ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/13459/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Случа О. В.,
за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Верховця А. А., Грека Б. М., Чорногуза М. Г.
від 28.04.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»
до Міністерства оборони України
про внесення змін та доповнень до договору
за участю представників:
позивача: Тіньков Д. Л.
відповідача: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про внесення змін до укладеного між ними державного контракту № 403/1/18/98 від 20.12.2018, а саме:
- до розділу 7 контракту шляхом доповнення його пунктом 7.6. у редакції, наведеній у позовній заяві,
- до пунктів 1 та 2 таблиці специфікації продукції щодо строків постачання продукції шляхом викладення у новій редакції, наведеній у позовній заяві, яка передбачає зміну строку поставки продукції на пізніший термін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ці зміни до зазначеного державного контракту підлягають внесенню відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту, оскільки ці зміни є істотними та суттєво ускладнили виконання позивачем зобов`язань за контрактом, зумовили неможливість своєчасного виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки відповідачу продукції за державним контрактом. За твердженням позивача наявність істотної зміни обставин підтверджується висновком Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
20.12.2018 між Міністерством оборони України як замовником (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» як виконавцем (позивач) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/98 (далі по тексту -контракт), відповідно до якого Виконавець зобов`язався у 2019 році виготовити і поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, що поставляється за державним оборонним замовленням, згідно з додатком № 1 до контракту (далі по тексту - Специфікація), а замовник - прийняти її через 2493 військове представництво Міністерства оборони України та вантажоодержувача, зазначеного у специфікації та оплатити таку продукцію.
Підставою укладення контракту є основні показники державного оборонного замовлення на 2018 рік, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 91-2 від 14.02.2018.
У контракті сторони встановили строк поставки продукції.
У пункті 4.2. контракту сторони погодили, що в обґрунтування випадків відповідно до спільного рішення сторони мають право коригувати строки поставки та приймання продукції не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до його закінчення, шляхом внесення змін до контракту.
Контракт набуває чинності з моменту його підписання та діє до 30.12.2019 (пункт 10.1. контракту).
У розділі 7 контракту його сторони погодили таке:
- пункт 7.3. сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення контракту та виникли незалежно від волі сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, диверсія, війна, інша небезпечна подія);
- пункт 7.4. Сторона, яка не може виконати зобов`язання за контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі;
- пункт 7.5. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Відповідно до пункту 10.3. контракту зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до нього. Питання щодо внесення змін до контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення строку поставки продукції.
У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються в судовому порядку відповідно до законодавства (пункт 9.2. контракту).
З метою виконання умов контракту Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» уклало з контрагентами наступні правочини:
- контракт № 4 від 24.01.2019;
- договір комісії № STE-2-10/-Д/К-19 від 23.04.2019;
- договір № 006/53-171218/ОІ-М від 27.12.2018.
Згідно з умовами контракту № 4 від 24.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» та контрагентом Республіки Польща, останній зобов`язався здійснити поставку товару (спеціалізованого посиленого шасі FORD F5550) протягом строку не більше ніж 180 днів, зокрема у липні 2019 року. Однак зобов`язання за вказаним контрактом постачальник виконав лише частково: на 50% від загального обсягу за контрактом. Постачальник листом № 2208/2019 від 22.08.2019 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про неможливість своєчасного виконання зобов`язання у повному обсязі у зв`язку з переобладнанням технологічної лінії виробництва на заводі виробника та повідомив орієнтовний термін виконання зобов`язання - вересень 2019 року.
Згідно з умовами договору комісії № STE-2-10/-Д/К-19 від 23.04.2019 Комісіонер зобов`язався за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (Комітент) за комісійну плату укласти на умовах договору від свого імені в інтересах Комітента зовнішньоекономічний контракт з нерезидентом на постачання засобів військового радіозв`язку, строк поставки виробів - 6 місяців з дати набрання чинності договором та отримання нерезидентом авансу. Комісіонер листом № 31/2/149/6639-19 від 23.08.2019 повідомив Комітента про те, що вироби фактично готові до відвантаження ще з 01.08.2019, проте не можуть бути поставлені з огляду на неотримання дозволу на експорт продукції до України.
Згідно з умовами договору № 006/53-171218/ОІ-М від 27.12.2018 на постачання систем навігації постачальник зобов`язався поставити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» продукцію у період з квітня 2019 року по серпень 2019 року. Проте постачальник листом № 0060101 від 23.08.2019 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про неможливість виконання зобов`язання згідно з узгодженим в договорі графіком та просив відтермінувати строк поставки продукції до 30.09.2019.
13.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» звернулося до Міністерства оборони України з листом № 04092019-08 від 13.09.2019, в якому послалося як на істотну зміну обставин на зазначенні вище обставини несвоєчасного постачання йому контрагентами комплектуючих (складових) для виробництва передбаченої контрактом продукції, якими сторони керувалися при укладенні контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/98 від 20.12.2018. Також зазначило, що ці обставини не залежать від волі Товариства, однак настання яких впливає на своєчасність поставки продукції Міністерству, з огляду на що просив внести зміни до контракту в частині строків здачі продукції та перенести їх на іншу, зазначену у листі дату.
Однак Міністерство оборони України відповіді Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» на його лист не надало, що і стало підставою для звернення Товариства до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про внесення змін до укладеного між ними державного контракту № 403/1/18/98 від 20.12.2018, а саме: до розділу 7 контракту шляхом доповнення його пунктом 7.6. у редакції, наведеній в позовній заяві, та до пунктів 1 та 2 таблиці специфікації продукції щодо строків постачання продукції шляхом викладення у запропонованій новій редакції відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України у зв`язку зі істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту.
За твердженням позивача ці зміни є істотними, оскільки суттєво впливають на можливість своєчасного та якісного виконання позивачем як виконавцем своїх зобов`язань з поставки продукції за контрактом, суттєво ускладнили виконання позивачем цих зобов`язань, сторони при укладенні державного контракту та при погодженні строку поставки продукції за державним контрактом виходили зі своєчасного постачання контрагентами комплектуючих для виробництва продукції за державним контрактом та не могли передбачити, що ці обставини істотно зміняться. За твердженням позивача наявність істотної зміни обставин підтверджується науково-практичним висновком Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва рішенням від 19.11.2019 задовольнив позовні вимоги повністю. Вніс зміни до розділу 7 контракту, доповнивши його пунктом 7.6. у наступній редакції:
« 7.6. Продовження строку (терміну) виконання зобов`язань (постачання товару) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом у разі, якщо вони змінилися настільки, що, якби Сторони могли це передбачити, вони не уклали б контракт, або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими Сторони керувалися при укладенні контракту, він може бути змінений або розірваний за згодою Сторін.
Доказом виникнення істотної зміни обставин, що впливають на можливість виконання своїх обов`язків за договором є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами».
Вніс зміни до Специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, до державного контракту № 403/1/18/98 від 20.12.2018, щодо строків постачання продукції, виклавши цю умову у новій редакції.
Стягнув з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» судові витрати у розмірі 3 842,00 грн.
Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та виходив з того, що позивач довів, а відповідач не спростував факту існування у Виконавця (позивача) усіх умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, обов`язкових для внесення змін до контракту в судовому порядку. За висновком суду істотна зміна обставин, яку сторони не могли передбачити при укладенні державного контракту підтверджується та обґрунтовується наданим позивачем висновком Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019, позивач довів належними та допустимими доказами наявність підстав вважати, що невнесення змін до контракту призведе до істотного порушення умов правочину та завдасть шкоди позивачу.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.04.2020 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019, ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» на користь Міністерства оборони України 5 763,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів належними засобами доказування наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту, та не надав доказів існування усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для внесення змін до контракту у зв`язку з істотною зміною обставин, а наведені позивачем обставини несвоєчасного виконання контрагентами позивача своїх зобов`язань за договорами/контрактом, що були укладені позивачем з метою виконання умов державного контракту, в якості підстави для внесення змін до державного контракту за своєю правовою природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань позивачем за договором, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.
Суд апеляційної інстанції визнав неналежним доказом у справі наданий позивачем висновок Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019, оскільки встановлені у цьому висновку обставини несвоєчасного виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов`язань стосуються правовідносин позивача з контрагентами за цими договорами, ці обставини не мають безумовний характер невідворотних обставин та не є у цьому випадку підставою для внесення змін до державного контракту.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 залишити в силі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В якості підстав касаційного оскарження скаржник зазначив:
- пункт 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 926/917/18;
- пункт 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- помилково врахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 21.02.2011 у справі № 9/219-09, обставини у якій є іншими, ніж обставини у цій справі № 910/13459/19, не врахував, що у справі № 9/219-09 в обґрунтування істотної зміни обставин були наведені обставини, які є іншими, ніж обставини у цій справі;
- дійшов помилкового висновку про те, що наданий позивачем висновок Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019 є неналежним доказом у справі та має рекомендаційний характер, зробив цей висновок з неправильним застосуванням статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», висновок Верховного Суду щодо застосування якої відсутній. За твердженням позивача відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» висновок Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019 як експертний документ є обов`язковим для застосування на всій території України та підтверджує наявність істотної зміни обставин, яка є підставою для внесення змін до державного контракту.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Позиція Верховного Суду.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 4 статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже за загальним правилом зміна договору допускається лише за згодою сторін. У такому випадку про зміну договору сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд. Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли зміна договору можлива в односторонньому порядку за умови, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором, а також у судовому порядку, коли розгляд питання про внесення змін до договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Враховуючи те, що позивач у цій справі не одержав від відповідача відповіді на пропозицію внести зміни до укладеного між ними державного контракту № 403/1/18/98 від 20.12.2018, а саме: до розділу 7 контракту шляхом доповнення його пунктом 7.6. та до пунктів 1 та 2 таблиці специфікації продукції щодо строків постачання продукції, спір щодо внесення змін до зазначеного державного контракту був переданий позивачем на вирішення суду, що узгоджується з вимогами частини 4 статті 188 Господарського кодексу України.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
У цій справі позивач підставою для внесення змін до державного контракту визначив істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, передбачену статтею 652 Цивільного кодексу України.
За змістом частин першої та другої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зі змісту статті 652 Цивільного кодексу України випливає, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.
Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Водночас згідно з частиною четвертою статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Отже крім названих вище чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни додатково необхідна ще одна з таких умов (винятковий випадок): а) розірвання договору суперечить суспільним інтересам або б) розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України у разі внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин відповідають висновкам Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій встановили, що як на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, позивач послався на обставини виникнення непередбачуваних обставин, що є істотними: порушення його контрагентами строків поставки йому складових (комплектуючих), необхідних для виготовлення та поставки продукції за державним контрактом відповідачу, і ці обставини унеможливили для позивача виконання зобов`язань у визначений державним контрактом строк.
Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Згідно зі статтями 525 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Дослідивши фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем державний контракт на постачання продукції для державних потреб оборони, усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у Специфікації до державного контракту, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто позивач, підписавши державний контракт, погодив усі істотні умови контракту, зокрема щодо кінцевої дати поставки товару.
З огляду на ці встановлені обставини, суд апеляційної інстанції, застосувавши зазначені вище норми матеріального права, дійшов правильного висновку про те, що обставини порушення контрагентами позивача своїх зобов`язань за договором поставки, наведені позивачем в якості підстав для внесення змін до державного контракту, за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, мали та могли бути передбачені позивачем при укладенні державного контракту з огляду на обізнаність позивача з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для її виробництва відповідної сировини, яка поставляється із-за кордону.
Зазначений висновок апеляційного господарського суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18, правовідносини в якій з огляду на предмет та підстави позову є подібними.
Верховний Суд погоджується з правильними висновками апеляційного господарського суду про те, що обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги своєї позовної заяви, не є істотними для внесення змін до державного контракту, а також з висновками про те, що позивач не довів належними засобами доказування наявність істотної зміни обставин та не надав доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, та додаткової умови, визначеної частиною четвертою статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин.
Крім того суд апеляційної інстанції правильно визнав неналежним доказом у справі висновок Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019, наданий позивачем в обґрунтування наявності підстав для внесення змін до державного контракту.
Дослідивши зазначений висновок, суд апеляційної інстанції встановив, що зазначені у висновку в обґрунтування суттєвого ускладнення виконання позивачем своїх зобов`язань за державним контрактом обставини стосуються безпосередньо правовідносин позивача з його контрагентами за укладеними з ними правочинами. При цьому Верховний Суд зазначає, що прострочення контрагентами позивача виконання своїх зобов`язань перед позивачем за такими правочинами є підставою для покладення на них відповідальності за неналежне виконання зобов`язань та стягнення збитків, понесених позивачем внаслідок такого неналежного виконання зобов`язань та не стосується правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем за державним контрактом. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, встановлені у висновку Торгово-промислової палати України обставини не мають безумовний характер невідворотних та у даному випадку не є підставою для внесення змін до державного контракту на поставку оборонної продукції.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.
Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 3 статті 98 та частиною 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачене право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, хоча і є обов`язковими для застосування на всій території України проте ці документи у разі їх надання суду у судовому процесі учасником справи в обґрунтування своїх вимог чи заперечень, є доказами в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, які відповідно до частин 1 та 2 статті 86 та статті 104 Господарського процесуального кодексу України не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Суд в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи оцінює ці докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними та не бере до уваги твердження позивача в касаційній скарзі про те, що наданий ним в обґрунтування позовних вимог науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019 є обов`язковим для застосування судом в силу вимог частини 2 статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Обставини, вставлені у цьому висновку, не є такими, що не підлягають доказуванню в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
З оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку науково-практичному висновку Торгово-промислової палати України № 2101/21-10.4 від 27.08.2019, на який позивач послався в обґрунтування позовних вимог, оцінив його у сукупності з іншими доказами у справі з дотриманням вимог статей 86 104 Господарського процесуального кодексу України. Переоцінка доказів не входить до повноважень суду касаційної інстанції з огляду на визначені нормами процесуального права межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновку Верховного Суду щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 20.03.2019 у справі № 926/917/18, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними правовідносинам у цій справі № 910/13459/19.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палати Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмету правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовим рішенням в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховної Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховної Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, пункт 8.2. постанови Великої Палати Верховної Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, постанова Великої Палати Верховної Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, постанова Великої Палати Верховної Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 926/917/18, на яку посилається скаржник, спірні правовідносини виникли з приводу внесення змін до договору купівлі-продажу державного майна. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що тривалий процес оформлення землекористування, який фактично унеможливив виконання позивачем робіт у передбачений договором строк, є істотною зміною обставини, якими сторони керувалися при укладення договору, та є підставою для внесення змін до такого договору. Отже правовідносини у зазначеній справі № 926/917/18 з огляду на визначену у справі підставу позову регулювалися крім загальних норм, які визначають порядок та підстави внесення змін до договорів, також і спеціальними нормами, які врегульовують правовідносини у процесі приватизації, зокрема врегульовують порядок укладення, зміни та виконання договорів купівлі-продажу державного майна. Відповідно висновки судів попередніх інстанції у зазначеній справі № 926/917/18, з якими погодився і Верховний Суд, були зроблені з урахуванням конкретних обставин справи, з огляду на характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами у справі у процесі приватизації державного майна.
Натомість у цій справі спірні правовідносини є відмінними від правовідносин у справі № 926/917/18, на яку посилається скаржник, оскільки виникли з приводу внесення змін до державного контракту на поставку продукції, укладеного за результатом закупівлі продукції, робіт і послуг за оборонним замовленням, та не стосуються правовідносин щодо приватизації державного майна та, відповідно, не підпадають під правове регулювання спеціальних норм у сфері приватизації.
Отже висновок судів попередніх інстанцій, з яким погодився і Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 926/917/18, про те, що наведені позивачем обставини є такими, що істотно змінилися та є підставою для внесення змін до договору, зроблений в інших, ніж у цій справі (№ 910/13459/19) правовідносинах, виходячи з інших встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин конкретної справи, а отже не є висновком, зробленим у подібних правовідносинах та не підлягає врахуванню для застосування як релевантний до правовідносин у цій справі.
Разом з цим Верховний Суд не вважає за доцільне закриття касаційного провадження у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційна скарга крім цього мотивована також наявністю підстав передбачених пунктом 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і наведені відповідачем аргументи тісно пов?язані між собою.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.
Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови.
З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
9. Судові витрати.
Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 у справі № 910/13459/19 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Мамалуй
О. Случ