до ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ". До того ж, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії: договору купівлі-продажу №30/03 від 05.05.2011, додатку та додаткових угод до цього договору; договору №ПВ-170816/01 відступлення права вимоги грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу №30/03 від 05.05.2011.
7. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7.1. АТ "СБЕРБАНК" 21.10.2020 подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020.
8. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8.1. Оскаржений договір поруки є фіктивним, укладеним лише для виду, сторони не планували його виконання, а їх дії були направлені на створення штучної кредиторської заборгованості у обсязі, достатньому для реалізації процедури фіктивного банкрутства ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ", з метою подальшого ухилення від сплати кредитних зобов`язань перед банком.
8.2. Апеляційним господарським судом застосовано норму статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17 (відносно того, що обставини, встановлені у рішенні третейського суду, не мають преюдиційного значення при розгляді господарської справи).
8.3. Судом апеляційної інстанції проігноровано обов`язкові до виконання вказівки, наведені у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, якою справу скеровано на новий розгляд.
8.4. Судом апеляційної інстанції проігноровано висновки щодо застосування норм статтей 3 13 16 203 215 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, невірно застосовано положення частини 4 статті 203, частини 1 статті 215, статті 234 ЦК України.
8.5. Суд апеляційної інстанції застосував норми статті 3 та 13 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц.
9. Узагальнені доводи інших учасників у справі щодо касаційної скарги
9.1. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надійшли, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
10. Касаційне провадження
10.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2020 касаційну скаргу АТ "Сбербанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі №908/1152/18 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: уточнення судових рішень, які є предметом касаційного оскарження; виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
21.12.2020 від АТ "СБЕРБАНК" надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.
10.2. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "СБЕРБАНК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2021 о 14:45.
10.3. В судовому засіданні представник скаржника підтримав касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити.
До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 09.02.2021.
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Враховуючи, що явка представників у судове засідання не була визнана обов`язковою, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників учасників справи, які не з`явилися.
11. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
11.1. В межах справи № 908/1152/18 про банкрутство ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" розглядається позов АТ "СБЕРБАНК" до ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" та ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 з підстав його фіктивності.
Посилаючись на статтю 234 ЦК України, позивач зазначав про вчинення відповідачами оспорюваного правочину з метою створення штучної кредиторської заборгованості у ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" для подальшого ухилення від сплати ним кредитних зобов`язань перед позивачем.
11.2. За результатами нового розгляду справи місцевий господарський суд ухвалив рішення про задоволення позову, погодившись із доводами позивача про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину та визнавши доведеним факт порушення відповідачами прав позивача при укладанні договору поруки.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове рішення про відмову у позові, зазначивши про не доведеність наміру відповідачів укладенням оспорюваного договору поруки створити штучну кредиторську заборгованість з метою реалізації процедури фіктивного банкрутства та ухилення від виконання кредитних зобов`язань по сплаті кредитних коштів. Суд також відхилив доводи позивача про невиконання сторонами умов спірного договору, вказавши про те, що факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним, оскільки для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, вважає його таким, що не відповідає обставинам справи та наданим учасниками справи доказам, з наступних підстав.
11.3. Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.
В частині п`ятій статті 203 ЦК України вказано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
11.4. Відповідно до статей 553 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов`язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Разом з цим, це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з`ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.
Відповідно до стандартної ділової практики боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника.
Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов`язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов`язанням.
11.5. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
11.6. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
11.7. Надаючи правову кваліфікацію оспорюваному правочину, суд касаційної інстанції враховує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
11.8. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
11.9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив про недоведеність обставин, з посиланням на які позивач обґрунтовував свої вимоги щодо фіктивності договору поруки від 20.10.2016, зокрема про відсутність доказів на підтвердження умислу відповідачів внаслідок укладення оспорюваного договору ініціювати процедуру фіктивного банкрутства з метою ухилення від виконання кредитних зобов`язань відповідача-1, а також наявності та розміру збитків, завданих внаслідок укладення відповідачами договору поруки від 20.10.2016.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не виконав в повному обсязі вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, зокрема щодо визначення, чи діяли відповідачі добросовісно та розумно та чи не мали наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди позивачу, тоді як згідно з частиною першою статті 316 ГПК України відповідні вказівки суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача та обставини, з посиланням на які обґрунтовані позовні вимоги, зокрема те, що вчиненню оспорюваного договору передувало попереднє укладення ряду правочинів - договорів відступлення права вимоги від 08.06.2016 та від 17.08.2016, договору поруки від 13.07.2016. Суд не надав правової оцінки наслідку сукупного укладення цих договорів на права та інтереси позивача як кредитора.
Поза увагою апеляційного господарського суду залишено також те, що вчиненню сукупності наведених правочинів і прийняттю рішень третейським судом передувало виникнення у відповідача-1 перед позивачем зобов`язання за кредитним договором від 28.08.2013, у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за яким було укладено договір іпотеки від 28.08.2013 (зі змінами внесеними договором про внесення змін № 2 від 23.10.2014) та договір поруки від 23.10.2014.
11.10. З встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі вбачається наступне:
- між поручителем та боржником на момент укладення договору поруки були відсутні будь-які юридичні чи ділові відносини (корпоративні, зобов`язальні, відносини пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування), такі відносини не були встановлені і після укладення договору, що не відповідає звичайній діловій практиці;
- оспорений договір поруки від 20.10.2016 укладений відповідачами значно пізніше аніж договір купівлі-продажу від 05.05.2011 № 30/03 (основне зобов`язання);
- вчиненню оспорюваного договору поруки передувало укладення за участю відповідача-1 як поручителя договорів поруки від 13.07.2016 та від 21.07.2016 щодо забезпечення виконання зобов`язань за тим же договором купівлі-продажу № 30/03 від 05.05.2011;
- оспорюваний договір поруки укладений у період існування у відповідача-1 невиконаного зобов`язання із погашення заборгованості перед іншим кредитором - позивачем за кредитним договором № 05-В/13/27/ЮО від 28.08.2013, іпотечним договором від 28.08.2013 та договором поруки від 23.10.2014;
- наявність ухвал, постановлених в межах кримінальних проваджень стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011;
- неможливість виконання відповідачем-1 як поручителем прийнятих на себе грошових зобов`язань зумовило звернення відповідача-1 із заявою до господарського суду про порушення провадження у справі про його банкрутство.
Наведене дає підстави для висновку про те, що прийнявши нові зобов`язання за оспорюваним правочином у період існування невиконаних (прострочених) зобов`язань із погашення заборгованості перед позивачем, відповідач-1 діяв з неправомірною та недобросовісною метою ухилення від виконання прострочених зобов`язань перед позивачем як кредитором.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що на час укладення оспорюваного договору поруки боржник міг виконувати власні фінансові зобов`язання і нове зобов`язання не було ним набуто всупереч власним фінансовим можливостям та інтересам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував, не надав належної правової оцінки платоспроможності відповідача-1 та його діям щодо укладення спірного договору поруки, а відтак не спростував з посиланням на відповідні докази висновок суду першої інстанції про недобросовісність відповідачів та наявність підстав для визнання недійсним оспореного договору поруки.
11.11. Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 наведено правовий висновок, згідно з яким з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Стверджувані позивачем і встановлені судами обставини вказують на те, що оспорюваний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, укладення оспорюваного правочину використано його учасниками для уникнення сплати заборгованості перед позивачем, тобто з наміром завдати шкоди іншій особі, що є формою зловживання правом. Такі дії сторін правочину не відповідають критеріям добросовісності, справедливості та недопустимості зловживання правами.
За наведених обставин оспорюваний договір поруки може бути кваліфікований як правочин, при укладенні якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.
Правильність такого висновку підтверджується наступним.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.07.2018, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2018, відкрито провадження у справі № 908/1152/18 про банкрутство ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ".
Вказана ухвала мотивована тим, що станом на 04.07.2018 боржник має кредиторську заборгованість перед ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" у розмірі 540.050,58 грн та перед ТОВ "Дісентіс" у розмірі 784.477,77 грн, яка у загальному розмірі складає 1.324.528,35 грн і не погашена. Розмір кредиторської заборгованості ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" значно перевищує вартість майнових активів, що належать боржнику, а тому у даному випадку задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" грошових зобов`язань в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).
Згадана сума заборгованості перед ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" та ТОВ "Дісентіс", стягнута рішеннями третейського суду, складається із заборгованості за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 05.05.2011, за виконання зобов`язань покупця по якому виступив поручителем ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ" згідно з оспорюваним договором поруки та договорами, вчинення яких передували укладенню спірного правочину.
Згідно з договором іпотеки від 28.08.2013 (в редакції договору про внесення змін № 2 від 23.10.2014), укладеним з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28.08.2013, позивач є іпотекодержателем нерухомого майна відповідача-1.
Положеннями статей 589 590 ЦК України визначені правові наслідки невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою (заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави), а також порядок звернення стягнення на предмет застави (за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом; заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом; у разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого заставою).
Аналогічні положення містить стаття 20 Закону України "Про заставу".
Частинами 1, 2 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи-іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Зі змісту викладених норм суд касаційної інстанції дійшов висновку, що передбачені Законом про банкрутство наслідки, що настають з моменту порушення справи про банкрутство, полягають, зокрема в обмеженні прав заставодержателя майна боржника вільно обирати способи та процедуру звернення стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно, а також в особливостях задоволення вимог забезпечених кредиторів до боржника - лише в порядку, передбаченому Законом про банкрутство, та в межах провадження у справі про банкрутство. Відтак ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком суттєву зміну порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника.
11.12. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина друга статті 20 ГК України).
За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину (вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом відносно позивача), суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач мав легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним.
Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
У судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.
Суд касаційної інстанції звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), згідно з яким позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
За результатами касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що всупереч вказівкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.11.2020, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки діям сторін оспорюваного договору в контексті добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо позивача як кредитора і його майнових інтересів, відповідності оспорюваного правочину критеріям розумності, не перевірено обставин щодо того, чи мали сторони спірного договору на меті виконання своїх зобов`язань, чи міг боржник на час укладення договору виконувати власні фінансові зобов`язання та чи додаткове фінансове зобов`язання за спірним договором не суперечить вимогам частини п`ятої 5 статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним. Наведене свідчить про неповне з`ясування обставин, які мали значення для даної справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваної постанови.
Зважаючи на те, що дії відповідачів при вчиненні оспорюваного договору (відсутність намірів щодо реального настання обумовлених спірним договором правових наслідків; укладення оспорюваного правочину з наміром завдати шкоди позивачу як кредитору, використавши нове зобов`язання для ухилення від сплати заборгованості перед позивачем) є формою зловживання правом, що є порушенням вимог частини третьої статті 13 ЦК України, а зобов`язання за спірним договором суперечить вимогам частини першої та п`ятої 5 статті 203 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав, для визнання спірного договору поруки недійсним відповідно до статей 215 234 ЦК України.
11.13. Крім того, скеровуючи справу на новий розгляду, в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 Верховний Суд зазначав про те, що у порушення статті 90 ГПК України суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам справи, в тому числі оскаржуваному договору, виходячи лише із копій долучених відповідачем до матеріалів справи договорів, тоді як позивач на протязі розгляду справи неодноразово заявляв, зокрема й у позовній заяві, про витребування їх оригіналів та виявляв сумніви у достовірності наданих копій.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд в постанові від 28.11.2020 у справі № 910/8357/18 серед іншого зазначив про те, що не витребувавши оригінали договорів, в тому числі оскаржуваного правочину, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частині 5 статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог АТ "Сбербанк". Вказані порушення підлягали усуненню під час нового розгляду справи.
З цього приводу суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначив про те, що наявні в матеріалах справи копії договору поруки, договору купівлі-продажу №30/03 від 05.05.2011, додатку та додаткових угод до цього договору; договору №ПВ-170816/01 відступлення права вимоги грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу №30/03 від 05.05.2011 відповідають вимогам статті 91 ГПК України та пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003".
За висновком суду апеляційної інстанції, позивач не зазначив в чому відмінність копії договору поруки, долученої до матеріалів справи, від її оригіналу. До того ж, наявність оспорюваного договору та його автентичність досліджувалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду грошових вимог ТОВ "ЮК "ЮСТСТАР" до ТОВ "ЄВРОАЛЬЯНС РІАЛТІ".
Відповідно до частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
В частині шостій статті 91 ГПК України вказано, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Однак, не дивлячись на виявлені позивачем сумніви щодо достовірності наданих копій договорів, подання клопотань про витребування їх оригіналів та постановлення ухвал місцевим господарським судом про зобов`язання надати оригінали договорів, які є обов`язковими до виконання, вимоги суду були залишені відповідачами без виконання.
Зі змісту частини шостої статті 91 ГПК України випливає, що суд не повинен брати до уваги копію письмового доказу, якщо не подано його оригінал у разі, якщо учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу.
Положення частини першої статті 14 ГПК України визначають здійснення розгляду справ судом не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою-четвертою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, не лише позивач повинен доводити обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, але й відповідач (відповідачі) повинні довести свої заперечення проти позову.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш обґрунтованою. Відтак необхідним є не лише надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, чого у даному випадку судом апеляційної інстанції зроблено не було, що свідчить про порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
11.14. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Очевидним є те, що скасувавши ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції у своїй постанові повинен був навести більш аргументовані доводи, аніж ті, що їх наведено судом першої інстанції.
Однак аналіз мотивувальної частини оскарженої постанови свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не знайшов спростування висновкам місцевого господарського суду та допустив невірне застосування норм матеріального права.
Відтак, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не відповідає наведеним вимогам статті 236 ГПК України, що підтверджує обґрунтованість доводів касаційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову АТ "СБЕРБАНК" визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016, укладеного між відповідачами, внаслідок чого скасував правильне по суті заявлених вимог рішення суду першої інстанції.
12. Висновки за результатами касаційного розгляду
12.1.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
12.2. Враховуючи, що за результатами касаційного розгляду Верховним Судом даної справи доводи скаржника відносно неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення процесуального права знайшли своє підтвердження, що призвело до скасування законного судового рішення, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 має бути скасована, а рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020 - залишено в силі.
Керуючись статтями 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Касаційну скаргу Акціонерного товариства "СБЕРБАНК" задовольнити.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2020 скасувати повністю.
3. Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020 у справі № 908/1152/18 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк