№ 910/12125/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 910/12125/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Укртрансгаз",

представник позивача - Никеруй Т.М., адвокат (довіреність від 23.01.2020 № 1-2254, свідоцтво від 02.06.2017 № 000188),

відповідач-1 - приватне акціонерне товариство "Укренергозбут",

представник відповідача-1 - Бондар Е.А., адвокат (довіреність від 14.09.2020 № 14/09, свідоцтво від 17.08.2018 № 3804),

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест",

представник відповідача-2 - Бондар Е.А., адвокат (довіреність від 14.09.2020 № 14/09, свідоцтво від 17.08.2018 № 3804),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 (головуючий Коробенко Г.П., судді: Агрикова О.В. і Кравчук Г.А.)

у справі № 910/12125/19

за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз")

до: 1) приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" (далі - ПАТ "Укренергозбут");

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" (далі - ТОВ "ФК "Фін-Інвест"),

про визнання недійсним договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

АТ "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019 (далі - Договір), укладеного ПАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- за умовами Договору ТОВ "ФК "Фін-Інвест" (новий кредитор) набуває статусу постачальника природного газу, оскільки останній має право вимагати від АТ "Укртрансгаз" (боржника) поставити природний газ у кількості 305 000 000 куб. м споживачам нового кредитора;

- господарська діяльність, пов`язана з постачанням природного газу, провадиться виключно за умови отримання відповідної ліцензії, а у ТОВ "ФК "Фін-Інвест" така ліцензія відсутня, тобто Договір не може бути укладений з ТОВ "ФК "Фін-Інвест", оскільки останній не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже, на думку ТОВ "ФК "Фін-Інвест", Договір укладений з порушенням вимог статей 203 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання Договору недійсним судом;

- для надання послуг транспортування природного газу обов`язковим є наявність між сторонами (замовником та оператором газотранспортної системи - АТ "Укртрансгаз") укладеного договору на транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, відповідно до положень статті 32 Закону України "Про ринок природного газу", тому відсутність у нового кредитора та його споживачів відповідних договорів з АТ "Укртрансгаз" унеможливлює виконання зобов`язання боржником, а отже, Договір є правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, що відповідно до статті 234 ЦК України є ознакою фіктивності правочину;

- зобов`язання між АТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Укренергозбут" за угодою від 21.09.1999 № 32-99/8/3-440/1 (далі- Угода) були повністю припинені після спливу терміну дії Угоди, а саме 31.12.1999, тому з 01.01.2000 у ПАТ "Укренергозбут" не існувало жодних прав вимоги за Угодою;

- обов`язок АТ "Укртрансгаз" поставити природний газ у кількості 305 000 000 куб. м споживачам ПАТ "Укренергозбут" за його вказівками виник не на підставі зобов`язань відповідно до Угоди, а на підставі судового рішення - рішення Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі № 17/32.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2019 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020 рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір, укладений ПАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест".

Постанова суду апеляційної інстанцій обґрунтована тим, що Договір укладений ПАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" з порушення вимог частин першої, другої статті 203 та статті 227 ЦК України, оскільки згідно із статтею 9 Закону України "Про ринок природного газу" юридична особа в даному випадку повинна мати ліцензію на постачання природного газу, а її відсутність унеможливлює відступлення права вимоги за Угодою, що є підставою для визнання Договору недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ФК "Фін-Інвест" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020, рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2019 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові:

- неправильно застосував положення статті 9 Закону України "Про ринок природного газу" у взаємозв`язку із статтями 203 227 ЦК України у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права;

- безпідставно послався на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 904/148/18 та від 10.07.2018 у справі № 922/3535/15, оскільки у вказаних справах та у даній справі різні обставини.

АТ "Укртрансгаз" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ПАТ "Укренергозбут" відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.09.2020 № 29.3-02/2058 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/12125/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 21.09.1999 дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якого є АТ "Укртрансгаз) як виконавцем та закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" (правонаступником якого є ПАТ "Укренергозбут") як замовником укладено Угоду, за умовами якої виконавець приймає в 1999 році природний газ (далі - газ) від замовника в обсязі 215 000 000 тис. куб.м. Виконавець приймає газ від замовника на пунктах приймання-передачі газу та транспортує його по газотранспортній системі споживачам, при цьому сумарний обсяг газу, розподіленого по споживачах, у тому числі по інших постачальниках газу (у випадку продажу газу замовником іншим постачальникам газу), у звітному місяці повинен дорівнювати об`єму газу, що надійшов до виконавця від замовника в цьому звітному місяці.

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі № 17/32, яке набрало законної сили 14.02.2007 визнано за закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" (правонаступником якого є ПАТ "Укренергозбут") право власності на природний газ у кількості 305 000 000 куб.м, який знаходиться у газотранспортній системі дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; зобов`язано дочірню компанію "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" поставити природний газ у кількості 305 000 000 куб.м споживачам закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" за його вказівками.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано наказ від 21.03.2007 № 17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження № 17800349.

15.04.2019 ПАТ "Укренергозбут" як первісним кредитором та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" як новим кредитором укладено Договір.

Відповідно до пункту 2.1 Договору в порядку та на умовах, передбачених цим договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою та підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі № 17/32, наказом господарського суду міста Києва від 21.03.2007 № 17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження № 17800349.

Згідно з пунктом 2.2 Договору в результаті укладення договору новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою, а також за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі № 17/32, наказом господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007, зокрема, набуває право вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305 000 000 куб. м споживачам нового кредитора за його вказівками.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що перехід прав від первісного кредитора до нового кредитора за цим договором відбувається в момент його підписання.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- за своєю правовою природою Угода є договором перевезення вантажу трубопроводами [глава 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України)], за яким АТ "Укртрансгаз" є перевізником, а ПАТ "Укренергозбут" - вантажовідправником, а відповідно до чинного законодавства набуття статусу вантажовідправника не потребує отримання спеціального дозволу, тобто ліцензії на здійснення такої діяльності, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог про наявність підстав для визнання Договору недійсним з підстав, передбачених статтею 227 ЦК України;

- Угода не регулює відносини щодо постачання газу і її предмет не стосується переходу права власності на газ;

- за Угодою ТОВ "ФК "Фін-Інвест" є замовником, а тому його господарська діяльність не підлягає ліцензуванню відповідно до положень чинного законодавства;

- відсутні підстави вважати, що сторони Договору не мали наміру створювати правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, через їх недоведеність;

- Договір не порушує суб`єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів АТ "Укртрансгаз";

- положення Угоди не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за нею без згоди АТ "Укртрансгаз";

- закінчення строку дії Угоди не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно із статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є, зокрема, виконання, проведене належним чином.

Однак з висновком суду першої інстанції в частині того, що за своєю правовою природою Угода є договором перевезення вантажу трубопроводами (глава 32 ГК України), за яким АТ "Укртрансгаз" є перевізником, а ПАТ "Укренергозбут" - вантажовідправником, а відповідно до чинного законодавства набуття статусу вантажовідправника не потребує отримання спеціального дозволу, тобто ліцензії на здійснення такої діяльності, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог про наявність підстав для визнання Договору недійсним, передбачених статтею 227 ЦК України не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 ЦК України, які поширюються на всі види зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав (стаття 177 ЦК України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори: купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

Відповідно до умов оскаржуваного Договору новий кредитор набув усі права первісного кредитора за Угодою, які підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі № 17/32, наказом Господарського суду міста Києва від 21.03.2007 № 17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження № 17800349.

Водночас, юридичні особи, як і інші учасники цивільних відносин - фізичні особи, мають правоздатність та дієздатність. Ці якості характеризуються певною специфікою, однією з яких є виникнення правоздатності і дієздатності одночасно з моменту її створення.

За загальним правилом, закон визначає універсальний характер правоздатності юридичної особи, що дає їй можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах.

Відповідно до частин першої-третьої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії)

Згідно з частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом

Частиною першою статті 626 ЦК України договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов`язків, які, у сукупності, і визначають правову природу договору.

Згідно з пунктом 1.1 Угоди вона визначає порядок передачі замовником природного газу до газотранспортної системи виконавця, а також умови транспортування природного газу по території України споживачам, яким замовник за укладеними договорами постачає газ.

Пунктом 3.2 Угоди передбачено, що договори на транспортування газу територією України із виконавцем укладають споживачі, яким замовник поставляє в 1999 році газ отриманий від постачальників газу.

Замовник зобов`язується передбачити у договорах на поставку природного газу із споживачами умови, що споживачі укладуть договори на транспортування газу з газотранспортним підприємством ДК "Укртрансгаз" та підприємствами з газопостачання та газифікації.

Відповідно до пункту 3.6 Угоди замовник зобов`язується протягом 10 днів з моменту укладення даної угоди надати виконавцю відомості про споживачів і об`єми газу, які планується поставити споживачам у 1999 році в межах об`ємів газу, зазначених у пункті 2.1 даної угоди.

Згідно з пунктами 2, 3.2 спільного рішення, а саме: постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 18.12.1998 № 1624; наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України (далі - Держнафтогазпром) від 20.12.1998 № 257 "Про умови діяльності постачальників природного газу у 1999 році" (далі - Постанова/Наказ), право на постачання природного газу на ринку України надається постачальникам - юридичним особам усіх форм власності, які зареєстровані на території України як суб`єкти підприємницької діяльності згідно з законодавством України та зобов`язуються дотримуватись установленого на 1999 рік порядку забезпечення природним газом народного господарства і населення України та виконувати ці Умови.

Спільне рішення (Постанова/Наказ) НКРЕ та Держнафтогазпрому щодо права претендента на постачання природного газу приймається на засіданні комісії з представників НКРЕ і Держнафтогазпрому та оформляється підписанням Держнафтогазпромом з постачальником угоди на право постачання природного газу на ринку України (додається), яка діє у 1999 році з часу її реєстрації в НКРЕ до отримання ліцензії НКРЕ на відповідний вид діяльності.

Пунктами 4.1, 4.2 Постанови/Наказу передбачено, що постачальники природного газу зобов`язані укласти договори зі споживачами на постачання всього обсягу заявленого на 1999 рік природного газу.

Укласти з ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДКП "Київгаз" договори на транспортні послуги й відповідно до умов договорів забезпечувати своєчасну оплату послуг із транспортування природного газу до споживачів України.

Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1998 № 1978 "Про порядок забезпечення природним газом народного господарства і населення у 1999 році" постачальниками природного газу можуть бути юридичні особи всіх форм власності, які на підставі чинного законодавства та з урахуванням цього порядку отримали ліцензію НКРЕ на право здійснення відповідних видів підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 9 вказаної постанови газотранспортні підприємства НАК "Нафтогаз України" та державного комунального підприємства "Київгаз", зокрема, забезпечують транспортування газу відповідно до порядку використання газотранспортної системи за договорами з постачальниками газу або споживачами.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у 1999 році постачальником було визначено юридичну особу, яка здійснює постачання природного газу на підставі отриманої ліцензії Держнафтогазпрому/НКРЕ на здійснення такої діяльності, тобто до такої юридичної особи встановлюються спеціальні вимоги.

Також обов`язковою умовою здійснення діяльності з постачання є наявність укладених договорів із споживачами та договору на транспортування природного газу, тобто постачальник обтяжений взятими на себе зобов`язаннями щодо постачання споживачам природного газу.

За умовами Угоди у сторін виникають зобов`язальні правовідносини: ЗАТ "Укренергозбут" надає заявку ДК "Укртрансгаз" на транспортування певного обсягу природного газу споживачам замовника, а у ДК "Укртрансгаз" виникає обов`язок транспортувати природний газ на підставі заявки; ДК "Укртрансгаз" зобов`язувалась здійснити транспортування природного газу за замовленням замовника споживачам ЗАТ "Укренергозбут", а не безпосередньо останньому.

Отже, Угода була укладена саме з постачальником природного газу (ЗАТ "Укренергозбут"), який мав відповідну ліцензію з Держнафтогазпромом.

Пунктами 27, 28 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник природного газу - це суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Постачання природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про ринок природного газу" господарська діяльність на ринку природного газу, пов`язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.

Згідно з пунктом 1.2 Угоди підставою для укладення даної угоди є наявність у замовника відповідної угоди ліцензії.

Таким чином, кредитором за Угодою може бути виключно замовник який має відповідну ліцензію, отриману у визначеному законом порядку. Тобто зобов`язання за Угодою можуть бути відступлені лише суб`єкту господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Частиною першою статті 512 та статтею 514 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним з випадків відступлення права вимоги є договори з відступлення права вимоги (договори цесії).

Предметом договору цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права.

Відповідно до пункту 2.2 Договору в результаті укладення даного договору новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою, а також: за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі №17/32, наказом господарського суду міста Києва № 17/32 від 21.03.2007, зокрема, набуває право вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305 000 000 кубічних метрів споживачам нового кредитора за його вказівками.

Зі змісту вказаних судових рішень, наказу та Договору вбачається, що право вимоги до боржника нерозривно пов`язане з правовідносинами, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору).

При цьому ринок природного газу - це сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), тому виконання вказаних зобов`язань повинно виконуватись з урахуванням норм Закону України "Про ринок природного газу".

Таким чином, новий кредитор набуває статусу постачальника природного газу, оскільки відповідно до умов Договору набуває права вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305 000 000 кубічних метрів споживачам нового кредитора.

Згідно із статтею 203 ЦК України особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Водночас, дієздатність суб`єктів цивільного права не завжди є абсолютною (повною), оскільки у деяких випадках юридичним особам для здійснення певної підприємницької діяльності потрібно отримати ліцензію у встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) видом діяльності ПАТ "Укренергозбут" є торгівля газом через місцеві (локальні) газопроводи.

Також згідно з даними ЄДРПОУ видами діяльності ТОВ "ФК "Фін-Інвест" є фінансовий лізинг, інші види кредитування, надання інших фінансових послуг.

Крім того, ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не заперечувався факт відсутності у останнього ліцензії на постачання природного газу.

Оскільки ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір укладений за відсутності у ТОВ "ФК "Фін-Інвест" необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір укладений з порушення вимог частин першої, другої статті 203, статті 227 ЦК України, оскільки відповідно до статті 9 Закону України "Про ринок природного газу" юридична особа в даному випадку повинна мати ліцензію на постачання природного газу, а її відсутність унеможливлює відступлення права вимоги за Угодою, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Також апеляційним судом встановлено, що статтями 509 512 ЦК України передбачено можливість передання своїх прав кредитором іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) лише стосовно зобов`язальних правовідносин, а не стосовно обов`язків, що виникли на підставі судових рішень.

Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги, сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду, шляхом укладення цивільно-правової угоди, чинним законодавством не передбачена.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 904/148/18 та від 10.07.2018 у справі № 922/3535/15.

Що ж до посилання на фіктивність Договору, то судами встановлено, що відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Таким чином, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що сторони Договору не мали наміру створювати правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином.

Стосовно посилань АТ "Укртрансгаз" як на підставу визнання Договору недійсним на те, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснена без згоди боржника, а тому, на думку АТ "Укртрансгаз", порушує його права, судами встановлено, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.

Частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16.

Судами встановлено, що Угодою не передбачено такої умови, як отримання згоди АТ "Укртрансгаз" (як боржника за зобов`язанням) на заміну кредитора у цьому зобов`язанні у розумінні частини першої статті 516 ЦК України.

Тобто у даному випадку неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні за викладених обставин не є наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених частиною другою статті 516 ЦК України та частиною другою статті 518 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17.

Суди попередніх інстанцій також не погодились з доводами АТ "Укртрансгаз" щодо припинення зобов`язань сторін за Угодою з моменту закінчення строку її дії, оскільки статтями 598 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 631 ЦК України та частини сьомої статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому касаційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції помилково послався на правову позицію викладену у постановах Верховного суду від 27.11.2018 у справі № 904/148/18 та від 10.07.2018 у справі № 922/3535/15, оскільки з текстів вказаних судових рішень вбачається, що за договорами уступки права вимоги первісними кредиторами передавалися права вимоги новим кредиторам, які виникли на підставі судових рішень, у той час як у даній справі № 910/12125/19 первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою та підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі № 17/32, наказом господарського суду міста Києва від 21.03.2007 № 17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження № 17800349, тобто у справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами обставин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі № 910/12125/19 та у справах № 904/148/18, № 922/3535/15, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних обставин та доказів.

Що ж до посилань ТОВ "ФК "Фін-Інвест" у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, то Касаційний господарський суд зазначає, що, проаналізувавши зміст судових рішень, слід дійти висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, оскільки відповідно до статті 9 Закону України "Про ринок природного газу" юридична особа в даному випадку повинна мати ліцензію на постачання природного газу, а її відсутність унеможливлює відступлення права вимоги за Угодою, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Крім того, касаційний господарський суд зазначає, що у справі № 17/32 судами встановлено, що посилання ПАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" на те, що первісний кредитор не обмежений у своєму праві відступити право вимоги до боржника визнані безпідставними, оскільки згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Укренергозбут" не доведено наявності у нього суб`єктивного майнового права на визначений обсяг газу у кількості 305 000 000 куб. м, яке підтверджено рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, то є неможливою передача права такої вимоги. Вказані обставини викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 17/32 та відповідно до положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є приюдиційними при розгляді даної справи.

Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються наведеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі № 910/12125/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов