ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/17109/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Львова Б.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Золотопопуп С.В.- адвокат (ордер від 09.07.2020 № КС 606646);
відповідача 1 - Пограничний О.Л. - директор, Старицька Ю. Ю. - адвокат (ордер від 20.02.2020 № 016556);
відповідача 2 - Ніколаєнко О.В. (довіреність від 02.12.2019 № 02/12/19-46)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс",
на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс"
до: товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Карпати М";
комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
про визнання договору недійсним,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс" (далі - позивач, ТОВ "Леді Плюс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Карпати М" (далі - відповідач 1, ТОВ "Карпати М") та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - відповідач 2, КП "Київтепло") про визнання недійсним договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 19.07.2018 № 1532601, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 не має права укладати з власниками приміщень (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії. На думку позивача, відповідач 1 не має права управляти будинком, не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, а також не виступає виконавцем послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим не має права здійснювати нарахування за комунальні послуги, а тому просить суд визнати недійсним договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 19.07.2018 № 1532601, який укладено між відповідачем 1 та відповідачем 2 на підставі частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2020 (суддя Полякова К.В.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 (колегія суддів у складі: Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що позивачем не доведено належним чином невизнання чи оспорювання відповідачем 1 прав позивача на укладення ним інших правочинів, внаслідок направлення йому претензії про сплату боргу за спожиті послуги з теплопостачання. Оскільки оспорюваний договір укладено відповідачем 1 не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, оскільки у правовідносинах за спірним договором відповідач 1 виступає саме абонентом (споживачем) наданих відповідачем 2, як енергопостачальною організацією, послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, то наведені позивачем підстави недійсності цього договору не відповідають предметному та суб`єктному складу такого правочину.
Правовідносини позивача із відповідачем 1 щодо оплати боргу за послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді не є предметом даного спору та не є предметом спірного договору.
2.3. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції також застосували частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо преюдиціальності обставин встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 910/6472/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019. Зокрема, судами у справі № 910/6472/18 встановлено, що згідно з додатком № 5 до договору від 01.10.2008 №1532601 ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" є балансоутримувачем теплової мережі, яка проходить через будинки № 2,4 та 6 по вул. Червоноарміська (Велика Васильківська), а також приєднання теплової мережі до двох теплових пунктів будинку - ТП1 та ТП 2. Згідно з актом ПАТ "Київенерго" від 12.02.2018 № 2/02-28 у приміщенні магазину (який належить позивачу) проходить внутрішньо будинкова система опалення, яка йде через усе приміщення приладів обліку теплової енергії за розрахунковими рахунками № 1535603. Судами, за результатами розгляду справи № 910/6472/18 встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази відключення ТОВ "Леді Плюс" від мереж теплопостачання у передбаченому законом порядку, а відключення опалювальних приладів не призвело до зменшення навантаження теплопостачання на будинок, що і стало підставою для часткового задоволення судом позову ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" про стягнення з ТОВ "Леді Плюс" заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2016 по 01.04.2017 та за період з 01.11.2017 по 01.04.2018 у загальному розмірі 60877,20 грн. При цьому, судами у справі № 910/672/18 враховано, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити їх, зокрема, у разі якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Леді Плюс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
4. Аргументи касаційної скарги
4.1. У касаційній скарзі ТОВ "Леді Плюс" зазначено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Наявні підстави для касаційного оскарження зазначених судових рішень, передбачені пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права у подібних правовідносинах без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16 та від 25.07.2017 у справі № 910/31573/15) та пунктом 4 частини другої статті 287 у взаємозв`язку з пунктом 4 (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів) частини третьої статті 310 ГПК України.
4.2. Так у касаційній скарзі позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій оцінюючи предмет спірного договору дійшли невірного висновку, що його предметом є постачання відповідачем 2 теплової енергії у гарячій воді лише відповідачу 1 на його власні потреби опалення та вентиляції, і обов`язок відповідача 1 оплачувати за неї відповідачу 2. Натомість відповідач 1 є не абонентом, а колективним споживачем, оскільки предметом спірного договору є не постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачу 2, а є її придбання для подальшого розподілу її обсягів на власний розсуд на інших осіб, у тому числі і на належне позивачу приміщення. Із вказаного договору випливає обов`язок позивача сплачувати за теплову енергію не її виробнику (відповідачу 2), а відповідачу 1, натомість судами в порушення норм процесуального права не було встановлено, що у позивача із спірного договору не виникає грошових зобов`язань перед відповідачем 1.
4.3. Також позивач вказує, що судами попередніх інстанцій визнано встановленими обставини щодо споживання належним позивачу приміщенням теплової енергії, виробленої іншою ніж відповідач 2 особою - ПАТ "Київенерго" (обставини встановлені у рішенні № 910/6472/18), оскільки встановлені у рішенні № 910/6472/18 обставини мали місце у період з 01.11.2016 по 01.04.2018, тобто до укладення спірного договору, то на думку позивача судами встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі припущень (недопустимих доказів).
5. Аргументи учасників справи
5.1. У відзивах на касаційну скаргу, надісланих в установлений судом касаційної інстанції строк - до 27.08.2020, відповідач 1 та відповідач 2 просять залишити зазначену скаргу без задоволення, зазначаючи про необґрунтованість її доводів.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Леді Плюс" є власником приміщення магазину "Noblesse", у будинку № 2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 2 (Велика Васильківська, 2), який розташований на першому поверсі з фасаду будинку та знаходиться в єдиній опалювальній системі будинку.
6.2. 19.07.2018 між відповідачем 2 (енергопостачальна організація) та відповідачем 1 (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532601, за умовами якого відповідач 2 зобов`язався постачати теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору (пункт 2.2.1 договору).
6.3. За умовами пунктів 8.1,8.2, 8.5 договору останній набирає чинності з дня підписання, його дія розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.05.2018, та до 31.12.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
6.4. Суди встановили, що сторонами до вказаного договору підписано акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, схема абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента, обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, умови припинення постачання теплової енергії, довідку щодо даних по будинку, опалення та гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж відповідача 2, довідка про теплове навантаження.
6.5. 23.08.2019 відповідач 1 звернувся до позивача із претензією № 57 про сплату заборгованості за теплову енергію в сумі 31 207,05 грн за опалювальний період з 01.11.2018 по 01.04.2019.
6.6. У відповіді на претензію № 57 від 03.09.2019 позивач вказував, що ним не споживається теплова енергія, оскільки приміщення належне позивачу, не приєднано до загальнобудинкових мереж. Окрім того, позивач вказував, що відповідач 1 не має права укладати будь-яких правочинів із позивачем щодо постачання теплової енергії у гарячій воді, так як останній не є теплопостачальною організацією.
6.7. На думку позивача зміст договору від 19.07.2018 за № 1532601 суперечить вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги", оскільки відповідач 1 не має права укладати з власниками приміщень (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії. На думку позивача, відповідач 1 не має права управляти будинком, не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, а також не виступає виконавцем послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим не має права здійснювати нарахування за комунальні послуги.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
7. Цивільний кодекс України (ЦК)
7.1. Частина перша статті 16
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
7.2. Частина перша статті 203
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
7.3. Частина перша статті 215
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
8. Закон України від 09.11.2017 N 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 2189-VIII)
8.1. Пункти 2, 6, 9, 13 частини першої статті 1
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
2) виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
6) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
9) колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
13) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
8.2. Частина перша статті 6
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
9. Господарський процесуальний кодекс України (ГПК)
9.4. Частина перша статті 300
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9.5. Частина друга статті 300
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
9.6. Стаття 309
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
10.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК.
10.2. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в ухваленні оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
10.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога про визнання недійсним договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 19.07.2018 № 1532601, укладеного між відповідачами.
10.4. Вимоги обґрунтовано тим, що відповідач 2 уклавши спірний договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 19.07.2018 за № 1532601 з відповідачем 1 та направивши претензію на оплату боргу не визнає право позивача на укладення відповідного договору виключно з виконавцем послуг - відповідачем.
10.5. Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.
10.6. Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
10.7. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
10.8. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
10.9. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
10.10. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
10.11. Суди встановили, що предметом оспорюваного договору є постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого відповідач 2 зобов`язався постачати відповідачу 1 теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.
10.12. Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «;Про теплопостачання».
10.13. Відповідно до статті 1 Закону N 2189-VIII житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
10.14. Як вбачається із матеріалів справи підставою позову ТОВ "Леді Плюс" визначено законодавчу заборону відповідачу 1 на укладання договорів з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача 1 немає.
10.15. Виходячи із аналізу статті 1 Закону N 2189-VIII можна зробити висновок, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги. Споживачем комунальних послуг у розумінні статті 1 Закону є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, яка не здійснює при споживанні вказаних послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів.
10.16. Із аналізу норм статті 1 Закону N 2189-VIII вбачається, що існує заборона для відповідача 1 на укладання з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії.
10.17. За результатами розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний договір № 1532601 укладено відповідачем 1 не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, отже, у правовідносинах за спірним договором відповідач 1 виступає саме абонентом (споживачем) наданих відповідачем 2, як енергопостачальною організацією, послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, що на думку колегії суддів не суперечить Закону N 2189-VIII.
10.18. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо вчинення відповідачем 1 дій спрямованих на спонукання позивача укласти з ним договір з надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
10.19. Отже, враховуючи наведені вище обставини, судовою колегією відхиляються посилання ТОВ "Леді Плюс" у даних правовідносинах на неврахування судами позиції Верховного Суду викладених у постановах від 25.05.2017 у справі № 910/31573/15 та від 12.06.20189 у справі № 910/20226/16 з огляду на відмінність обставин цієї справи від зазначених.
10.20. Натомість, як вбачається із оскаржуваних судових рішень, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є саме недоведеність позивачем порушення його прав оскаржуваним договором.
10.21. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, в розрізі відсутності порушеного або оспорюваного права позивача Касаційний господарський суд виходить із такого.
10.22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
10.3. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
10.4. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
10.5. Суди першої та апеляційної інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходили, зокрема, з такого:
- наведені позивачем підстави недійсності вказаного договору не стосуються правомірності його укладення відповідачами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення відповідачем 1 інших договорів - на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із власниками приміщень у будинку;
- оспорюваний договір укладено відповідачем 1 не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, оскільки у правовідносинах за спірним договором відповідач 1 виступає саме абонентом (споживачем) наданих відповідачем 2, як енергопостачальною організацією, послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді;
- судовим рішенням у справі № 910/6472/18 встановлено, що згідно з додатком № 5 до договору від 01.10.2008 № 1532601 ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" є балансоутримувачем теплової мережі, яка проходить через будинки № 2,4 та 6 по вул. Червоноарміська (Велика Васильківська), а також приєднання теплової мережі до двох теплових пунктів будинку - ТП1 та ТП 2. Згідно з актом ПАТ "Київенерго" від 12.02.2018 № 2/02-28 у приміщенні магазину (який належить позивачу) проходить внутрішньо будинкова система опалення, яка йде через усе приміщення приладів обліку теплової енергії за розрахунковими рахунками № 1535603.
10.6. Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оспорюваний правочин укладений відповідачем 1 не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, а наведені позивачем підстави недійсності цього договору не відповідають предметному та суб`єктному складу такого правочину.
10.7. Касаційний господарський суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16 та від 25.07.2017 у справі № 910/31573/15), оскільки дані постанови прийнято за інших, встановлених судом, обставин справи та доказів.
10.8. За висновком колегії суддів, питання, які порушує скаржник, стосуються оцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, які підлягали б встановленню у разі існування спору щодо стягнення заборгованості за спожиті позивачем послуги з централізованого теплопостачання приміщення магазину, що належить позивачу та в будь-якому випадку знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень ГПК, зокрема статті 300 цього Кодексу.
10.9. У зв`язку із зазначеним Суд не вважає за необхідне здійснювати правову оцінку інших обставин справи, оскільки це не впливає на кінцевий результат її розгляду в касаційному порядку. Окрім того, не був предметом дослідження судами попередніх інстанцій.
11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
11.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
11.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
12. Судові витрати
12.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 325 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/17109/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя Б. Львов