ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 909/741/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.)
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (колегія суддів головуючий Желік М.Б., Мирутенко О.Л., Орищин Г.В.)
за позовом: Kemokompleks D.O.O. Кемокомплекс, Товариство з обмеженою відповідальністю з торгівлі та послуг, м. Загреб, Хорватія
до: 1. Приватного акціонерного товариства "Лукор",
2. Відкритого акціонерного товариства "Оріана",
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім"
про визнання права власності на етилен та його витребування,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Kemokompleks D.O.O. Кемокомплекс, Товариство з обмеженою відповідальністю з торгівлі та послуг (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Лукор" (далі - відповідач-1) та Відкритого акціонерного товариства "Оріана" (далі - відповдач-2), в якому просило визнати за позивачем право власності на 785,781 тонн етилену та витребувати його у відповідача-1.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний етилен належить позивачу на підставі договору про спільне виробництво від 14.10.1999 № 341-юр-2732, укладеного Klockner Chemiehandel GmrbH, від якого перейшло право на етилен до позивача, з ВАТ "Оріана", яке передало на зберігання етилен відповідачу-1.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.09.2014 затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачами, відповідно до умов якої відповідач-2 визнає право власності позивача на предмет спору; етилен перебуває у володінні відповідача-1 та знаходиться в ізотермічному резервуарі зберігання етилену позиція Е-1 відділення розливу етилену і пропілену цеху розливу вуглеводнів, виробництва етилену і поліетилену ТОВ "Карпатнафтохім" за адресою: вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська області, 77306; відповідач-1 повертає етилен відповідачу-2; відповідач-2 повертає етилен позивачу.
2.2. Оскарженою у касаційному порядку хвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.) на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.09.2014.
2.3. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою не порушено право апелянта щодо права розподілу прибутку ТОВ "Карпатнафтохім" як єдиного учасника, при затвердженні мирової угоди питання прав та обов`язків апелянта не вирішувались, а відтак відсутні підстави для залучення апелянта до участі у справі в якості третьої особи та перегляду по суті ухвали про затвердження мирової угоди у справі.
3. Короткий зміст вимог і підстав касаційного оскарження
3.1. Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.) у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду скарги.
3.2. Скарга мотивована тим, що апеляційним судом при винесенні оскарженої ухвали про закриття провадження було неправильно застосовано статтю 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до норм якої учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства, отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилась після розрахунків з кредиторами, або його вартість. Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.) вказує на те, що є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім", яке повинно передати спірний етилен позивачу, що вказано в умовах затвердженої ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.09.2014 мирової угоди, проте це може завдати збитків ТОВ "Карпатнафтохім", відповідно зменшить дивіденди його як єдиного учасника, оскільки 05.09.2014 між компанією "Kemokompleх D.O.O." (Хорватія) та ТОВ "Карпатнафтохім" укладено договір зберігання, відповідно до якого передавалось на відповідальне зберігання 795,781 т етилену. "Kemokompleks D.O.O.", на переконання скаржника, не є тією юридичною особою, яка має документи на підтвердження реального права власності на спірний етилен, а хоче використати ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди з метою заволодіння етиленом, що створює реальну загрозу завдання збитків ТОВ "Карпатнафтохім" та відповідно зменшить дивіденди його єдиного учасника - скаржника, що полягають у тому, що дійсний власник не позбавлений права звернутись до зберігача з вимогою повернути належне майно, яке в цей час хоче забрати "Kemokompleks D.O.O.".
4. Мотивувальна частина
4.1. Як встановлено апеляційним судом, Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.), особа, що не була залучена до участі у справі, є єдиним учасником та володіє корпоративними правами позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім".
Апеляційний суд при закритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.) послався на п.3 ч.1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до умов якої суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
4.2. Судом першої інстанції при затвердженні мирової угоди було встановлено, що при створенні ЗАТ "Лукор" (ПрАТ "Лукор") його засновник ВАТ "Оріана" в якості майнового внеску до статутного капіталу у 2000 році передало нафтохімічний комплекс у м.Калуші. На момент передачі в ємностях виробничого обладнання перебували продукти переробки та сировина, що належать контрагентам ВАТ "Оріана" за давальницькими контрактами, які знаходяться на позабалансовому обліку ВАТ "Оріана". Серед іншого знаходилось майно, що належало Klockner Chemiehandel GmrbH відповідно до договору про спільне виробництво від 14.10.1999 № 341-юр-2732, в тому числі 795,781 т етилену.
У зв`язку із припиненням договору про спільне виробництво від 14.10.99 № 341-юр-2732 після 31.12.2001 у ВАТ "Оріана" виник обов`язок повернути 795,781 т етилену у володіння Klockner Chemiehandel GmrbH, однак вказаного зроблено не було.
В подальшому ЗАТ "Лукор" уклало з ВАТ "Оріана" договір зберігання від 01.10.2002, у числі іншого майна за даним договором ЗАТ "Лукор" прийняло на зберігання 795,781 т етилену вартістю 1 782 134,35 німецьких марок в ізотермічних ємностях відділення розливу етилену і поліетилену цеху розливу вуглеводнів виробництва "Етилену та поліетилену", що належав Klockner Chemiehandel GmrbH (пункт 21 акта прийому-передачі майна на зберігання від 01.10.2002).
У 2005 році ЗАТ "Лукор", як засновник ТОВ "Карпатнафтохім", передало останньому вказані ємності в якості майнового внеску до статутного капіталу. Тому 29.04.2005 ЗАТ "Лукор" і ТОВ "Карпатнафтохім" уклали договір оренди ізотермічного обладнання для забезпечення зберігання етилену, до якого вносилися зміни, у тому числі договором від 01.04.2010 № А 201001355.
Дія договору зберігання від 01.10.2002 між ВАТ "Оріана" та ПрАТ "Лукор" закінчилася 31.12.2004, проте ВАТ "Оріана" етилен у ПрАТ "Лукор" не забрало. Таким чином, 795,781 т етилену, що належало Klockner Chemiehandel GmrbH, перебувало на зберіганні ЗАТ "Лукор".
4.3. Суд першої інстанції встановив, що вказаний вище етилен в кількості 795,781 т, який ВАТ "Оріана" було передано на зберігання ЗАТ "Лукор", є власністю Kemokomplex D.O.O., що підтверджується контрактом від 16-22.12.1999, відповідно до якого Kemokomplex GmrbH придбало у Klockner Chemiehandel GmrbH хімікати, в тому числі вказаний етилен. Таким чином, етилен став власністю Kemokomplex GmrbH. В подальшому 20.08.2005 між Kemokomplex GmrbH та Kemokomplex D.О.О. в м. Загреб (Хорватія) було укладено договір про стягнення простроченої заборгованості, відповідно якого Kemokomplex GmrbH уступило Kemokomplex D.О.О. в повному обсязі всі права по договору про спільне виробництво від 14.10.1999 № 341-юр-2732, в тому числі право вимоги 795,781 т етилену. Фактично на підставі договору від 20.08.2005 до Kemokomplex D.О.О. перейшли усі права стосовно 795,781 т етилену.
При цьому встановлено, що 795,781 т етилену знаходиться в ізотермічному резервуарі зберігання етилену позиція Е-1 відділення розливу етилену і пропілену цеху розливу вуглеводнів, виробництва етилену і поліетилену ТОВ "Карпатнафтохім" за адресою: вул. Промислова, 4, м.Калуш, Івано-Франківська область, 77306. Як зазначалось, вказане ізотермічне обладнання було орендоване ЗАТ "Лукор" у ТОВ "Карпатнафтохім" для забезпечення зберігання етилену згідно договору від 29.04.2005, до якого вносилися зміни, у тому числі договором від 01.04.10 № А 201001355.
4.4. Пізніше постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 було скасовано ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області про відмову у задоволенні заяви представника Kemokompleks D.O.O. про виправлення описки в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської від 05.09.2014 року щодо зазначення назви позивача; заяву Kemokompleks D.O.O. про виправлення описки в ухвалі суду задоволено; виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 05.09.2014 в частині зазначення назви позивача, а саме: замість «Kemokomplecx D.O.O.» та «Kemokomplex D.O.O» слід читати: «Kemokompleks D.O.O». Підставою стало те, що, як встановив суд, станом на час звернення з позовом у цій справі позивачем була особа з таким же ідентифікаційним номером і з тією ж адресою реєстрації як і особа, що подала заяву про виправлення описки.
4.5. Приймаючи оскаржену ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував її тим, що частково погоджується із доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, та зазначає, що обов`язок ТОВ «Карпатнафтохім» щодо повернення 795,781 т етилену власнику чи володільцю вказаного спірного майна може випливати із договірних відносин щодо відповідального зберігання такого майна, однак, встановлення обставин щодо наявності чи відсутності обов`язку повернення майна, яке перебуває на відповідальному зберіганні третьої особи, зокрема, дослідження договору зберігання від 05.09.2014, укладеного між Kemokompleх D.O.O. як поклажодавцем та ТзОВ «Карпатнафтохім» як зберігачем, копію якого додано позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, виходить за межі спору у справі №909/741/14.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що на розгляді Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа №909/713/18 за позовом Kemokompleks D.O.O. до ТОВ «Карпатнафтохім» про зобов`язання виконати обов`язок в натурі та про зобов`язання вчинити дії щодо надання доступу до етилену і перевірки умов його зберігання відповідно до умов договору зберігання від 05.09.2014.
4.6. Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такої ж позиції дотримується також Верховний Суд України у своїй постанові від 20.05.2014 у справі № 64/366-10.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.7. За вказаних обставин розглядаючи питання дослідження договору зберігання від 05.09.2014, укладеного між Kemokompleх D.O.O. як поклажодавцем та ТзОВ «Карпатнафтохім» як зберігачем, який було укладено у день прийняття ухвали судом першої інстанції про затвердження мирової угоди між позивачем та відповідачами, що оскаржена у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції мав дослідити докази, що стосуються фактів, на які посилалися учасники справи, а його висновки про те, що вказаний договір зберігання від 05.09.2014 виходить за межі спору у справі №909/741/14, не ґрунтуються на наведених нормах права.
4.8. Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.9. Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про нерелевантність постанови Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №810/4438/16 спірним правовідносинам, оскільки учасник товариства з обмеженою відповідальністю був позивачем у справі і мав правові підстави подання позову і самостійний інтерес щодо предмету позову, а Верховний Суд в постанові виходив з того, що при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а оскаржене судове рішення суд касаційної інстанції по суті визнав законним.
Відповідно до положень, закріплених в частині 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак, висновки, викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №810/4438/16, стосуються застосування положень статей 3 323 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що є чинною з 15.12.2017) які не є нормами, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які регулюються нормами господарського процесуального права. Такий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11.
4.10. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
4.11. Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 301 308 310 315 317 Господарського процесуального кодексу
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Карпати Кемікал Бі.Ві. (KARPATY CHEMICAL B.V.) задовольнити.
Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі Господарського суду Івано-Франківської області №909/741/14 скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов