№ 910/16029/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/16029/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Мельник О. П.,

відповідача - Шатарської Т. Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Агрикова О. В., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 (суддя Ващенко Т. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 1 255 390, 64 грн

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") про стягнення 1 255 390,64 грн, з яких: 575 136,79 грн пені, 47 271,52 грн - 3 % річних, 551 157,59 штрафу та 81 824,74 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасного проведення розрахунків за надані послуги за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел від 01.07.2019 № 0248-09021 (далі - договір від 01.07.2019).

1.2. У відзиві на позов ПрАТ "НЕК "Укренерго" заперечувало проти позову, посилаючись, зокрема на відсутність вини у простроченні виконання зобов`язань за спірним договором, повному виконанні грошових зобов`язань перед позивачем, необґрунтованості наданого позивачем розрахунку суми позову.

1.3. Від ПрАТ "НЕК "Укренерго" надійшла заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

1.4. Водночас від ПрАТ "НЕК "Укренерго" надійшло клопотання про зменшення розміру пені, штрафу, 3 % річних на 90 % на підставі статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" 551 157,59 грн штрафу, 419 543,01 грн пені, 1251,81 грн інфляційних втрат, 47 213,38 грн - 3 % річних і 15 278,49 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Рішення місцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано порушенням відповідачем строків оплати вартості послуг за серпень-грудень 2019 року, лютий, березень 2020 року, листопад, грудень 2020 року, лютий, червень і липень 2021 року за спірним договором.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розрахунок штрафу є обґрунтованим та арифметично правильним, задовольнивши вимогу позивача про стягнення 55 157,59 грн штрафу в повному обсязі. Водночас, перевіряючи правильність здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що він не відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок пені, зазначивши, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за розрахунком суду становить 419 543,01 грн. Водночас місцевий господарський суд визнав неправильним і наданий позивачем розрахунок сум 3 % річних та інфляційних втрат та, здійснивши власний перерахунок зазначених нарахувань, дійшов висновку про те, що у наведеному випадку обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є 47 213,38 грн - 3 % річних та 1251,81 грн інфляційних втрат.

Поза тим, дослідивши доводи, наведені у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені, штрафу та 3 % річних на 90 %, суд першої інстанції не установив наявності виняткових обставин, які би слугували підставою для зменшення зазначених нарахувань та задоволення відповідного клопотання відповідача.

Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, то суд першої інстанції, зважаючи на положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, і беручи до уваги те, що наразі на всій території України триває карантин, установлений із 12.03.2020 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", дійшов висновку про необґрунтованість заяви відповідача про застосування позовної давності у наведеному випадку.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник вважає оскаржені судові рішення ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема абзаців 1, 2 частини 8 статті 33, абзаців 1, 3 частини 5 статті 33, частини 7 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", та порушенням норм процесуального права, а саме статей 86 236 238 282 Господарського процесуального кодексу України; зазначає про нез`ясування судами обставин, що мають значення для справи, про невідповідність висновків судів обставинам справи; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 26.03.2019 у справі № 903/614/17, від 24.01.2022 у справі № 910/20734/20 стосовно застосування статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"; в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України; по-друге, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін яка законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 01.07.2019 між ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник послуг із збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел) і Державним підприємством "НЕК "Укренерго" (замовник) був укладений договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0248-09021, за умовами якого для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов`язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

За змістом пункту 2.1 цього договору передбачено, що вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 № 641 (згідно з редакцією чинною з 13.12.2019 - Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі - Порядок)), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.

Згідно з пунктом 4.1 спірного договору його сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства.

У пункті 4.3 договору від 01.07.2019 сторони погодили, що у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7 % від зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів.

Цей договір набирає чинності з 01.07.2019 і діє до 31.12.2021 (пункт 7.1 договору від 01.07.2019 в редакції додаткової угоди № 3).

За змістом пункту 13.2 Порядку протягом перших семи робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, ПУП (постачальник універсальних послуг) направляє оператору системи розподілу (ОСП) акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг. ОСП протягом трьох робочих днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони.

Протягом двох робочих днів після отримання від ОСП підписаного акта приймання-передачі ПУП надає Регулятору розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та копію акта приймання-передачі для затвердження (пункт 13.3 Порядку).

Відповідно до пункту 13.4 Порядку (у редакції, чинній станом на 28.12.2019) протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої ПУП у розрахунковому місяці, ОСП здійснює 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі.

Згідно із пунктом 13.4 Порядку (у чинній редакції) ОСП здійснює 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.

Відповідними постановами НКРЕКП було затверджено розміри вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої постачальником універсальної послуги - ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", за період із серпня 2019 року по липень 2021 року.

Господарські суди попередніх інстанцій установили факт надання відповідачеві послуг за договором від 01.07.2019 у період з період із 01.08.2019 по 31.07.2021, про що свідчать підписані обома сторонами акти наданих послуг, наявні у справі. Суди також установили і те, що відповідач за отримані послуги розраховувався з простроченням, що підтверджується, зокрема, довідкою Акціонерного товариства "Ощадбанк" за період із 01.07.2019 по 07.10.2021 (з додатком).

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати вартості наданих послуг за договором від 01.07.2019.

Вказані вимоги місцевим господарським судом були задоволені частково, з чим погодився суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку.

4.4. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 343 зазначеного Кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.5. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, урахувавши положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, наведений позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань за спірним договором.

Перевіряючи обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені, суди дійшли висновку про те, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 419 543,01 грн, наголосивши на помилковості здійсненого позивачем розрахунку та невідповідності його вимогам закону. При цьому судами було звернуто увагу на те, що граничний розмір пені, що підлягає стягненню, обмежений вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня. Водночас суди, зважаючи на положення статей 257, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнали необґрунтованою заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оскільки відповідач порушив строки оплати за спірним договором понад 30 днів, то суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення штрафу, визнали його обґрунтованим та арифметично правильним, стягнувши з відповідача штраф у заявленому позивачем розмірі.

Водночас, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, господарські суди установили, що арифметично правильно розрахована сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних становить 47 213,38 грн і 1251,81 грн інфляційних втрат, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення вказаних нарахувань суди задовольнили частково.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій і 3 % річних на 90 %, суди виходили з того, що відповідач не довів винятковості випадку та наявності умов, що можуть бути підставою для такого зменшення. Як наголосив суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку відповідач не довів належними та допустимими доказами у розумінні статей 76 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, свого тяжкого фінансового становища, відсутності завдання збитків позивачу. Суд також зазначив те, що розмір санкцій не є надмірно великим та взяв до уваги майновий стан позивача, який в установлені строки не отримав оплати від відповідача у доволі значному розмірі.

Разом із тим, апеляційний господарський суд відхилив посилання відповідача як на причину несвоєчасності виконання зобов`язань за договором, на те, що оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за спірні періоди можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як регулятора ринку електричної енергії, зазначивши, що за укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов`язок своєчасно проводити оплату вартості послуги відповідно до умов договору та Порядку; при цьому, ні умови договору, ні Порядку, не ставлять в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.

Обставин відсутності вини відповідача та, відповідно, необхідності звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання в розумінні статті 614 Цивільного кодексу України суди не встановили.

4.6. Як уже зазначалося, відповідач оскаржив судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржених відповідачем рішення та постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 910/20734/20, то колегія суддів зазначає, що висновки викладені у цій постанові не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, в якій подано касаційну скаргу. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, про те, що апеляційний господарський суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з товариства розміру пені, дійшов заснованого на законі висновку про часткове задоволення позову, встановивши, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, як це передбачено приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Водночас, як свідчить зміст оскаржених судових рішень у справі, що розглядається, попередні судові інстанції також звернули увагу на зазначене законодавче обмеження. Суди перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми пені, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення пені у меншому розмірі, ніж було заявлено позивачем.

Касаційна інстанція також відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 26.03.2019 у справі № 903/614/17 (стосовно застосування статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"), оскільки судові рішення у цих справах, залишені без змін постановами Верховного Суду, були прийняті за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами згідно з вимогами процесуального закону доказами, залежно від яких й прийнято судові рішення, та, відповідно, й застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками.

Стосовно неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає, що, по-перше, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц і № 646/14523/15-ц правових висновків щодо застосування наведених положень законодавства сформульовано не було, а по-друге, у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши доводи, наведені у клопотанні відповідача про зменшення штрафних санкцій і 3 %, відмовили у зменшенні вказаних нарахувань через встановлення судами відсутності обставин для такого зменшення, виходячи із конкретних обставин цієї справи та наявних і оцінених судами доказів; правові висновки у вказаних справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у таких справах і в справі № 910/16029/21 різних істотних обставин, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах. До того ж, як зазначили суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, у розумінні положень частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань; таке зменшення не є обов`язком суду.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Як свідчить зміст касаційної скарги, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, скаржник цитує окремі норми Закону України "Про ринок електричної енергії", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388, положення статті 614 Цивільного кодексу України, однак не конкретизує щодо яких саме норм права відсутній висновок Верховного Суду, із зазначенням змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для часткового задоволення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі. Водночас колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи положення Закону України "Про ринок електричної енергії", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388 не застосовували.

Отже, зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не підтвердилася.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення постанови у справі без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/16029/21 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16029/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак