№ 910/19274/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19274/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець 0. М. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевича А.Г., Коротун О.М., Суліма В.В.

від 09.09.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова"

про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1., Копил Я.В.,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.1 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"(змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"(змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані").

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні правочини вчинено з порушенням корпоративних прав позивача, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" з 100% часткою в статутному капіталі Товариства, на управління справами Товариства (укладення договору купівлі продажу директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" з перевищенням наданих йому повноважень - без отримання згоди вищого органу Товариства), що відповідно до статей 203 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсними спірного договору та угоди про зарахування зустрічних позовних вимог.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

28.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020 за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно із специфікацією, що є додатком №1 до договору, а саме: Автомобільний кран КС 55727-С-12 (далі - товар) вартістю 4 152 187 грн 60 коп. з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору: Автомобільний кран КС 55727-С-12, 2020 р.в., марки "МАЗ", шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Загальна сума договору, згідно з пунктом 3.2. договору станом на день підписання даного договору становить 3 452 187 грн 60 коп. з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (сторона-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (сторона-2 за договором) укладено угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди на підставі статті 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020, де сторона-2 є кредитором, а сторона-1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 1) (підпункт а пункту 1.1 угоди) та з договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022, де сторона-1 є кредитором, а сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 2) (підпункт б пункту 1.1 угоди).

Згідно з пунктом 1.2 угоди вказані вище зобов`язання за вищезазначеними договорами припиняються у наступному порядку: зобов`язання 1 припиняється повністю - на суму 3 452 187,60 гривень з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт а пункту 1.2 угоди); зобов`язання 2 припиняється повністю в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт б пункту 1.2 угоди).

Позивач, який є єдиним учасником відповідача-2 вказує, що договір купівлі- продажу №12 від 13.07.2022 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 є такими, що вчинені директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" із перевищенням повноважень, є не погодженими загальними зборами учасників Товариства та, враховуючи відсутність передачі майна за договором, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 та окремих положень угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.04.2024 позовні вимоги задовольнив повністю.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 13.07.2022 №12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Визнав недійсними підпункт "б" пункту 1.1, підпункт "б" пункту 1.2 та пункт 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" на користь ОСОБА_1 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" на користь ОСОБА_1 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що на момент підписання договору купівлі- продажу № 12 від 13.07.2022 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 жодних рішень, погоджень або попередньо затверджених умов оспорюваних правочинів загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова", як це передбачено підпунктом g. пункту 7.4., пунктом 8.6 Статуту цього Товариства, здійснено не було. Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" вийшла за межі своїх повноважень, підписуючи зазначені вище правочини без погодження із загальними зборами учасників Товариства.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.09.2024 рішення місцевого господарського суду скасував. У задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтопроКомпані» витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6 441,60 грн.

Апеляційний господарський суд обґрунтував своє рішення тим, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатися як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

Посилання позивача на порушення його корпоративних прав як єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" внаслідок укладення спірних правочинів купівлі-продажу та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог з перевищенням повноважень виконавчим органом відповідача - 2 є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсними вказаних вище договорів.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом не мають права діяти від імені товариства.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Виняткових обставин, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені, про які зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22), у цій справі не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024, у якій просив її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також касаційна скарга містить заперечення щодо ухвал апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про відмову у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження та залишення апеляційної скарги без розгляду.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у касаційній скарзі зазначив про те, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки, на його переконання, суд апеляційної інстанції припустився порушення норм:

- процесуального права, а саме частини другої статті 260, пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України, відкривши апеляційне провадження у справі, адже на переконання скаржника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" неправильно сплатило суму судового збору. У зв`язку з цим просить Верховний Суд сформувати висновок щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження разом з постановою апеляційного суду з вищевказаних підстав;

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, якими позивач обґрунтовував позов, однак взяв до уваги аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", та врахував висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/22473/15-ц), які є недоречними;

- вважає, що є підстави для відступу від позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2084/17, яка була застосована судом апеляційної інстанції;

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази по справі та не врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" стосовно автомобільного крану неодноразово здійснювало його перепродаж, у той час коли згідно з рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/8274/22 та Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4637/22, постанови слідчого прокуратури цей кран знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова";

- не надав оцінку доказам, що підтверджують обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОКОМПЛЕКТ ЛТД" із певними обмеженнями директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова";

- висновки суду апеляційної інстанції щодо фактичного часткового виконання договору купівлі-продажу не відповідають судовій практиці, наведеній скаржником;

- суд проігнорував відсутність у матеріалах справи документів, що підтверджують волевиявлення нового учасника і директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", на уповноваження адвоката Валька І.В. здійснювати процесуальне представництво.

Відповідачі правом подати відзиви на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Рух справи

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2025 року задовольнив клопотання позивача та передав справу № 910/19274/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала мотивована тим, що суть спірних правовідносин у цій справі полягає в тому, що єдиний учасник господарського товариства, яким є позивач у справі, оспорює правочини, укладені таким господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на укладення спірного правочину.

У цій категорії спорів (за подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі №905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22), а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18 (провадження № 12-207гс19), від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18 (провадження № 12-215гс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19 (провадження № 12-60гс20).

Однак, наразі існують підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у наведених постановах, оскільки відповідно до частини першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 Цивільного кодексу України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Крім того, норми процесуального права (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України) передбачають можливість виникнення та існування між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) спору щодо управління такою юридичною особою.

Також аналіз статей 97 98 Цивільного кодексу України, а також наведених вище норм матеріального та процесуального права у їх сукупності свідчить про те, що учасник господарського товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, учасником якого він є, якщо обґрунтує, що оспорюваний ним правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси.

У випадках, якщо особа є єдиним учасником господарського товариства з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 % або є учасником, який володіє значною часткою у статутному капіталі товариства, що дозволяє ухвалювати рішення від імені товариства без урахування голосів інших учасників, такий учасник має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством, оскільки у такому випадку воля та інтереси учасника товариства повністю збігаються з волею та інтересами самого товариства.

Викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19) висновки про те, що у такому разі належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України, не гарантують відновлення прав учасників товариства.

Компенсація господарському товариству збитків директором чи іншою посадовою особою такого господарського товариства не є рівнозначним способом захисту за ефективністю порівняно з визнанням недійсним договору, оскільки протиправно відчужені за спірними договорами активи можуть значно перевищувати вартість майна, що знаходиться у власності директора і яким він може відповідати перед товариством за завдані збитки, внаслідок чого порушені права та/або інтереси господарського товариства не будуть поновлені за рахунок виконання судового рішення про стягнення збитків з посадової особи господарського товариства.

Висновки Великої Палати Верховного Суду про відсутність в учасника господарського товариства права на оскарження в судовому порядку правочину, вчиненого господарським товариством, фактично ставлять під сумнів наявність у такого учасника права на визнання правочину недійсним, яке як спосіб захисту передбачене законом.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2025 року справу № 910/19274/23 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала мотивована тим, що задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку статті 54 Господарського процесуального кодексу України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.

З часу ухвалення постанов від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22) суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цих постановах висновку,- відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22) (пункти 89-91) вказала, що за змістом рішення ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary такими винятковими обставинами, за наявності яких допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Щодо того, що наведені у пунктах 118-121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22) висновки суперечать її висновкам щодо застосування приписів статей 92 і 241 Цивільного кодексу України, викладеним у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), то Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Предметом спору у справі № 910/19274/23, що переглядається, є визнання недійсними договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані"), а також підпункту "б" пункту 1.1, підпункту "б" пункту 1.2, пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"(змінено назву на ТОВ "Автопро Компані").

Позивачем у цій справі є фізична особа, яка є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова», а відповідачами є: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», яке здійснило відчуження майна, що належить товариству та було продавцем за спірним правочином, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" (до зміни назви ТОВ "Укравтокомплект ЛТД") як покупець за спірним правочином.

В обґрунтування підстав позову позивач послався на те, що спірний договір купівлі-продажу був укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова» ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), яка не мала необхідного обсягу повноважень на укладення цього договору та вийшла за межі компетенції, наданої їй на відчуження спірного майна відповідача-2, та унаслідок зловмисних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" (до зміни назви ТОВ "Укравтокомплект ЛТД") з метою завдання значної шкоди інтересам позивача.

В обґрунтування наявності порушених прав, що підлягають судовому захисту, позивач послався на те, що він є єдиним учасником із 100 % часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», а укладені спірні договір та угода, що стосуються відчуження майна Товариства, порушують його корпоративні права, зокрема на участь в управлінні Товариством та на отримання дивідендів. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова» не отримало грошових коштів за спірними договорами, втратило майнові активи, що повинні були використовуватися для ведення господарської діяльності та отримання прибутку, Товариству нанесено збитки у сумі 700 000,00 грн перерахованого авансу та неотриманням товару.

Отже, виходячи з предмета, підстав позову та обґрунтування порушених прав Верховний Суд зазначає про те, що спір у цій справі виник між господарським товариством та його учасником щодо укладення правочину про відчуження майна товариства, спірні правовідносини пов`язані з діяльністю та управлянням таким товариством, тобто за своєю суттю є корпоративними.

Верховний Суд зазначає про те, що у цій категорії спорів (за позовом учасника господарського товариства про визнання недійсним правочину, укладеного господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про укладення спірного правочину) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

Відповідно до зазначених висновків Верховного Суду договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору, а правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання (укладення) виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства (вищого органу цього товариства) може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

- оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається (пункт 7.48. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18).

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору та угоди.

При формуванні зазначених висновків Верховний Суд відступив від попередніх висновків про те, що укладення директором товариства договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача (учасника товариства) на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

Отже, наразі існує правова позиція, сформована Верховним Судом у подібних правовідносинах, яка змінила попередні висновки Верховного Суду, зокрема ті, що викладені у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, на яку послався позивач у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, підтвердив свої висновки, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та зазначив про відсутність підстав для відступлення від цих своїх попередніх висновків.

Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц послався на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46- 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05).

Крім того, Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц зазначив про те, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник (пункт 74 постанови). Разом з цим, у пунктах 90, 91 постанови Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин, яким можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки законності спірних договорів, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту (пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду враховує, що суд апеляційної інстанції у цій справі № 910/19274/23, яка переглядається, не встановив наявності у межах спірних правовідносин зазначених вище виняткових обставин, які б допускали звернення до суду учасника відповідача-2 в інтересах самого Товариства з позовом про визнання недійсним правочину щодо відчуження майна товариства.

Натомість, як встановив суд апеляційної інстанції та на цьому наполягає сам позивач, позовні вимоги у цій справі заявлені ним як фізичною особою на захист своїх прав та інтересів як учасника Товариства (корпоративних прав), а не в інтересах Товариства.

Також, як наполягає позивач у касаційній скарзі, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 на захист його порушених корпоративних прав як учасника Товариства, а не як власника спірного майна.

Оскільки, як зазначено у пункті 7.48. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається.

З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду про необхідність врахування при вирішенні тотожних спорів саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи існування сформованої Верховним Судом правової позиції у цій категорії спорів, яка є сталою, Верховний Суд при дослідженні та перевірці доводів касаційної скарги не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від яких Верховний Суд відступив і сформував нові, та не аналізує зазначену справу, в яких ці висновки були зроблені, на предмет подібності їх правовідносин правовідносинам у цій справі, що переглядається.

Верховний Суд зазначає про те, що апеляційний господарський суд правильно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та правильно і обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі продажу та пунктів угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог з підстав того, що вони не стосуються корпоративних прав позивача, який є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», не порушують його прав та інтересів, оскільки укладення спірного договору стосується відчуження майна, що належить виключно товариству, а не учаснику такого товариства.

Крім того, повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) надають йому можливість забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства.

Щодо наведених скаржником постанов Верховного Суду 20.02.2018 у справі № 906/100/17 від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, то вони не містять висновку щодо наявності у учасника товариства права на звернення з позовом до цього Товариства про визнання недійcним договору, укладеного посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів.

Крім того, враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Іншою підставою касаційного оскарження позивач визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступу від позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.

В силу приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Проаналізувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, Верховний Суд зазначає, що викладені у ній висновки, згідно з якими підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права.

Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, у якій акцентовано на тому, що чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновизнаним.

У пункті 161 цієї постанови зазначено, що оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків та не містять вагомих причин, які можуть бути підставою для відступу від цих висновків, а фактично зводяться до заперечення позивачем наявності подібних правовідносин у справі № 916/2084/17 та цій справі № 910/19274/23.

Таким чином касаційний суд не вбачає підстав для відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові у справі № 916/2084/17, з наведених скаржником підстав.

Іншою підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі позивач визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, тобто доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема скаржник у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" неодноразово здійснювало перепродаж автомобільного крану, у той час коли згідно з рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/8274/22 та Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4637/22, постанови слідчого прокуратури цей кран знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова". Не надав оцінку доказам, що підтверджують обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОКОМПЛЕКТ ЛТД" із певними обмеженнями директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова", не врахував відсутності доказів фактичного виконання договору купівлі-продажу, а також відсутності документів, що підтверджують волевиявлення нового учасника і директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", на уповноваження адвоката Валька І.В. здійснювати процесуальне представництво відповідача-1.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте у цій справі наявність заявлених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, про що зазначено вище.

З огляду на необґрунтованість наведених позивачем у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та доводи, що стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не дослідження зібраних у справі доказів.

Фактично доводи скаржника, наведені в обґрунтування пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до необхідності встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі позивач також просить Верховний Суд сформувати висновок щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження разом з постановою апеляційного суду з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини другої статті 260, пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України. Зазначає, що апеляційне провадження у справі № 910/19274/23 відкрите за відсутності для цього правових підстав, так як на переконання скаржника Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" неправильно сплатило суму судового збору.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанови Верховного Суду від 12.1'1.2020 у справі № 904/3807/19, від 19.08.2022 у справі №912/1941/21).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі № 910/19274/23 відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України.

За доводами позивача, оскільки згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 він в порядку усунення недоліків позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 10736,00 грн, тобто як за 4 немайнові вимоги, то при поданні апеляційної скарги відповідачем-1 мав бути сплачений судовий збір у розмірі 18 168,00 грн або 14 534,40 грн (за наявності підстав для застосування коефіцієнту 0,8). Однак відповідачем-1 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 6 441,60 грн, а тому ця апеляційна скарга на думку позивача мала бути залишена без руху відповідно до вимог статті 174 Господарського процесуального кодексу України та у разі неусунення недоліків (несплати судового збору у визначеному розмірі) повернута заявнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду у 2023 році з позовною заявою у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.07.2022 №12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД", а також визнати недійсними підпункт "б" пункту 1.1, підпункт "б" пункту 1.2, пункт 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Визнання недійсними окремих пунктів однієї угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог є позовною вимогою немайнового характеру і судовий збір підлягає сплаті, як за одну позовну вимогу, відповідно подана позивачем позовна заява містить дві немайнові вимоги, виходячи з яких обраховується ставка судового збору, що підлягає сплаті за її подання.

Відповідно до положень підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Законом не поставлена в залежність сплата судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду від суми судового збору, яка була фактично сплачена позивачем під час подання позовної заяви, відповідно доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини другої статті 260, пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними.

У відповідача-1 на час подання апеляційної скарги існував обов`язок сплатити судовий збір, виходячи зі ставки встановленої підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", виконання якого перевірено судом апеляційної інстанції під час відкриття апеляційного провадження, порушення відповідачем-1 вимог Закону при сплаті судового збору судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно із частиною другою статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Висновки Верховного Суду щодо можливості у виключних випадках, окрім скасування постанови апеляційного суду, скасовувати також ухвалу про відкриття апеляційного провадження висловлювалися, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 2-799/09, постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 1313/665/2012, постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 911/2799/20 (пункти 86-88),від 24.05.2022 у справі № 917/663/20, від 21.11.2024 у справі № 923/571/20 (пункт 7.26, 7.27), від 29.08.2024 у справі № 914/1295/16.

Отже, суд касаційної інстанції наділений правом у виключних випадках скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Однак, оскільки доводи касаційної скарги позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо дотримання відповідачем-1 при поданні апеляційної скарги вимог статті 258 Господарського процесуального кодексу України свого підтвердження не знайшли, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали про відкриття апеляційного провадження відсутні.

Щодо заперечень позивача проти ухвали суду апеляційної інстанції від 02.09.2024, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження та залишення апеляційної скарги без розгляду, то вони зводяться до загальної констатації порушення судом апеляційної інстанції при її постановленні норм процесуального права без конкретизації яких саме та наведення обґрунтування такого порушення, що виключає підстави для її перегляду.

Також подані позивачем 30.05.2025 додаткові пояснення не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для його скасування, з огляду на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у відповідності до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, які є обов`язковими для врахування судами при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Щодо заявленого позивачем клопотання про долучення доказів, а саме витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.02.2025 щодо кримінального провадження за № 42025272150000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України вчиненого адвокатом Вальком Ігорем Вікторовичем, що на думку скаржника підтверджує його доводи про безпідставне здійснення представництва ТОВ «АВТОПРО КОМПАНІ» («УКРАВТОКОМПЛЕКТ ЛТД») без належних на те повноважень, то воно не підлягає задоволенню, з огляду на приписи частини 2 статті 300 ГПК України.

Верховний Суд враховує, що апеляційним судом перевірені докази надані на підтвердження повноважень адвоката Валька І.В. на представництво інтересів ТОВ «АВТОПРО КОМПАНІ», які визнані достатніми для прийняття апеляційної скарги відповідача-1 на рішення суду першої інстанції та допуску адвоката до участі у судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд в силу положень статті 300 ГПК України не наділений повноваженнями вирішувати питання про достовірність наданих на підтвердження повноважень адвоката доказів, а тому погоджується з рішенням суду апеляційної інстанцї.

Щодо доводів скаржника, наведених ним у клопотанні від 18.02.2025 про відсутність правового висновку щодо алгоритму повернення надмірно сплаченого ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції судового збору у сумі 10 790,20 грн, то це не було визначено підставою касаційного оскарження, а тому у Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання про формування правового висновку в порядку пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, повернення судового збору у разі його надмірної сплати регламентовано пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» згідно з яким сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно у скаржника відсутні перешкоди для реалізації свого права на повернення надмірно сплаченого судового збору у суді касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі № 910/19274/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Мамалуй