ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13730/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 (суддя Пукшин Л. Г.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 (головуючий суддя Разіна Т. І., судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В.)
у справі № 910/13730/19
за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі 1) Кабінету Міністрів України і 2) Міністерства оборони України
до 1) Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Новатех"
про визнання недійсним договору
(у судовому засіданні взяли участь представники: прокурор Гавловська А. В., позивача 1 - Фартушна В. Л., позивача 2 - Тужиков М. А., відповідача 2 - Аракелян Р. Ф.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (Позивач-1) та Міністерства оборони України (Позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех» (Відповідач-1) та Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» (Відповідач-2) про визнання недійсним з моменту укладення Додаткового договору № 11/06/5 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по вул. Зоологічній 6 (вул. Дегтярівська, 11), укладеного на виконання договору № 11/06 від 11.07.2006 та Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 до вищевказаного Додаткового договору.
2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначив, що вказані договори були укладені не уповноваженою особою, без погодження Кабінету Міністрів України та всупереч Земельному кодексу України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони» та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Короткий зміст судових рішень
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020, позовну заяву Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої 1 статті 226 ГПК України.
4. Так, місцевим господарським судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують отримання прокурором письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України в даній справі.
5. Разом з тим, місцевий господарський суд відхилив наданий прокурором лист Заступника Генерального прокурора від 15.06.2020 № 15/3-14вих-20 із вказівкою на доручення Військовій прокуратурі Центрального регіону України пред`являти позов, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у цій справі, з огляду на ненадання прокурором таких доказів на момент пред`явлення позову.
6. Крім того, щодо представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України місцевий господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази бездіяльності Міністерства оборони України щодо нездійснення чи неналежного здійснення ними захисту інтересів держави. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Військова прокуратура повідомила Позивача 2 про намір здійснювати заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави лише 30.09.2019 листом №05/2-450вих19, тобто, у день звернення з позовом до суду. При цьому, не наводячи причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та за відсутності належного повідомлення Міністерства оборони України про встановлені порушення інтересів держави, які б підлягали усуненню з боку Позивача 2 в межах розумного строку.
7. При цьому, місцевим господарським судом було відхилено посилання прокурора про інформування Міністерства оборони України та Київського квартирного експлуатаційного управління про встановлені порушення інтересів держави листами від 10.05.2019 № 05/2-51вих19 та № 05/2-519вих19, оскільки зі змісту вказаних листів вбачається, що військовою прокуратурою не було повідомлено, зокрема, Міністерство оброни України про порушення інтересів держави, а виключно витребовувалась інформація з підтверджуючими документами стосовно земельної ділянки військового містечка № 31 гарнізону міста Києва, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Зоологічна 6 (Дегтярівська 11).
8. Суд апеляційної інстанції із зазначеними висновками місцевого господарського суду погодився, зазначивши, що твердження апеляційної скарги їх не спростовують, а скаржником не надано належних і допустимих доказів на підтвердження його правової позиції.
9. Таким чином, суди дійшли висновку, що вказані прокурором обставини пасивної поведінки Позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів, не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України своїх функцій відносно захисту інтересів держави, а відтак, прокурором в даному випадку не обґрунтовано підстав представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України в суді.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 910/13730/19, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
11. Скаржник посилається на те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 131-1 Конституції України) та порушенням норм процесуального права (статті 53 ГПК України).
12. Прокурор зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що в даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на захист інтересів держави, з огляду на невжиття Міністерством оборони України та Кабінетом Міністрів України жодних заходів спрямованих на захист інтересів держави, що в свою чергу узгоджується з приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
13. При цьому прокурор зазначає, що прокуратурою під час виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо, до звернення до суду із даним позовом, на адресу Головної військової прокуратури листом від 27.09.2019 № 05/2-439вих-19 було направлено проєкти позовних заяв, в тому числі і у цій справі, для надання письмової вказівки або наказу про представництво Кабінету Міністрів України в суді. Вказані позовні заяви були погоджені заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором, проте у зв`язку з ліквідацією Головної військової прокуратури оригінал відповідного листа не був отриманий прокуратурою регіону.
14. Також, військовою прокуратурою Центрального регіону повторно було направлено до Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора лист від 14.05.2020 № 05/2-121вих-20 щодо підтвердження повноважень військової прокуратури Центрального регіону України на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Так, у відповідь а вказаний лист, листом від 15.06.2020 № 15/3-14вих-20 заступником Генерального прокурора повторно надана письмова вказівка на здійснення представницьких повноважень в інтересах держави в собі Кабінету Міністрів України.
15. Крім цього, скаржник зазначає, що Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України не висловлювали жодних заперечень стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі зазначених органів, при цьому ані місцевий господарський суд, ані суд апеляційної інстанції не надали належної правової оцінки зазначеному.
16. Разом з тим, Прокурор зазначає, що з метою недопущення залишення інтересів держави в особі Міністерства оборони України незахищеними, підстави представництва інтересів в суді якого доведено прокурором, суд міг залишити без розгляду даний позов лише в частині вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, так само як і в аналогічних справах № 910/13726/19 та № 910/16254/19.
17. Таким чином скаржник стверджує, що надані прокурором до суду першої інстанції пояснення та докази, на підтвердження наявності правових підстав для здійснення захисту інтересів держави в суді у даній справі, узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Позиція інших учасників справи
18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Новатех" (Відповідач 2) подало відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані ухвалу місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. При цьому Відповідач 2 зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18
19. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
21. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
22. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
23. Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
24. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
25. Одночасно згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
26. Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
27. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
28. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
29. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
30. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
32. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
33. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
34. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженими органами здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Кабінет Міністрів України і Міністерство оборони України, якими не вживались заходи спрямовані на захист інтересів держави.
35. При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що в порушення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на момент звернення Прокурора до суду з даним позовом) Прокурором не надано доказів, які підтверджують отримання письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України в даній справі.
36. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій (пункти 4-5 цієї Постанови), що на момент подання Прокурором позову матеріали справи не містили жодних доказів, які б підтверджували отримання Прокурором письмової вказівки на здійснення представницьких повноважень в інтересах держави в собі Кабінету Міністрів України.
37. Разом з тим, Суд зазначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).
38. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 74 77 ГПК України).
39. З огляду на викладене Верховний Суд не погоджується з доводами Прокурора (пункти 13-14 цієї Постанови) про попереднє погодження заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Позивача 1 та подальше неотримання такого листа прокуратурою регіону у зв`язку з ліквідацією Головної військової прокуратури. А також, повторне отримання письмової вказівки заступника Генерального прокурора (лист від 15.06.2020 № 15/3-14вих-20) на здійснення представницьких повноважень в інтересах держави в собі Кабінету Міністрів України, оскільки за висновками судів попередніх інстанцій (1) на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду матеріали справи не містили жодних належних та допустимих доказів на підтвердження отримання/втрати прокуратурою вказівки на здійснення представницьких повноважень в інтересах держави в собі Кабінету Міністрів України, (2) посилання прокурора на лист заступника Генерального прокурора від 15.06.2020 № 15/3-14вих-20 не може бути належним доказом отримання відповідної вказівки, оскільки зазначений лист отриманий Прокурором більш як через вісім місяців після звернення до суду з цим позовом. Зазначене повністю узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.06.2020 у справі № 910/13720/19.
40. Разом з тим, місцевим господарським судом також було досліджено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Міністерства оборони України та дотримання Прокурором процедури передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та встановлено, що заступник військового прокурора Центрального регіону України при зверненні з позовом до суду додав до позовної заяви лист Військової прокуратури від 30.09.2019 №05/2-450вих19, адресований Міністерству оборони України про подання прокурором позову на захист інтересів держави у цих правовідносинах.
41. Так, висновки місцевого господарського суду, викладені у пункті 6 цієї постанови (з урахуванням зазначеного у пункті 7), відповідають положенням чинного законодавства з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Суд також звертається до своїх правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 918/844/18 та від 10.11.2020 у справі № 914/782/16.
42. Верховний Суд погоджується із вказаними висновками місцевого господарського суду та зазначає, що вказані обставини в повній мірі дослідженні та обґрунтовані судами попередніх інстанцій та не спростовані скаржником. Доводів, які б ці висновки спростували, у касаційній скарзі також не міститься.
43. Доводи касаційної скарги, викладені у пункті 15 цієї постанови Верховний Суд відхиляє, оскільки (1) чинним процесуальним законом (статтями 161 169 ГПК України) передбачено право, а не обов`язок учасників справи подавати заяви, клопотання, пояснення, заперечення тощо, (2) зі змісту положень частини п`ятої статті 55 ГПК України вбачається, що навіть відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
44. Також, Судом відхиляються доводи прокурора, наведені в пункті 16 цієї Постанови, з огляду на те, що як вбачається зі змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 910/16254/19, місцевий та апеляційний господарські суди досліджували виключно наявність у прокурора письмової вказівки щодо здійснення представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, та за наслідками оцінки наявних у справі доказів залишили позов без розгляду саме в частині представництва прокурором зазначеного органу. При цьому, обставини бездіяльності та наявності підстав для представництва іншого компетентного органу (в даному випадку Міністерства оборони України) є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду наведеною у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
45. Разом з цим, Суд не бере до уваги посилання скаржника на обставини, встановлені у справі № 910/13726/19, оскільки ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, у наведеній справі, не переглядались Верховним Судом.
46. Щодо посилань Прокурора на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
47. Так, на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 905/803/18 прокурор звернувся до суду за захистом державних інтересів в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, при цьому, зверненню прокурора до суду з позовом передувало відповідне листування прокуратури із зазначеним органом, який зокрема листом від 09.02.2018 №10-07-00710 зазначив про неможливість здійснення самостійного належного захисту майнових інтересів держави через недостатність коштів для сплати судового збору. Тобто фактично визнав свою обізнаність з наявними порушеннями інтересів держави та зазначив про неможливість звернення до суду з огляду на наявність певних обставин, чим фактично визнав свою бездіяльність. І навіть за наявності зазначеного листа Фонду, у наведеній справі прокурор звернувся до суду 24.04.2018, тобто більш як через два місяці після отримання зазначеного листа.
48. Таким чином, постанова Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18 ухвалена за інших фактичних обставин справи, аніж у справі, яка переглядається.
49. З огляду на викладене, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що прокурором в даному випадку не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України в суді. Доводів, які б ці висновки спростували, у касаційній скарзі також не міститься. При цьому оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а відтак, за встановлених обставин цієї справи позов заступника військового прокурора Центрального регіону України правильно залишений судами попередніх інстанцій без розгляду.
50. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
52. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
53. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень у справі.
54. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат
55. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 910/13730/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил