ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19925/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Невмержицький В. П., Проценко О.М., Кобець І. В.,
відповідача - Кузьміна Г. А., Березінський О. С.,
третя особа - Алексенко В. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (судді: Мартюк А. І. - головуючий, Майданевич А. Г., Зубець Л. П.) у справі
за позовом ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне територіально - галузевого об`єднання "Південно - західна залізниця",
про стягнення 12 847 604,17 доларів США, що еквівалентно 346 003 684,30 грн та 114 247 667,01 грн,
за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного територіально - галузевого об`єднання "Південно - західна залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційно промислово-інвестиційний банк"
про визнання зобов`язання припиненим,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційно промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційно промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P. згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.25019) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Українська залізниця", далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 у загальному розмірі 12 847 604,17 доларів США, що еквівалентно 346 003 684,30 грн, та 114 247 667,01 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 12 500 000,00 доларів США; заборгованість за процентами - 347 604,17 доларів США; пеня за кредитом - 87 432 938,02 грн; пеня за процентами - 193 592,83 грн; 3 % річних по тілу кредиту - 26 239 985,68 грн; 3 % річних по процентам - 98 213,48 грн; штраф - 310 000,00 грн.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 525 526 61 611 612 629 1046-1054 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами кредитним договором щодо своєчасного і повного повернення коштів.
1.3. АТ "Українська залізниця" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах, пені за основним боргом, 3 % річних за основним боргом за кредитом, 3 % річних по процентах та штрафу, вказуючи на помилковість тверджень позивача.
Так, АТ "Українська залізниця" акцентувало увагу, що хоча зобов`язання щодо погашення основного боргу ДТГО "Південно - західна залізниця" своєчасно виконано не було, обслуговування боргу здійснюється вчасно. При цьому, 12.05.2015 Укрзалізницею було оголошено про технічний дефолт та розпочато перемовини з кредиторами стосовно реструктуризації внутрішніх боргових зобов`язань.
Відповідач зазначає про неправомірне нарахування штрафу та пені, оскільки АТ "Українська залізниця" як національний перевізник вантажів та пасажирів здійснювало свою, діяльність і на території проведення антитерористичної операції, отже до відповідача застосовуються положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" згідно з яким забороняється нарахування пені та/або штрафу на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 юридичним та фізичним особам, які здійснювали свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, до проводиться антитерористична операція.
АТ "Українська залізниця" вважає неправомірним і такими, що не відповідає положенням статті 625 Цивільного кодексу України нарахування позивачем 3 % річних від основної суми заборгованості та по процентам.
Нарахування позивачем пені за основним зобов`язанням відповідач також вважає безпідставним, здійсненим з порушенням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного строку за який нараховуються штрафні санкції.
1.4. У листопаді 2018 року АТ "Українська залізниця" подало до Господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву до ПАТ "Акціонерний комерційно промислово-інвестиційний банк", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДТГО "Південно-західна залізниця" про визнання зобов`язання АТ "Українська залізниця" в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, що передбачено пунктом 3.2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014.
1.5. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018, зокрема, прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне територіально - галузевого об`єднання "Південно-західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-західна залізниця").
1.6. У грудні 2018 року АТ "Українська залізниця" подало до Господарського суду міста Києва заяву про збільшення зустрічних позовних вимог, в якій просило визнати зобов`язання АТ "Українська залізниця" в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, що передбачено пунктом 3.2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014 та зобов`язати ПАТ "Акціонерний комерційно промислово-інвестиційний банк" направити кошти, сплачені ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту.
1.7. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про повернення розгляду справи до підготовчого провадження та продовження підготовчого засідання; відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про поновлення процесуального строку для подачі заяви про збільшення позовних вимог, заяву АТ "Українська залізниця" про збільшення про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 позовні вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" задоволено частково, стягнуто АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість за кредитом у сумі 12 500 000,00 доларів США, заборгованість за процентами у сумі 347 604,17 доларів США, пеню за кредитом у сумі 85 720 680, 04 грн, пеню за процентами у сумі 193 529,83 грн, 3 % річних за кредитом у сумі 26 239 985,68 грн, 3 % річних за процентами у сумі 98 213,48 грн та судовий збір у сумі 240 000,00 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову АТ "Українська залізниця" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання зобов`язання припиненим відмовлено в повному обсязі.
2.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018.
У березні 2019 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України про залучення ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) до участі у справі як позивача і правонаступника ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".
Заяву обґрунтовано тим, що 22.02.2019 між банком та ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого позивач відступив новому кредитору усі належні права вимоги за кредитним договором від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 разом із додатковими угодами до нього та договором застави майнових прав від 29.12.2011 № 20-3767/3-1.
ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) також подало до суду апеляційної інстанції заяву про залучення правонаступника в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із укладенням з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.
Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019, зокрема, замінено ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" його правонаступником - ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.).
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у сумі 347 604, 17 доларів США, пені за процентами у сумі 193 529, 83 грн та 3 % річних за процентами у сумі 98 213, 48 грн скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних за кредитом у сумі 26 239 985,68 грн змінено, стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) 3 % річних за кредитом у сумі 2 525 338, 70 грн.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/19925/17 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі просить її скасувати в частині залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 про стягнення з АТ "Українська залізниця" заборгованості за кредитом у сумі 12 500 000,00 доларів США, пені за кредитом у сумі 85 720 680,04 грн та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що враховуючи, що АТ "Українська залізниця" після дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту було сплачено 3 601 770,85 доларів США, то у випадку зарахування цих коштів банком на погашення основної суми кредиту, заборгованість по тілу кредиту становитиме змість заявлених та неправомірно стягнутих судом першої інстанції 12 500 000,00 доларів США лише 8 989 583,32 доларів США.
Зважаючи, що розмір основної заборгованості за кредитним договором є базою для нарахування штрафних санкцій, а саме пені, відтак розмір пені на тіло кредиту розраховано судом апеляційної інстанції невірно.
АТ "Українська залізниця" зазначало, що надавало до суду апеляційної інстанції контррозрахунок заявленої до стягнення пені на основну заборгованість, розрахунок якої здійснений відповідно до умов кредитного договору та з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах - на основну суму заборгованості після зарахування сплачених боржником після закінчення терміну кредитування відсотків за користування кредитними коштами в рахунок погашення такої основної суми заборгованості за кредитом, відповідно до якого сума пені, що підлягає до стягнення становить 65 869 295,23 грн. Проте, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача в частині позовних вимог щодо стягнення пені, нарахованої на тіло заборгованості.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції вибірково застосував до первісних позовних вимог та не застосував до зустрічних позовних вимог АТ "Українська залізниця" практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) просить залишити її без задоволення, вказуючи, що судові рішення в частині, оскаржуваній АТ "Українська залізниця", ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Товариство зазначає, що відсутні підстави зменшення тіла кредиту та, відповідно, для перерахунку пені.
При цьому, АТ "Українська залізниця", звертаючись із зустрічним позовом, обрало штучний спосіб захисту права, який є неефективним, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства як окрема позовна вимога.
ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) у письмових поясненнях також акцентувало увагу на тому, що з часу прострочення сплати тіла кредиту АТ "Українська залізниця" не зверталося до банку (первісного кредитора) з вимогою про зарахування коштів, сплачених як погашення процентів, у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. Умови кредитного договору не містять положень про автоматичне здійснення такого зарахування коштів. Отже, відсутні будь-які підстави та обов`язок у кредитора за кредитним договором здійснити зарахування процентів, сплачених після 22.12.2014 на погашення простроченого до сплати тіла кредиту. На момент звернення до суду та на час відступлення права вимоги на користь ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту становила 12 500 000,00 доларів США. При цьому, поняття "права вимоги" за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів у рахунок погашення процентів, а тому ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) не вправі здійснювати будь-яке зарахування коштів, сплачених на погашення процентів після 22.12.2014. Питання щодо зарахування таких коштів у рахунок погашення суми тіла кредиту або їх повернення скаржнику не може розглядатися в межах цього судового процесу.
3.3. ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) також подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 в частині скасування та зміни рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 та в цій частині залишити без змін рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що фактично спір між сторонами зводиться до вирішення такого правового питання, як розмір процентів, які мають нараховуватися після закінчення строку кредитування, виходячи з умов договору, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а саме 3 % річних або 10,65 % (як передбачено умовами договору).
Заявник касаційної скарги акцентує увагу на тому, що суд апеляційної інстанції зробив висновки з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17, однак, ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) вважає за необхідне відступити від таких висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, стосовно того, що якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України іншим способом, ніж той, який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими статтею 1048 цього Кодексу, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. у касаційній скарзі вказує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки умовами кредитного договору (пункт 3.2) сторони передбачили право кредитора нараховувати проценти (10,65 %) як до настання кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного у пункту 2.2 договору (проценти за правомірне користування кредитом), так і після його настання до дати повного фактичного погашення кредиту (проценти за неправомірне користування кредитом), що, в свою чергу, охоплюється диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, як зазначає заявник касаційної скарги, АТ "Українська залізниця" погоджувалося та добровільно виконувало умови кредитного договору, у тому числі, щодо сплати процентів за користування кредитом до повного погашення кредитної заборгованості, включаючи проценти на прострочену заборгованість у встановленому у договорі розмірі.
3.4. АТ "Українська залізниця" у відзиві на касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.), заперечуючи проти її задоволення, зазначало, що у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палати Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 зазначеного Кодексу як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
4. Розгляд касаційних скарг
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) з підстави, передбаченої у пункті 2 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 29.12.2011 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та ДТГО "Південно - західна залізниця" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3762/2-1 (далі - договір), за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
Сторони договору погодили такі його умови:
- строк повернення кредиту: відповідно до пункту 2.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1) кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014;
- нарахування та сплата процентів: згідно з пунктом 3.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1) проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65 % річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за заборгованістю в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями. Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.
Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.
При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання позичальника зі сплати нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору;
- нарахування та сплата пені: пунктом 5.3 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1) передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
Розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України (пункт 6.16 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1).
Відповідно до пункту 3.3 договору, у разі якщо банком застосована до позичальника неустойка у виді пені, така пеня нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому пунктом 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття;
- черговість погашення заборгованості: згідно з пунктом 3.5 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012№ 20-3387/2-1) сторони встановили таку черговість погашення позичальником заборгованості (згідно встановленого пріоритету - зверху вниз): на погашення прострочених до сплати понад 31 день проценти за користування кредитом; на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди; на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів за користування кредитом; на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісійної винагороди; на погашення простроченої до сплати суми кредиту; сплата нарахованих процентів за користування кредитом; сплата нарахованої комісійної винагороди; сплата суми кредиту; сплата неустойки (пені, штрафів).
Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.
Сторони погодили, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно із встановленою черговістю. З підписанням цього договору, відповідно з чинним законодавством України, позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. У разі зміни порядку погашення заборгованості, банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.
4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що як убачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" було надано ДТГО "Південно-західна залізниця" кредит, що підтверджується меморіальним валютним ордером від 30.12.2011№ B31 та виписками по рахунку за період з 12.07.2012 по 26.10.2016.
4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, за первісним позовом є вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (правонаступником якого є ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) про стягнення з АТ "Українська залізниця" (який є правонаступником ДТГО "Південно-західна залізниця") заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 у загальному розмірі 12 847 604,17 доларів США, що еквівалентно 346 003 684,30 грн, та 114 247 667,01 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 12 500 000,00 доларів США; заборгованість за процентами - 347 604,17 доларів США; пеня за кредитом - 87 432 938,02 грн; пеня за процентами - 193 592,83 грн; 3 % річних по тілу кредиту - 26 239 985,68 грн; 3 % річних по процентам - 98 213,48 грн; штраф - 310 000,00 грн.
При цьому, предметом зустрічного позову АТ "Українська залізниця" була вимога товариства про визнання зобов`язання щодо сплати процентів припиненим, у задоволенні якої судами відмовлено з урахуванням положень статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на правові висновки неодноразово сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, з підстав встановлення судами того, що позовна вимога про визнання зобов`язання АТ "Українська залізниця" в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, що передбачені пунктом 3.2 договору, припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту (22.12.2014), не є ефективним способом захисту прав скаржника та жодним чином не відновлює будь-яке його порушене право. При цьому, суди зазначили, що така вимога фактично є вимогою про встановлення певного факту, а саме факту припинення зобов`язань позичальника за договором, що, в свою чергу, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції господарських судів.
4.6. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за кредитом у сумі 12 500 000,00 доларів США, установили, що згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення в цій справі комісійної судово-економічної експертизи від 21.09.2018 № 6651/18-45/19195/18-72, підтверджено, що згідно з наданими на дослідження документами, отримання Державним підприємством "Південно - західна залізниця" кредитних коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3762/2-1 документально підтверджується в сумі 12 500 000,00 доларів США.
Судовою експертизою підтверджено, що 29.12.2016 банком було проведено операцію сторнування "Сторно док № 2489450 від 28.12.2016" та грошові кошти у сумі 14 791,69 доларів США було зараховано в рахунок погашення процентів за користування кредитом.
Щодо проведеної операції сторнування, суди установили, що за умовами договору (пункту 3.5) банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості; з підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України банку надано право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором.
Згідно з меморіальним валютним ордером від 28.12.2016 № 89 від 28.12.2016 ДТГО "Південно - західна залізниця" було здійснено платіж з призначенням платежу "сплата % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3762/2-1 від 29.12.2011", нарахованих за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 у сумі 114 635,42 доларів США, який згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 99 843,73 доларів США було зараховано банком на погашення заборгованості за процентами, у сумі 14 791,69 доларів США - на погашення кредиту.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки операція сторнування є способом виправлення помилок, і відповідно до встановлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника, згідно з призначенням платежу, визначеного платником, ним сплачувались грошові кошти у сумі 114 635,42 доларів США як "погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3762/2-1 від 29.12.2011", що, з огляду на положення пункту 3.5 договору, підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 із направленням зарахованої по кредиту частини вказаної суми (14 791,69 доларів США) в рахунок погашення процентів нарахованих за період 28- 31 грудня 2016.
Ураховуючи зазначені обставини суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджено отримання ДТГО "Південно - західна залізниця" кредитних коштів за договором у розмірі 12 500 000 доларів США та відсутність погашення цієї заборгованості.
4.7. АТ "Українська залізниця", заперечуючи проти первісних позовних вимог, зазначало, що у зв`язку із неправомірністю нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, сплачені ДТГО "Південно - західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" проценти після 22.12.2014 у сумі 3 601 770, 85 доларів США повинні були бути направлені на погашення тіла кредиту відповідно до встановленої в пункті 3.5 договору черговості, яке є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості.
Водночас, суд апеляційної інстанції відхилив зазначені доводи відповідача за первісним позовом про необхідність зменшення тіла кредиту, яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, установивши, що після настання строку повернення кредиту (22.12.2014) позичальник самостійно та в добровільному порядку сплачував проценти за користування кредитом в розмірі 10,65 % річних.
Як вбачається з платіжних доручень у призначенні платежів позичальник вказував: "Погашення % за відповідний період, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором".
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що позичальник до 31.07.2017 самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позичальника до банку (первісного кредитора) з вимогою про зарахування коштів, сплачених як погашення процентів, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, а також відсутні докази самостійного здійснення банком зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що умови кредитного договору не містять положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
4.8. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, 22.02.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (первісний кредитор) та ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) перейшли права вимоги до позичальника за договором станом на дату укладення договору купівлі-продажу в сумі 21 004 505,12 доларів США (додаток 1), яка включає в себе: заборгованість за кредитом - 12 500 000 доларів США; заборгованість за процентами - 2 104 114, 62 доларів США; заборгованість за штрафними санкціями - 6 400 390, 50 доларів США; та будь-які інші існуючі та майбутні вимоги (пункт 1.1 договору права вимоги за кредитом).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час звернення банку до суду та на час відступлення права вимоги на користь ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту становила 12 500 000 доларів США.
При цьому, суд апеляційної інстанції установив, що поняття "права вимоги", яке згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло до ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.), не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів у рахунок погашення процентів, а тому питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, у рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення доводів відповідача за первісним позовом про необхідність направлення сплачених ДТГО "Південно- західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" після 22.12.2014 процентів у сумі 3 601 770, 85 доларів США на погашення простроченого до сплати тіла кредиту.
4.9. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи АТ "Українська залізниця" про неправильне застосування судом першої інстанції статті 232 Господарського кодексу України щодо порядку нарахування пені на тіло кредиту, що призвело, на думку товариства, до незаконного стягнення з нього пені, нарахованої на прострочене до сплати тіло кредиту за період з 10.11.2016 по 02.11.2017, у розмірі 85 720 680, 04 грн, встановивши такі обставини.
Згідно з пунктом 5.3 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
Розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України (пункт 6.16 договору в редакції Договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3387/2-1).
За змістом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
У той же час, згідно з пунктом 3.3 договору, у разі, якщо банком застосована до позичальника неустойка у виді пені, вона нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договору сторони передбачили, що у разі прострочення сплати кредиту позичальник сплачує пеню, яка обчислюється у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, починаючи з дати виникнення прострочення до дати усунення такого прострочення (фактичного погашення заборгованості), що є іншою домовленістю в розумінні частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що як свідчать матеріали справи, банк заявив до стягнення з відповідача пеню по тілу кредиту за період з 03.11.2016 по 02.11.2017 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у відповідний період прострочення, у сумі 87 432 938, 02 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для нарахування пені за період з 03.11.2016 по 02.11.2017 відповідно до умов договору, та застосування судом позовної давності, яка заявлена АТ "Українська залізниця", до вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 03.11.2016 по 09.11.2016 у сумі 1 712 257, 98 грн. Отже, з АТ "Українська залізниця" підлягає стягненню пені на тіло кредиту за період з 10.11.2016 по 02.11.2017 у сумі 85 720 680, 04 грн, згідно із здійсненим судом апеляційної інстанції розрахунком.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
З урахуванням того, що завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у виді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання, суд апеляційної інстанції, установивши ненадання АТ "Українська залізниця" доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, відмовив у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
4.10. Щодо позовних вимог про стягнення процентів у сумі 347 604, 17 доларів США за період з 01.08.2017 по 02.11.2017 за процентною ставкою 10,65 % річних, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині, дійшов висновку про порушення місцевим судом статті 1048 Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права нараховувати проценти за користування кредитними коштами після закінчення визначеного договором строку повернення кредиту (кредитування), зазначивши таке.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частин 1, 3 статті 1049 зазначеного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно з частино 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
4.11. У пунктах 6.18- 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначене таке:
"6.18. У постанові від 23.05. 2018 року у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 Циввільного кодексу України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
6.19. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
6.20. Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
6.21. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
6.22. Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
6.23. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
6.24. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
6.25. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
6.26. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
6.27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
6.28. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
У пункті 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
4.12. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи судовий розгляд справи № 910/19925/17, з урахуванням правових позицій щодо застосування частини 1 статті 1047, частини 1 статті 1050 та статті 625 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах проценти за користування кредитом у розмірі 10,65 % річних, які визначені пунктом 3.2 кредитного договору, як плата за наданий кредит відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України підлягають нарахуванню в межах погодженого сторонами строку кредитування - до 22.12.2014 включно (пункт 2.2 договору), а за період прострочення виконання грошового зобов`язання - з 23.12.2014 по дату погашення заборгованості, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів на підставі пункту 3.2 договору за користування кредитом після 22.12.2014, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не підлягають нарахуванню та задоволенню вимоги про стягнення пені та 3 % річних, нарахованих на такі проценти.
4.13. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права, а саме частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанова від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
У постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17, на які посилався скаржник, викладено висновок стосовно того, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Цей висновок зроблено Верховним Судом з посиланням, у тому числі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Проте зміст касаційної скарги ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) щодо оскарження судових рішень у справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про незгоду скаржника із висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статей 1048 та 625 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах, однак не містить належного обґрунтування для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду.
Таким чином, касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/19925/17 щодо оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
4.14. АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі обґрунтовує підстави для відкриття касаційного провадження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постановим від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Як свідчить зміст касаційної скарги АТ "Українська залізниця", не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 в частині стягнення з товариства заборгованості за кредитом у сумі 12 500 000,00 доларів США, пені за кредитом у сумі 85 720 680,04 грн та 3 % річних у сумі 2 525 338,70 грн, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову АТ "Українська залізниця", скаржник зазначає про вибіркове застосування судом апеляційної інстанції до первісних позовних вимог та незастосування до зустрічних позовних вимог практики Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012.
Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 зазначеного Кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Підставами касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Проте, АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі не обґрунтував застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених заявником касаційної скарги постановах Верховного Суду. Посилань на порушення судом апеляційної інстанції норми права у подібних правовідносинах в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скаржник не навів.
4.15. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/19925/17, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/19925/17, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно закрити, а касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л.П. (VR Global Partners, L.P.), подану з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу - залишити без задоволення.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/19925/17, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ВІЕР ГЛОБАЛ ПАРТНЕРС, Л. П. (VR Global Partners, L.P.) залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/19925/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак