ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 909/759/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, позивач, скаржник) - Данилов К.О. (самопредставництво),
відповідача - Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» (рішенням Івано-Франківської міської ради від 27.12.2019 №413-35 Комунальне підприємство "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" перейменовано у Комунальне підприємство "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради; далі - Компанія, КП "Теплий дім", відповідач) - Жиляк М.Д. (адвокат),
третьої особи - Івано-Франківської міської ради (далі - Міськрада) - не з`явилися,
розглянув касаційні скарги АМК та Компанії,
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 (Максимів Т.В.) та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 (головуючий - суддя Галушко Н.А., судді: Желік М.Б., Орищин Г.В.)
у справі № 909/759/19
за позовом АМК
до Компанії
про стягнення штрафу та пені в сумі 400 000 грн, зобов`язання виконати рішення,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міськрада,
та за зустрічним позовом Компанії
до АМК
про визнання протиправними дії тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у пункті 3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012.
Історія справи
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2019 року АМК звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Компанії про стягнення штрафу та пені в сумі 400 000 грн та зобов`язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 у справі № 910/20362/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України 14.05.2014 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 № 11-р-тк. Рішення АМК є законним та обов`язковим до виконання, однак у встановлені законом строки і станом на час подання позову добровільно відповідачем не виконане.
1.3. Компанія 19.08.2019 подала зустрічну позовну заяву про визнання дій Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України протиправними щодо викладення у рішенні неправдивих відомостей (висновків) у пункті 3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 № 11-р/тк у справі № 97/І-2012.
1.4. Зустрічна позовна заява мотивована протиправністю дій АМК, які полягали у внесенні неправдивих відомостей у рішення від 20.06.2013 № 11-р/тк, зокрема відомостей щодо дій Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр", які полягали в укладенні зі споживачами Послуг з утримання договору приєднання, зміст та умови якого порушують права споживачів та не відповідають вимогам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529. Договір, який комунальне підприємство укладало із споживачами житлово-комунальних послуг, відповідає вимогам Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529, отже позивачем за зустрічним позовом повністю виконано вимоги Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та не порушено прав споживачів.
1.5. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2019 залучено до участі у справі Міськраду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019: позов АМК до Компанії задоволено частково; стягнуто з Компанії штраф у сумі 200 000 грн, пеню у сумі 200000 грн і зараховано вказані суми у дохід загального фонду Державного бюджету України; стягнуто з Компанії на користь АМК 6 000 грн судового збору; у частині позовних вимог про зобов`язання Компанії виконати пункт 6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк відмовлено; судовий збір у розмірі 1 921 покладено на позивача; у задоволенні зустрічного позову Компанії до АМК відмовлено; судові витрати в розмірі 21 783 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 921 грн судового збору покладено на Компанію.
2.2. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 20.06.2013 №11-р/тк АМК не скасоване, отже є законним і відповідно до частини другої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" - обов`язковим до виконання; штраф, накладений на відповідача цим рішенням, не сплачений, отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені є обґрунтованими, законними та такими, що належать до задоволення.
Щодо вимог АМК про зобов`язання Компанії виконати пункт 6 резолютивної частини рішення №11-р/тк, судом вказано, що з прийняттям Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 №712 "Про затвердження правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком" втратили чинність норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV, які зобов`язували виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладати договір, розроблений відповідно до вимог Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що окремої послуги та договору про надання такої послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на час розгляду справи не має, а послугу з утримання замінила послуга з управління багатоквартирним будинком, яка не залежить від встановленого тарифу, а надається за укладеним договором управління. За таких обставин, судом зроблено висновок про те, що названа вимога АМК не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для задоволення цієї позовної вимоги.
Також, судом зазначено, що відносини сторін, пов`язані із дотриманням антимонопольного законодавства, не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 Цивільного кодексу України, а тому й позовна давність, як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується. Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.
Крім того, суд зазначив, що зустрічні позовні вимоги подані відповідачем зводяться до перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду, що є неприпустимим.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020: рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі № 909/759/19 залишено без змін; апеляційні скарги Компанії та АМК - без задоволення; судовий збір за перегляд рішення у апеляційному порядку покладено на скаржників; стягнуто з АМК на користь Компанії 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу мотивована тим, що Компанією доведено понесені у суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу, при цьому суд врахував заперечення АМК та зменшив розмір відшкодування судових витрат до 2000 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі АМК просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі 909/759/19, у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, ухвалити в цій частині нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги. Також скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі №909/759/19 у частині стягнення з АМК витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.
3.2. У касаційній скарзі Компанія, з урахуванням заяву про усунення недоліків касаційної скарги та касаційної скарги у новій редакції, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 909/759/19, у частині задоволення первісного позову, а саме позовних вимог АМК, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог АМК - залишити без змін. Також скаржник просить Суд скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, та ухвалити нове рішення яким вимоги зустрічного позову задовольнити у повному обсязі. Крім того, Компанія просить стягнути з АМК судові витрати пов`язані із розглядом цієї справи.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи осіб, які подають касаційні скарги
4.1. Доводи АМК:
4.1.1. АМК у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та порушенням норм процесуального права - пункту 3 частини першої статті 237 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконного та такого, що не ґрунтується на обставинах справах, судового рішення. При цьому скаржник зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.1.2. Окрім цього, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув з АМК на користь Компанії витрати на професійну правничу допомогу, чим порушив норми статей 126 129 ГПК України. Так, на думку скаржника, жодним нормативно-правовим актом не передбачено стягнення з АМК як неприбуткової самоврядної організації витрат на професійну правничу допомогу. При цьому скаржник відзначає, що чинним законодавством забороняється використання останнім коштів не за цільовим призначенням. Також АМК зазначає, що подані відповідачем документи, які підтверджують понесені витрати, не містять жодного обґрунтування «розумної необхідності судових витрат».
4.2. Доводи Компанії:
4.2.1. У поданій касаційній скарзі нової редакції скаржник із посиланням на пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
4.2.2. В обґрунтування своєї правової позиції КП "Теплий дім" у касаційній скарзі посилається на порушення судами статей 8 19 Конституції України, статей 236 237 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського союзу з прав людини", статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім цього, на думку скаржника, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій суперечать рішенню Європейського суду з прав людини від 22.10.2014 № 36157/08 (Grafescolo S.R.L. v. the Repablic of Moldova) та рішенню від 18.03.2008 №3052/04 (Dacia SRL .R.L. v. the Repablic of Moldova). Також, як відзначає скаржник, суди попередніх інстанцій неправомірно не застосували до вимог первісного позову строк позовної давності, визначений частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (за аналогією Закону). Серед іншого, КП "Теплий дім" вказує, що господарські суди при розподілі судових витрат не дотримались вимог статей 126 127 129 ГПК України.
4.2.3. При цьому скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 20.03.2018 у справі № 922/4706/16, від 19.03.2019 у справі № 923/175/18, від 11.11.2019 у справі № 911/9/19.
4.2.4. Також скаржник відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо визнання суб`єктом господарювання дій органом Антимонопольного комітету України протиправними, щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, чи його частини.
4.2.5. Серед іншого, КП "Теплий дім" вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили у повній мірі зібрані у справі докази та неповно встановили обставини справи, чим грубо порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних та таких, що не ґрунтується на обставинах справи, судових рішень.
5. Позиція інших учасників справи викладена у відзивах на касаційні скарги
Позиція відповідача та третьої особи щодо касаційної скарги АМК
5.1. Компанія 02.09.2020 направила на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу АМК, у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог АМК - без змін.
5.2. Компанія зазначає, що у зв`язку із зміною законодавства, окремої послуги та договору про надання такої послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на час розгляду цієї справи не існує, а послугу з утримання фактично замінила собою послуга з управління багатоквартирним будинком, яка фактично не залежить вид встановленого тарифу, а надається за укладеним договором управління. За таких обставин, на думку відповідача, зобов`язання судами забезпечення відповідачем того про що просить позивач суперечить чинному законодавству України. Тому, на переконання Компанії, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови АМК у задоволенні позовних вимог щодо виконання пункту 6 резолютивної частини рішення АМК №11-р/тк ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права України.
5.3. Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, Компанія зазначає про те, що відповідачем надано докази які підтверджують понесення ним витрат на правничу допомогу у розмірі більшому, аніж частково задоволено судом апеляційної інстанції (2000 грн). Відповідач вважає, що судові витрати позивача мали складати більшу суму відповідно до розрахунків наявних у матеріалах справи.
5.4. Від Міськради відзиву на касаційну скаргу АМК до Касаційного господарського суду не надходило.
Позиція позивача та третьої особи щодо касаційної скарги Компанії
5.5. АМК 23.09.2020 направив на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу КП "Теплий дім" у якому просить залишити касаційну скаргу КП "Теплий дім" без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
5.6. АМК зазначає, що судові рішення у частині, якою позовні вимоги АМК задоволено, є обґрунтованими та ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій без порушення норм матеріального та процесуального права, з посиланням на норми чинного законодавства, за результатом всебічного та повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
5.7. АМК вважає доводи Компанії про те, що «рішення АМК України від 20.06.2013 № 11-р/тк у справі № 97/1-2012 ... по суті справа не розглядалася, рішення АМК України про накладення на підприємство штрафу на предмет законності, не перевіряли та по суті не аналізувалося», «...відомості та висновки АМК України викладені у рішенні про накладення на підприємство штрафу, є не правдивими та базуються на недостовірній інформації» безпідставними, оскільки предметом розгляду справи № 909/759/19 є стягнення штрафів, накладених Рішенням № 11-р/тк у справі про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати штрафів, а також зобов`язання виконати Рішення № 11-р/тк. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. При цьому, копія оскаржуваного Рішення № 11-р/тк отримана відповідачем 12.07.2013, таким чином, відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк на оскарження Рішення № 11-р/тк закінчився 12.09.2013.
5.8. АМК зазначає, що Рішення № 11-р/тк, пройшло всі етапи судової перевірки, і його законність підтверджено остаточними рішеннями судів у справах № 910/17431/13 та № 910/20362/13, які набрали законної сили та є обов`язковими для виконання, а отже Комітет, приймаючи Рішення № 11-р/тк, діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
5.9. АМК наголошує на тому, що доводи зустрічної позовної заяви відповідача зводяться до незгоди з Рішенням №11-р/тк по суті, його незаконності та необґрунтованості та заявлені після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
5.10. АМК зазначає, що посилання відповідача на пропущення строку позовної давності у цій справі є помилковими, оскільки відносини сторін у цій справі не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 ЦК України, а тому й позовна давність як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується.
5.11. Від Міськради відзиву на касаційну скаргу Компанії до Касаційного господарського суду не надходило.
6. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Відповідно до інформації розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КП "Єдиний розрахунковий центр" (ідентифікаційний код 35277442) змінило найменування юридичної особи на Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" (далі - КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія").
6.2. Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України за результатами розгляду матеріалів справи №97/1-2012 20.06.2013 прийняла рішення №11-р/тк (далі - рішення ), відповідно якого визнала:
1) відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Комунальне підприємство "Єдиний розрахунковий центр" таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у територіальних межах міста Івано-Франківська, де знаходиться переданий йому в управління (на баланс) та/або обслуговування житловий фонд;
2) дії КП "Єдиний розрахунковий центр", які полягали у розрахунку завищеної собівартості послуги з прибирання прибудинкової території, зокрема, внаслідок врахування недостовірних площ прибудинкових територій, що призвело до затвердження Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради з 01.01.2012 необґрунтованих прибудинкових тарифів на Послуги з утримання, та відповідно нарахування споживачам плати за Послуги з утримання, що ґрунтується на недостовірних кількісних показниках, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку Послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом вчинення таких дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (далі - Порушення 1);
за вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 100000,00 грн;
3) дії КП "Єдиний розрахунковий центр", які полягали в укладенні зі споживачами Послуг з утримання договору приєднання, зміст та умови якого порушують права споживачів та не відповідають вимогам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку Послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом вчинення таких дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (далі - Порушення 2);
за зазначене порушення на відповідача накладений штраф у розмірі 100 000,00 грн.
Відповідно до пункту 6 рішення №11-р/тк Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України зобов`язала КП "Єдиний розрахунковий центр" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 3 резолютивної частини рішення, шляхом забезпечення укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
6.3. Відповідач неодноразово оскаржував рішення № 11-р/тк до господарського суду.
Так, оскаржуючи назване рішення АМК вдруге, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 у справі №910/20362/13, залишеним без змін постановою Кіївського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014, у задоволенні позовних вимог про визнання недийсним рішення АМК № 11-р/тк відмовлено.
6.4. АМК 18.03.2014 відповідно до Розпорядження 152-р прийняв до розгляду заяву відповідача щодо перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк та розпочав провадження з перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк. При цьому виконання пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення №11-р/тк зупинив до закінчення його перегляду.
20.09.2016 АМК України за результатами перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк прийняв рішення № 421-р про залишення без змін пункти 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк.
6.5. Відповідач оскаржив рішення № 421-р до Господарського суду міста Києва.
30.01.2017 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/20933/16 про відмову в задоволенні позовних вимог КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", яке залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 та Вищого господарського суду України від 07.12.2017.
6.6. Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення АМК України від 20.06.2013 №11-р/тк, яким встановлено порушення антимонопольного законодавства з боку КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", є чинним та у встановленому законом порядку не скасовано.
6.6. Відповідач доказів виконання рішення Антимонопольного комітету України від 20.06.2019 №11-р/тк не подав, матеріали справи таких не містять.
6.7. АМК на підставі положень частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення строків сплати штрафу нарахував відповідачу пеню.
6.8. Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок АМК відповідно до якого нараховано пеню відповідачу, з урахуванням зупинення нарахування пені, у зв`язку із розглядом справ № 910/17431/13 та № 910/20362/13, дійшли висновку, з урахуванням частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що розмір пені становить 200 000,00 грн.
6.9. Загальна сума заборгованості складає 400000 грн, з яких 200000 грн - сума штрафів, накладених рішенням № 11-р/тк та 200000 грн - розмір пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
6.10. Відповідач доказів, що підтверджують сплати штрафу та пені суду не подав.
6.11. Компанією подано зустрічний позов про визнання дій тимчасової адміністративної колегії АМК щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у пункті 3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012, посилаючись на те, що протиправність дій відповідача за зустрічним позовом полягала у внесенні в рішення №11-р/тк неправдивої інформації про те, що КП «Теплий дім» уклало із споживачами договори, що порушують їх права та інтереси, в той час як комунальне підприємство виконало рекомендації АМК щодо опублікування нового договору, який відповідає типовому договору, а тому справу на підставі частини третьої статті 46 Закону України "Про захист економічної конкуренції" потрібно було закрити.
6.12. КП «Теплий дім» вважає, що АМК при прийнятті рішення №11-р/тк використав неправдиву інформацію, що призвело, на його думку, до неправомірного накладення штрафу та порушення його майнового права.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Оскільки касаційна скарга у цій справі подана після набрання чинності названим Законом, розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).
Ухвалою Верховного Суду від 17.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 909/759/19 за касаційною скаргою АМК з підстав зазначених у ній.
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Теплий дім» з підстав зазначених у ній.
Названі касаційні скарги у справі № 909/759/19 розглядаються Верховним Судом спільно.
7.2. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.09.2020 № 29.3-02/2117 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 909/759/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Розглядаючи касаційну скаргу АМК в оскаржуваних частинах судових рішень, а саме щодо відмови задоволенні позовних вимог АМК щодо зобов`язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 20.06.2013 №11-р/тк та стягнення з АМК на користь Компанії 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд, у межах доводів АМК і підстав відкриття касаційного провадження зазначає таке.
8.2. Розглядаючи позовні вимоги АМК щодо зобов`язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення АМК від 20.06.2013 №11-р/тк, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV та постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 втратили чинність з прийняттям Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII та постанови КМ України від 05.09.2018 №712 "Про затвердження правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком".
8.3. Так, відповідно до пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) названий закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року.
Закон № 2189-VIII прийнято Верховною Радою України 09.11.2017; опублікування цього закону відбулось 09.12.2017 у Голосі України № 231; 10.12.2017 Закон № 2189-VIII набрав чинності; 01.05.2019 Закон № 2189-VIII введено в дію.
Згідно з пунктом 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189-VIII визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 47, ст. 514 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, Законом № 2189-VIII встановлено, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV щодо відносин, які регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком втратив чинність 10.06.2018 .
8.4. Доводи касаційної скаргу АМК не спростовують викладеного висновку судів попередніх інстанцій.
Так, посилання скаржника на пункт 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII не доводить порушення названої норми судами попередніх інстанцій. Навпаки вказує на те, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV щодо відносин, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, що був чинним на момент ухвалення рішення АМК від 20.06.2013 №11-р/тк, втратив чинність (10.06.2018) на момент звернення АМК до господарського суду з цим позовом (липень 2019 року).
8.5. Посилання скаржника на пункт 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII також відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на те, що названий пункт регулює відносини щодо договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладених до введення в дію норм цього Закону. Натомість пунктом 6 резолютивної частини рішення АМК від 20.06.2013 №11-р/тк зобов`язано забезпечити укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Тобто АМК спонукало відповідача вчиняти дії з укладення нових договорів зі споживачами.
8.6. За таких обставин не знайшли свого підтвердження доводи АМК щодо порушення пункту 3 частини першої статті 237 ГПК України, відповідно до якого при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.
8.7. Щодо тверджень скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 126 129 ГПК України, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Основною з засад господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 2 ГПК Україні).
Системний аналіз статей 123 126 129 ГПК України не дає підстав для висновку про те, що АМК звільняється від імперативного обов`язку відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу стороні у справі, у разі наявності підстав для стягнення на її користь таких витрат.
Частиною четвертою статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.
За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові, - на позивача.
Частково задовольняючи вимоги Компанії щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою суду апеляційної інстанції залишено без задоволення апеляційну скаргу АМК, відповідачем надані докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, надану Адвокатським бюро «Жиляк та партнери», згідно з договором від 30.07.2019 №ГС-55/19 про надання правової допомоги, укладеним між Адвокатським бюро «Жиляк та партнери» та КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" у ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції всього на суму 10000 грн, та, враховуючи заперечення АМК, суд апеляційної інстанції зменшив належні до відшкодування витрати до 2 000 грн.
З огляду на наведене, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, зважаючи на надані заявником документи, які є належними та допустимими доказами з огляду на приписи статей 76 77 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Компанії про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи скаржника (АМК) цього висновку не спростовують.
8.8. Доводи, викладені у відзиві Компанії на касаційну скаргу АМК, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.
8.9. Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі КП «Теплий дім», суд касаційної інстанції зазначає таке.
Доводи КП «Теплий дім» щодо неправомірного не застосування судами попередніх інстанцій до вимог первісного позову строк позовної давності відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на те, що у випадку притягнення особи до відповідальності за недотримання вимог економічної конкуренції застосовуються строки давності, визначені спеціальними нормами, що регулюють відповідні правовідносини, а саме, приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210).
Закон № 2210 визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Даний закон встановлює види, склад правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються за їх вчинення, і процесуальні норми, що визначають порядок притягнення до відповідальності. Названий Закон не регулює цивільно-правові відносини.
Стаття 42 Закону № 2210 встановлює строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України, а не судом у вирішенні спору про стягнення у судовому порядку накладеного за рішенням органу АМК штрафу та нарахованої за його несплату пені. Крім того, зазначена стаття Закону № 2210 встановлює строки притягнення саме до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тоді як Закон № 2210 відносить до заходів відповідальності штраф і не визначає пеню як міру (захід) відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відносячи її сплату до порядку виконання рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України (розділ ІХ Закону).
Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №923/175/18 та від 20.03.2018 у справі № 922/4706/16, від 11.07.2019 у справі № 911/9/19.
Підстав для відступлення від названої правової позиції суд касаційної інстанції не вбачає. Доводи КП «Теплий дім» щодо необхідності такого відступлення не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи судом.
Твердження КП «Теплий дім» про те, що до спірних відносин мають бути застосовані приписи статті 60 Закону № 2210, за аналогією закону, відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки такі доводи скаржника ґрунтуються на власному тлумаченні норм законодавства. Так названа норма визначає строк (два місяці) протягом якого заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду, вказаний строк не поширюється на притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМК.
Можливість застосування аналогії закону передбачена в частині десятій статті 11 Господарського процесуального кодексу України, яка допускає в разі якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону.
Таким чином, з огляду на те, що відносини щодо притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України не є подібними до відносин щодо оскарження рішень органів АМК, до них не може бути застосовано аналогії закону.
Також відхиляються аргументи скаржника (КП «Теплий дім») щодо порушення судами попередніх інстанцій принципу процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"). Так, вказаний принцип означає, що кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996). У чому саме полягало порушення названого принципу скаржником не зазначено, судом касаційної інстанції порушень цього принципу судами попередніх інстанцій не виявлено.
8.10. Суд касаційної інстанції відхиляє аргумент КП «Теплий дім» щодо незаконності Рішення № 11-р-тк, оскільки, як вірно зазначено АМК у відзиві на касаційну скаргу КП «Теплий дім» та встановлено судами попередніх інстанцій, питання "законності" Рішення № 11-р-тк розглядалося господарськими судами в межах провадження у справах №910/17431/13 та № 910/20362/13, за результатами яких було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Рішення № 11-р-тк.
8.11. Доводи КП «Теплий дім» щодо порушень статей 236 та 237 ГПК України також не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
Так, скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не врахованого того, що предметом зустрічної позовної заяви було визнання дій АМК протиправними щодо викладення неправдивих відомостей у пункті 3 резолютивної частини рішення АМК №11-р/тк. Проте, суд касаційної інстанції зазначає про необґрунтованість таких доводів з огляду на те, що «законність» та «обґрунтованість» рішення АМК №11-р/тк вже була предметом дослідження господарських судів у справах №910/17431/13 та № 910/20362/13, за результатами розгляду яких Рішення №11-р/тк не скасоване, а отже залишено у силі. Під час розгляду справи про визнання недійсним Рішення №11-р/тк господарськими судами надавалась оцінка та перевірялись доводи про правдивість/неправдивість відомостей покладених в основу рішення АМК, у контексті доведеності обставин покладених у основу Рішення. За таких обставин, доводи скаржника у рамках справи №909/759/19 щодо визнання протиправними дій АМК щодо викладення неправдивої інформації у рішенні №11-р/тк є безпідставними.
8.12. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи КП «Теплий дім» щодо порушення судами попередніх інстанцій статей 126 129 ГПК. Так, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Втім, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Судом першої інстанції було враховано те, що у задоволенні зустрічної позовної заяви відповідачу було відмовлено, тому суд дійшов висновку про покладення судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, відповідача на відповідача. В цій частині КП «Теплий дім» не оскаржував судове рішення у апеляційному порядку. Тому доводи скаржника у цій частині відхиляються з урахуванням принципу правової визначеності, який розкривається через повагу до остаточного судового рішення.
8.13. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.14. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене, у розділі 8 цієї постанови, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у наданих до суду документах, не спростовують вказаних висновків.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Звертаючись з касаційними скаргами, АМК та КП «Теплий дім» не спростували наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довели неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень зі справи.
9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги АМК та КП «Теплий дім» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
10. Судові витрати
10.1. Понесені АМК та КП «Теплий дім» у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати (щодо сплати судового збору) покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.
10.2. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Втім, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
10.3. У касаційній скарзі КП «Теплий дім» просило стягнути з АМК судові витрати пов`язані з розглядом цієї справи у суді. При цьому, відповідач подав до суду: копію акта прийому-передачі наданих послуг від 27.07.2020 №15 (у якому зазначено, що відповідачу за договором про надання правової допомоги від 30.07.2019 №ГС-55/19 надано послуги щодо погодження правової позиції касаційної скарги, написання та направлення її до Верховного Суду, що склали 10 год вартістю 500 грн/год і становлять 5 000 грн); платіжне доручення від 30.07.2020 № 8000 (на суму 5 000 грн); копію акта прийому-передачі наданих послуг від 03.09.2020 №16 (у якому зазначено, що відповідачу за договором про надання правової допомоги від 30.07.2019 №ГС-55/19 надано послуги щодо написання та направлення відзиву на касаційну скаргу АМК та направлення його на адресу Верховного Суду, що склали 3 год вартістю 500 грн/год і становлять 1 500 грн); платіжне доручення від 04.09.2020 № 8332 (на суму 1 500 грн); копію акта прийому-передачі наданих послуг від 18.09.2020 №17 (у якому зазначено, що відповідачу за договором про надання правової допомоги від 30.07.2019 №ГС-55/19 надано послуги щодо представництва інтересів клієнта у Верховному Суді, що склали 2 год вартістю 1 300 грн/год і становлять 2 600 грн); платіжне доручення від 18.09.2020 № 8435 (на суму 2 600 грн).
10.4. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити КП «Теплий дім» у стягненні судових витрат з АМК у частині витрат на професійну правничу допомогу за послуги щодо підготовки та подання касаційної скарги КП «Теплий дім» у зв`язку з відмовою у задоволенні названої касаційної скарги.
При цьому, суд касаційної інстанції доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення решти судових витрат (на професійну правничу допомогу) понесених КП «Теплий дім» з АМК, з огляду на те, що позовні вимоги за первісним позовом виникли у зв`язку з неналежною поведінкою відповідача щодо обов`язкового виконання Рішення АМК № 11-р/тк після його перегляду у судовому порядку та набрання законної сили рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним названого Рішення АМК.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Антимонопольного комітету України та Комунального підприємства "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 909/759/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос