№ 910/1157/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1157/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Алєєвої І.В.

від 10.06.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І., Іоннікової І.А.

від 15.10.2024

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 2 118 478, 38 грн,

за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр"

про стягнення 29 715,81 грн,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: Тарасюта Н.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 2 118 478, 38 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 28.03.2023 року № 53-122-01-23-13154 в частині своєчасного розрахунку за поставлений товар.

26.02.2024 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» про стягнення 29 715, 81 грн.

Позов мотивовано тим, що за окремими видатковими накладними поставка відбулася з порушенням строку поставки, у зв`язку з чим у відповідача за зустрічним позовом виникло зобов`язання по сплаті штрафних санкцій за несвоєчасну поставку в розмірі 17 150, 34 грн пені та 12 565, 47 грн штрафу відповідно до умов договору поставки від 28.03.2023 року № 53-122-01-23-13154.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» (далі - постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», від імені якого діяв відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі - замовник), був укладений договір поставки №53-122-01-23-13154 від 28.03.2023 (далі - договір).

У відповідності до пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовнику продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору предметом поставки по даному договору є продукція, передбачена специфікацією №1 до даного договору 14810000-2, абразивні вироби.

Згідно з пунктом 1.3. договору умови цього договору викладені сторонами у відповідності до «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов договору.

Відповідно до пункту 1.4. договору місцем виконання договору є місто Вараш Рівненської області.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що продукція поставляється в період по 30.11.2023. Строк поставки продукції по договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно з Законом України «Про публічні закупівлі». Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010».

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45-ти календарних днів з дати оформленням ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Постачальник зобов`язаний скласти належним чином оформлену податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН протягом терміну, встановленого п.201.10 ПКУ (пункт 6.4. договору).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів, які застосовують печатку). Строк дії цього договору - по 31.12.2022 включно, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені договором - до спливу гарантійних строків.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» поставило на адресу Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» товар за ціною, у кількості та найменування відповідно до Специфікації №1 (Додаток 1) та Технічній Специфікації (Додаток 2).

Факт отримання продукції відповідачем підтверджується такими документами:

- видатковою накладною №ЗП-00001156 від 13.04.2023 на суму 486 730,80 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00001336 від 28.04.2023 на суму 427 113,60 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00001698 від 29.05.2023 на суму 269 298,00 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00001794 від 31.05.2023 на суму 511 464,00 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00002073 від 14.06.2023 на суму 97 232,40 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00002182 від 23.06.2023 на суму 570 960,00 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00002835 від 11.08.2023 на суму 60 145,20 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00002987 від 23.08.2023 на суму 45 230,40 грн;

- видатковою накладною №ЗП-00004316 від 23.11.2023 на суму 74 131,20 грн.

Усього за переліченими накладними позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 2 542 305,60 грн.

Позивачем за первісним позовом на виконання умов договору та вимог податкового законодавства складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні: №288 від 13.04.2023, №292 від 29.05.2023, №651 від 28.04.2023, №450 від 31.05.2023, №484 від 23.06.2023, №339 від 14.06.2023, №294 від 11.08.2023, №563 від 23.08.2023, №129 від 23.11.2023.

Претензій зі сторони відповідача за первісним позовом щодо якості та кількості поставленого товару позивачу за первісним позовом не надходило.

Відповідачем за первісним позовом складені такі ярлики на поставлену, згідно з видатковими накладними, продукцію: №1-2-40 від 24.04.2023, №1-2-62 від 09.05.2023, №1-2-116 від 12.06.2023, №1-2-119 від 12.06.2023, №1-2-140 від 21.06.2023, №1-2-146 від 30.06.2023, №1-2-185 від 16.08.2023, №1-2-195 від 30.08.2023, №1-2-231 від 04.12.2023.

Відповідач за первісним позовом з огляду на зміст пункту 6.1. договору повинен був розрахуватися за поставлену на його адресу продукцію у такі строки:

- за видатковою накладною №ЗП-00001156 (ярлик №1-2-40 від 24.04.2023) у строк до 08.06.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00001336 (ярлик №1-2-62 від 09.05.2023) у строк до 26.06.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00001698 (ярлик №1-2-116 від 12.06.2023) у строк до 28.07.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00001794 (ярлик №1-2-119 від 12.06.2023) у строк до 28.07.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00002073 (ярлик №1-2-140 від 21.06.2023) у строк до 07.08.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00002182 (ярлик №1-2-146 від 30.06.2023) у строк до 15.08.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00002835 (ярлик №1-2-185 від 16.08.2023) у строк до 02.10.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00002987 (ярлик №1-2-195 від 30.08.2023) у строк до 16.10.2023;

- за видатковою накладною №ЗП-00004316 (ярлик №1-2-231 від 04.12.2023) у строк до 19.01.2024.

Відповідач за первісним позовом станом на дату подання первісного позову в цій справі (30.01.2024) здійснив часткову оплату поставленого на його адресу, згідно з наведеними видатковими накладними, товару на суму 489 743,60 грн.

Заборгованість за договором станом на дату подання первісного позову становила 2 052 562,00 грн, її існування зі сторони АТ «НАЕК «Енергоатом» не заперечувалося.

Крім того, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за первісним позовом 34 764, 67 грн 3% річних та 31 151, 71 грн втрат від інфляції.

20.02.2024 АТ «НАЕК «Енергоатом» сплатило згідно з платіжною інструкцією №733 на погашення заборгованості, що виникла, ще 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 10.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024, провадження у справі № 910/1157/24 в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» 50 000 грн закрив. В іншій частині позовні вимоги за первісним позовом задовольнив повністю. Стягнув з Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» - 2 002 562 грн основного боргу, 34 764,67 грн 3 % річних, 31 151,71 грн втрат від інфляції та 31 777,18 грн судового збору.

Зустрічні позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» на користь Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» 17 150,34 грн пені, 12 565,47 грн штрафу та 3 028 грн судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 910/1157/24, у якій просило їх скасувати в частині стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача 31 777,18 грн судового збору та ухвалити нове рішення, яким здійснити перерозподіл судового збору у даній справі.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування касаційної скарги відповідачем зазначено про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: - частину першу статті 130 ГПК України, яка встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21;

- норму частини 9 статті 129 ГПК України без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.02.2020 у справі №903/181/19. Відповідно до цих висновків, у разі закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення, наведена норма, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовується і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Касаційний перегляд судових рішень у цій справі здійснюється виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, а саме, щодо проведеного судами розподілу судових витрат за первісним позовом, в іншій частині рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не переглядаються.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норми частини першої статті 130 ГПК України, у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, слід зазначити таке.

Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21 сформульовано висновок щодо застосування положень частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» при здійсненні розподілу судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову до суду, ураховуючи визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті, який підлягає застосуванню і при вирішення питання про розподіл судових витрат у справі № 910/1157/24.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.

Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.

Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.

При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у відповідності до вимог частини першої статті 130 ГПК України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи з огляду на міркування вказані у пунктах 8.19, 8.20, 8.21 цієї Постанови.

Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання позову відповідачем, ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі № 910/1157/24 наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у сумі 2 052 562,00 грн є підтвердженим та вимоги в частині стягнення суми основного боргу визнані відповідачем у поданому ним відзиві на позовну заяву.

Тобто у справі № 910/1157/24 виконується умова щодо визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, отже, суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл сплаченого позивачем судового збору мали врахувати частину першу статті 130 ГПК України.

Приписи частини першої статті 130 ГПК України необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України.

Отже, суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень в частині здійснення розподілу судового збору не врахували положень частини першої статті 130 ГПК України, частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків щодо відсутності підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за подання позовної вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості за неналежне виконання зобов`язання при поданні позову щодо вказаної позовної вимоги.

Щодо повернення судового збору з державного бюджету виключно за заявою позивача, то як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, стаття 130 ГПК України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належать, зокрема питання розподілу судових витрат.

Отже, системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому Верховний Суд відзначає, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції, що позивач за первісним позовом не заявляв клопотання про повернення йому з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні первісного позову у зв`язку з визнанням відповідачем позову в частині стягнення основної заборгованості до початку розгляду справи по суті, а тому у суду першої інстанції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення були відсутні підстави для вчинення такої процесуальної дії, є помилковими, зроблені без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, відповідно доводи касаційної скарги відповідача в цій частині знайшли своє підтвердження.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про неправильне застосування судами норми частини 9 статті 129 ГПК України, при вирішенні питання про відшкодування позивачеві судового збору за вимогами про стягнення основного боргу в частині в якій провадження у справі було закрито, без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.02.2020 у справі № 903/181/19.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Так, судами попередніх інстанцій у справі № 910/1157/24 встановлено, що позивач за первісним позовом звернувся з позовом про стягнення 2 052 562,00 грн основного боргу, а також просив стягнути з відповідача 34 764,67 грн 3% річних та 31 151, 71 грн втрат від інфляції.

Відповідачем після звернення з цим позовом частково сплачено позивачеві суму заборгованості у розмірі 50 000,00 грн, у зв`язку з чим судом першої інстанції провадження у справі в частині стягнення 50 000,00 грн заборгованості було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, викладено таку правову позицію: "лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Верховний Суд підкреслює, що у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях".

Такий висновок щодо застосування приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України "Про судовий збір" послідовно підтримується Верховним Судом (постанови від 21.09.2022 у справі № 910/11011/21, від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22).

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача стосовно безпідставного стягнення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача судового збору з посиланням на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, нарахованого виходячи із суми основного боргу (50 000,00 грн), в частині якого було закрито провадження у справі, та покладення судового збору незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір. Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з чим результат вирішення спору відсутній. Відтак з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" наведений припис Господарського процесуального кодексу України застосований бути не може.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими твердження скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" та покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрат позивача зі сплати судового збору в частині майнових вимог, провадження за якими було закрито.

Оцінивши доводи касаційної скарги щодо підстав для скасування судових актів в частині стягнення з відповідача судового збору, а також допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права, що вказані вище, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для зміни рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 910/1157/24, в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» 31 777,18 грн судового збору.

Отже, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024, закрито провадження у справі № 910/1157/24 в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» - 50 000,00 грн, сплачений позивачем судовий збір при поданні позовної заяви у цій частині, що відповідає 750,00 грн, відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернений судом першої інстанції позивачу з державного бюджету за його клопотанням ухвалою суду.

З огляду на за задоволення первісного позову та стягнення з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» 2 002 562,00 грн основного боргу, який був визнаний відповідачем, судовий збір, який був сплачений позивачем при поданні позовної заяви в цій частині, що відповідає 30 038,43 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача в розмірі 15 019,22 грн, та шляхом повернення позивачу із державного бюджету судового збору в розмірі 15 019,21 грн.

Судовий збір, який був сплачений позивачем при поданні позовної заяви з вимог про стягнення 34 764,67 грн 3 % річних та 31 151,71 грн втрат від інфляції, що відповідає 988,75 грн підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що помилковість висновків суду першої та апеляційної інстанцій стосується виключно питання розподілу судового збору, сплаченого позивачем за первісним позовом та не потребує встановлення фактичних обставин справи чи перевірки доказів, Верховний Суд вважає, що у цьому випадку є підстави для зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в цій частині. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін, оскільки вони не були предметом касаційного оскарження.

Щодо судових витрат

Розподіл судових витрат за наслідками касаційного перегляду не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 910/1157/24, в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» 31 777,18 грн судового збору змінити.

3. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1157/24 в такій редакції: «Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» (Україна, 69063, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРІВСЬКА, будинок 2, ідентифікаційний код 38920229) - 2 002 562 (два мільйони дві тисячі п`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп. основний борг, 34 764 (тридцять чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 67 коп. 3 % річних, 31 151 (тридцять одна тисяча сто п`ятдесят одну) грн 71 коп. втрат від інфляції та 16 007 (шістнадцять тисяч сім) грн 97 коп. судового збору.

Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЛЕКСАНДР» (Україна, 69063, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРІВСЬКА, будинок 2, ідентифікаційний код 38920229) із Державного бюджету України судовий збір в розмірі 15 019 (п`ятнадцять тисяч дев`ятнадцять) грн 21 коп. сплачений ним при поданні позову».

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 910/1157/24 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець