ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 908/4782/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" (далі - Товариство)
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 (головуючий суддя Черкаський В.І.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 (головуючий Верхогляд Т.А., судді: Білецька Л.М. і Парусніков Ю.Б.), прийняті за наслідками розгляду скарги Товариства на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ДВС),
у справі № 908/4782/15
за позовом Товариства
до Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер" (далі - Підприємство)
про стягнення боргу.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до господарського суду Запорізької області із скаргою на дії ДВС, в якій просить визнати протиправною бездіяльність ДВС та зобов`язати його вжити заходів для виконання судового рішення за виконавчим провадженням № 59329932, передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Скарга обґрунтована тим, що рішення суду не виконується протягом тривалого часу (більше 5 років), належних дій з виконання рішення ДВС не вчиняє.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.03.2021, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021, відмовлено у задоволенні скарги Товариства на бездіяльність ДВС.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані відсутністю підстав для вчинення дій державним виконавцем у відповідності до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки у зв`язку із зупиненням виконавчих проваджень неможливо вжити заходів щодо звернення стягнення на наявне майно та кошти боржника.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а також відсутністю висновків Верховного Суду щодо застосування висновків Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким скаргу Товариства на бездіяльність ДВС задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- рішення господарського суду Запорізької області від 17.11.2015 у даній справі не виконується більше 5 років;
- бездіяльність ДВС є такою, що суперечить положенням та принципам Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а також численним рішенням Європейського Суду з прав людини, рішення якого є обов`язковими для національних судів України, а відтак є неправомірною;
- обставини щодо причин невиконання рішення були у повній мірі встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи, проте на порушення норм матеріального права судом помилково надано невірну оцінку, внаслідок чого висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають встановленим обставинам справи;
- скаржнику невідомі висновки Верховного Суду щодо застосування висновків Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах.
ДВС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарг, а оскаржувані рішення - залишити без змін.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.12.2015 судом першої інстанції видано наказ на виконання рішення суду у даній справі від 17.11.2015, яким стягнуто з Підприємства на користь Товариства 6 437 356,00 грн. попередньої оплати та 73 080,00 грн. судового збору.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судами встановлено, що листом-відповіддю на звернення Товариства від 04.01.2021 № 5204 ДВС повідомило про те, що:
- на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває зведене виконавче провадження № 58348199 щодо стягнення заборгованості з Підприємства на користь юридичних та фізичних осіб;
- станом на 01.02.2020 до складу зведеного виконавчого провадження входять 786 виконавчих проваджень на загальну суму боргу 221 719 208, 00 грн, з яких 232 виконавчих провадження на суму 9 788 081, 00 грн про стягнення заборгованості із заробітної плати;
- державним виконавцем винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень та приєднання до зведеного виконавчого провадження № 58348199;
- за всіма виконавчими провадженнями, які входять до складу зведеного виконавчого провадження, винесено постанови про зупинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з включенням Підприємства до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.
Наказом Фонду державного майна України від 01.08.2018 № 1020 прийнято рішення про приватизацію Підприємства, вказане підприємство включено до переліку об`єктів приватизації наказом Фонду державного майна України від 27.12.2018 № 1637.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1547 продовжено приватизацію єдиних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, приватизацію яких розпочато в 2018 році, у тому числі Підприємства.
Згідно з переліком, який є додатком до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році", боржник продовжує перебувати в процесі підготовки до приватизації.
З листа Фонду державного майна України від 06.10.2020 вбачається, що підготовка до продажу Підприємства здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432 (зі змінами). Після проведення інвентаризації, визначення умов продажу Підприємства та дати аукціону інформаційне повідомлення про продаж цього об`єкта на електронному аукціоні буде оприлюднено в газеті "Відомості приватизації", на веб-сайті Фонду державного майна України та в електронній торговій системі РrоZoro.Продажі.
Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження", а саме, статтю 34 "Зупинення вчинення виконавчих дій" доповнено пунктом 12, яким передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, в частині першій цієї статті, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, до закінчення зазначених обставин.
Отже, поновлення виконавчого провадження можливе тільки після закінчення дії зазначених обставин, що зумовили зупинення вчинення виконавчих дій - після виключення Підприємства з переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Зокрема, стаття 4 вказаного Закону передбачає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.
Так, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
У даній справі у державного виконавця відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", що, у свою чергу, унеможливлює подальше звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягуваних коштів.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відсутність підстав для вчинення дій державним виконавцем відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Частиною другою статті 343 ГПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи викладене, судами встановлено, що Товариством не доведено бездіяльність ДВС.
Посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що бездіяльність ДВС є такою, що суперечить положенням та принципам Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а також численним рішенням Європейського Суду з прав людини, рішення якого є обов`язковими для національних судів України, а відтак є неправомірною; обставини щодо причин невиконання рішення були у повній мірі встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи, проте на порушення норм матеріального права судом помилково надано невірну оцінку, внаслідок чого висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають встановленим обставинам справи, - не спростовують встановлені судами обставини, які стали підставою для відмови у задоволенні скарги Товариства на бездіяльність ДВС.
Що ж до доводів Товариства про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування висновків Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах, то Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Тобто вказана норма передбачає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування саме норми права, у той час як Товариство посилається на застосування висновків Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах, які не є нормами права, а є правовими висновками щодо застосування тих чи інших норм права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 304 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 15.03.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі № 908/4782/15 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко