№ 910/19935/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/19935/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Вронської Г. О., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Трофименко Т. Ю.

від 05 вересня 2022 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тищенко А. І., Скрипки І. М., Михальської Ю. Б.

від 14 лютого 2023 року

у справі за позовом Національного банку України

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

про стягнення 2 735 537,11 грн,

за участю представників:

позивача: Каратун Т. В.

відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Національного банку України до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 2 735 537,11 грн заборгованості за укладеним між зазначеними особами договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року фактично спожив електричну енергію у меншому обсязі, ніж було ним замовлено та оплачено відповідно до умов зазначеного договору, внаслідок чого за цим договором утворився залишок невикористаного авансу, який відповідач позивачу не повернув.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

20 грудня 2018 року між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (постачальник) та Національним банком України (споживач) був укладений договір № 100740/44/3-76 (далі по тексту - договір), за умовами якого Постачальник постачає Споживачу електричну енергію 1-го класу напруги для забезпечення потреб електроустановок (об`єктів) споживача (далі-електрична енергія), а Споживач оплачує Постачальнику вартість поставленої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Додатковими договорами № 101349 від 31 липня 2019 року, № 101304 від 12 липня 2019 року, № 100916 від 28 січня 2019 року, № 100914 від 28 січня 2019 року до зазначеного договору були внесені зміни.

Відповідно до додатку до договору «Таблиця цін», викладеного в редакції додаткового договору № 100916 від 28 січня 2019 року, кількість електричної енергії становить 32 114 215,68 кВт/год, загальна вартість з урахуванням усіх податків і зборів -68 924 293,88 грн.

Відповідно до пункту 3.2. договору строк постачання електричної енергії - протягом 12 (дванадцяти) місяців від дати, зазначеної у листі споживача, що передбачений у пункті 3.1. цього договору.

Відповідно до пунктів 5.4., 5.5. - 5.7. (з урахуванням додаткового договору № 100914 від 28 січня 2019 року), 5.10.,5.11. договору:

- звітним періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.4.);

- Споживач щомісячно до 15 числа місяця, що передує звітному, надсилає Постачальнику замовлення обсягів постачання електричної енергії за звітний місяць (електронну копію - на електронну адресу Постачальника: sales@uie.kiev.ua, а оригінал - поштовим відправленням) (пункт 5.5.);

- Постачальник щомісячно до 20 числа місяця, що передує звітному, на підставі отриманого від Споживача замовлення обсягів постачання електричної енергії на звітний місяць складає та передає Споживачу рахунок про оплату електричної енергії (пункт 5.6.);

- оплата електричної енергії за цим договором здійснюється на умовах попередньої оплати щомісячно до 25 числа місяця, що передує звітному, шляхом перерахування Споживачем грошових коштів на рахунок Постачальника на підставі наданого Постачальником рахунка про оплату електричної енергії (пункт 5.7.);

- приймання - передача електричної енергії, поставленої Постачальником та прийнятої Споживачем у звітному місяці, оформляється шляхом підписання уповноваженими особами сторін актів про приймання-передавання відповідно до даних комерційного обліку. При цьому, Постачальник не пізніше 12 (дванадцятого) числа місяця наступного за звітним місяцем складає та передає на підпис Споживачу відповідний акт про приймання-передавання; Споживач протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання акта про приймання-передавання, у разі відсутності зауважень, підписує цей акт та передає його один примірник Постачальнику або надає мотивовані зауваження та визначає строки для їх усунення (пункт 5.10.).

- у випадку, якщо фактичне споживання електричної енергії у звітному періоді виявиться меншим за обсяг електричної енергії, зазначений у Замовленні обсягів постачання електричної енергії на звітний місяць, надлишок сплачених у якості передньої оплати коштів, враховується при формуванні платежів наступних звітних періодів (пункт 5.11.).

Згідно з підпунктом 2 пункту 7.2. договору Постачальник зобов`язується нараховувати і виставляти рахунки Споживачу за електричну енергію відповідно до вимог та в порядку, передбачених Правилами ринку електричної енергії та цим договором.

На виконання умов договору Національний банк України у період з 01 січня 2019 року до 04 серпня 2019 року перерахував Постачальнику в якості оплати за постачання електричної енергії щомісячні авансові платежі у загальній сумі 49 316 689,07 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями меморіальних ордерів:

- № 1139006908 від 29 грудня 2018 року на суму 6 921 571,74 грн,

- № 1139000448 від 30 січня 2019 року на суму 7 018 151,81 грн,

- № 1139000940 від 19 лютого 2019 року на суму 5 256 683,17 грн,

- № 1139001574 від 20 березня 2019 року на суму 3 412 397,11 грн,

- № 1139002204 від 19 квітня 2019 року на суму 5 096 124,70 грн,

- № 1139002773 від 21 травня 2019 року на суму 5 882 621,29 грн,

- № 1139003644 від 27 червня 2019 року на суму 7 082 308,88 грн,

- № 1139004026 від 18 липня 2019 року на суму 1 160 880,00 грн,

- № 1139004204 від 01 серпня 2019 року на суму 7 485 949,83 грн.

Національний банк України у період з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року фактично спожив за договором електричну енергію 1-го класу напруги в обсязі 17 884 771 Квт/год, що підтверджується відомостями з вузлів комерційного обліку, отриманих від операторів систем розподілу (передачі) електричної енергії щодо споживання електроенергії, а також актами прийому-передачі електричної енергії:

- № 1 від 31 січня 2019 року за січень 2019 на суму 5 632 272,87 грн;

- № 2 від 28 лютого 2019 року за лютий 2019 на суму 4 206 499,91 грн;

- № 3 від 31 березня 2019 року за березень 2019 на суму 4 913 695,68 грн;

- № 4 від 30 квітня 2019 року за квітень 2019 на суму 5 024 131,77 грн;

- № 5 від 31 травня 2019 року за травень 2019 на суму 6 298 937,20 грн;

- № 6 від 30 червня 2019 року за червень 2019 на суму 6 044 043,07 грн;

- № 7 від 31 липня 2019 року за липень 2019 на суму 6 510 992,05 грн;

- № 8 від 31 серпня 2019 року за серпень 2019 на суму 710 025,40 грн (акт був складений та підписаний зі сторони Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» та надісланий споживачу листом № 44/03.01-1194 від 17 вересня 2019 року).

Фактично Національний банк України у період з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року спожив за договором електричну енергію на загальну суму 39 340 597,95 грн.

27 жовтня 2021 року Національний банк України звернувся до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» з листом № 65-0006/100972 від 27 жовтня 2021 року, в якому повідомив Постачальника про те, що Національний банк України у період з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року відповідно до умов договору № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року фактично спожив електричну енергію у меншому обсязі, ніж було ним замовлено та оплачено, внаслідок чого за цим договором утворився залишок невикористаного авансу. З огляду на ці обставини Національний банк України у зазначеному листі пред`явив Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» вимогу про повернення залишку авансу, зокрема за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року у розмірі 9 861 264,53 грн протягом 7 (семи) днів з дня отримання цього листа.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» отримало цей лист 03 листопада 2021 року, однак, вимогу Національного банку України не виконало, грошові кошти на рахунок Національного банку України не повернуло, що і стало підставою для звернення Національного банку України до господарського суду з позовом про стягнення 2 735 537,11 грн заборгованості за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року, що є залишком неповернутого за договором авансу (з урахуванням заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-0007/107811 від 15 листопада 2021 року та сплаченої відповідачем на користь позивача у межах виконавчого провадження суми переплати за зазначеним договором).

Відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив про те, що позивач просить суд розглянути спір, який вже фактично розглянутий Господарським судом міста Києва згідно з рішенням від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, що є підставою для закриття провадження у цій справі № 910/19935/21. За твердженням відповідача, позивач у справі № 910/10553/20 на підтвердження своїх вимог уже надавав акти про обсяг прийнятої електроенергії з січня по серпень 2019 року за договором№ 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року та відповідні обставини, що є предметом дослідження і у цій справі № 910/19935/21, встановлені відповідним судовим рішенням в іншій справі.

3. Короткий зміст ухвалених у справі та оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 05 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року, відмовив у задоволенні позову.

Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що підстави для стягнення з відповідача суми переплати за спожиту протягом періоду з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року електричну енергію відповідно до договору № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року у розмірі 2 735 537,11 грн відсутні, оскільки сума переплати за цим договором за вказаний період у розмірі 4 373 133,98 грн уже була стягнута з відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року в іншій справі № 910/10553/20, що набрало законної сили, а наявність дійсного судового рішення в іншій справі № 910/10553/20, невиконаного наказу та виконавчого провадження призведе до подвійного стягнення з відповідача фактично однієї і тієї ж заборгованості, що є неприпустимим згідно з Конституцією України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі позивач - Національний банк України просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Як на підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

1) неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статтю 203 Господарського кодексу України та статтю 601 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права стосовного того, що зарахування зустрічних однорідних вимог є можливим на стадії виконання судового рішення та наслідком такого зарахування є припинення відповідних зобов`язань сторін за договором, викладені у постановах:

- від 08 вересня 2021 року у справі № 761/33621/18,

- від 09 червня 2022 року у справі № 903/312/21,

- від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19,

- від 14 липня 2020 року у справі № 910/10471/19,

- від 24 січня 2018 року у справі № 908/3039/16,

- від 05 квітня 2018 року у справі № 910/13205/17,

- від 13 листопада 2018 року у справі № 914/163/14,

- від 24 січня 2018 року у справі № 910/8661/17;

2) порушили статті 209 210 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідили зібрані у справі докази. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що заявлена у цій справі до стягнення з відповідача заборгованість охоплюється рішенням Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, не врахували обставини того, що станом на дату подання позивачем позовної заяви у цій справі заборгованість, що була стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, є погашеною на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на що наказ про примусове виконання цього рішення не може бути пред`явленим стягувачем до виконання та є таким, що не підлягає виконанню, і зазначені обставини виключають можливість подвійного стягнення у разі задоволення позову у цій справі.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну зазначає про те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини, що мають значення для справи, надали їм належну правову оцінку та ухвалили рішення з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального права, що дає підстави для залишення їх без змін. За твердженням відповідача суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків у справі, які не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі.

Позиція Верховного Суду.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень та доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є стягнення 2 735 537,11 грн заборгованості за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року, укладеним між сторонами у справі.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за умовами зазначеного договору Постачальник (відповідач) постачає Споживачу (позивачу) електричну енергію 1-го класу напруги для забезпечення потреб електроустановок (об`єктів) споживача (далі-електрична енергія) в обсягах, що попередньо щомісячно замовляються Споживачем, а Споживач оплачує Постачальнику вартість поставленої електричної енергії на умовах попередньої оплати щомісячно до 25 числа місяця, що передує звітному, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника на підставі наданого Постачальником рахунка про оплату електричної енергії.

Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі укладеного між сторонами договору № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановили суди попередніх інстанцій, заявлена позивачем до стягнення у цій справі заборгованість за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року є залишком сплаченого позивачем відповідачу авансу, що сформувався внаслідок споживання позивачем у період з 01 січня по 04 серпня 2019 року електричної енергії у меншому обсязі, ніж було ним замовлено, який відповідач не повернув позивачу.

При розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій також встановили, що у липні 2020 року Національний банк України вже звертався до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором № 100740 від 20 грудня 2018 року у розмірі 4 373 133,98 грн, що є сумою невикористаного авансу за період споживання електричної енергії з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2019 року, та трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 74 762,62 грн. За зазначеним позовом Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/10553/20.

За наслідками розгляду спору у справі № 910/10553/20 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення від 24 листопада 2020 року про задоволення позову у повному обсязі. При цьому, суд встановив, що Національний банк України у період з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2019 року на виконання умов договору в якості попередньої оплати фактично перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 49 316 689,07 грн, а фактично спожив електричної енергії у зазначений період на суму 44 943 555,09 грн, з огляду на що невикористаною залишилась сума авансу в розмірі 4 373 133,98 грн, що за висновком судів підлягає поверненню позивачу.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20 в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили. На виконання зазначеного судового рішення Господарський суд міста Києва видав наказ від 11 січня 2021 року, за яким 01 лютого 2021 року державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № 64322527. Відповідно до постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 лютого 202 року виконавче провадження № 64322527 було приєднане до зведеного виконавчого провадження № 61493465.

Надалі до Господарського суду міста Києва звернулося Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" з позовом до Національного банку України про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за серпень 2019 року, а саме: з 05 по 31 серпня 2019, що була поставлена Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" як постачальником останньої надії, у розмірі 14 267 308,93 грн, яка складається з 10 648 819,66 грн основної заборгованості, 1 976 491,16 грн пені, 329 895,80 грн інфляційних витрат та 1 312 102,31 грн 15% річних. За цим позовом Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/10553/20.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21 квітня 2021 року у справі № 910/15663/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року, позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Національного банку України на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» 10 648 819,66 грн суми основного боргу, 263 498,81 грн три відсотки річних, 279 254,72 грн інфляційних витрат та 167 874,02 грн витрат по сплаті судового збору, у задоволенні іншої частини позову відмовив.

При розгляді справи № 910/15663/20 господарські суди встановили обставини того, що з 05 серпня 2019 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» набуло статусу «дефолтний», та з 05 по 31 серпня 2019 року постачання електричної енергії Національному банку України здійснювалося Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», а не на підставі договорів № 100740 від 20 грудня 2018 року, № 100741 від 20 грудня 2018 року, № 100987/44/3-37 від 28 лютого 2019 року.

Національний банк України, звертаючись з позовом у цій справі № 910/19935/21, що переглядається, посилається на те, що про той факт, що договір № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року припинив свою дію не з 01 вересня 2019 року, а з 05 серпня 2019 року він дізнався більше ніж через рік після звернення з позовом до суду у справі № 910/15663/20.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій у цій справі № 910/19935/21, встановили, що між сторонами у справі склалася ситуація, коли рішенням суду у справі № 910/10553/20 з відповідача на користь позивача була стягнута сума переплати за період з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2019 року на підставі договору № 100740 від 20 грудня 2018 року, а рішенням суду в інші справі № 910/15663/20 судами фактично була встановлена обставина про припинення дії цього договору з 05 серпня 2019 року.

Врахувавши обставини, що були встановлені господарськими судами у межах справ № 910/10553/20 та № 910/15663/20, а також обставини, на які послався позивач у цій справі № 910/19935/21, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили таке.

У спірний період - з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року на виконання умов договору № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року між сторонами були складені такі акти прийому-передачі електричної енергії:

- № 1 від 31 січня 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої позивачем електричної енергії склав 2 624 271 кВт.год. на суму 5 632 272,87 грн,

- № 2 від 28 лютого 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 1 959 954 кВт.год. на суму 4 206 499,91 грн,

- № 3 від 31 березня 2019, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 2 289 461 кВт.год. на суму 4 913 695,68 грн,

- № 4 від 30 квітня 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 2 340 917 кВт.год. на суму 5 024 131,77 грн,

- № 5 від 31 травня 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 2 934 893 кВт.год. на суму 6 298 937,20 грн,

- № 6 від 30 червня 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 2 816 129 кВт.год. на суму 6 044 043,07 грн,

- № 7 від 31 липня 2019 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 2 627 621 кВт.год. на суму 6 510 992,05 грн,

- а також акт № 8 від 31 серпня 2019 року прийому-передачі електричної енергії за 1-4 серпня 2019 року за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року, згідно з яким обсяг прийнятої електричної енергії склав 291,525 тис кВт.год. на суму 710 025,40 грн. Цей акт був складений, підписаний та направлений позивачу супровідним листом № 44/03.01-1194 від 17 вересня 2019 року для підписання самим відповідачем.

З огляду на викладене суди встановили, що позивач у період з 01 січня 2019 року по 04 серпня 2019 року фактично спожив за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року електричну енергію на загальну суму 39 340 597,95 грн, за яку здійснив попередню оплату в сумі 49 316 689,07 грн, з огляду на що дійсною різницею між спожитою позивачем у зазначений період електроенергією та оплаченими ним коштами за спожиту у цей період електроенергію становить 9 976 091,12 грн.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку ціни позову, позивач від суми зазначеної різниці відняв суму у розмірі 114 826,59 грн, що була стягнута з відповідача на користь позивача виконавчою службою під час виконання наказу № 910/10553/20, з огляду на що залишок невикористаного за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року авансу склав 9 861 264,53 грн.

16 листопада 2021 року позивач направив на адресу відповідача заяву № 18-0007/107811 від 15 листопада 2021 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України та статтею 203 Господарського кодексу України, повідомив відповідача про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11 191 573,19 грн та припинення грошових зобов`язань Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» перед Національним банком України, зокрема за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року частково на суму 7 125 727,42 грн із залишком невиконаних грошових зобов`язань в сумі 2 735 537,11 грн.

Саме відповідно до наведеного розрахунку позивач і заявив до стягнення заборгованість з повернення авансу за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року у розмірі 2 735 537,11 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, в якій закріплена презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з оскаржуваних у цій справі судових рішень суди попередніх інстанцій правильно встановили, що заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-0007/107811 від 15 листопада 2021 року, надіслана позивачем відповідачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином із зарахування.

При цьому, суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсною заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-0007/107811 від 15 листопада 2021 року та дійшли правильного висновку щодо дійсності цієї заяви як одностороннього правочину із зарахування.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 Цивільного кодексу України, з огляду на таке. Предметом спору у цій справі є стягнення залишку заборгованості за договором, розмір якої був визначений позивачем, у тому числі і після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог з відповідачем. Проведене позивачем зарахування відповідачем не оспорюється, заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсною не визнана. Вимоги про визнання недійсною заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, про припинення зобов`язання зарахуванням чи про зарахування зустрічних однорідних вимог не є предметом спору у цій справі, з огляду на що положення, закріплені у статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 Цивільного кодексу України, які стосуються саме припинення зобов`язання зарахуванням, не регулюють спірні правовідносини у цій справі та не були застосовані судами при вирішення спору, посилань на статтю 203 Господарського кодексу України та статтю 601 Цивільного кодексу України оскаржувані судові рішенні не містять. Верховний Суд також не бере до уваги і висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, на які послався позивач у касаційній скарзі, оскільки такі висновки були зроблені Верховним Судом у правовідносинах, що стосуються визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, зарахування зустрічних однорідних вимог, які з огляду на предмет та підстави позову не є подібними до правовідносин у цій справі № 910/19935/21, які стосуються стягнення заборгованості за договором та не стосуються недійсності заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на те, що заборгованість відповідача перед позивачем, стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2020 року у справі № 910/10553/20, була погашена на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-0007/107811 від 15 листопада 2021 року, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Разом з цим, суди попередніх інстанцій встановили, що рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, до суду апеляційної інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили. Зазначене судове рішення не скасоване, не визнане нечинним та є дійсним. На виконання цього судового рішення Господарський суд міста Києва видав наказ від 11 січня 2021 року. Відповідно до постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 лютого 2021 року було відкрите виконавче провадження № 64322527 з примусового виконання зазначеного наказу Господарського суду міста Києва № 910/10553/20 від 11 січня 2021 року. На підставі постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 лютого 2021 року виконавче провадження № 64322527 було приєднання до зведеного виконавчого провадження № 61493465. В порядку примусового виконання судового рішення у справі № 910/10553/20 це рішення було частково виконане: з відповідача на користь позивача була стягнута сума коштів у розмірі 114 826,59 грн. Також суди встановили, що наказ Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 № 910/10553/20, виданий на виконання зазначеного рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, таким, що не підлягає виконанню, в порядку статті 328 Господарського процесуального кодексу України визнаний не був.

З огляду на ці встановлені судами попередніх інстанцій обставини Верховний Суд вважає безпідставними та недоведеними посилання позивача у касаційній скарзі на те, що зобов`язання за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року є припиненими частково на суму коштів, стягнуту за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки відповідні належні та допустимі докази припинення цих зобов`язань в матеріалах справи відсутні.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано взяли до уваги наявність чинного та такого, що набрало у встановленому законом порядку законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 910/10553/20, за яким з відповідача на користь позивача була стягнута сума переплати за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року у розмірі 4 373 133,98 грн.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на ці обставини суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що стягнення з відповідача заявленої позивачем у цій справі суми переплати за договором № 100740/44/3-76 від 20 грудня 2018 року у розмірі 2 735 537,11 грн за наявності чинного судового рішення в іншій справі № 910/10553/20 про стягнення переплати за цим же договором у розмірі 4 373 133,98 грн, за наявності невиконаного наказу щодо примусового виконання цього судового рішення та виконавчого провадження призведе до подвійного стягнення з відповідача фактично однієї і тієї ж заборгованості, що є неприпустимим згідно з Конституцією України.

Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій, дотримуючись принципу справедливості судового розгляду правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Верховний Суд не бере до уваги інші посилання скаржника, зокрема на обставини повернення йому виконавчого документу у виконавчому проваджені № 64322527 за його заявою та на те, що наказ Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 № 910/10553/20 є таким, що не підлягає виконанню, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а визнання наказу Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 № 910/10553/20 таким, що не підлягає виконанню, не є предметом спору у цій справі, та пов`язані з цим обставини, не є предметом дослідження.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а наведені ними підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року у справі № 910/19935/21.

8. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року у справі № 910/19935/21залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

Н. Губенко