ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/14180/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Могил С. К.,
секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - Ігнатенка В. І. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 (колегія суддів: Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю., Сулім В. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 (суддя Картавцева Ю. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"
до Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про визнання договору недійсним в частині,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" (далі - ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання недійсним пункту 8.6 Договору від 16.05.2018 № 21-5/7 про закупівлю згідно з "ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)" (далі - спірний пункт Договору).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний пункт Договору суперечить нормам чинного законодавства, оскільки умовами пунктів 8.2 та 8.6 Договору передбачена подвійна відповідальність, а саме пені, що може бути стягнута з позивача у випадку порушення строків поставки продукції, що, на думку ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина", суперечить нормам статті 61 Конституції України.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 у справі № 910/14180/18, відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що аналогічний спосіб обчислення як пені, так і плати за користування коштами у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання зобов`язання, не свідчить про те, що вони підпадають під визначення одного поняття - "пеня", виходячи з відмінної правової природи понять "пеня" та "проценти за користування коштами" та різних підстав їх застосування. З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" існування передбачених приписами статті 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу статті 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним спірного пункту Договору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 і рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі № 910/14180/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі № 910/14180/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме визнати недійсним спірний пункт Договору.
В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Також скаржник зазначає, що, за висновком судів, правова конструкція спірного пункту Договору щодо порядку нарахування процентів відповідає способу нарахування, встановленому в частині З статті 693 Цивільного кодексу України. Проте, на думку ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина", такий висновок судів сформований внаслідок неправильного тлумачення статей 536 625 693 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує, що умовами пунктів 8.2 і 8.6 Договору передбачена подвійна відповідальність для ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" за одне порушення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу Державна служба України з надзвичайних ситуацій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін. Зокрема, Державна служба України з надзвичайних ситуацій зазначає, що передбачені спірним пунктом Договору проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування коштами, сплаченими Державною службою України з надзвичайних ситуацій як попередня оплата за Договором, відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини відповідача. Тому, на думку Державної служби України з надзвичайних ситуацій, ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" всупереч умовам Договору та вимогам законодавства вирішило в односторонньому порядку змінити умови Договору, чим порушує права відповідача.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
4.2. Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2020 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі № 910/14180/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3578/18. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2020 поновлено провадження у справі № 910/14180/18.
4.3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 16.05.2018 між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (Замовник) та ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" (Постачальник) за результатами проведеної процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" укладено Договір № 21-5/7 про закупівлю згідно з "ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)" (далі - Договір).
4.4. Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити у власність Замовнику згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт). Автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (530927)-515М, автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (5401НЕ)-515К (продукція) в кількості та комплектації згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід`ємною частиною Договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього Договору.
4.5. Згідно з пунктом 2.1 Договору ціна Договору становить 600 535 800,00 грн. Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та додатково чинним законодавством України.
4.6. Згідно з пунктом 8.2 Договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.
4.7. Відповідно до пункту 8.6 Договору за користування коштами, у разі несвоєчасної поставки продукції, Постачальник сплачує замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана Замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.
4.8. За доводами ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина", спірний пункт Договору суперечить нормам чинного законодавства та Конституції України, а тому позивач просив суд визнати недійним пункт 8.6 Договору.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі на відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про визнання недійсним пункту 8.6 Договору від 16.05.2018 № 21-5/7 про закупівлю згідно з "ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)".
5.3. Розглядаючи позовні вимоги та вирішуючи спір по суті у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
5.4. Однак, Верховний Суд вважає, що висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог зроблений без установлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, з огляду на предмет і підстави заявленого позову.
5.5. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.6. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.7. Отже, наведеними правовими нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.8. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
5.9. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3 15 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
5.10. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
5.11. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
5.12. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
5.13. Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України установлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
5.14. Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
5.15. Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України. Так, згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
5.16. Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України установлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
5.17. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
5.18. Згідно з частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, що застосовується до договорів поставки згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця
5.19. Аналіз приписів частин 2, 3 статті 692, частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що на Покупця покладено обов`язок сплатити Продавцю повну ціну переданого товару, а у разі прострочення оплати товару Продавець має право вимагати оплати товару і сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Водночас, за умови, якщо покупець був зобов`язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
5.20. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок Покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (пункт 19 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що законодавством передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, згідно із статтями 693 536 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.
5.21. Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 було визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якого зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Аналогічний висновок був викладений також у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 917/63/18.
5.22. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
5.23. Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій обмежившись висновком про те, що аналогічний спосіб обчислення як пені, так і плати за користування коштами у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання зобов`язання не свідчить про те, що вони підпадають під визначення одного поняття - "пеня", неповно дослідили умови Договору, викладені в пунктах 8.2 і 8.6.
5.24. Тому при новому розгляді цієї справи, місцевому господарському суду для правильного вирішення такого спору слід дослідити умови Договору, зокрема, викладені в пунктах 8.2 і 8.6, та установити, чи підпадають проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.6 Договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, під визначення пені. При цьому обов`язковим є встановлення наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.
5.25. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73 74 76-79 86 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
5.26. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Ухвалені у справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають.
5.27. З огляду на викладене, оскільки при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судові рішення у справі № 910/14180/18 підлягають скасуванню.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.
6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі № 910/14180/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді В. А. Зуєв
С. К. Могил