№ 910/18603/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18603/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Чорноткач Н. З.,

відповідача - Уколов О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 (судді: Мартюк А. І. - головуючий, Зубець Л. П., Ходаківська І. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 (суддя Борисенко І. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" (далі - ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 25.10.2016 № 4Т12144И/П, укладеного між сторонами, з посиланням на положення статей 215 229 230 Цивільного кодексу України у зв`язку із введенням відповідачем в оману позивача.

1.2. АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності доводів позивача та відсутності підстав для задоволення позову.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, відмовлено у задоволенні позову.

Судові рішення аргументовано недоведеністю позивачем вимог про визнання недійсним кредитного договору та наявності правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" у касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, неврахуванням судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, відсутністю висновку щодо застосування норм статті 230 Цивільного кодексу України, а також неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обстави, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про витребування доказів і застосування судом норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Крім того, заявник касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника та правомірності висновків судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" в частині підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 25.10.2016 між ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством КБ "ПриватБанк" (після зміни назви - АТ КБ "ПриватБанк", банк) укладено кредитний договір № 4П16098Г, за умовами пункту 1.1 якого позивач отримав кошти у сумі 4 513 775 295,73 грн для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку. Термін повернення кредиту - 15.10.2025 (пункт 1.2 кредитного договору).

Сторони у кредитному договорі також визначили такі умови:

- позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит у строки/терміни, встановлені договором (пункти 2.2.1- 2.2.3 кредитного договору);

- кредитний договір в частині пункту 4.4 (позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку згідно з пунктом А.9) набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (пункт 6.1 кредитного договору).

Суди також установили, що 25.10.2016 між ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" (поручитель) та АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4Т12144И/П (договір поруки), предметом якого згідно з пунктом 1 договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Берк" своїх зобов`язань за кредитними договорами.

За умовами пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Пунктами 5- 7 договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору. У разі порушення поручителем зобов`язання, передбаченого у пункті 6 цього договору, кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і перебувають на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до пункту 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договору поруки).

Як свідчить надана позивачем до позовної заяви копія платіжного доручення від 28.10.2016 № 1394, у графі "призначення платежу" зазначено - виконання зобов`язання за кредитним договором від 15.05.2012 № 4Т12144И відповідно до договору поруки від 25.10.2016 № 4Т12144И/П; сума грошових коштів - 564 147 447,74 грн.

4.4. ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки від 25.10.2016 № 4Т12144И/П, з посиланням на положення статей 203 215 229 230 Цивільного кодексу України обґрунтовував свої вимоги тим, що банк ввів його в оману щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Позивач зазначав, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України.

Така діяльність товариства кореспондується із діяльністю, передбаченою статутом товариства та яка була спрямована на отримання прибутку від реалізації активів, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком, або набуття права на них.

Позивач зазначав, що сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена товариством за зобов`язаннями "старих" боржників, що також підтверджує факт виконання позивачем (поручителем) своїх зобов`язань перед банком.

Однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договорів поруки позивач акцентував увагу на тому, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

4.5. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.6. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеним позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що:

- відповідно до протоколу від 18.10.2016 № 18/10/2016 загальних зборів учасників ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", а саме з першого питання порядку денного було вирішено укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 700 000 000,00 грн;

- відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 20.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 20.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності;

- згідно з пунктом А.2 кредитного договору ціллю кредитування визначено фінансування поточної діяльності підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений протокол загальних зборів учасників товариства та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у виді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, так само як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфеля банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову.

Суди дійшли висновку, що, як свідчать матеріали справи, позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. При цьому матеріали справи не містять, а позивач не довів погодження умов його участі у трансформації кредитного портфеля банку, про яку ним зазначено у позові. Згідно із наявними у матеріалах справи доказами не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

4.7. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/18604/19 за позовом ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г. Звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г, ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Однак зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях, не були виконані, тож з огляду на тривале невиконання банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки позивач вважав, що банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

Під час розгляду справи № 910/18604/19 суди установили, що за змістом спірного кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача; доказів укладення цього договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, на чому наполягав позивач, матеріали справи не містять. Суди також врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення у справі № 910/18604/19 залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/18603/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/18603/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/18603/19, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

4.8. Крім того, касаційне провадження у справі № 910/18603/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 зазначеної норми передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до того, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилено клопотання позивача від 11.03.2020 про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи, позивач в порядку статей 80 81 Господарського процесуального кодексу України подав до суду клопотання від 11.03.2020 про витребування в АТ КБ "ПриватБанк" копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, а також оригіналів договорів, укладених між АТ КБ "ПриватБанк" та товариствами з обмеженою відповідальністю "СВАРОГ ОЙЛ", "ПЕТРОЙЛ", "ЮКОН СЕРВІС ГРУП", "ФАБРИЦИУС", "ТРАНС-БЕРК", "НК ФРАНКО" та інформацію про наявність чи відсутність заборгованості за цими договорами, обґрунтовуючи клопотання необхідністю витребування зазначених документів для повного та всебічного розгляду справи та неможливістю самостійно подати відповідні докази.

За змістом частин 1- 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, позовну заяву ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" подало до суду 24.12.2019, провадження у справі відкрито згідно з ухвалою від 16.01.2020, а відзив на позовну заяву подано до суду 11.02.2020 (позивачеві направлено 10.02.2020, що вбачається з поштової накладної). Отже про обставини зазначені відповідачем у відзиві позивачеві було відомо за місяць до подання ним клопотання про витребування доказів від 11.03.2020, в якому позивач посилався, що докази необхідно витребувати у зв`язку із наданими відповідачем у відзиві поясненнями.

Суд першої інстанції установив, що клопотання про витребування доказів позивачем подано з пропуском встановленого строку без належного обґрунтування наявності причин, що не залежали від позивача, для подання відповідного клопотання, а також без обґрунтування того, які саме обставини будуть підтверджені у судовому розгляді по суті справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів.

При цьому в апеляційній скарзі ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" не вказувало про неправомірність відмови судом у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

4.9. У касаційні скарзі ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норми права (статті 86, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 та статті 263 Господарського процесуального кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 910/18007/19.

Постановою Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 скасовані судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з посиланням на те, що позивач у справі (товариство) звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів (належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ). Проте у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що суди не розглянули по суті клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, на неврахування висновків у якій посилається заявник касаційної скарги, дійшов висновку, що необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування на клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення судом положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Наведене суперечить вимогам пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини четвертої статті 238 зазначеного Кодексу щодо зазначення в описовій частині рішення суду заяв, клопотань учасників справи, а в мотивувальній частині - мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Водночас суд першої інстанції у справі, що розглядається, розглянувши клопотання ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" про витребування доказів, відмовив у його задоволенні на підставі положень статей 80 81 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із пропуском встановленого строку на подання відповідного клопотання без належного обґрунтування про неможливість подання клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від заявника, а також з огляду на незазначення позивачем та недоведення ним того, які саме обставини будуть підтверджені заявленими стороною до витребування доказами.

4.10. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, у справі № 910/18007/19 (постанова від 21.07.2020), на яку посилається скаржник, підставами для скасування Верховним Судом судових рішень та направлення справи на новий розгляд було порушення норм процесуального права щодо залишення без розгляду та належної оцінки всіх заяв і клопотань учасників справи (клопотання позивача у справі про витребування доказів та залучення до участі у справі третьої особи), у той час як у справі № 910/18603/19 клопотання позивача про витребування доказів було розглянуто, про що свідчить зміст судового рішення, та відмовлено на підставі статей 80 81 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскільки наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/18603/19

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

5.3. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/18603/19, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/18603/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак