09.07.2025

№ 908/3774/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/3774/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Білик Н.О. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Ушаков О.О., Смокін П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОР-В"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2024

та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2024

у справі № 908/3774/23

за позовом Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОР-В"

про стягнення 1 684 042,46 грн,

В С Т А Н О В И В:

Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОР-В" про стягнення 1 684 042,46 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 21.07.2018 по 22.12.2021.

За твердженнями позивача, 20.07.2018 ТОВ "ФАВОР-В" набуло у власність об`єкти нерухомого майна у складі: диспетчерської (літ. С-2), будівлі битовок (літ. Т-2), автовагової (літ. У) (реєстраційний номер 419850823101), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 356734307 від 01.12.2023. Земельна ділянка за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, площею 53,6152 га, кадастровий номер: 2310100000:07:084:0060 належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності (номер відомостей про речове право: 38923899 від 28.10.2020). Запорізька міська рада на дев`ятій сесії восьмого скликання прийняла рішення № 53/72 від 03.11.2021 "Про надання у користування на умовах оренди ТОВ "ФАВОР-В" земельної ділянки по вул. Креміно, 44 для розташування проммайданчику Мокрянського гранітного кар`єру №2". Загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ "ФАВОР-В", земельною ділянкою площею 53,6152 га, з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060, розташованою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 21.07.2018 по 22.12.2021 склав 1 684 042,46 грн. Посилаючись на ст.ст. 11 16 526 632 1212 1214 Цивільного кодексу України, Закон України "Про оренду землі", позивач просив суд позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.04.2024 (суддя Проскуряков К.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.05.2024 стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 25 000 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2024 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. - головуючий, Чередко А.Є., Парусніков Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 1 425 370, 79 грн безпідставно збережених коштів. В решті позовних вимог відмовлено. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2024 скасовано. Ухвалено нове додаткове рішення, яким заяву ТОВ "ФАВОР-В" від 26.04.2024 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 10 464,77 грн витрат на правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28.11.2018 № 22 "Про внесення змін та доповнень до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2015 № 50 "Про найменування вулиці в колишніх селищах Креміно та Південне Шевченківському району м. Запоріжжя" і рішення Запорізької міської ради від 24.12.2008 № 586 "Про внесення доповнень до переліку найменувань вулиць, провулків, майданів, проспектів у м. Запоріжжі, які затвердженні рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29.12.1994 №534" пунктом 2.1. змінено назву урбаноніму "сел. Креміно" на "вулиця Креміно".

- за реєстраційним номером 419850823101: тип об`єкта - диспетчерська літ.С-2, будівля битовок літ.Т-2, автовагова літ.У, об`єкт житлової нерухомості: Ні; адреса: Запорізька обл., м. Запоріжжя, сел. Креміно, будинок 44; номер об`єкта в РПВН: 31338807; тип речового права: право власності; дата, час державної реєстрації - 20.07.2018. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42166412 від 20.07.2018 прийнято на підставі договору купівлі-продажу, нерухомості, серія та номер: 1243, виданий 20.07.2018, власник з часткою 1 - ТОВ "ФАВОР-В", код ЄДРПОУ: 37558338.

- за реєстраційним номером 283887623101, тип об`єкта - трансформаторна підстанція ПС 35/6 Кв / літ. Ч/, об`єкт житлової нерухомості: Ні; адреса: Запорізька обл., м. Запоріжжя, сел. Креміно, будинок 44; Загальна площа (кв.м): 102.1; номер об`єкта в РПВН: 35521804; тип речового права: право власності; дата, час державної реєстрації - 20.07.2018. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42166584 від 20.07.2018 прийнято на підставі договору купівлі-продажу, нерухомості, серія та номер: 1244, виданий 20.07.2018, власник з часткою 1 - ТОВ "ФАВОР-В", код ЄДРПОУ: 37558338

Також у Державному реєстрі за вказаною поштовою адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, міститься обліковий запис про земельну ділянку площею 53,6152 га, кадастровий номер: 2310100000:07:084:0060, яка належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності (номер відомостей про речове право: 38923899 від 28.10.2020).

Згідно з наданої позивачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 356922535 від 04.12.2023 вказана земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2207532823101, площею (га): 53.6152, належить на праві власності з розміром частки: 1 територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ: 04053915. Речове право: 38923899 зареєстроване 28.10.2020 Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54860453 від 30.10.2020 08:53:45. Документи, подані для державної реєстрації: відомості з ДЗК, серія та номер: 24647339, виданий 28.10.2020, видавник: Державний земельний кадастр.

Дев`ятою сесією восьмого скликання Запорізької міської ради прийнято рішення № 53/72 від 03.11.2021 "Про надання у користування на умовах оренди ТОВ "ФАВОР-В" земельної ділянки по вул. Креміно, 44 для розташування проммайданчику Мокрянського гранітного кар`єру №2", пунктом 1 якого вирішено надати у користування на умовах оренди ТОВ "ФАВОР-В" строком на 19 років земельну ділянку кадастровий номер (2310100000:07:084:0060) площею 53,6152 га (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам переробної, машинобудівної та іншої промисловості) по вул. Креміно, буд. 44 для розташування проммайданчика Мокрянського гранітного кар`єру № 2 в межах, раніше переданих рішенням міської ради від 25.06.2008 № 41/191, за рахунок земель Запорізької міської ради.

Пунктом 3 цього рішення визначено, що договір оренди землі від 15.08.2008 № 040826101301, зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", вважати припиненим згідно з п. 33 договору.

На підставі вказаного рішення 23.12.2021 між Запорізькою міською радою та ТОВ "ФАВОР-В" укладено договір оренди землі №202107000100146 за умовами якого Запорізька міська рада (орендодавець), передала, а ТОВ "ФАВОР-В" (орендар) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розташування проммайднчнку Мокрянського гранітного кар`єру №2, що знаходиться; м. Запоріжжя, вул. Креміно, 44. Земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності. В оренду передається земельна ділянка запільною площею 53,6152 га, кадастровий номер земельної ділянки: 231.0100000:07:084:0060. На земельній ділянці розмішені об`єкти нерухомого майна: будівлі та споруди орендаря та (або) інші об`єкти, що не відносяться до нерухомого майка: відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з: будівлями та спорудами орендаря. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 142 519 924 грн 64 коп.

За умовами п.11 договору він укладений на 19 років.

З наданого позивачем запису про інше речове право № 45899015 вбачається, що 23.12.2021 зареєстровано право оренди вказаної вище земельної ділянки площею 53,6152 га за ТОВ "ФАВОР-В".

Також з наданої позивачем суду копії згаданого у п. 3 Рішення № 53/72 від 03.11.2021 договору оренди землі від 06.08.2008, укладеного Запорізькою міською радою "Орендодавець" та попереднім орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙЕКСПОРТ", вбачається наступне:

1. Орендодавець, відповідно до рішення двадцять другої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 41/191 від 25.06.2008 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування проммайданчика Мокрянського гранітного кар`єру № 2, яка знаходиться: м. Запоріжжя, селище Креміно, 44;

2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 53.6152 га;

3. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: будівлі та споруди у стані руйнування орендаря, інші об`єкти інфраструктури відсутні;

4. Земельна ділянка передається в оренду разом з будівлями та спорудами у стані руйнування орендаря;

5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 38747705 грн 04 коп. (в цінах 2008 року);

6. Земельна ділянка, яка передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню відсутні;

7. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини відсутні;

8. Договір укладається до 30.12.2015;

9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі: 145 283 грн 79 коп. протягом строку будівництва об`єкта, у розмірі 290 607 грн 79 коп. з дня введення об`єкта до експлуатації, що складає 0,75% від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2008 року;

10. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії;

12. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором оренди землі; - зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів визначених законодавством; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що п документами; - прийняття орендодавцем рішення про збільшення або зменшення орендної плати; - в інших випадках, передбачених законом;

14. Земельна ділянка передається в оренду для: розташування проммайданчика Мокрянського гранітного кар`єру № 2;

15. Цільове призначення земельної ділянки (категорія земель): землі промисловості;

19. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється орендодавцем на умовах, що визначені у договорі, за актом прийому-передачі земельної ділянки, який підписується сторонами і є невід`ємним додатком до договору. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі;

20. Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду;

34. Фактичне продовження користування майном після закінчення строку дії даного договору оренди землі не є підставою для поновлення договору.

Актом від 22.07.2008 визначено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ "СТРОЙЕКСПОРТ" для розташування проммайданчика Мокрянського гранітного кар`єру №2 у селищі Креміно, 44 (кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:07:084:0060) на підставі рішення двадцять другої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради від 25.06.2008 №41/191.

Укладений позивачем з попереднім орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060 ТОВ "Стройекспорт" договір оренди припинив свою дію 30.12.2015, доказів продовження строку його дії матеріали справи не містять, з чим погоджується і сам позивач.

Крім цього, з інформації Головного управління ДПС у Запорізькій області №3775/5/08-01-04-09 від 01.05.2023 вбачається, що ТОВ "ФАВОР-В" за період з 21.07.2018 по 22.12.2021 включно не нараховувало та не сплачувало плату за землю (земельний податок, орендну плату).

Запорізькою міською радою складено розрахунок розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ "ФАВОР-В" земельною ділянкою площею 53,6152 га, з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060, розташованою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 21.07.2018 по 22.12.2021, в обґрунтування якого позивач посилається на те, що згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 2755/207-19 від 09.08.2019, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 203 920 051,68 грн у цінах 2019 року. Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ "ФАВОР-В" вказаною земельною ділянкою за період з 21.07.2018 по 22.12.2021 склав 1 684 042, 46 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що згадка у п. 3 Рішення № 53/72 від 03.11.2021 про припинення дії цього договору не свідчить про таке припинення з дати прийняття рішення. Тому суд дійшов висновку, що в період часу з 31.12.2015 до 23.12.2021 зазначена земельна ділянка не перебувала в оренді у жодного користувача, орендна плата до бюджету не вносилася. Оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається, що ТОВ "Фавор-В" 20.07.2018 за відповідними договорами набув право власності на усі об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці площею 53,6152 га, кадастровий номер 2310100000:07:084:0060, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, або фактично користувався нею, доводи позивача в частині обґрунтування вартості безпідставного збагачення відповідача визнані судом хибними.

Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений ТОВ "ФАВОР-В" до стягнення з Запорізької міської ради розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 68 130,00 грн є завищеним, не відповідає критерію розумності судових витрат, а тому суд зменшив їх до 25 000 грн.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції виходив з того, що в період часу з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (20.07.2018), що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060 до 23.12.2021 відповідач використовував цю земельну ділянку без достатньої правової підстави. Враховуючи наданий позивачем новий розрахунок заборгованості відповідача з урахуванням витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.03.2008, від 08.08.2019 та від 07.12.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення доходу, отриманого від безпідставного набутого майна у розмірі 1 425 370,79 грн, є правомірними, доведеними та обґрунтованими. Відхиляючи доводи відповідача і спростовуючи висновки суду першої інстанції, наведені у рішенні, стосовно того, що з наданих позивачем доказів не вбачається, що ТОВ "Фавор-В" 20.07.2018 за відповідними договорами набув право власності на усі об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, або фактично користувався нею, в розрізі обґрунтування вартості безпідставного збагачення відповідача, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:07:084:0060 площею 53,6152 га на сьогодні є сформованою, має кадастровий номер та чіткі межі, а відомості щодо неї внесено до Державного земельного реєстру. Більш того, ця земельна ділянка була сформована станом на момент укладання договору оренди землі від 06.08.2008, укладеного Запорізькою міською радою з попереднім орендарем, та відповідного ж розміру земельну ділянку (53,6152 га), передано відповідачу - ТОВ "Фавор-В" за договором оренди №202107000100146 від 23.12.2021. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою. Крім цього, останнім належних та допустимих доказів того, що протягом спірного періоду вказана земельна ділянка або її частина використовувалась іншими, ніж власник нежитлових будівель, розміщених на ній, особами, не надано. В той час, як саме він має спростувати факт користування земельною ділянкою у період з моменту набуття у власність нежитлових будівель, розміщених на ній, до оформлення у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розмішена його власність (тобто, спростувати заявлені позовні вимоги). Також з огляду на скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, за яким позовні вимоги задоволені частково, а також на доведеність матеріалами справи витрат на правничу допомогу відповідача, і вимоги ч. 4 ст. 129 Г ПК України щодо покладення витрат пропорційно задоволеним вимогам, суд апеляційної інстанції стягнув з позивача на користь відповідача 10 464, 77 грн витрат на правничу допомогу, що складають 15,36% (на користь відповідача).

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди не звернули увагу на заяву відповідача, яка була викладена у запереченнях на відповідь на відзив та у клопотанні про закриття провадження, а також про її наявність наголошувалось під час апеляційного розгляду справи, у якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку на звернення до суду, посилаючись на ст. 102.1 Податкового кодексу України, відповідно до якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Г ПК України, а саме - судами не враховано висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо позовної давності), а саме в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18); від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18); від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19); від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18); від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18). Крім цього, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування приписів передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України щодо правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати з урахуванням положень розділу XII Податкового кодексу України та застосування до таких правовідносин строків, визначених п. 102.1 ст. 102 цього Кодексу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Г ПК України, призначено її до розгляду на 01.04.2025 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.02.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.02.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову залишити без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з запланованою відпусткою судді Краснова Є.В. 31.03.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 Г ПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 Г ПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 Г ПК України, посилається на неврахування висновків щодо позовної давності, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18); від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18); від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19); від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18); від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18).

Так у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18) зазначено, що виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібні висновки щодо застосування позовної давності викладені також у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18) від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18), від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18).

Так відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Як вбачається з тексту рішення місцевого господарського суду у справі № 908/3774/23, він в описовій частині вказав, що у запереченнях на відповідь на відзив відповідач, посилаючись на норми Податкового кодексу України, стверджував, що до спірних правовідносин застосовується строк, відповідно до якого можуть бути застосовані та стягнуті нараховані зобов`язання, а саме у 1095 днів (3 роки), та оскільки позов у даній справі подано 21.12.2023, то позовні вимоги до 21.12.2020 розгляду не підлягають, а провадження в цій частині має бути закрито. При цьому відповідач просив і залишити позов без розгляду і відмовити у позові одночасно.

Водночас з мотивувальної частини тексту рішення місцевого господарського суду не вбачається, що він надав оцінку відповідним доводам відповідача, і відмовив у задоволенні позову, оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається, що ТОВ "Фавор-В" 20.07.2018 за відповідними договорами набув право власності на усі об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці площею 53,6152 га, кадастровий номер 2310100000:07:084:0060 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Креміно, буд. 44, або фактично користувався нею.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у відповідному розмірі, однак взагалі не дослідив відповідні доводи відповідача щодо обмеження нарахування відповідних коштів 1095 дневним строком.

Верховний Суд зауважує, що скаржник у справі № 908/3774/23 оскаржує судові рішення саме з підстав необхідності застосування такого строку до заявлених позивачем вимог, наводячи відповідні підстави касаційного оскарження для цього, передбачені ст. 287 Г ПК України. Однак не наводить підстав касаційного оскарження щодо висновків суду апеляційної інстанції в частині доводів про обґрунтованість позовних вимог, тобто що позов підлягає задоволенню. Водночас правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи. Відтак, оскільки скаржник не навів підстави касаційного оскарження в розрізі висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову (стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України), Верховний Суд не здійснює перегляд постанови в цій частині.

В свою чергу, Верховний Суд зазначає, що рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 236 Г ПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 Г ПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Одночасно статтею 86 Г ПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, як вбачається з текстів оскаржених судових рішень, судами не взято до уваги відповідні доводи відповідача, які були викладені у запереченнях на відповідь на відзив та у клопотанні про закриття провадження, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку на звернення до суду, та вказував на ці доводи під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. При цьому зазначення в описовій частині рішення суду першої інстанції про те, що у запереченнях на відповідь на відзив відповідач, посилаючись на норми Податкового кодексу України, стверджував, що до спірних правовідносин застосовується строк, відповідно до якого можуть бути застосовані та стягнуті нараховані зобов`язання, а саме у 1095 днів (3 роки), не є відповідною оцінкою доводів відповідача, оскільки з мотивувальної частини тексту рішення не вбачається будь-яких висновків з цього приводу.

Верховний Суд зазначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1, 2 ст. 300 Г ПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відтак, оскільки відповідним доводам відповідача не було надано жодної оцінки судами попередніх інстанцій, а також не досліджені такі заяви відповідача, з огляду на межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, вони не можуть бути оцінені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і фактично позбавляють Суд можливості касаційного перегляду судових рішень з визначених скаржником підстав касаційного оскарження, а оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені Г ПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судами слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то з урахуванням ст. 129 Г ПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 317 Г ПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОР-В" задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2024 у справі № 908/3774/23 скасувати.

Справу № 908/3774/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.