ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 909/240/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна"
на рішення Господарського суду Івано - Франківської області
(суддя -Ткаченко І.В.)
від 11.02.2021,
на додаткове рішення Господарського суду Івано - Франківської області
(суддя - Ткаченко І.В.)
від 16.03.2021,
та постанови Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Матущак О.І.)
від 02.11.2021,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна"
до Фізичної особи - підприємця Кузіва Мирослава Орестовича
про стягнення 493 700,00 грн, здійснення демонтажу та звільнення приміщення
В С Т А Н О В И В:
у березні 2019 року ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ФОП Кузіва М.О. 493 700,00 грн, з яких 265 700,00 грн - сплачений аванс, 228 000,00 грн - збитки. Також просив зобов`язати ФОП Кузіва М.О. здійснити демонтаж частково змонтованої ігрової зони і звільнити приміщення третього поверху за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Бельведерська, 2А від демонтованих частин (складових та комплектуючих) дитячої ігрової зони.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.06.2018 між ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" (замовник) і ФОП Кузівим М.О. (виробник) було укладено договір підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони, за умовами якого відповідач (виробник) зобов`язувався виконати роботи з виготовлення та монтажу дитячої ігрової зони протягом 107 календарних днів з моменту сплати замовником авансу. На виконання умов вказаного договору, 26.06.2018 позивач перерахував відповідачу 243 400,00 грн та 26.11.2018 сплатив 22 300,00 грн. У порушення умов договору підряду, відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання у строк до 11.10.2018, у зв`язку з чим 17.12.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № 17/12-п, в якій повідомив про відмову від договору підряду та просив відшкодувати збитки, здійснити демонтаж ігрової зони. Вказує, що внаслідок порушення ФОП Кузівим М.О. строку виконання робіт за договором підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони, ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" порушило свої зобов`язання за договором оренди нежитлових приміщень № 1-Д від 31.08.2018, укладеним між ним і ФОП Василик Т.М., щодо передачі в оренду приміщення зі змонтованою дитячою ігровою зоною відповідно до умов договору підряду від 21.06.2018, у строк до 11.12.2018, в зв`язку з чим сплатило 228 000,00 грн штрафу.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 16.03.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, стягнуто з ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" на користь ФОП Кузіва М.О. 14 129, 65 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 18 653,00 грн - за подання касаційної скарги.
06.12.2021 ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" подало касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 11.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 16.03.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та у стягненні з позивача на користь відповідача 14 129, 65 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 18 653,00 грн за подання касаційної скарги відмовити.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій було застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 28.12.2020 у справі № 910/5418/19, від 14.04.2021 у справі № 340/76/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 21.12.2020 у справі № 910/14846/19. Стверджує, що при прийнятті додаткового рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 16.03.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 судами порушено норми процесуального права, а саме: ст. 232, ч. 5 ст. 238, ст. 241, ст. 244 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів і встановлено судами, 21.06.2018 між ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" (замовник) та ФОП Кузівим М.О. (виробник) було укладено договір підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони, за умовами якого виробник зобов`язувався виконати роботи з виготовлення та монтажу дитячої ігрової зони, а замовник - прийняти належно виконані роботи та оплатити їх загальну вартість (ціну робіт), в порядку та на умовах визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору результат виконаних за ним робіт: дитяча ігрова зона, що є комплексом виготовлених та змонтованих у місці монтажу взаємопов`язаних між собою складових частин, який за своїм складом (комплектуючими, матеріалами, фурнітурою, аксесуарами, лакофарбовим покриттям), своїми технічними характеристиками (розмірами, кресленнями, вогнестійкістю, навантаженнями тощо) та своїм дизайном (кольором, тонуванням, декоруванням, формами тощо) повинен відповідати погодженим сторонами: специфікації - додатку № 1 до договору; дизайн-проекту дизайн студії "360" (виконавець ФОП Бойко Ю.В.) - додатку № 2 до договору та кошторису - додатку № 3 до договору; бути відповідним, придатним та безпечним до експлуатації за цільовим призначенням - використовуватися для організації та забезпечення дозвілля, розваг та ігор для дітей.
Місцем монтажу за цим договором є: приміщення дитячої кімнати, що знаходиться на третьому поверсі будівлі за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Бельведерська, 2а.
У п. 2.2 договору сторони погодили строк виконання повного обсягу робіт з виготовлення та монтажу дитячої ігрової зони, який становить 107 календарних днів та обчислюється з моменту сплати замовником на користь виробника авансу, передбаченого в пп. 3.3.1 договору.
Строк виконання виробником всього обсягу робіт за цим договором продовжується (і таке продовження не потребує додаткового погодження сторонами) пропорційно на кількість календарних днів прострочки у таких випадках: у випадку прострочення сплати замовником авансових платежів за цим договором; у випадку прострочення зі сторони замовника у наданні виробнику схеми прихованих комунікацій в місці монтажу (водопостачання та водовідведення, електропостачання, теплопостачання, сигналізація вентиляція); у випадку прострочення зі сторони замовника у наданні виробнику вільного доступу до місця монтажу; у випадку прострочення зі сторони замовника в усуненні недоліків приміщень місця монтажу, які виявлені виробником за результатами первинного обміру приміщень або недоліків, які виникли внаслідок виконання замовником додаткових робіт у приміщеннях місця монтажу після здійснення виробником первинного обміру.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна вартість (ціна) робіт становить 288 000,00 грн.
За пп. 3.3.1, 3.3.2 договору аванс в розмірі 243 400,00 грн сплачується на користь виробника не пізніше як протягом трьох банківських днів з моменту укладення цього договору. Аванс в розмірі (1/2) половини несплаченого залишку від загальної вартості (ціни) робіт за цим договором сплачується на користь виробника не пізніше як протягом трьох банківських днів з моменту отримання замовником повідомлення виробника про готовність до монтажу та огляд замовником готових комплектуючих виробів ігрової зони на складі виробника.
Відповідно до п. 7.2 договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
26.06.2018 ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" сплатило на користь ФОП Кузіва М.О. 243 400,00 грн, про що свідчить платіжне доручення № 310 з призначенням платежу "оплата за виготовлення дитячої ігрової зони (аванс) зг. рах. № 26 від 26.06.2018", а за платіжним дорученням № 361 від 26.11.2018 з призначенням платежу "оплата за виготовлення дитячої ігрової зони зг. рах. № 26 від 26.06.2018" перерахувало відповідачу 22 300, 00 грн (а.с. 34, 35, т. 1).
18.12.2018 позивач направив відповідачу претензію № 17/12-п від 17.12.2018, в якій вказав про істотні порушення останнім своїх зобов`язань за договором підряду: недотримання строку виконання робіт з огляду на те, що ці роботи мали бути завершені до 11.10.2018; монтажні роботи виконані на 60% і частина виконаних монтажних робіт містить істотні недоліки, які не відповідають дизайн-проекту (додатку № 2 до договору), що підтверджується висновком судового експерта № 4.4-10/18 від 17.12.2018.
Також, посилаючись на ч. 2 ст. 849 ЦК України, ч. 2 ст. 852 ЦК України, вказав на відмову від договору підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони від 21.06.2018 і вимагав відшкодувати у семиденний строк заподіяні збитки у розмірі сплачених авансових платежів на загальну суму 265 700,00 грн. Зазначав про необхідність здійснити демонтаж частково змонтованої ігрової зони та звільнення від демонтованих частин (складових і комплектуючих) дитячої ігрової зони приміщення третього поверху будівлі за адресою: вул. Бельведерська, 2А в м. Івано-Франківську (а.с. 81-85, т. 1).
Судами встановлено, що з листа ФОП Кузіва М.О. від 18.01.2019 та листа ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" від 26.02.2019 вбачається, що 27.12.2018 підрядник надіслав замовнику акт приймання-передачі ігрової зони, однак такі роботи замовником не прийняті через істотне порушення строку виконання робіт і виявлені недоліки (а.с. 90, 91, т. 1).
31.08.2018 між ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" (орендодавець) та ФОП Василик Тетяною Миколаївною (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1-Д, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати орендарю нежитлові приміщення загальною площею 169,9 кв.м, розміщені на третьому поверсі будівлі за адресою: вул. Бельведерська, 2А, м. Івано-Франківську. У приміщенні на момент передачі в оренду мала бути змонтована дитяча ігрова зона у повній відповідності до умов договору підряду від 21.06.2018, укладеного між ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" і ФОП Кузівим М.О.
За п. п. 2.1, 8.3.1 договору № 1-Д орендодавець зобов`язувався передати приміщення в оренду орендарю у стані, визначеному в п. 1.2 цього договору до 11.12.2018, а у випадку непередачі орендодавцем в оренду приміщення до 11.12.2018 орендодавець сплачує на користь орендаря неустойку у розмірі 20% від загальної суми орендних плат за цим договором, визначеної шляхом множення місячного розміру орендної плати, вказаної в п. 3.1 цього договору (38 000,00 грн/1 міс.) на кількість місяців орендиё вказаних в п. 9.1 цього договору (30 місяців).
ФОП Василик Т.М. направила позивачу претензію № 1 від 17.12.2018, в якій вимагала сплатити 228 000,00 грн штрафу та повідомила про розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 1-Д в односторонньому порядку (а.с. 100, т. 1).
За платіжним дорученням № 431 від 19.02.2019 ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" перерахувало ФОП Василик Т.М. 228 000,00 грн з призначенням платежу "оплата штрафу згідно з претензією від 17.12.2018, договір оренди № 1-Д" (а.с. 101, т. 1).
Судами встановлено, що листом ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" № 06/08-20 від 06.08.2020 повідомило відповідача про демонтаж ігрової кімнати, яка за договором від 21.06.2018 монтувалась відповідачем.
Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України).
Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).
Статтею 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
За ч. ч. 2 - 4 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
З аналізу ст. 849 ЦК України вбачається, що вказана стаття встановлює три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами 2- 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість ч. 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України у разі недоведення порушень умов договору підряду з боку підрядника не може бути виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, від 18.11.2021 у справі № № 915/212/20).
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
За ст. 224 ГК України, яке регулює відшкодування збитків, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування збитків необхідно встановлювати наявність у діях винної особи чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанції, позивач обґрунтував свій позов на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, а тому суди попередніх інстанцій, врахувавши вказану норму права та виконуючи вказівки Верховного Суду, які містяться п. 6.22 постанови від 20.05.2020 у справі № 909/240/19, дослідили обставини виникнення у замовника (позивача) права на відмову від договору підряду, яке відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим), з урахуванням чого дослідили наявність чи відсутніст підстав для стягнення з відповідача збитків та задоволення позову.
Отже, надавши належну оцінку наявному у матеріалах справи договору підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони від 21.06.2018 (зокрема, п. 2.2, пп. 3.3.1 договору), встановивши, що передбачений договором аванс позивач перерахував відповідачу 26.06.2018, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення (а.с. 34, т. 1), господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк виконання підрядником робіт (107 календарних днів з моменту сплати замовником виробнику авансу, передбаченого в пп. 3.3.1 договору) завершився 11.10.2018.
Також встановили, що сторони не змінювали (не продовжували) строк виконання передбачених договором робіт; позивач не надав доказів, що він, користуючись наданим йому як замовнику правом, упродовж погодженого строку виконання робіт перевіряв хід їх виконання, здійснював таку перевірку до 11.10.2018 та звертався до відповідача з відповідними зауваженнями щодо їх несвоєчасності (в матеріалах справи наявні лише повідомлення ФОП Бойко Ю.В., адресовані позивачу, щодо здійснення авторського нагляду від 13.07.2018, від 15.10.2018 та від 23.11.2018).
Врахувавши вказане, виконавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 909/240/19 відповідно до вимог ст. 316 ГПК України, встановивши, що згідно з ч. 2 ст. 849 ЦК України позивач мав право відмовитися від договору підряду (якщо відповідач вчасно не розпочав роботу або виконував її настільки повільно, що закінчення її у строк стало явно неможливим) до 11.10.2018, тобто до закінчення встановленого договором строку виконання робіт, а звернувся до відповідача із претензією про відмову від договору підряду лише 17.12.2018 - через два місяці після закінчення цього строку; 26.11.2018 позивач перерахував відповідачу другу частину авансового платежу, що в свою чергу, свідчить про відсутність у нього наміру відмовлятися від договору підряду, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій було застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 28.12.2020 у справі № 910/5418/19, від 14.04.2021 у справі № 340/76/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 21.12.2020 у справі № 910/14846/19.
Щодо посилань скаржника на вказані постанови Верховного Суду необхідно зазначити таке.
У справі № 904/7804/16 предметом спору не було стягнення сплаченого авансу, збитків та здійснення демонтажу частково змонтованої ігрової зони і звільнення приміщення від демонтованих частин (складових та комплектуючих) дитячої ігрової зони, як у справі, що переглядається, а досліджувалось питання можливості стягнення 88 416,00 грн попередньої оплати, 8 841,60 грн штрафу (первісний позов) та 35 616,00 грн основної суми боргу, 3 062,00 грн 3% річних, 35 545,42 грн інфляційних втрат та 6 482,11 грн пені за договором № 23р/132-VI від 06.09.2012 (зустрічний позов). Фактичні обставини у справі, яка переглядається, і справі № 904/7804/16, на яку посилається скаржник, не є подібними.
У постанові від 28.12.2020 у справі № 910/5418/19, за позовом ДП "МА "Бориспіль" до ПП "Експрес-К" про стягнення 113 934,24 грн авансу за договором № 37-14.2/5-8 від 31.05.2017, суд касаційної інстанції залишив в силі постанову апеляційного господарського суду, який, скасувавши рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову у стягненні авансу з наведених у постанові мотивів. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції, вказуючи про наявність підстав для повернення авансового платежу замовнику, взагалі не навів норм права, на підставі яких ним зроблено такий висновок та задоволено позов.
Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі, яка переглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 910/5418/19, адже суди у справі № 909/240/19 також відмовили у стягненні з відповідача на користь позивача (замовник) 493 700,00 грн, з яких 265 700,00 грн - сплачений аванс, 228 000,00 грн - збитки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2021 у справі № 340/76/16-ц, Верховний Суд зазначив, що зважаючи на наведені у цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/667/18, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій умови договору про отримання підрядником суми авансу, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наказу Марківського В. І. від 20.10.2014 № 2 "Про порядок подачі заявок на фінансування потреб при будівництві бази відпочинку "Турист-Азов", подальший контроль за видачею та цільовим використанням отриманих грошових коштів". Зазначив, що сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми авансу від замовника підрядникові та, що помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем передачі ним та отримання відповідачем 246 602, 00 грн авансу для завершення виконання робіт з будівництва корчми. Одночасно Верховний Суд врахував, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт невиконання підрядником зобов`язань за договором та, що в цій частині обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю невиконання підрядником умов договору. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду та викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не приймали судові рішення всупереч висновкам, викладеним у постанові суду касаційної інстанції від 14.04.2021 у справі № 340/76/16-ц. У справі, яка переглядається, господарські суди на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що, на виконання пп. 3.3.1 договору, 26.06.2018 позивач перерахував відповідачу аванс в сумі 243 400, 00 грн та 26.11.2018 - сплатив відповідачу другу частину авансового платежу та про відсутність підстав для повернення авансу позивачу з наведених у судових рішеннях мотивів. Як у справі, яка переглядається, так і справі № 340/76/16-ц, відмовлено у стягненні з підрядника/виробника коштів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, за позовом ТОВ "ОПР" до ТОВ "Будівельна компанія Фемос" про стягнення 315 356,91 грн попередньої оплати у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором будівельного підряду від 16.05.2018 на підставі ст. ст. 530 612 615 1212 ЦК України, ст. 220 ГК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень ч. 2 ст. 849 ЦК України є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України. На думку Верховного Суду, на підставі встановлених обставин справи, які входять до предмету доказування, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, дійшовши висновку про стягнення 315 356,91 грн як безпідставно набутих коштів, а суд апеляційної інстанції в свою чергу, встановивши припинення договірних зобов`язань, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 849 ЦК України в сукупності з приписами ст. 1212 ЦК України.
На відміну справи № 910/10233/20, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанції встановили, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 849 ЦК України позивач вправі відмовитися від договору підряду (якщо відповідач вчасно не розпочав роботу або виконував її настільки повільно, що закінчення її у строк стало явно неможливим), виключно до закінчення встановленого договором строку виконання робіт, тобто до 11.10.2018, однак позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій серед іншого, відмовлявся від договору підряду лише 17.12.2018, тобто через два місяці після закінчення цього строку; крім того, встановили, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується відсутність у нього наміру відмовлятися від договору підряду з огляду на сплату відповідачу другої частини авансового платежу 26.11.2018. Крім того, у справі, яка переглядається, позивач не обґрунтовував позов на підставі ст. 1212 ЦК України, як у справі № 910/10233/20.
У постанові від 21.12.2020 у справі № 910/14846/19, за позовом ТОВ "Ріара" до ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" та за зустрічним позовом ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" до ТОВ "Ріара" про стягнення грошових коштів, Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020, а справу № 910/14846/19 передав на новий розгляд до апеляційного господарського суду. Скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування висновку Верховного Суду у справі (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).
Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які прийняті з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
У касаційній скарзі скаржник стверджує, що при прийнятті додаткового рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 16.03.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 судами порушено норми процесуального права, а саме: ст. 232, ч. 5 ст. 238, ст. 241, ст. 244 ГПК України, з огляду на що вони мають бути скасовані з прийняттям нового рішення про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача 14 129, 65 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 18 653,00 грн - за подання касаційної скарги.
Проте, відсутні підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 16.03.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 з огляду на таке.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, стягнуто з ТОВ "Центр ділового співробітництва "Фортуна" на користь ФОП Кузіва М.О. 14 129,65 грн витрат зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 18 653,00 грн витрат зі сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 20.05.2020 у цій справі було скасовано рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 20.06.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 909/240/19, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляду до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції, пославшись на ст. 129 ГПК України, зазначив, що у зв`язку з скасуванням рішень судів попередніх інстанцій і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який прийме рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За результатом нового розгляду справи рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2021 у справі № 909/240/19 відмовлено позивачу у задоволенні позову.
Вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021.
Відповідно до ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, розподіл судових витрат.
За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, яка регулює розподіл судових витрат, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України).
Оскільки, за результатами нового розгляду справи 11.02.2021, суд першої інстанції прийняв рішення про відмову в позові, однак не вирішив питання розподілу судового збору, сплаченого ФОП Кузівим М.О. за подання апеляційної та касаційної скарг у цій справі відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно стягнув з позивача на користь відповідач витрати зі оплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальній сумі 32 782,65 грн, прийнявши додаткове рішення відповідно до вимог ст. 244 ГПК України.
Необхідно зазначити, що норми чинного ГПК України не встановлюють заборони щодо прийняття судом додаткового рішення, зокрема, щодо невирішеного питання про судовий збір у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду, яким вирішувався спір по суті, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі. Крім того, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції від 11.02.2021 надійшла до суду першої інстанції 11.03.2021, тобто після прийняття судом ухвали від 04.03.2021 про призначення судового засідання з розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2021 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 були прийняті з дотриманням норм процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, а доводи скаржника про порушення судам ст. 232 ГПК України, яка встановлює види судових рішень, ч. 5 ст. 238 ГПК України, яка визначає зміст резолютивної частини рішення, ст. 241 ГПК України - набрання рішенням законної сили, ст. 244 ГПК України (додаткове рішення) зводяться до неправильного розуміння цих норм процесуального права скаржником та є нічим іншим як припущенням.
З огляду вказане, відсутні підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, які є законними і обґрунтованими.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 11 лютого 2021 року, додаткове рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 16 березня 2021 року та постанови Західного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2021 року у справі № 909/240/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді С. Бакуліна
О. Кролевець