ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15888/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. (доповідач), Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Квазар"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року (головуючий - Скрипка І. М., судді: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 червня 2020 року (суддя Картавцева Ю. В.) за скаргою Приватного акціонерного товариства "Квазар" на рішення та дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича
у справі № 910/15888/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
до Приватного акціонерного товариства "Квазар"
про стягнення 307029450,46 грн
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Квазар"
до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
про зміну договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави скарги
1.1. У травні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Квазар" (далі - ПрАТ "Квазар", скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення та дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича у справі № 910/15888/17, в якій скаржник просить:
1) визнати дії з примусового виконання рішення, вчинені головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С., протиправними;
2) визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 25 березня 2020 року № 56618119 щодо накладення арешту на будівлю виробничого корпусу з допоміжними приміщеннями (літ. К), загальною площею 60558 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3;
3) визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 25 березня 2020 року № 56618119 щодо накладення арешту на нежилий будинок корпус - модуль (літ. Н), загальною площею 435,30 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3.
1.2. Скаржник зазначив, що зміст порушеного права, за захистом якого він, як сторона виконавчого провадження, звернувся до суду зі скаргою, має три аспекти:
- дії, що вчиняються виконавцем, є неправомірними, оскільки передбачають втручання в приватне майнове право боржника неналежним суб`єктом (посадовою особою органу, повноваження якого оскаржуються в судовому порядку);
- дії, що вчиняються виконавцем є неправомірними, оскільки не спрямовані на виконання рішення суду, а призводять до збільшення часу виконання рішення, і, як наслідок, збільшення часу обмежень щодо можливості боржника здійснювати повноцінну діяльність, що є також невиправданим втручанням у майнове право боржника;
- бездіяльність органу влади (Міністерства юстиції України), працівником якого є виконавець, є неправомірною, оскільки не призводить до усунення вказаних порушень, а тому порушує принцип верховенства права, зокрема його складових "принципу належного урядування" та "принципу правової визначеності".
1.3. Щодо першого аспекта порушення скаржник зазначає, що на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа № 640/15600/19 за позовом ПрАТ "Квазар" до Міністерства юстиції України про визнання окремих положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), протиправними та нечинними; крім того, питання наявності повноважень та компетенції у Міністерства юстиції України безпосередньо здійснювати виконавчі дії є предметом розгляду в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 826/10223/18, а тому вчинення будь-яких дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, є протиправним.
1.4. Щодо другого аспекта порушення скаржник вказує, що державний виконавець наклав арешт на майно, що належить третім особам, чим порушив їх право, що свідчить про те, що державний виконавець наклав арешт на майно не з метою забезпечення примусового виконання рішення господарського суду, а з метою обмеження прав на майно третіх осіб. Крім того, арешт та інші обмежувальні заходи, які зазвичай вчиняються виконавцем в процедурі виконавчого провадження, не дають змоги боржнику самостійно ані задовольнити вимоги стягувача, ані здійснювати повноцінну господарську діяльність. При цьому тривале невиконання рішення суду з вини виконавця порушує право боржника на справедливий суд та право на мирне володіння майном, яке гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
1.5. Щодо третього аспекта порушення скаржник вказує, що Міністерство юстиції України за наявності спору щодо відповідності повноважень вимогам Конституції та законів України, з метою дотримання принципу верховенства права у правовідносинах виконавчого провадження, задля мінімізації ризиків настання негативних наслідків для сторін виконавчого провадження, пов`язаних із законністю втручання в їх майнове право, мало б передати виконавчі провадження, учасником яких є скаржник, до органу виконавчої служби за місцем знаходження юридичної особи.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року у справі № 910/15888/17, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк") задоволено; стягнуто з ПрАТ "Квазар" на користь ПАТ "Сбербанк" 6340000,00 євро боргу за кредитом, 1159730,60 євро боргу по процентах, 69796202,40 грн пені за прострочення повернення кредиту, 8637102,03 грн пені за несвоєчасну сплату процентів; 240000,00 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову ПрАТ "Квазар" відмовлено.
2.2. 14 травня 2018 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2018 року у справі № 910/15888/17 видано відповідний наказ, який було пред`явлено стягувачем до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
2.3. 15 червня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56618119 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14 травня 2018 року у справі № 910/15888/17 про стягнення з ПрАТ "Квазар" на користь ПАТ "Сбербанк" 6340000,00 євро боргу за кредитом, 1159730,60 євро боргу по процентах, 69796202,40 грн пені за прострочення повернення кредиту, 8637102,03 грн пені за несвоєчасну сплату процентів; 240000,00 грн витрат по сплаті судового збору.
2.4. 8 серпня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С. винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої об`єднано виконавчі провадження № 56618119, № 56639319, № 56639323 у зведене виконавче провадження № 56958790.
2.5. З вказаної постанови вбачається, що виконавчі провадження № 56639319, № 56639323 відкриті державним виконавцем по виконанню винесених Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанов про стягнення з боржника (ПрАТ "Квазар") виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Таким чином, в межах зведеного виконавчого провадження № 56958790 об`єднано виконавчі провадження з виконання наказу господарського суду, а також постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
2.6. Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року у справі № 910/15888/17 скасовано в частині стягнення 1159730,60 євро боргу по процентах, 69796202,40 грн пені за прострочення повернення кредиту, 8637102,03 грн пені за несвоєчасну сплату процентів та в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року у справі № 910/15888/17 (в частині стягнення 6340000,00 євро боргу та відмови у задоволенні зустрічного позову) залишено без змін.
2.7. 25 березня 2020 року в межах виконавчого провадження № 56618119 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С. було винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, а саме нежилий будинок - корпус-модуль (літ. Н) загальною площею 435,30 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, що належить боржнику ПрАТ "Квазар".
2.8. Також, 25 березня 2020 року в межах виконавчого провадження № 56618119 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С. було винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, а саме будівлю виробничого корпусу з допоміжними приміщеннями літ. "К" загальною площею 60558 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, що належить боржнику ПрАТ "Квазар".
2.9. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 206573380, власником об`єкту нерухомого майна № 1864994080000 - будівля виробничого корпусу з допоміжними приміщеннями літ. "К" загальною площею 60558 кв. м. зазначено ПрАТ "Кріпта" (номер запису про право власності 32253043, дата державної реєстрації 4 липня 2019 року).
2.10. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №206797900, власником об`єкту нерухомого майна № 1768020380000 - будівля, нежилий будинок - корпус-модуль (літера Н) загальною площею 435,3 кв.м. зазначено ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія Обрій" (номер запису про право власності 35367561, дата державної реєстрації 6 лютого 2020 року).
3. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 2 червня 2020 року у справі № 910/15888/17, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року, у задоволенні скарги ПрАТ "Квазар" відмовив.
3.2. Відмовляючи у задоволенні вказаної скарги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- наявність судового спору з приводу визнання окремих положень Інструкції № 512/5 протиправними та нечинними та інших судових спорів не може бути підставою для невчинення виконавцем визначених Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що є обов`язковим до виконання;
- скаржником не надано належних обґрунтувань у підтвердження порушення прав саме скаржника у зв`язку з накладенням арешту на майно, яке належить третім особам. Суди зазначили, що скарга в цій частині обґрунтована тим, що виконавцем накладено арешт на майно з метою обмеження прав третіх осіб на це майно, однак, такі доводи жодним чином не доводять порушення прав саме скаржника, оскільки фактично звернення зі скаргою, виходячи з заявлених підстав, спрямоване на захист прав та інтересів третіх осіб-власників майна, а не скаржника.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким скаргу ПрАТ "Квазар" задовольнити.
4.2. Скаржник зазначає, що підставою скарги були наведені обставини, пов`язані з порушенням суб`єктом владних повноважень законодавства у сфері примусового виконання рішень суду, оскільки посадова особа Міністерства юстиції України, дії та рішення якої оскаржується, не є державним виконавцем у розумінні приписів статті 5 Закону № 1404-VIII та статей 6, 7 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII), оскільки не є посадовою особою органу державної виконавчої служби, а відповідно не є представником влади і не може виконувати функції з примусового виконання рішення суду.
4.3. На переконання скаржника, державний виконавець, наклавши арешт на майно в порушення своїх обов`язків щодо перевірки належності цього майна, вчинив дії не з метою забезпечення примусового виконання рішення господарського суду, а з метою обмеження прав на майно третіх осіб чи в інших цілях поза повноваженнями, а тривале невиконання рішення суду створює правову невизначеність для боржника.
4.4. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою зазначені доводи, застосувавши окремі положення Інструкції № 512/5, незважаючи на те, що такі не відповідають приписам статті 6 Закону № 1403-VIII та пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. ПАТ "Сбербанк" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
6.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін з таких підстав.
6.3. Боржником оскаржуються дії державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов про арешт майна від 25 березня 2020 року; визнання цих постанов неправомірними та скасування.
6.4. Статтею 18 ГПК України, яка кореспондується з частиною першою статті 326 ГПК України, передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
6.5. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
6.6. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.7. Скаржник, зокрема, зазначає, що на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа № 640/15600/19 за позовом ПрАТ "Квазар" до Міністерства юстиції України про визнання окремих положень Інструкції № 512/5 протиправними та нечинними; крім того, питання наявності повноважень та компетенції у Міністерства юстиції України безпосередньо здійснювати виконавчі дії є предметом розгляду в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 826/10223/18, а тому вчинення будь-яких дій неналежним суб`єктом, спрямованих на примусове виконання рішення суду, за твердженням скаржника, є протиправним.
6.8. Відповідно до статті 6 Закону № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України, органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
6.9. Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228 (далі - Положення), визначено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.
6.10. У пункті 3 Положення зазначено, що основним завданням Мін`юсту є, зокрема організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.
6.11. Відповідно до пункту 3 Інструкції № 512/5 органами державної виконавчої влади, зокрема, є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
6.12. Статтею 7 Закону № 1403-VIII унормовано, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
6.13. Отже, державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменко О. С. є належним суб`єктом виконання судових рішень і доводи скарги цього не спростовують.
6.14. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність судового спору з приводу визнання окремих положень Інструкції № 512/5 протиправними та нечинними та інших судових спорів не може бути підставою для невчинення державним виконавцем визначених Законом № 1404-VIII дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили, і яке є обов`язковим до виконання.
6.15. Колегія суддів також відзначає, що саме по собі існування в судах спорів з приводу визнання окремих положень Інструкції № 512/5 протиправними та нечинними, так само як і наявність інших судових спорів, не є підставою для висновку про нечинність положень останньої.
6.16. Щодо доводів скаржника про те, що державним виконавцем накладено арешт на майно, яке належить не скаржнику, а іншим особам, чим обмежено останніх в їх правах на це майно, колегія суддів зазначає таке.
6.17. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина перша статті 339 ГПК України).
6.18. Звідси висновок, що підставою для звернення до суду із скаргою на дії виконавця є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні скарги.
6.19. Судова колегія відзначає, що відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
6.20. Отже, у разі накладення арешту на майно, яке не належить боржнику, Законом № 1404-VIII передбачено механізм звільнення такого майна з-під арешту за позовом саме тієї особи, якій належить таке майно, а не будь-якої іншої особи.
6.21. Колегія суддів вважає правильними посилання судів попередніх інстанцій на те, що боржником не наведено доводів стосовно того, яким чином дії державного виконавця щодо арешту майна, яке належить не йому, а іншим особам, порушують його права як боржника у відкритому виконавчому провадженні.
6.22. Колегія суддів відзначає, що в ході судового розгляду скаржник не доводив посиланням на певні обставини та докази того, що дії державного виконавця не спрямовані на виконання рішення суду, а призводять до збільшення часу виконання рішення, і, як наслідок, збільшення часу обмежень щодо можливості боржника здійснювати повноцінну діяльність, що є невиправданим втручанням у майнове право боржника.
6.23. Не доведено скаржником і того, що Міністерство юстиції України, до структури якого входить Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, в контексті окресленого у скарзі конфлікту припускається неправомірної бездіяльності, а тому порушує принцип верховенства права, зокрема його складові "принцип належного урядування" та "принцип правової визначеності", позаяк скаржником не обгрунтовано які саме порушення, і у який саме спосіб мав діючи відповідно до закону, усунути цей орган державної влади.
6.24. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про те, що порушено право скаржника на справедливий суд та на мирне володіння майном, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, а тому відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні скарги боржника на дії державного виконавця є обґрунтованою.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
7.4. Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Квазар" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 червня 2020 року у справі № 910/15888/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. В. Бакуліна
Судді Н. М. Губенко
О. А. Кролевець