ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/12058/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О. О. - головуючий, Бакуліна С. В., Баранець О. М.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024
у складі колегії суддів: Коробенко Г. П. - головуючий, Тищенко А. І., Кравчук Г. А.
та на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2023
суддя: Трофименко Т. Ю.
у справі № 910/12058/23
за позовом корпорації "ТСМ ГРУП"
до акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 3 982 172,91 грн,
за участю представників:
від позивача: Носик Б.М.,
від відповідача: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до господарського суду з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 відповідача замінено на правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення заборгованості у розмірі 3 982 172,91 грн, з яких: 955 365,15 грн основного боргу, 1 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 06/20 на виконання комплексу робіт від 27.05.2020.
Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь корпорації «ТСМ Груп» 955 365 грн 15 коп. основного боргу, 243 459 грн 78 коп. 3% річних, 1 254 687 грн 80 коп. інфляційних втрат, 436 481 грн 08 коп. пені, 59 626 грн 74 коп. судового збору та 56 897 грн 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/12058/23, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України ухвалено нараховувати 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ Груп» .
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідач свій обов`язок з оплати виконаних позивачем робіт та поставленого обладнання за Договором не виконав, а тому позов про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 955 365,15 грн підлягає задоволенню повністю. Судом відхилено посилання відповідача на наявність підстав для зменшення заявлених позивачем 3% річних. Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв`язку з чим дійшов висновку, що вимоги про стягнення 243 459,78 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Встановивши, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за періоди з 21.03.2022 по 18.07.2023 по кожній видатковій накладній та кожному акту, є помилковим, суд вказав, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача, є сума 1 254 687,80 грн.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум пені за кожний період прострочення за видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020 та актами №№ 1-3 від 28.12.2020, суд встановив, що визначена позивачем сума пені у розмірі 1 521 603,58 грн є обґрунтованою. Проте враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені до 99%, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявлених до стягнення пені до 436 481,08 грн.
Беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог суд дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, а саме в частині задоволення вимог про стягнення 3 % річних та в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції вмотивовано задоволено позовні вимоги про стягнення 243 459,78 грн 3 % річних у повному обсязі. Також апеляційний суд вказав, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача, 56 897, 40 грн.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в розмірі 243 459,78 грн залишити без задоволення. Також скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
За змістом касаційної скарги скаржник не погоджується з судовими рішеннями в частині стягнення 3% річних в розмірі 243 459,78 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 56 897,40 грн. та вважає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. На переконання АТ «НАЕК «Енергоатом», наявні об`єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» відсотків річних.
Скаржник просить Суд врахувати, що втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного положення додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання. Існування таких обставин є загальновідомим і не може заперечуватись учасниками спору виключно тому, що відповідач не направив позивачу формальне повідомлення про настання надзвичайних обставин.
В частині оскарження рішень щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, скаржник зазначає, що вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести, має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; наявна мінімальна кількість підготовлених документів, які подані до справи; проведено мінімум аналітичної роботи адвоката; витрати на правову допомогу не співмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони; незначна складність справи; відсутній публічний інтерес до справи.
АТ НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП ПАЕС вважає, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності. Позивачем відповідно до ст. 74 ГПК України не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, а отже вони не підлягають стягненню з АТ НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП ПАЕС.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Корпорація "ТСМ Груп" 08.05.2025 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу через систему «Електронний суд».
Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2024 Верховний Суд встановив позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.05.2024.
Отже відзив подано позивачем з пропуском встановленого Верховним Судом строку для подання відзиву.
Клопотання про продовження вказаного строку та мотивів про неможливість подачі відзиву у передбачений судом строк, позивач не наводить.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на зазначене та враховуючи, що ухвалу Верховного Суду від 16.04.2024 направлено позивачу 16.04.2024 в Електронний кабінет, Верховний Суд відзив позивача залишає без розгляду.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
27.05.2020 між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та корпорацією "ТСМ Груп" (генеральний підрядник) укладено договір №06/20 на виконання комплексу робіт (реєстраційний №20-123-08-20-06473 від 24.07.2020), відповідно до п. 1.1. якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Обладнання автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу технічних засобів об`єднаного командного пункту та службових приміщень. Постачання обладнання та будівельні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1) і складає: 36 674 818,63 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 6 112 469,77 грн, у тому числі: постачання обладнання: 4 694 475,60 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 782 412,60 грн; будівельні роботи: 31 980 343,03 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 5 330 057,17 грн.
При цьому, за положеннями пунктів 2.2., 2.3. Договору, договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1.-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами.
У підпункті 4.1.1. п. 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до Договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (п.п. 4.1.2. п. 4.1. Договору).
Сторонами складено та підписано Додатки №№ 1, 2, 3, 4, 5, якими є: протокол погодження договірної ціни, графік виконання робіт, договірна ціна з додатками, відомість обсягів робіт, специфікація обладнання.
03.11.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою Додатки № 2 та № 5 викладено у новій редакції, як додатки № 1 та № 2 до цієї додаткової угоди. Крім того, сторони погодили викласти п. 16.6. Договору в новій редакції та встановили термін дії Договору до 30.03.2023.
На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3 011 499,31 грн, що підтверджується:
- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року, підписаною сторонами 28.12.2020;
- актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 2 420 059,92 грн з ПДВ;
- актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 27 759,38 грн з ПДВ;
- актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 563 680,01 грн з ПДВ.
Крім того, відповідно до умов Договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 2 720 691,60 грн, що підтверджується:
- видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 763 447,20 грн з ПДВ, підписаною сторонами;
- видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 957 244,40 грн з ПДВ, підписаною сторонами.
Позивач звертався до відповідача з листом-претензією від 09.09.2021 № 183 щодо сплати заборгованості у розмірі 5 732 190,91 грн, яка виникла у відповідача за Договором, у відповідь, зокрема, на який відповідач у листі від 30.09.2021 №51/16963 підтвердив наявну заборгованість за Договором у вказаному розмірі, однак, із посиланням на фінансові труднощі, вказав, що така заборгованість буде погашена після здійснення відповідного фінансування.
Крім того, суди встановили, що 21.03.2022 між корпорацією "ТСМ Груп" (первісний кредитор) та приватним акціонерним товариством "ЮЖЕНЕРГОБУД" (новий кредитор) укладено договір № 06/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення права вимоги), відповідно до умов п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору відповідно до Договору між корпорацією "ТСМ Груп" та ВП "Южно-Українська АЕС".
Відповідно до п. 1.2. Договору відступлення права вимоги, новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору.
Пунктом 2.1. Договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 4 776 825,76 грн.
Згідно з положеннями п. 2.2. Договору відступлення права вимоги (в редакції додаткової угоди до цього договору від 21.03.2022), право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з:
1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 636 206,00 грн;
2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 631 037,00 грн;
3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 1 від 28.12.2020 на суму 2 016 716,60 грн;
4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 2 від 28.12.2020 на суму 23 132,82 грн;
5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 3 від 28.12.2020 на суму 469 733,34 грн.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив, у зв`язку з чим та враховуючи відступлення частини вимог за Договором відступлення права вимоги на суму 4 776 825,76 грн, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 955 365,15 грн, яку позивач просить стягнути за цим позовом. Крім суми основного боргу, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн інфляційних втрат. Також позивач просить суд застосувати ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та вказати в рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання такого рішення відповідачем.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції
Оскільки рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 243 459,78 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 56 897,40 грн., Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судових рішень в частині позовних вимог про стягнення інших сум заборгованості.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до статті 11 ЦК України, зокрема, є договори та інші правочини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив, наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 5 732 190,91 грн відповідачем не заперечується.
Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі№703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі №918/631/19 ).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Суди попередніх інстанцій встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 243 459, 78 грн 3 % річних.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди застосували частину 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення трьох процентів річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3 % річних.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/12058/23 проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі три проценти, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних Верховним Судом не встановлено.
Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях (в частині стягнення трьох процентів річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
З огляду на викладене, наведена скаржником у касаційній скарзі постанова Верховного Суду, яка стала підставою для відкриття касаційного провадження за його касаційною скаргою за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, жодним чином не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
Отже, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною.
Щодо доводів скаржника в частині оскарження рішень щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, копію специфікації № 39 до нього на суму 57 000,00 грн, копію рахунку на оплату правової допомоги від 06.07.2023 на суму 57 000,00 грн та копію платіжної інструкції від 07.07.2023 № 1014 на суму 57 000,00 грн.
Відповідно до пункту 1.2 Договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.
Обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором здійснюється відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов`язується здійснити попередню виплату гонорару (вартості послуг) у розмірі 100% вартості правової допомоги, обчисленої у Специфікації (п. 4.2. договору про надання правничої допомоги).
За умовами пунктів 4.4, 4.6 Договору зазначений у цьому правочині гонорар (вартість послуг) Адвокатського об`єднання не містить збори, обов`язкові платежі, поштові й інші витрати, пов`язані з виконанням Договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому Адвокатським об`єднанням відповідного рахунку. Гонорар (вартість послуг) та витрати, пов`язані з виконанням Договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання.
Судами встановлено, що у специфікації від 06.07.2023 № 39, що є додатком №39 до Договору, клієнт та Адвокатське об`єднання визначили наступний склад правової допомоги, що надається за Договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору №06/20 від 27.05.2020 на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Наведеною специфікацією фіксований розмір гонорару за надання цієї правничої допомоги встановлено в сумі 57 000,00 грн.
Відповідно до рахунку на оплату правової допомоги від 06.07.2023 позивачем сплачено на користь Об`єднання кошти за надання правової допомоги в сумі 57 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1014 від 07.07.2023.
Судами встановлено, що подані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу стосуються розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/12058/23. При цьому, позивачем із Об`єднанням визначено фіксований розмір адвокатського гонорару, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого на надання послуг адвокатом, у зв`язку з чим вартість послуг в сумі 57 000,00 грн є визначеною та суд позбавлений можливості втручатись у ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Відповідач просив суд першої інстанції зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-то акту приймання-передачі наданих послуг, переліку складових наданих послуг та розрахунку їх вартості, а також на невідповідність суми послуг 57 000,00 грн критеріям розумності та співмірності із виконаними адвокатом роботами.
Відповідні доводи скаржник продублював також в касаційній скарзі, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.
Разом з тим, Верховний Суд вважає, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень частини третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відносно позиції суду у справі, що переглядається, а лише передбачає, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, факт надання професійної правничої допомоги підтверджений матеріалами справи, якому суди обох інстанцій, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надали належну оцінку.
Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних рішень.
Крім того, як встановлено судами, відповідачем не наведено жодного обґрунтування щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме в розмірі 1 000 грн, як і не спростовано заявленого позивачем розміру адвокатських витрат.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача, 56 897, 40 грн.
Верховний Суд, при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень, за наведеними у касаційній скарзі доводами, не вбачає порушень судами попередніх інстанцій приписів статей 126 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки підстави касаційного оскарження судових рішень не підтвердились, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та постанову апеляційного господарського суду - залишити без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі №910/12058/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді С. В. Бакуліна
О. М. Баранець