ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 908/2845/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи-1 - не з`явився,
третьої особи-2 - не з`явився,
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (судді: Березкіна О.В. (доповідач), Антонік С.Г., Іванов О.Г.)
та рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2020 (суддя Федорова О.В.)
за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна"
до Воскресенської сільської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Приазовська районна державна адміністрація,
2. Державний реєстратор Приазовської районної державної адміністрації Новіков Артем Валерійович
про визнання протиправним і скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Сільськогосподарський виробничий кооператив "Агрофірма "Україна" (далі - СВК "Агрофірма "Україна", Позивач) звернувся до Воскресенської сільської ради (далі - Сільрада, Відповідач) із позовом про визнання протиправним і скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності за Воскресенською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 2324582200:01:002:0041 площею 6,4 га (далі - земельна ділянка), внесеного державним реєстратором Приазовської районної державної адміністрації Новіковим Артемом Валерійовичем (далі - державний реєстратор).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку відбулась з порушенням вимог законодавства, оскільки у Відповідача не було технічної документації, якою визначено площу земельної ділянки, а також місце її розташування у контурі.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №908/2845/19, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Мотивуючи рішення, суд зазначив про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Суд виходив із того, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-0-21/2011 визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті особи і складається з права на земельну частку (пай) розміром 7,79 в умовних кадастрових гектарах та ухвалено передати у власність територіальної громади Сільради право на земельну частку (пай) розміром 7,79 в умовних кадастрових гектарах. Безпосередньо оскаржуваний запис не порушує будь-які цивільні права Позивача, у т.ч. і на оренду земельної ділянки. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності (номер запису 15758703) на земельну ділянку.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників
3.1. У касаційній скарзі СВК "Агрофірма "Україна" просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
3.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення спору, чим порушили положення статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (зокрема лист Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 03.09.2019 № 29-8-0.301-4835/2-19).
Скаржник також зазначає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суди не з`ясували та не дослідили наявні у справі докази.
У зв`язку із зазначеним заявник посилається на висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування, викладених в постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 15.10.2019 у справі №903/879/19 та від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
Окрім того, на переконання скаржника, заявлений самовідвід суддею Проскуряковим К.В. є надуманим та необґрунтованим, задоволення якого унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних обов`язків у цій справі.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 27.04.2009 між Приазовською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та СВК "Агрофірма "Україна" (Орендар) укладений договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї загальною площею 138,0400 га, у т.ч. 138,0400 га - рілля, виділені в натурі в контурі № 21 - 14,1800 га, № 3 - 12,5600 га, № 18 - 6,0900 га, № 68 - 6,6100 га, № 5 - 44,800 га, № 25 - 11,7600 га, згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "Україна" Приазовського району Запорізької області.
Згідно з пунктом 2.1 договору, невитребувані земельні частки (паї) передаються в оренду для товарного сільськогосподарського виробництва.
За умовами пункту 2.3, договір на невитребувані земельні частки (паї) укладено до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку не більш ніж на 49 років.
Договір зареєстрований 27.04.2009 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Воскресенської сільської ради за № 111.
4.2. Додатковою угодою від 08.07.2009 сторони визначили, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї загальною площею 96,0000 га, у т.ч. 96,0000 га - рілля, виділені в натурі в контурі № 21 - 14,1800 га, № 3 - 12,5600 га, № 18 - 6,0900 га, № 68 - 6,6100 га, № 5 - 44,800 га, № 25 - 11,7600 га, згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "Україна" Приазовського району Запорізької області. Додаткова угода до договору оренди землі від 27.04.2009 № 111 зареєстрована 08.07.2009 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Сільради за № 113.
Додатковою угодою від 24.10.2012, яка зареєстрована 12.11.2012 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Сільради за № 17, сторони вирішили внести зміни у договір зазначивши загальну площу не витребуваних паїв 138.0400 га, у т.ч. 138.0400 га - рілля замінити на загальну площу 89.7201 га, у т.ч. 89.7201 га - рілля.
Додатковою угодою, яка зареєстрована 17.02.2014 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Сільради за № 20, сторони замінили загальну площу не витребуваних земельних часток (паїв) 89.7201га на 64.4300 га, у тому числі 64.4300 га - рілля, виділені в натурі в контурі № 3 - 6.2800 га, № 5 - 25.6000 га, № 25 - 11.7600 га, № 21 - 14.1800 га, № 68 - 6.6100 га, згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "Україна" Приазовського району Запорізької області.
Додатковою угодою, яка зареєстрована 05.05.2016 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Сільради за № 22, сторони виклали розділ "Предмет договору" в іншій редакції, визначивши, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки (паї) загальною площею 43,9700 га, у тому числі ріллі - 43,9700 га, із земель колишнього КСП "Україна" Приазовського району Запорізької області.
4.3. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-0-21/2011 визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1 і складається з права на земельну частку (пай) розміром 7,79 в умовних кадастрових гектарах, належної йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 005576. Вирішено передати у власність територіальній громаді Сільради Приазовського району Запорізької області право на земельну частку (пай) розміром 7,79 в умовних кадастрових гектарах, яке належало ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 005576.
4.4. Рішенням позачергової сесії 7 скликання Сільради від 28.07.2016 № 4 вирішено на виконання рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-0-21/2011 прийняти у власність територіальної громади Сільради земельну ділянку загальною площею 7,79 умовно-кадастрових га вартістю 87 776,00 грн, яка розташована на території Сільради та визнана судом відумерлою спадщиною; надано згоду на підготовку матеріалів для передачі земельної ділянки розміром 7,79 умовно-кадастрових га та вартістю 87 776,00 грн до земель комунальної власності територіальної громади.
4.5. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 65186020, дата формування: 05.08.2016) державним реєстратором Приазовської районної державної адміністрації Новіковим Артемом Валерійовичем 02.08.2016 зроблений запис про проведення державної реєстрації права комунальної власності (номер запису про право власності: 15758703) за Сільрадою Приазовського району Запорізької області на земельну ділянку з кадастровим номером 2324582200:01:002:0041 площею 6,4 га. Підставою виникнення права власності зазначено рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-0-21/2011. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30800244 від 05.08.2016, Новіков Артем Валерійович, Приазовська районна державна адміністрація.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.3. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.4. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.5. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.6. За змістом пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у разі якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
5.7. Скаржник зазначає, що у Сільради була відсутня технічна документація із землеустрою, тому підстав для внесення запису про проведення державної реєстрації права комунальної власності за Відповідачем на підставі рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-о-21/2011 на земельну ділянку не було, проте фактичні обставини проведення реєстратором державної реєстрації права власності встановлені судами на підставі недопустимих доказів.
5.8. За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.
5.9. Суд відповідно до положень статей 86 236 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний оцінити належність, допустимість, достовірність та достатність доказів у справі, зокрема, в їх сукупності, з огляду на їх зміст, вимоги закону та умови договорів та зробити обґрунтований висновок щодо доведеності або недоведеності обставин справи, які входять до предмета доказування. Обов`язок доказування та подання доказів покладено на сторону, яка і повинна довести ті обставини, на які вона посилається (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
5.10. До загального предмета доказування у спорах про скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно входить факт здійснення державним реєстратором реєстраційних дій з порушенням/дотриманням норм чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок).
5.11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі у редакції Закону станом на дату проведення спірної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
5.12. У частині першій статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведений перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, зокрема рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9).
5.13. Відповідно до Порядку для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
За змістом цього Порядку державна реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
5.14. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами здійснена оцінка доводів сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
5.15. Обставини справи щодо дотримання державним реєстратором норм чинного законодавства під час здійснення реєстраційних дій було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки поданих сторонами доказів окремо та у їх сукупності.
5.16. Так, судами було встановлено, що реєстрація права власності Відповідача на земельну ділянку здійснена на визначеній законом підставі - рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12.04.2011 у справі № 2-0-21/2011. При цьому, скаржником не доведено, а судами не встановлено наявність визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації прав Відповідача на момент їх вчинення.
5.17. Надавши оцінку матеріалам справи, врахувавши вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності.
5.18. Крім того, суди зауважили, що проведення державної реєстрації ніяким чином не порушує права або охоронювані законом інтереси Позивача, оскільки скасування державної реєстрації не призводить до зміни власника даної земельної ділянки, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
5.19. Аргументи скаржника зводяться до того, що він вважає неналежними докази, на підставі яких суди дійшли висновку про проведення державним реєстратором державної реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства, проте аргументів про їх недопустимість не наводить.
5.20. В такий спосіб, не знайшли свого підтвердження доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду (постанови від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 15.10.2019 у справі №903/879/19 та від 25.06.2020 у справі №924/233/18), оскільки обставини справи встановлені судами на підставі оцінки поданих сторонами доказів.
5.21. При цьому, зазначені докази стосуються предмета доказування, одержані судом з дотриманням вимог закону за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення, судом надана їх оцінка у зв`язку із встановленими ним обставинами справи відповідно до свого внутрішнього переконання.
5.22. Таким чином, доводи скаржника про недотримання судами стандартів доказування, зокрема, щодо належності, допустимості та вірогідності доказів, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій.
5.23. Водночас, за приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.24. В такий спосіб, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
5.25. Щодо доводів скаржника про безпідставність самовідводу судді місцевого господарського суду, судова колегія зазначає, що відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. При цьому така об`єктивність проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
5.26. У даному випадку, розглянувши позовну заяву та подані до неї документи, суддя Проскуряков К.В. дійшов висновку про неможливість брати участь у розгляді цієї справи, оскільки другий представник СВК "Агрофірма "Україна" адвокат Соловйов В.М. є суддею у відставці та колишнім суддею Господарського суду Запорізької області, з яким суддя Проскуряков К.В. продовжує підтримувати певні стосунки, та з яким склалися певні особисті відносини.
5.27. Вищевказане стало підставою для подання заяви про самовідвід на підставі пункту 5 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
5.28. При цьому, посилання скаржника на те, що адвокат Соловйов В.М. не приймав участі у справі, Судом сприймаються критично, оскільки цю особу, як свого представника було зазначено саме Позивачем у позові при зверненні до суду.
5.29. Таким чином, як убачається з матеріалів справи, суддя Проскуряков К.В. заявляючи про наявність підстав для самовідводу, діяв в рамках усталеної судової практики Європейського суду з прав людини та статей 35 38 Господарського процесуального кодексу України.
5.30. Пунктом 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.10.2010 визначено, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria,) від 24.02.1993, пп. 27, 28 і 30, рішення справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 42). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, п. 38).
5.31. Крім того, колегією суддів Верховного Суду не встановлено, а скаржником не наведено обставин, які б свідчили, що заявлений самовідвід позбавив учасників судового процесу їх процесуальних обов`язків.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.2. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).
6.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2020 у справі №908/2845/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак