ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12041/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 (колегія суддів: Алданова С. О., Зубець Л. П., Мартюк А. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 (суддя Привалов А. І.) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного підприємства "Астрастарплюс" про застосування наслідків нікчемного правочину,
за участю представників:
позивача - Круглик В. В.,
відповідача - Дорофеєв Д. А.,
третьої особи - не з`явилися,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Виробничо-Комерційна фірма "Інтар" (далі - ПП "ВКФ "Інтар") про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю правочину з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати за позивачем право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "ВКФ "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24.12.2009 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "ВКФ "Інтар" укладено кредитний договір № 61901-20/9-1 (далі - кредитний договір -1).
В забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за цим договором, між ним та банком 30.12.2009 укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк), загальною площею 692,9 м2, розташовану за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Леніна, будинок 28-Б/1.
Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору від 14.11.2008 № 12268. Земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки перебуває в користуванні іпотекодавця згідно з договором оренди землі від 25.12.2009.
Узгоджена сторонами оцінка предмета іпотеки становить 13 638 656, 00 грн (пункт 2.4 договору іпотеки).
Згідно з пунктом 4.3.3 договору іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем умов основного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включаючи суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, штраф, інші платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису.
У пункті 6.2 договору іпотеки сторонами узгоджено, що іпотека припиняється виконанням іпотекодавцем у повному обсязі всіх умов основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Законом України "Про іпотеку".
Також, між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "ВКФ "Інтар" укладено:
- кредитний договір від 24.10.2012 № 70296-20/12-1 (далі - кредитний договір-2), за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту 24 500 000 грн; кінцевий термін повернення кредиту - 23.10.2015; ціль використання кредиту - проведення статутної діяльності; тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка - 15 % річних.
У забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за цим кредитним договором, між ним та банком 09.11.2012 було укладено договір іпотеки відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю, загальною площею 1 526, 5 м2, розташовану за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6, заставною вартістю 27 309 962,00 грн та земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, розташовану за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6, заставною вартістю 908 391, 00 грн;
- кредитний договір від 24.10.2012 № 70330-20/12-1 (далі - кредитний договір-3) із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ПП "ВКФ "Інтар" взяло на себе зобов`язання в строк по 23.10.2015 повернути кредит в сумі 105 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.
В забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за кредитним договором-3 укладено:
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за № 779, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення загальною площею 205,2 м2, розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380, заставною вартістю 1 893 040, 00 грн.
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за № 781, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 м2, розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 381, заставною вартістю 616 851, 00 грн.
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за № 783, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 м2, розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8 , приміщення 2, заставною вартістю 642 376, 00 грн.
У забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами, сторонами також укладено договір застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-б, за умовами якого ПП "ВКФ "Інтар" передало в заставу ПАТ "Банк "Київська Русь" цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017, 00 грн, а саме:
- акції ПАТ "Сінтрон" (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт. за ціною 27 457 717, 00 грн,
- акції ПАТ "Юридичні послуги" (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 000 000, 00 грн,
- акції ПАТ "Сіам-Капітал" (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300, 00 грн.
08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" (витяг з протоколу № П-58/1) здійснено погашення заборгованості відповідача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів на суму 136 504 168, 70 грн, а саме акцій ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018, 70 грн, акцій ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850 ,00 грн, акцій ПАТ "Сіам-Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300, 00 грн.
Водночас, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" 19.03.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь".
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 № 138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" з 17.07.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь". Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Волкова О. Ю. строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.
19.04.2016 на адресу ПП "ВКФ "Інтар" був направлений лист за підписом Уповноваженої особи Волкова О. Ю. вих. № 2309/16, у якому позивач, керуючись статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повідомив про те, що правочин з погашення заборгованості за рахунок передачі у власність предмету застави та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених пунктами 3, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП "ВКФ "Інтар" погасити заборгованість перед банком за кредитними договорами від 24.10.2012 № 70296-20/12-1, від 24.12.2009 № 61901-20/9-1 та від 24.10.2012 № 70330-20/12-1 в сумі 136 504 168, 7 грн у строк до 30.04.2016.
Оскільки вимога позивача не була задоволена, ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду з позовом до ПП "ВКФ "Інтар" про застосування наслідків нікчемного правочину з мотивів того, що правочини з погашення заборгованості в силу приписів пунктів 1, 3, 4, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними, а тому, на думку позивача, підлягає визнанню за банком право іпотеки, що виникло на підставі договору іпотеки від 30.12.2009 (з наступними змінами), укладеним між банком та відповідачем, право за яким було припинено у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" статей 564 575 626 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та у зв`язку із недоведенням позивачем обставин нікчемності спірного правочину, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Крім того, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову відмовив у застосуванні наслідків спливу строків позовної давності, про які заявлено відповідачем.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - ТОВ "ФК "Кантієро") (правонаступник ПАТ "Банк "Київська Русь") у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 16 20 ЦК України, а також прийняттям судових рішень без урахування висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 12.03.2018 у справі № 914/1317/16, від 04.04.2018 у справі № 914/1316/16, від 13.06.2018 у справі № 916/1889/17, від 26.02.2019 у справі № 916/3146/17, та у постановах Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 914/1315/16, від 09.08.2017 у справі № 914/1318/16.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило
Позиція Верховного Суду
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Суди попередніх інстанцій вказали, що позивач належними засобами доказування не підтвердив пов`язаність осіб саме на час вчинення правочину з припинення дії договору іпотеки та звернення стягнення на предмет застави, а також позивач не обґрунтував та не надав доказів того, що правочин з припинення дії договору іпотеки не відповідає вимогам законодавства України.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься договір застави цінних паперів від 27.06.2014 № 75064-23/14-6, укладений банком та ПП "ВКФ "Інтар", в якому директором заставодавця значиться ОСОБА_1 , який згідно з наказом від 20.02.2014 №200-К призначений директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку та в подальшому звільнений з займаної посади наказом Голови правління Банку від 04.03.2015 № 245-К. Ці докази не досліджені судами попередніх інстанцій, що призвело до помилкових правових висновків про відсутність пов`язаності. Суди не застосували ст. 52 Закону "Про банки та банківську діяльність", яка визначає поняття пов`язаних осіб та містить вимоги до правочинів з ними.
Аналогічні висновки містяться к постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19 (за позовом ПАТ "Банк "Київська Русь" до ПП "ВКФ "Інтар" про застосування наслідків нікчемного правочину з мотивів того, що правочини з погашення заборгованості в силу приписів п. п. 1, 3, 4, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними, а тому, підлягає визнанню за банком право іпотеки, що виникло на підставі договору іпотеки від 09.11.2012 (з наступними змінами), укладеного між банком та підприємством, права за якими були припинені у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину).
В матеріалах справи наявні два кредитних договори, укладені між банком та Національним банком України:
- від 08.05.2013 № 03, яким передбачено надання кредиту для підтримки ліквідності у сумі 200 млн грн на строк з 08.05.2013 по 30.04.2014 включно;
- від 04.03.2014 № 09, яким передбачено надання кредиту для збереження ліквідності у сумі 385 млн грн на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015.
Ці договори містять заборону набуття банком у власність цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України) протягом строку користування таким кредитом.
Відповідно до п. 1.7. Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, Національний банк України з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України), зупинення проведення банком активних операцій з пов`язаними особами банку.
У матеріалах справи, крім копій зазначених кредитних договорів, укладених з Національним банком України, міститься лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Стрюкової І. О. від 29.08.2019 №1505/12, в якому зазначено, що загальна сума акцептованих та затверджених вимог Національного банку України (сьома черга) на поточну дату складає 456 156 615,64 грн, з яких банк не відшкодував Національному Банку України 152 134 048,45 грн.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним документам.
В матеріалах справи міститься лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.08.2017, в якому встановлено, що ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" мали низькі фінансові показники. Поточна ціна за акцію ПАТ "Сінтрон" склала 91,0144 грн при номінальній вартості акції 10 грн. Біржовий курс акції ПАТ "Юридичні послуги" формувався на рівні 20,0002 грн при номінальній вартості 1 грн. Поточна ціна за акцію ПАТ "Сіам Капітал" склала 25 грн при номінальній вартості 1 грн. Враховуючи низькі фінансово господарські показники, низький рівень прибутку, об`єктивних причин для зростання ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" від номінальної вартості не вбачалося. У зв`язку з цим рішеннями Комісії зупинено обіг цінних паперів цих емітентів. Тобто, емітенти акцій не мали заявленої капіталізації, що призвело до безпідставного зростання вартості емітованих цінних паперів на рівні цін, визначених на момент передачі акцій у власність банку. Викладене свідчить про те, що ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" були значно завищеними. Відповідні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку ухвалені внаслідок аналізу публічної інформації за 2014 рік, оприлюдненої емітентами, тобто як раз за період, в якому вчинялися правочини банку, віднесені Фондом гарантування вкладів до категорії нікчемних. Зупинення обігу цінних паперів емітента означає, що регулятор на підставі інформації про емітентів за 2014 рік вважає такі інструменти небезпечними для інвесторів і забороняє їх обіг на регульованому фондовому ринку.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19.
Суди попередніх інстанцій зазначений доказ не оцінили та не врахували.
Суди попередніх інстанцій відхили як неналежний доказ звіт про оцінку активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь", оскільки висновок суб`єкта оціночної діяльності щодо вартості цінних паперів не стосується спірного періоду, а саме вартість цінних паперів визначалася станом на 20.03.2015, тоді як рішення про звернення стягнення прийнято банком 08.08.2014. При цьому суди не врахували, що згідно зі звітом про оцінку активів неплатоспроможного Банку станом на 20.03.2015 ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Юридичні послуги" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сіам-Капітал" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сінтрон" становить 3 284 694 грн. Таким чином, різниця між вартістю Цінних паперів, за якою вони були зараховані у власність банку, та їх вартістю відповідно до звіту про оцінку більше 130 млн. Відповідач жодним чином не пояснив причини такого істотного зниження ціни Цінних паперів за вісім місяців з моменту переходу їх у власність банку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до чинного законодавства банк мав можливість використати як судовий, так і позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави. При цьому банк вибрав найбільш шкідливий для інтересів вкладників та інших кредиторів банку спосіб - в позасудовому порядку звернув стягнення на Цінні папери вартістю 136 500 017 грн шляхом набуття права власності на них. Так, при зверненні стягнення на предмет застави в судовому порядку або при продажі предмету застави в позасудовому порядку борг підприємства був би покритий лише на ту суму, яку банк би отримав при продажу Цінних паперів. У разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання (ст. 29 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").
Кредитор (обтяжувач) має право на вибір способу звернення стягнення на заставлене майно. Але таке право не може використовуватися на шкоду інтересам інших осіб. Таке використання права всупереч інтересам третіх осіб, у цій справі - інтересам вкладників та інших кредиторів Банку, є зловживанням правом.
Фактично, банк завдяки укладенню договору застави Цінних паперів і зверненню стягнення за кредитними зобов`язаннями підприємства на Цінні папери, а не на нерухоме майно, передане в іпотеку за договорами іпотеки 1, 2, 3, 4, 5, втратив більше 130 млн. грн.
Така позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зважаючи на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усі обставини справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Ураховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Ураховуючи викладене, зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінки, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, ухвалені у справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, а касаційну скаргу - задовольнити. Оскільки судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, задоволення клопотання позивача про заміну його правонаступником є передчасним.
Судові витрати
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат згідно зі статтею 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 306 308 310 314 315 316 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/12041/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Ю. Я. Чумак