ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/18776/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Полякова К.В.)
від 16.06.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Кравчук Г.А.; судді: Коробенко Г.П., Хрипун О.О.)
від 28.11.2022
у справі № 910/18776/21
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національна історична бібліотека України, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви, Музей книги і друкарства України, Державна агенція промоції культури України, Національний музей українського народного декоративного мистецтв
про стягнення 1 175 242,03 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Качкурова С.В.
відповідача - Прокопенко І.І.
Національна історична бібліотека України - Боровський Т.М.
третіх осіб - не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра" про стягнення за договором № 521616 (від 22.10.2018, від 04.03.2019, від 10.01.2020, від 12.02.2021) на постачання теплової енергії у гарячій воді/парі основної заборгованості в розмірі 1 156 126,34 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 156,13 грн, 3 % річних у сумі 2 945,75 грн та пені в розмірі 15 013,81 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги КП "Київтеплоенерго" зазначає, що вказана заборгованість виникла внаслідок здійсненого перерозподілу показань спільного приладу обліку теплової енергії (заводський номер 27156) між об`єктами теплоспоживання за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року без врахування адміністративної будівлі ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" та коригування нарахувань за відповідний період за всіма об`єктами, які обліковуються спільним приладом обліку теплової енергії типу SA-94 (заводський номер 27156), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі №910/18776/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено наявності правових підстав для покладення на відповідача зобов`язання з оплати вартості спожитої у період з листопада 2018 року по лютий 2021 року теплової енергії у розмірі, який визначений за здійсненим позивачем перерахунком внаслідок неврахування ним наявності з 13.11.2018 окремого лічильника, встановленого в адміністративному будинку ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури".
Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо стану розрахунків за спірний період як за укладеними з відповідачем договорами від 22.10.2018 №521616, від 04.03.2019, від 10.01.2020, від 12.02.2021, так і за окремим договором від 13.11.2018 № 521615, укладеним із ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури", що підтвердило би наявність неоплаченої жодним із споживачів теплової енергії на заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі 1 156 126,34 грн.
При цьому суд першої інстанції відхилив і похідні вимоги, такі як стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі №910/18776/21.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 910/18776/21, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подало касаційну скаргу, якою просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставою касаційного оскарження КП "Київтеплоенерго" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. КП "Київтеплоенерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питань застосування під час відносин у сфері теплопостачання, у сукупності та визначення пріоритетності застосування наступних норм права: Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, відповідно до яких, споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно, щомісячно, проводити розрахунки за фактично отриману теплову енергію; Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; статті 526 610 629 Цивільного кодексу України.
3.7. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази надані позивачем.
3.9. У відзиві на касаційну скаргу Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" проти вимог останньої заперечує з підстав, викладених у ньому, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між КП "Київтеплоенерго" (постачальник) та Національним Києво-Печерським Історико-культурним заповідником (абонент) 22.10.2018 укладено договір №521616 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір від 22.10.2018), предметом якого є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 2.2.1 договору від 22.10.2018 постачальник зобов`язався постачати абоненту теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.
Згідно з пунктом 2.3.2. договору від 22.10.2018 абонент зобов`язується виконувати умови договору та порядок оплати, в обсягах та в терміни, які передбачені в додатку №4 до основного договору.
Відповідно до додатку №4 до договору від 12.10.2018 "Порядок розрахунків за теплову енергію":
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);
- в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (пункт 3);
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42: - облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, - акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає ЦОК), - акт виконаних робіт (пункт 5);
- абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України (пункт 7).
Пунктом 5 цього договору встановлено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться за приладами обліку.
Абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені в додатку № 1 до договору (пункт 5.3 договору від 22.10.2018).
Згідно з пунктом 4 додатку №1 до цього договору визначена дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число звітного місяця; надання звіту в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту у встановлений термін розрахунок виконується згідно договірних навантажень.
За умовами пункту 6.1.3 договору від 22.10.2018 енергопостачальна організація несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію абоненту.
Згідно з додатком №3 до договору від 22.10.2018 розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до пункту 8.1 договору від 22.10.2018 останній набуває чинності з дня його підписання та діє до моменту його розірвання за письмовою згодою сторін, рішенням суду або в іншому випадку, значеному чинним законодавством.
Пунктами 8.2, 8.3 договору від 22.10.2018 сторони домовилися, що керуючись статтею 631 Цивільного кодексу України, дія договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018. У разі проведення абонентом закупівлі теплової енергії за процедурою, передбаченою Законом України "Про публічні закупівлі", дія цього договору зупиняється на період здійснення постачання теплової енергії за договором, який буде укладено за результатами закупівлі за державні кошти. Після закінчення строку дії такого договору дія цього договору відновлюється автоматично.
Відповідно до додатків до вказаного договору №№ 8, 9 постачання теплової енергії здійснюється до будинків/споруд за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9.
Укладеною 28.09.2020 додатковою угодою до договору від 22.10.2018 сторонами додатки №№ 5, 6, 9 викладено у новій редакції, усі інші умови договору від 22.10.2018, не змінені цією додатковою угодою, залишені в силі.
Між сторонами 04.03.2019 укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №521616 (далі - договір від 04.03.2019), предметом якого є постачання, прийняття і оплата товару (теплової енергії) в порядку і строки згідно з цим договором. Договір від 04.03.2019 діяв з 01.01.2019 до 31.12.2019.
Надалі, 10.01.2020 між сторонами укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №521616 (далі - договір від 10.01.2020), що діяв з 01.01.2020 до 31.12.2020.
Також, сторонами 12.02.2021 укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №521616 (далі - договір від 12.02.2021), що діяв з 01.01.2021 до 31.12.2021.
Відповідно до пункту 4.2 договорів про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) № 521616 від 04.03.2019, від 10.01.2020 та від 12.02.2021 (далі - договори) розрахунки за поставлену теплову енергію проводяться щомісяця шляхом оплати замовником (відповідачем) вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред`явлення учасником (позивачем) рахунка на оплату товару або після підписання сторонами акта приймання - передавання товарної продукції за звітній період згідно з додатком 4.
До рахунка на оплату товарної продукції учасником додаються: облікові картки за звітний період, акти приймання - передавання товарної продукції за звітний період та акти звіряння розрахунків на звітну дату (пункт 4.3 договорів).
Згідно з пунктом 6.1.1 договорів замовник зобов`язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром обсягів, які визначені у додатку № 1 до договорів, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
За змістом пункту 6.1.2 договорів замовник зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договорів.
Пункт 6.1.22 договорів визначає, що замовник зобов`язаний споживати, у разі, якщо він є бюджетною установою, теплову енергію виключно в межах коштів, передбачених кошторисом витрат фінансування видатків як на поточне споживання, так і на покриття заборгованості, з наданням учаснику кошторису витрат на кожний рік (з розбивкою поквартально, помісячно).
Згідно з пунктом 7.5.3 договорів учасник (позивач) несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність визначення обсягів постачання теплової енергії замовнику.
Відповідно до пункту 11.1 договорів від 04.03.2019, від 10.01.2020, від 12.02.2021 останні укладені на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та у зв`язку з безперервним технічним процесом постачання теплової енергії. Сторони дійшли згоди вважати додатками до даних договорів від 04.03.2019, від 10.01.2020, від 12.02.2021 додатки до договору на постачання теплової енергії від 22.10.2018 №521616 (основного договору), викладених у нових редакціях основного договору.
Позивач стверджує, що починаючи з листопада 2018 року нарахування за поставлену відповідачу теплову енергію здійснювалось на підставі спільного приладу обліку теплової енергії типу SA-94 (заводський номер 27156), який встановлено на загальному тепловому вводі останнього за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9. Даний прилад обліку теплової енергії додатково обліковує споживання теплової енергії групи будівель наступних споживачів: Музею історії України; Національної спілки художників; Свято-Успенської Києво-Печерської лаври; Київської митрополії УПЦ, ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури".
У березні 2021 року позивачем здійснено обстеження приладу обліку теплової енергії типу SA-94 (заводський номер 27156), що встановлений за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, у результаті чого встановлено, що такий засіб обліку не обліковує теплову енергію для потреб адміністративної будівлі ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (встановлено окремий засіб обліку для обліку спожитої теплової енергії).
Відповідно до протоколу від 23.06.2021 № 28 засідання комісії з перерахунків за теплову енергію та комунальні послуги юридичним споживачам РВЗ № 5, вирішено провести перерозподіл показань спільного приладу обліку теплової енергії № 27156 між об`єктами теплоспоживання за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року без врахування адміністративної будівлі ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" та здійснення коригування нарахувань за відповідний період за всіма об`єктами, які обліковуються спільним теплолічильником: 521616 (о/p 52617 521660, 521620, 521704) у бік збільшення на 736,748243 Гкал сумою 963 438,62 грн.
Відтак, позивач здійснив перерозподіл показань спільного приладу обліку теплової енергії (заводський номер 27156) між об`єктами теплоспоживання за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року без врахування адміністративної будівлі ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" та коригування нарахувань за відповідний період за всіма об`єктами, які обліковуються спільним приладом обліку теплової енергії типу SA-94 (заводський номер 27156), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9.
Із розрахунку позивача слідує, що заборгованість відповідача за спожиту з листопада 2018 року по лютий 2021 року теплову енергію станом на 01.08.2021 становить 1 156 126,34 грн, з якої:
- за договором від 22.10.2018 зa період з 01.11.2018 по 31.12.2018 - 137 424,40 грн;
- за договором від 04.03.2019 за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 342 859,85 грн;
- за договором від 10.01.2020 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 448 994,40 грн;
- за договором від 12.02.2021 за період з 01.01.2021 по 31.07.2021 - 226 847,70 грн.
Також позивачем надано корінці нарядів на включення та відключення об`єктів теплопостачання, відомості обліку споживання теплової енергії відповідачем та дані щодо розрахунку відповідачем за спожиту теплову енергію.
У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до відповідача з листами від 01.07.2021 №30/3/2/9565 та від 01.10.2021 №30/3/2/15684 щодо здійсненого перерахунку та коригування нарахувань. До листа від 01.07.2021 додано оборотно-сальдову відомість, акт звіряння розрахунків за теплову енергію та акт приймання-передавання товарної продукції.
Оскільки відповідач не сплатив зазначену заборгованість, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, одночасно заявивши вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Однією з підстав касаційного оскарження КП "Київтеплоенерго" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.4. Так у справі № 904/2357/20 за позовом ТОВ "Серединецьке" до ТОВ "Агротек" про стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу за договорами лізингу, укладеними між позивачем та відповідачем, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу місцевого господарського суду, якою задоволено заяву про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу, дійшов висновку, що апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема статей 74 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо дослідження доказів як окремо так і у сукупності, оцінюючи їх вірогідність.
Разом з тим у справі, що переглядається, позивач комунальне підприємство звернувся до відповідача Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" з вимогою стягнути заборгованість, яка виникла внаслідок неправильного (помилкового) визначення позивачем обсягів спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії на підставі показань спільного приладу обліку теплової енергії типу SA-94 (заводський номер 27156).
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності правових підстав для покладення на відповідача зобов`язання щодо оплати вартості теплової енергії за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року, перерахунок якої здійснений внаслідок перерозподілу показань спільного приладу обліку теплової енергії (заводський № 271560) без врахування показників лічильника споживача - ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури".
Судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження проведення обстеження саме у березні 2021 року, долучений до позовної заяви акт №2/2-3/10-1495 перевірки стану вузла комерційного обліку складений у жовтні 2021; висновок у вказаному акті про те, що споживання адмінбудинку по вул. Лаврська, 9 корп. 19 о/р 521615 СВТУ-10М №10549 спірним лічильником не здійснюється не підтверджено відповідними доказами, він не містить схематичного відображення розміщення вказаних облікових приладів, їх місць та послідовності приєднання до теплових камер (вузлів) чи то на теплотрасі споживача чи на теплотрасі енергопостачальної організації; не надано позивачем належних доказів на підтвердження фактичного розташування лічильника, яким обліковуються обсяги спожитої ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" теплової енергії, по відношенню до загального лічильника SA-94/2, заводський № 27156; діаграми №1 та №2 не відображають дійсного розміщення теплолічильників споживачів: Київської митрополії УПЦ, Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, Національного музею історії України, Національної спілки художників та ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури", по відношенню до загального теплолічильника SA-94/2 (заводський № 27156) у спірний період; в переліку будинків і споруд за адресою вул. Лаврська, 9 (додаток №8 до договору №521616 від 22.10.2018) відсутній абонент з номером особового рахунку №521615 (ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"). Також досліджуючи здійснений позивачем розрахунок коригування обсягів спожитої теплової енергії на потреби ЦО по Національний заповідник "Києва-Печерська лавра, вул. Лаврська, 9 по договору 521616 (о/р 521617, 521620, 521660, 521704) за листопад 2018-лютий 2021, судами встановлено, що до переліку абонентів, яким первинно визначалися обсяги споживання за показаннями загального теплолічильника № 27156 за спірний період (графи 3, 4, 5), не входив споживач - ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (о/р 521615). Однак, незважаючи на це обсяг спожитої ним теплової енергії за показаннями його теплолічилька (№10549) враховано позивачем при визначенні обсягу теплової енергії, який підлягав розподіленню за об`єктами теплоспоживання без індивідуальних теплолічильників (графа 10) , у тому числі відповідачу (графа 12).
При цьому суди також виходили з того, що сам по собі розрахунок коригування показників спожитої теплоенергії, без відповідних первинних бухгалтерських документів щодо здійснених розрахунків обсягів теплової енергії кожному із зазначених споживачів відповідно до показників загального лічильника, визначення їх вартості у відповідності до діючих тарифів, складених позивачем облікових карток фактичного споживання теплової енергії за відповідні звітні періоди кожному із споживачів, підписаних актами виконаних робіт, та порівняння їх даних у сукупності, а також без платіжних документів про проведену фактичну оплату вартості спожитої теплової енергії відповідачем у спірний період, не може слугувати доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.
Проаналізувавши судове рішення, на яке посилається скаржник, колегія суддів зазначає, що наведені висновки щодо застосування норм процесуального права зроблені судом касаційної інстанції, виходячи з інших встановлених фактичних обставин справи, щодо правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
Також посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначає, в чому саме полягає не лише незастосування судами попередніх інстанцій висновку щодо неправильного застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", але також не зазначає, які саме докази він вважає оціненими судами з порушенням цієї норми права.
5.5. Підставою касаційного оскарження комунальне підприємство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питань застосування під час відносин у сфері теплопостачання, у сукупності та визначення пріоритетності застосування наступних норм права: Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, відповідно до яких, споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно, щомісячно, проводити розрахунки за фактично отриману теплову енергію; Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; статті 526 610 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі №913/443/20 дійшов висновку, що зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Натомість скаржником у касаційній скарзі конкретно не вказано стосовно якої саме норми відсутній висновок Верховного Суду, скаржник лише вдався до перерахунку нормативних актів, а саме: Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та загальних положень статей 526 610 629 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, керуючись статтями 509 526 530 610 626 628 714 Цивільного кодексу України та статтями 174 193 275 276 Господарського кодексу України, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог, дійшли висновку про те, що позивач не довів наявності заборгованості з оплати вартості теплової енергії, нарахованої після коригування нарахувань при перерозподілі показань спільного приладу обліку.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
5.6. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази надані позивачем.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Водночас колегія суддів зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі №904/2357/20 не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Київтеплоенерго" в цій частині.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на КП "Київтеплоенерго".
Керуючись статтями 236 238 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Закрити касаційне провадження за касаційної скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в іншій частині залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 910/18776/21 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
О. Кролевець