№ 910/1628/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1628/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Пінчук В.І.)

від 26.08.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., суддів: Кропивна Л.В., Руденко М.А.)

від 16.10.2023

у справі № 910/1628/21

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А"

про визнання рішень загальних зборів необґрунтованими, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Нагорний В.М.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А" (далі - ОСББ "Мега-Сіті 19-А") (з урахуванням уточнень, прийнятих судом), в якому просив суд:

1) визнати недійсним рішення загальних зборів ОСББ "Мега-Сіті 19-А", оформлене протоколом № 2 від 09.10.2017, по питанню № 4 про розмір щомісячного внеску співвласників на утримання будинку та його прибудинкової території із розрахунку 6,11 грн/кв.м площі житлового/нежитлового приміщення;

2) визнати недійсними рішення загальних зборів ОСББ "Мега-Сіті 19-А", оформлені протоколом № 4 від 19.12.2019:

- по питанню № 5 про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення засобів обліку електричної енергії в трансформаторних підстанціях в розмірі 6,40 грн/кв.м загальної площі квартири/приміщення;

- по питанню № 6 про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення приладів обліку води в розмірі 4,10 грн/кв.м;

- по питанню № 7 про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення систем пожежної безпеки будинку в розмірі 2,05 грн/кв.м;

3) визнати неправомірними наступні дії ОСББ "Мега-Сіті 19-А":

- щодо встановлення тарифу з електропостачання в розмірі 1,68 грн/кВт.год, без урахування тарифу 0,90 грн/кВт.год при споживанні до 100 кВт/міс;

- щодо вимагання коштів за теплопостачання за недоведеними розрахунками та за недоведеним фактом споживання ОСОБА_1 таких послуг;

- щодо відключення квартири позивача від електромережі за борги;

4) зобов`язати ОСББ "Мега-Сіті 19-А" відновити електропостачання до квартири ОСОБА_1 , як було до правопорушення;

5) визнати необґрунтованим розрахунок боргу, який нараховувався з грудня 2017 року та зазначений в колонці "Разом" "До сплати" згідно "Рахунку на сплату внесків та інших платежів за Лютий 2021р" та становить: 36 068,59 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він не згоден із встановленими рішеннями зборів тарифами, оскільки вони не враховують інтереси самотніх громадян і громадян з низьким рівнем доходу; нарахування тарифів має проводиться на кількість проживаючих у квартирі, а не на загальну площу власника; цільові внески є додатковими, а тому повинні враховувати інтереси всіх співвласників, та їх матеріальний стан.

Крім того, позивач вважає, що нараховані йому розміри внеску за теплопостачання за опалювальний період 2017-2020 років та борг за електропостачання є необґрунтованими.

Також позивач вказує, що відповідачем неправомірно, в черговий раз, без рішення суду, відключено належну позивачу квартиру від електромережі, щоб примусити його виконати цивільно-правові відносини по сумнівному (на думку позивача) боргу за комунальні послуги, що загрожує його життю та здоров`ю, порушує законні права та інтереси.

На думку позивача, рішення загальних зборів співвласників з оскаржуваних питань є сумнівними, так як ОСББ не надало доказів наявності кворуму для проведення голосування; дії ОСББ вочевидь протиправні, перевищують межі здійснення своїх господарських прав та порушують права позивача, законні інтереси, завдають матеріальну шкоду позивачу, тому підлягають судовому захисту.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/1628/21 у задоволенні позову відмовлено частково. Провадження в частині вимог про визнання неправомірними дій Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А" та визнання необґрунтованим розрахунку боргу закрито. Провадження в частині вимоги про зобов`язання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А" відновити електропостачання до квартири ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що вимога до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А" про зобов`язання відновити електропостачання до квартири ОСОБА_1 підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Закриваючи провадження в частині вимог про визнання неправомірними дій ОСББ "Мега-Сіті 19-А" та визнання необґрунтованим розрахунок боргу на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про визнання неправомірними дій ОСББ "Мега-Сіті 19-А" щодо встановлення тарифу з електропостачання в розмірі 1,68 грн/кВт.год, без урахування тарифу 0,90 грн/кВт.год при споживанні до 100 кВт/міс; щодо вимагання коштів за теплопостачання за недоведеними розрахунками та за недоведеним фактом споживання позивачем таких послуг; щодо відключення квартири позивача від електромережі за борги, а також про визнання необґрунтованим розрахунок боргу, який нараховувався позивачу з грудня 2017 року, не відповідають способам захисту прав, встановленим законодавством, адже пред`явлені за відсутності визначення на захист яких прав та інтересів вони заявлені, тобто, не стосуються захисту порушених прав чи інтересів (відсутній спір про право), а тому можливість розгляду такої вимоги у господарському суді відсутня.

Закриття провадження у справі (на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України) в частині вимоги про зобов`язання відновити електропостачання мотивовано місцевим господарським судом тим, що спір між сторонами у вказаній частині виник із прав і обов`язків позивача як споживача послуг та відповідача як надавача послуг, а відтак не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відмова у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів об`єднання мотивована судом відсутністю порушень при їх прийнятті.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/1628/21 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині закриття провадження за вимогою ОСОБА_1 про зобов`язання ОСББ відновити електропостачання до квартири позивача, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що спір в цій частині виник у правовідносинах щодо надання послуг (в тому числі комунальних), а тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

При цьому також відхилив доводи скаржника стосовно існування конфлікту юрисдикцій з огляду на наявність ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 29.01.2021, якою відмовлено у відкритті провадження у справі №755/1503/21, оскільки в межах справи №755/1503/21 не пред`являлося вимоги про зобов`язання ОСББ "Мега-Сіті 19-А" відновити електропостачання до його квартири, а тому, відповідно, не було відмовлено у відкритті провадження в частині наведеної вимоги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі №910/1628/21, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю та повернути справу до суду першої інстанції для нового розгляду; або оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження за вимогою про зобов`язання відповідача відновити електропостачання до квартири позивача скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення та зобов`язати ОСББ відновити електропостачання до квартири ОСОБА_1 . В інших частинах рішення залишити без змін.

3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 02.10.2019 у справі №501/1571/16-ц, від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.

3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.7. До прийняття рішення по суті спору ОСОБА_1 15.01.2024 звернувся до Верховного Суду з заявою про зупинення провадження у справі №910/1628/21 до закінчення воєнного стану та прийняття судових рішень в кримінальних справах внесених до ЄРДР за №42020101040000064 від 25.05.2020 та № 12020100040003635 від 02.06.2020 з приводу незаконного відключення квартири позивача представника ОСББ від електромережі будинку.

Заява обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не були поновлені права позивача щодо володіння, користування та розпорядження власністю шляхом прийняття законних судових рішень, виникла потреба в наданні додаткових обґрунтувань, які можуть бути надані тільки після прийняття судових рішень в кримінальних справах з приводу незаконного відключення квартири позивача від електроенергії. Крім того не скасована чинна ухвала суду апеляційної інстанції про відкладення розгляду справи до закінчення дії воєнного стану в Україні. До того ж позивач посилається на положення пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено обов`язок суду зупинити провадження у випадку неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно зі статтею 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) призначення судом експертизи; 3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; 4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Суд не зупиняє провадження у випадку, встановленому пунктом 1 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Отже чинне законодавство не передбачає такої підстави зупинення провадження касаційним господарським судом як введення воєнного стану в Україні.

До того ж згідно із статтею 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено порядок здійснення правосуддя в умовах воєнного стану. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Розумність строків розгляду справи судом визначено як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Це узгоджується й з вимогами частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини стосовно права кожного на розгляд його справи судом у продовж розумного строку.

Разом з тим, заява позивача про зупинення провадження у справі що стосується введення воєнного стану належним чином не обґрунтована, а наведені заявником у заяві мотиви не підпадають під підстави, визначені у статтях 227 228 Господарського процесуального кодексу України. Посилання позивача на ухвалу суду апеляційної інстанції, якою було відкладено розгляд справи до закінчення дії воєнного стану до уваги не приймається, оскільки судом апеляційної інстанції здійснено розгляд апеляційної скарги позивача, до того ж за його безпосередньою участю.

Стосовно вимоги про зупинення провадження у справі до прийняття судових рішень в кримінальних справах внесених до ЄРДР за № 42020101040000064 від 25.05.2020 та № 12020100040003635 від 02.06.2020 з приводу незаконного відключення квартири позивача представника ОСББ від електромережі будинку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Таким чином, наведена норма (пункт 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України) пов`язує зупинення судом провадження у справі з об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи.

Така неможливість розгляду справи господарським судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, не можуть бути з об`єктивних, тобто незалежних від господарського суду, причин встановлені ним самостійно в даній справі.

У той же час Верховний Суд зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, критерій об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи не може бути застосований судом касаційної інстанції, оскільки останній не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для зупинення провадження у справі № 910/1628/21 у порядку, передбаченому пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в ухвалі від 08.01.2024 у справі № 910/155/23.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 910/1628/21.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

09.10.2017 відбулись загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А", розташованого за адресою: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, 19-А, оформлені протоколом № 2 від 09.10.2017.

На вказаних зборах, зокрема, було прийнято рішення про затвердження розміру щомісячного внеску співвласників на утримання будинку та його прибудинкової території із розрахунку 6,11 грн/кв.м площі житлового-нежитлового приміщення та затвердження кошторису Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А" у редакції, затвердженій ініціативною групою.

19.12.2019 відбулись загальні збори співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А", оформлені протоколом № 4 від 19.12.2019.

На вказаних зборах, зокрема, було прийнято рішення про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення засобів обліку електричної енергії в трансформаторних підстанціях в розмірі 6,40 грн/кв.м загальної площі квартири/приміщення; про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення приладів обліку води в розмірі 4,10 грн/кв.м; про затвердження розміру цільового внеску на придбання та встановлення систем пожежної безпеки будинку в розмірі 2,05 грн/кв.м.

Позивач стверджує, що для прийняття таких рішень на загальних зборах був відсутній кворум. Крім того, позивач стверджує, що встановлені тарифи є надмірними, необґрунтованими, безпідставними та несправедливими. Зокрема, позивач стверджує, що тарифи, в тому числі щомісячний внесок співвласників на утримання будинку та його прибудинкової території, мають розраховуватись не з огляду на площу приміщення (квартири), а з огляду на кількість проживаючих у квартирі осіб.

Також позивач вказує, що не проживає у квартирі з 2018 року, а відтак і не споживав послуги, які нараховані йому Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Мега-Сіті 19-А". При цьому, позивач вказує, що змушений був з`їхати з квартири, оскільки відповідач неправомірно відключив його від світла.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Предметом оскарження в суді касаційної інстанції є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі стосовно вимоги позивача зобов`язати ОСББ відновити електропостачання до квартири позивача з огляду на те, що спір в цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини мають цивільно-правовий характер.

5.4. За приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

5.5. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

5.6. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

5.7. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

5.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18 вказала, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 03.11.2020 у справі № 922/88/20, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18; від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17; від 28.01.2020 у справі №50/311-б.

5.9. Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

5.10. Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Тож законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Також відповідно до статті 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання через свої органи управління здійснює управління багатоквартирним будинком. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

5.11. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.

5.12. Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", згідно зі статтею 13 якого залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюються на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальної послуги; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору; управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

5.13. З огляду на викладене, враховуючи предмет, підстави та характер спору щодо зобов`язання відповідача відновити електропостачання в квартиру позивача та суб`єктний склад його сторін, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що даний спір виник у правовідносинах щодо надання послуг (в тому числі комунальних), тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 у справі №906/1308/19, висновки якої враховано як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (спір у справі стосується визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі), від 02.10.2019 у справі №501/1571/16-ц (спір стосується порядку створення ОСББ), оскільки спірні правовідносини у цій справі є вочевидь неподібними до спірних правовідносин у зазначених скаржником справах.

5.14. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про існування конфлікту юрисдикцій, оскільки за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, ОСОБА_1 в межах справи №755/1503/21 не пред`являлося вимоги про зобов`язання ОСББ "Мега-Сіті 19-А" відновити електропостачання до квартири позивача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до заявлених позовних вимог в межах справи №755/1503/21 позивач просив суд визнати рішення загальних зборів з питань: "Про розмір внесків на утримання будинку = 6,11 грн/кв.м", "Про цільові щомісячні внески = 2,51 грн/кв.м " необґрунтованими, а пов`язані з ним та інші дії з нарахування ОСББ "Мега-Сіті 19-А" розміру внесків за: утримання будинку, цільових щомісячних внесків, централізованого теплопостачання, електропостачання за період з 01.12.2017 по сьогодні, та відключення квартири позивача від електромережі - неправомірними.

Ухвалою у справі №755/1503/21, суд, відмовляючи у відкритті провадження, вказав про те, що оскільки позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту його прав як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушених, на його думку, діяльністю юридичної особи, тому цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, відтак повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі №755/1503/21 не було відмовлено у відкритті провадження в частині вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відновлення електропостачання до його квартири, пред`явленої до Господарського суду міста Києва, а доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує, що зазначену вимогу було заявлено позивачем у позовній заяві в новій редакції (первісна редакція позовної заяви не містила зазначеної вимоги), прийнятій місцевим господарським судом до розгляду.

Таким чином, конфлікт юрисдикцій у даному випадку відсутній, а тому відповідно посилання скаржника на неврахування судами висновків, наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 у справі №906/1308/19 щодо конфлікту юрисдикцій, є необґрунтованими.

5.15. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо аргументів скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зміст поданої касаційної скарги свідчить про те, що скаржник лише зазначає про таке порушення судами норм процесуального права, однак не зазначає які саме докази, прийняті судами як належні, є недопустимими в розумінні положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що скаржника ухвалою Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №910/1628/21 було звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", судовий збір, відповідно, не підлягає розподілу за результатами розгляду цієї скарги.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №910/1628/21 відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі №910/1628/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець