ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 910/11030/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Ейр Газ" (далі - ТОВ "Діпі Ейр Газ", позивач, скаржник)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 (суддя Удалова О.Г.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 (головуючий - суддя Попікова О.В., судді: Ходаківська І.П., Євсіков О.О.)
у справі № 910/11030/18
за позовом ТОВ "Діпі Ейр Газ"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго", відповідач)
про стягнення грошових коштів.
1. Історія справи
1.1. У серпні 2018 року ТОВ "Діпі Ейр Газ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київенерго" про стягнення 149 378,20 грн, з яких: за договором від 18.10.2016 № 1394-16: 27 820,00 грн основний борг, 862,70 грн 3% річних, 1 352,10 грн інфляційних втрат, 10 098,90 грн пені; за договором від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17: 93 555,00 грн основний борг, 887,70 грн 3% річних, 4 358,30 грн інфляційних втрат, 10 442,70 грн пені.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань з оплати товару, поставленого позивачем на виконання умов договору про закупівлю товарів від 18.10.2016 №1394-16 та договору постачання від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17.
1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Діпі Ейр Газ" за договором від 18.10.2016 № 1394-16: основний борг у розмірі 27 820,00 грн, 3% річних у розмірі 862,70 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1 352,10 грн; за договором від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17: основний борг у розмірі 93 555,00 грн, 3% річних у розмірі 887,70 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 358,30 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 932,54 грн; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
1.4. 21.03.2019 на виконання названого рішення господарським судом видано відповідний наказ.
1.5. 27.07.2020 до суду надійшла подана ТОВ "Діпі Ейр Газ" заява, в якій стягувач просив суд на підставі частини третьої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) замінити первісного боржника ПАТ "Київенерго" його правонаступниками: основним боржником Акціонерним товариством "К.ЕНЕРГО" (далі - АТ "К.ЕНЕРГО") та субсидіарним боржником Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські Електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі"), а також видати наказ про виконання рішення субсидіарним боржником.
1.6. На обґрунтування заявлених вимог ТОВ "Діпі Ейр Газ" послалось на частину третю статті 109 ЦК України, частину другу статті 619 ЦК України.
У поданій заяві ТОВ "Діпі Ейр Газ" вказало, що відповідно до пункту 2.2 Статуту ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", останнє створено на підставі рішення позачергових Загальних зборів акціонерів ПАТ "Київенерго" від 13.11.2017 про реорганізацію ПАТ "Київенерго" шляхом виділу та передачі частини майна, прав та обов`язків ПАТ "Київенерго"; відповідно до пункту 2.3 Статуту ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" останнє є правонаступником ПАТ "Київенерго" у частині передачі йому майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом, а також у частині прав та обов`язків, що визначені частиною 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії".
Крім того ТОВ "Діпі Ейр Газ" зазначило, що відповідно до детальної інформації про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" є правонаступником АТ "К.ЕНЕРГО".
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021: відмовено у задоволенні заяви ТОВ "Діпі Ейр Газ" про заміну сторони виконавчого провадження - первісного боржника ПАТ "Київенерго" основним боржником АТ "К.ЕНЕРГО" та субсидіарним боржником ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі".
2.2. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- відомості про проведення державної реєстрації юридичної особи ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.02.2018;
- Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить запису про припинення юридичної особи ПАТ "Київенерго", яке було перейменоване на АТ "К.ЕНЕРГО";
- ПАТ "Київенерго" (перейменоване на АТ "К.ЕНЕРГО") не вибувало з правовідносин, стороною яких є вказане товариство, у тому числі, з правовідносин, що виникли на підставі договору про закупівлю товарів від 18.10.2016 № 1394-16, а також договору постачання від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/11030/18;
- на момент відкриття провадження у справі № 910/11030/18, її розгляду та вирішення, виділ ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" був завершений, вказана юридична особа вже існувала та була у встановленому законом порядку зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, ТОВ "Діпі Ейр Газ" не вказало зазначену юридичну особу як співвідповідача, субсидіарного або солідарного відповідача у справі № 910/11030/18;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що зобов`язання ПАТ "Київенерго" (АТ "К.ЕНЕРГО"), які виникли на підставі договору про закупівлю товарів від 18.10.2016 № 1394-16, а також договору постачання від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/11030/18, за підсумковим (завершальним) розподільчим балансом були передані ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі".
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено у порядку статей 74 76 77 78 ГПК України, що зобов`язання за вказаними договорами пов`язані із забезпеченням діяльності оператора системи розподілу відповідно до пункту 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії".
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Діпі Ейр Газ" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 910/11030/18, ухвалити нове рішення суду про заміну сторони виконавчого провадження.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Діпі Ейр Газ" у поданій касаційній скарзі з посиланням на частину першу статті 287 ГПК України зазначає, що ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" утворилося внаслідок виділу з первісного основного боржника ПАТ "Київенерго", та до якого згідно з розподільчим балансом не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність перед кредитором ТОВ "Діпі Ейр Газ" за зобов`язаннями первісного основного боржника ПАТ "Київенерго" за договором від 18.10.2016 № 1394-16 та договором від 03.10.2017 № 1097/ДМТЗ-17. Крім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 в аналогічній справі здійснено заміну з одного боржника на двох, основного та субсидіарного, де зобов`язання за розподільчим балансом виділеній особі не передавалось.
4.2. Також, у касаційній скарзі ТОВ "Діпі Ейр Газ" вказує, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права та не застосував до спірних правовідносин норми, встановлені згідно з першим речення частини третьої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якими створена шляхом виділу юридична особа несе субсидіарну відповідальність саме у випадку не передачі їй зобов`язань за розподільчим балансом, що достеменно встановлено відповідно до підсумкового (завершального) розподільчого балансу ПАТ "Київенерго", складеного станом на 28.02.2018.
4.3. Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права встановлені абзацом 2 частини другої статті 619 ЦК України, які надають кредитору право, але не зобов`язують пред`являти вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність та щодо строку пред`явлення вимоги до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
4.4. Разом з тим, ТОВ "Діпі Ейр Газ" вказує на те, що судом першої та апеляційної інстанцій не враховано той факт, що основний боржник - ПАТ "Київенерго" крім найменування змінив організаційно-правову форму на Акціонерне товариство "К.Енерго".
4.5. Поміж іншого, у касаційній скарзі ТОВ "Діпі Ейр Газ" зазначає, що:
4.5.1.судом апеляційної інстанції безпідставно та протиправно застосовано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 914/3587/14, оскільки такий правовий висновок стосується інших за змістом правовідносин;
4.5.2.судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 та від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, стосовно заміни первісного основного боржника двома боржниками - основним та субсидіарним;
4.5.3.судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права викладені в статтях 173 174 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5. Позиція учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. АТ "К.ЕНЕРГО" 12.03.2021 направило на електронну адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. АТ "К.ЕНЕРГО" зазначає, що заборгованість за договором про закупівлю товарів від 18.10.2016 № 1394-16 та договором постачання від 03.10.2017 №1097/ДМТЗ-17 не була передана ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" не є правонаступником у частині прав та обов`язків АТ "К.ЕНЕРГО" за рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/11030/18. Товари поставлені за вказаними договорами використовувалися АТ "К.ЕНЕРГО" у своїй господарській діяльності.
5.3. АТ "К.ЕНЕРГО" вказує на те, що у справах, на яких посилався скаржник, № 905/1956/15 та № 922/4519/17 виділ новостворених юридичних осіб відбувався після ухвалення судами законних рішень. Виділ ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" відбувся до набуття рішенням законної сили. Юридична особа ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", яка була створена шляхом виділу, вже існувала на момент подання позову до суду та не була визначена позивачем як співвідповідач (субсидіарний) та до розгляду справи не залучалася.
5.4. АТ "К.ЕНЕРГО" стверджує, що АТ "К.ЕНЕРГО" із зобов`язань не вибувало та залишилось в ньому як боржник та несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, в тому числі, що випливають з рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11030/18.
5.5. ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" 12.03.2021 (згідно із поштовими відмітками на конверті) направило на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість наведених у касаційній скарзі аргументів, просить залишити оскаржувані ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.6. ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" зазначає, що системний аналіз положень частин третьої та четвертої статті 109 ЦК України дозволяє дійти висновку, що субсидіарна відповідальність нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з основного боржника, настає лише щодо зобов`язань, які виникли до виділу та створення нової юридичної особи, а не щодо зобов`язань, які виникнуть у майбутньому (після виділу). У зв`язку з цим для вирішення питання щодо можливості субсидіарної відповідальності юридичної особи, створеної шляхом виділу, важливим є визначення моменту виникнення зобов`язань у основного боржника.
5.7. ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" вказує на те, що у справах №905/1956/15 та № 922/4519/17 виділ новостворених юридичних осіб відбувся після ухвалення судами законних рішень. У той час, як у справі № 910/11030/18 навпаки, виділ ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" відбувся до набуття рішенням законної сили. Отже, нова юридична особа, яка була створена шляхом виділу, вже існувала на момент подання позову до суду та не була визначена Позивачем як співвідповідач (субсидіарний) та до розгляду справи не залучалася.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.02. 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 910/11030/18 за касаційною скаргою ТОВ "Діпі Ейр Газ" на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України.
6.2. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.03.2021 №29.3-02/ 576, у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/11030/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
6.3. Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п`ятої статті 301 ГПК України.
6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
7.1. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, винесена за результатами перегляду ухвали місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.
7.2. Верховний Суд виходить з того, що питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 ГПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої - третьої, п`ятої статті 334 ГПК України: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
7.3. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі № 1404-VIII органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
7.4. Верховний Суд звертає увагу, що що стаття 52 ГПК України вміщена до розділу І «Загальні положення» глави 4 «Учасники судового процесу» цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов`язків тощо. Натомість стаття 334 ГПК України розташована в розділі V «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах», що присвячений врегулюванню відносин, пов`язаних з примусовим виконанням судових рішень. Звідси нормативні приписи статті 52 ГПК України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених статтею 334 цього Кодексу.
Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону № 1404-VIII.
Так, частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України.
7.5. Отже процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права.
7.6. Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
7.7. Судом відхиляються доводи касаційної скарги наведені у пунктах 4.4. та 4.5.1., 4.5.3 цієї постанови з огляду на таке.
7.8. Відповідно до частини першої статті 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
7.9. Стаття 83 цього ж Кодексу, яка має назву «Організаційно-правові форми юридичних осіб», визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи.
7.10. Відповідно до абзацу першого-другого частини четвертої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» (тут і далі в редакції Закону № 2210-VIII від 16.11.2017) повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов`язковою складовою найменування акціонерного товариства. Акціонерне товариство самостійно визначає необхідність зазначати у своєму найменуванні його тип, передбачений статтею 5 цього Закону.
7.11. Стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає типи акціонерних товариств.
Частина перша цієї статті вказує, що акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Тип акціонерного товариства зазначається у статуті акціонерного товариства.
В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Отже, з точки зору зазначених норм, публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства є саме акціонерними товариствами, належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. А зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.
Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 914/3587/14, зокрема у пунктах 50, 52-53 мотивувальної частини висловлена правова позиція, що: «сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ «Львівобленерго» на ПрАТ «Львівобленерго») не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Згідно із пунктом 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.Таким чином, зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб`єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб`єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.»
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила у своїй постанові висновки щодо застосування норм права, які в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини четвертої статті 236 ГПК України, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При вирішенні питання щодо підставності та обґрунтованості заяви про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі, зокрема господарський суд апеляційної інстанції, встановив і зазначив, що станом на час подання позову та прийняття рішення у цій справі відповідач мав назву - ПАТ "Київенерго", яка в подальшому була змінена на - АТ "К.ЕНЕРГО", державна реєстрація вказаної зміни була проведена 09.08.2019, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тому у цьому випадку відсутні підстави для заміни боржника з ПАТ "Київенерго" на АТ "К.ЕНЕРГО".
Такий висновок господарського суду апеляційної інстанції відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 914/3587/14, якою передбачено, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
На відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 14 р. ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень).
Отже, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.
Враховуючи вище вказані міркування та на підставі встановлених судами обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ПАТ "Київенерго" та АТ "К.ЕНЕРГО" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, твердження ТОВ "Діпі Ейр Газ" про відмінність назви та організаційно-правової форми стягувача як підстави для заміни сторони у виконавчому провадженні на підставі статті 52 ГПК України є необгрунтованим.
З огляду на викладене доводи скаржника щодо порушення норм права щодо зміни сторони виконавчого провадження з ПАТ "Київенерго" на АТ "К.ЕНЕРГО" не знайшли свого підтвердження.
7.12. Щодо доводів касаційної скарги наведених у пунктах 4.1. - 4.3. та 4.5.2. цієї постанови, то Верховний Суд виходить з таких міркувань.
7.13. За частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
7.14. Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
7.15. За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
7.16. За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.
7.17. Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом.
Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).
7.18. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
7.19. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
7.20. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.
7.21. Верховний Суд зауважує, що одним з визначальних чинників для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
7.22. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №922/4519/14 (пункти 6.16-6.21) зазначила, що «враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.
Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.
Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).
Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15.»
При цьому у пункті 6.23 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду чітко визначила, що: «у зв`язку із цим вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.»
Верховний Суд зазначає, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно, у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
У справі № 922/4519/14 (справа, в якій Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позиції висловлену нею у постанові від 26.06.2019 справі № 905/1956/15) до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом.
Верховний Суд вважає, що висновки щодо застосування норм права, вискладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 слід розглядати ураховуючи і висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, оскільки Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, висловлену нею у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15.
Верховний Суд зауважує, що вищевказані правові висновки Верховного Суду у цих справах обґрунтовано тим, що до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли/чи перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом.
Системний аналіз положень частин третьої та четвертої статті 109 ЦК України дозволяє дійти висновку, що субсидіарна відповідальність нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з основного боржника, настає лише щодо зобов`язань, які виникли до виділу та створення нової юридичної особи, а не щодо зобов`язань, які виникнуть у майбутньому (після виділу).
У цій же справі, враховуючи її конкретні обставини для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження ключовим, вагомим та першочерговим є питання моментів/періодів виникнення спірних зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вимоги про стягнення яких вирішував суд (оскільки суд вирішував питання про стягнення заборгованості за двома договорами).
У зв`язку з цим для вирішення питання щодо можливості субсидіарної відповідальності юридичної особи, створеної шляхом виділу, важливим є і визначення моменту виникнення зобов`язань у юридичної особи, з якої був здійснений виділ.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження та про заміну сторони у справі, відмовили стягувачу в задоволенні відповідної заяви не через те, що не перейшли/чи перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом, а з інших підстав.
7.23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відомості про проведення державної реєстрації юридичної особи ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.02.2018, виділ ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" був завершений саме станом на 16.02.2018.
Провадження у справі №910/11030/18 відкрито ухвалою суду 23.08.2018, а рішення прийнято - 06.12.2018. Судами встановлено, що на момент відкриття провадження у справі № 910/11030/18, а також розгляду та вирішення спору у цій справі, виділ ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" був завершений, вказана юридична особа вже існувала та була у встановленому законом порядку зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, ТОВ "Діпі Ейр Газ" не вказало зазначену юридичну особу як співвідповідача, субсидіарного або солідарного відповідача у справі №910/11030/18.
Підставою звернення, на яку посилався ТОВ "Діпі Ейр Газ", із заявою про заміну первісного боржника основним та субсидіарним боржниками було прийняте 13.11.2017 рішення загальними зборами акціонерів ПАТ "Київенерго" про реорганізацію ПАТ "Київенерго" шляхом виділу та створення ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" шляхом виділу з ПАТ "Київенерго". Заявник просив замінити сторону виконавчого провадження - боржника ПАТ "Київенерго" його правонаступниками основним боржником - АТ "К.ЕНЕРГО" та субсидіарним боржником - ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі".
7.24. Верховний Суд з урахуванням системного аналізу положень частин третьої та четвертої статті 109 ЦК України, висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 у взаємозв`язку з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 вважає, що субсидіарна відповідальність нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з основного боржника, настає лише щодо зобов`язань, які виникли до виділу та створення нової юридичної особи, а не щодо зобов`язань, які виникнуть у майбутньому (після виділу).
З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що для здійснення заміни первісного боржника основним та субсидіарним, відповідно до статті 109 ЦК України, визначальним є, зокрема, момент створення нової юридичної особи шляхом виділення. Так, зобов`язання, які виникли після такого створення юридичної особи, виключають можливість понесення новоствореною юридичною особою, що утворена внаслідок виділу, відповідальності за зобов`язання юридичної особи з якої був здійснений виділ.
7.25. У зв`язку з цим для вирішення питання щодо можливості субсидіарної відповідальності юридичної особи, створеної шляхом виділу, важливим є і визначення моменту виникнення зобов`язань у основного боржника.
7.26. ТОВ "Діпі Ейр Газ", звертаючись із заявою про зміну первісного боржника основним та субсидіарним боржниками, не навів жодних аргументів (обґрунтувань) щодо моменту виникнення зобов`язання за яким здійснюється виконавче провадження та розмірів таких зобов`язань, пославшись лише на ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у цій справі, як на підставу наявності заборгованості у ПАТ "Київенерго" перед ТОВ "Діпі Ейр Газ".
7.27. Рішення суду про стягнення заборгованості підтверджує існуюче грошове зобов`язання, адже характер та обсяг прав і обов`язків його сторін залишається незмінним, додається лише безпосередня можливість примусового виконання зобов`язання.
7.28. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстави для заміни сторони у виконавчому провадженні ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягала доведенню перед судом учасником судового процесу.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та відхиляються з урахуванням викладених вище мотивів.
7.29. Інші доводи ТОВ "Діпі Ейр Газ", які наведені в касаційній скарзі, не приймаються Верховним Судом, оскільки безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові суду чи відхилені ним, з огляду на статтю 300 ГПК України.
7.30. Доводи АТ "К.ЕНЕРГО" та ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", викладені у відзивах на касаційну скаргу, суд касаційної інстанції бере до уваги з урахуванням мотивів, наведених у розділі 7 цієї постанови.
7.31. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Діпі Ейр Газ" не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.
8.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Діпі Ейр Газ" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
9. Судові витрати
9.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на відповідача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпі Ейр Газ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 910/11030/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова