ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 910/21577/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю помічника судді Наумкіної Н.В. (за дорученням головуючого судді),
представників учасників справи:
позивача - Національного банку України (далі - НБУ, позивач) - Янголь О.О. (самопредставництво),
відповідача - Публічного акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (далі - ПАТ "Київмедпрепарат", відповідач, скаржник) - Мартиновського О.В. (адвокат),
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") - не з`явились;
2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з`явились,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Київмедпрепарат"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 (головуючий - суддя Сівакова В.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 (головуючий - суддя Демидова А.М., судді: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
у справі №910/21577/16
за позовом НБУ
до ПАТ "Київмедпрепарат",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. НБУ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київмедпрепарат" в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, поданих до суду 22.07.2019 та 07.11.2019, просив суд:
- в рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008 з усіма змінами та доповненнями до них перед НБУ станом на 21.10.2019 на загальну суму 4 150 358 727,31 грн, яка складається із:
- 304 611 737,10 грн заборгованості за кредитним договором № 48 від 21.10.2008, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 268 734 831,49 грн, заборгованість за процентами - 35 765 068,49 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 111 837,12 грн;
- 365 534 084,52 грн заборгованості за кредитним договором № 03/4 від 16.02.2009, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 322 481 797,79 грн, заборгованість за процентами - 42 918 082,19 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 134 204,54 грн;
- 1 204 557 942,70 грн заборгованості за кредитним договором № 03/28 від 10.07.2009, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 1 057 740 296,74 грн, заборгованість за процентами - 146 509 512,33 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 308 133,63 грн;
- 222 571 681,94 грн заборгованості за кредитним договором № 03/33 від 12.11.2009, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 195 443 513,81 грн, заборгованість за процентами - 27 071 232,87 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 56 935,26 грн;
- 432 645 020,23 грн заборгованості за кредитним договором № 03/35 від 02.09.2010, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 379 912 045,62 грн; заборгованість за процентами - 52 622 301,25 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 110 673,36 грн;
- 512 759 216,82 грн за кредитним договором № 03/36 від 11.03.2014, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 469 489 307,78 грн, заборгованість за процентами - 43 140 410,73 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 129 498,31 грн;
- 664 607 426,40 грн заборгованості за кредитним договором № 63/1 від 04.11.2008, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 586 330 541,43 грн, заборгованість за процентами - 78 032 876,71 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 244 008,26 грн;
- 443 071 617,60 грн заборгованості за кредитним договором № 63/3 від 18.11.2008, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 390 887 027,62 грн, заборгованість за процентами - 52 021 917,81 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 162 672,17 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.04.2009 укладеним НБУ та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою O.Л. та зареєстрованим у реєстрі за № 248 зі змінами та доповненнями, на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 139, яким є:
- корпус № 1 (один) (літера Ч) загальною площею 1508,7 кв м та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553974, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаного у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220п;
- корпус № 3 (три) літера (Р) загальною площею 1128,8 кв м та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553959, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаного у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П;
встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не виконало належним чином взяті на себе зобов`язання за вищезазначеними кредитними договорами, виконання яких забезпечено укладеним позивачем, відповідачем та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" іпотечним договором від 02.04.2009, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою О.Л. та зареєстрованим у реєстрі за № 248.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитними договорами та надав позичальникові - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" кредит у визначених розмірах та строки. У свою чергу, позичальником свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень кредитних договорів виконано не було, внаслідок чого у позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки. Обставини, на які посилався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, відповідачем належними засобами доказування не спростовано.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПАТ "Київмедпрепарат", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі №910/21577/16, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи касаційної скарги:
4.1. суди попередніх інстанцій:
- звернули стягнення на належне відповідачу нерухоме майно більшою площею, ніж сторонами визначено в Іпотечному договорі, чим порушили норми статей 1, 5, 7, 11, 19, 33, 39, 41 Закону України "Про іпотеку", а також порушили пункт 1 частин першої статті 2, частини другої статті 3, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункт 23 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, оскільки відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр);
4.2. на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 19 Закону України "Про іпотеку", у випадку коли відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, які підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку, не були внесені до Реєстру;
4.3. залишили поза увагою факт можливості виконання вказаного рішення суду на практиці, адже стягнення на частину переданого в іпотеку майна можливе лише за умови її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості (аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №565/1778/13-ц);
4.4. допустили порушення норм процесуального права, а саме статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо порядку приєднання доказів до матеріалів справи; статті 8 ГПК України щодо принципу гласності судового процесу та статті 233 ГПК України щодо постановлення ухвал про розгляд справи у закритому судовому засіданні без виходу суддів до нарадчої кімнати;
Крім того скаржник здійснює посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", постанову Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №635/4427/15-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц щодо вичерпності, чіткості та безумовності висновків суду, що виплавають з фактичних обставин у справі, викладених у судовому рішенні.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу НБУ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
5.2. Від інших учасників справи відзиви не надходили.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. НБУ (Кредитор) та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Позичальник) укладено низку кредитних договорів з додатковими угодами до них, а саме: №48 від 21.10.2008, №03/4 від 16.02.2009, №03/28 від 10.07.2009, №03/33 від 12.11.2009, №03/35 від 02.09.2010, №03/36 від 11.03.2014, №63/1 від 04.11.2008, №63/3 від 18.11.2008 (з подальшими змінами та доповненнями, далі - кредитні договори). Відповідно до умов вказаних договорів НБУ надає АТ "Банк "Фінанси і кредит" кредит, а АТ "Банк "Фінанси і кредит" зобов`язується повернути кредит із сплатою відсотків за його користування відповідно до умов таких договорів.
6.2. НБУ на підставі меморіальних ордерів № 4564 (#346101101) від 22.10.2008, №5361 (#370555801) від 17.02.2009, №5361 (#374093101) від 05.03.2009, №5361 (#387619101) від 18.05.2009, №5361 (#398258401) від 10.07.2009, №5361 (#405139501) від 14.08.2009, №5361 (#422929801) від 13.11.2009, №38-2/53 (#440111201) від 10.02.2010), №38-2/810 (#481589201) від 06.09.2010, №38-2/812 (#482135001) від 08.09.2010, №38-2/53 (#482647301) від 10.09.2010, №4712 (#349349501) від 04.11.2008, №4712 (#352424201) від 19.11.2008, №7000003354 (#795903001) від 12.03.2014 перераховано Позичальнику, визначені укладеними з ним Кредитними договорами суми, тобто виконано своє зобов`язання за кредитними договорами.
6.3. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитними договорами та надав Позичальникові кредит у визначених розмірах та строки, що підтверджується меморіальними ордерами, оборотно-сальдовою відомістю, випискою по кредитних договорах, випискою по особовому рахунку, довідками-розрахунками заборгованості.
6.4. Факт надання позивачем та отримання АТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів за кредитними договорами також встановлено рішеннями Господарського суду Луганської області від 15.05.2019 у справі № 913/985/17, від 15.05.2019 у справі № 913/986/17, від 19.03.2018 у справі № 913/987/17, а також рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі № 907/20709/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020, які набрали законної сили.
6.5. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами НБУ (Іпотекодержатель), АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Позичальник, Боржник) та ПАТ "Київмедпрепарат" (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 02.04.2009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою О.Л., зареєстрований в реєстрі за № 248 (далі - Іпотечний договір).
6.6. Відповідно до пункту 1.3 Іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 139, яким є:
- корпус № 1 (один) (літера Ч) загальною площею 1500,80 кв м та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553974, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаний у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П;
- корпус № 3 (три) літера (Р) загальною площею 1 127,00 кв м та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553959, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаний у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П.
6.7. До Іпотечного договору сторонами неодноразово вносилися зміни. 21.05.2014 було укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору, за яким пункт 1.1 Іпотечного договору викладено у новій редакції, відповідно до якої іпотекою за цим Договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитних договорів № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/18 від 18.05.2009, № 03/23 від 18.06.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008.
6.8. Відповідно до підпункту 2.1.9 пункту 2.1 Іпотечного договору (у редакції договору про внесення змін від 21.05.2014) Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою за цим Договором, а якщо вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за Кредитним договором, у випадках, зокрема, порушення Позичальником зобов`язань, передбачених умовами Кредитного договору; віднесення Іпотекодавця/Позичальника до категорії неплатоспроможних, порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності Іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію Іпотекодавця/Позичальника.
6.9. 17.12.2015 постановою Правління Національного банку України №898 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 230 від 18.12.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
6.10. У зв`язку з цим та з огляду на невиконання Позичальником зобов`язань за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/18 від 18.05.2009, № 03/23 від 18.06.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008, позивачем було надіслано відповідачу вимогу №18-0005/26379 від 29.03.2016 про сплату заборгованості за кредитними договорами у сумі 3 856 197 944,66 грн у тридцятиденний термін з дня її отримання.
6.11. Судами встановлено, що станом на 21.10.2019 заборгованість Позичальника перед позивачем за укладеними кредитними договорами становить 4 150 358 727,31 грн. У зв`язку з чим НБУ направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості, яка залишена останнім без виконання.
РОЗГЛЯД КЛОПОТАНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ
28.01.2021 до Верховного Суду надійшла заява ПАТ "Київмедпрепарат" (доповнення до заяви про зупинення виконання оскаржуваного рішення). Протокольною ухвалою Верховного Суду від 28.01.2021 задоволено клопотання скаржника про залишення без розгляду вказаної заяви.
7. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Спір у справі виник у зв`язку наявністю/відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 02.04.2009.
8.2. Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
8.3 Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
8.4. Як установлено судами, НБУ та ПАТ "Банк "Фінанси і кредит" були укладені кредитні договори, згідно з умовами яких позивач належним чином виконав свої зобов`язання та надав Позичальникові кредит у визначених розмірах та строки, що підтверджується матеріалами справи.
8.5. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою.
8.6. Згідно з положеннями статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
8.7. За змістом статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
8.8. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
8.9. Іпотека виникає, зокрема на підставі договору (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку").
8.10. Отже, у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, іпотека виникла на підставі укладеного між ними Іпотечного договору від 02.04.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою О.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 248.
8.11. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
8.12. Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
8.13. У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, за змістом частини першої цієї статті у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
8.14. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
8.15. Отже чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
8.16. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 19 Закону України "Про іпотеку", пункту 1 частини першої статті 2, частини другої статті 3, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 23 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно мають розглядатись у системному зв`язку із встановленням наявності/відсутності права іпотодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмету іпотеки у випадку невиконання/неналежного виконання боржником забезпечених іпотекою кредитних договорів.
Визначальною ознакою, серед іншого, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є визначення майна, переданого в іпотеку за договором, тобто встановлення конкретного предмету іпотеки тощо.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про іпотеку" зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов`язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону. Будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов`язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов`язання у зв`язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов`язковими.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт перший частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі (частина п`ята статті 12 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Порядок ведення Державного реєстру прав визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 «Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Однак, суди попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не дослідили обставин щодо відповідності дій зазначеним нормам права у даних правовідносинах, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
8.17. Частинами першою та другою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
До предмета дослідження та правової оцінки судом у цій справі належать, зокрема серед іншого, умови Іпотечного договору (з урахуванням всіх внесених до нього змін) щодо предмета іпотеки та обсягу зобов`язань, забезпечені цим договором.
Як установлено судами попередніх інстанцій на забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами НБУ (Іпотекодержатель), АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Позичальник, Боржник) та ПАТ "Київмедпрепарат" (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 02.04.2009.
Відповідно до пункту 1.3 Іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 139, яким є:
- корпус № 1 (один) (літера Ч) загальною площею 1500,80 кв м та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553974, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаний у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П;
- корпус № 3 (три) літера (Р) загальною площею 1 127,00 кв м та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553959, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаний у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П.
До Іпотечного договору сторонами неодноразово вносилися зміни. 21.05.2014 було укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору, за яким пункт 1.1 Іпотечного договору викладено у новій редакції, відповідно до якої іпотекою за цим Договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитних договорів № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/18 від 18.05.2009, № 03/23 від 18.06.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, враховуючи заяви позивача про уточнення позовних вимог, поданих до суду 22.07.2019 та 07.11.2019, задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, та зокрема звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.04.2009 укладеним НБУ та АТ "Київмедпрепарат", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою O.Л. та зареєстрованим у реєстрі за №248 зі змінами та доповненнями, на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 139, яким є:
- корпус № 1 (один) (літера Ч) загальною площею 1508,7 кв м та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553974, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаного у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220п;
- корпус № 3 (три) літера (Р) загальною площею 1128,8 кв м та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 553959, виданого 02.04.2008 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.04.2008 № 433-В та зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04.03.2009, записаного у реєстрову книгу № д.26п-110 за реєстровим № 220-П.
Однак, зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, з чого суди виходили, звертаючи стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 02.04.2009 на нерухоме майно корпус № 1 (один) (літера Ч) загальною площею 1508,7 кв м та корпус № 3 (три) літера (Р) загальною площею 1128,8 кв м. Судами не встановлено, що було предметом іпотеки за умовами вказаного договору, зокрема щодо предмета іпотеки.
Відтак, з урахуванням наведеного, у цій справі суди попередніх інстанцій повинні були ідентифікувати спірне майно, тобто встановити, що саме передано в іпотеку за Іпотечним договором від 02.04.2009: певна визначена площа у об`єкті нерухомості чи об`єкт нерухомості з визначеною площею, враховуючі внесені до нього зміни; чи відповідає заявлене до стягнення майно тому майну, яке було предметом іпотеки згідно з умовами Іпотечного договору;
Судами попередніх інстанцій також не встановлено чи здійснювалась державна реєстрація відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою (у даному випадку договір про внесення змін до Іпотечного договору від 21.05.2014).
Отже, судам попередніх інстанцій також необхідно було встановити чи внесені зміни до Іпотечного договору від 21.05.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відповідності до вимог статті 19 Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими без належного аналізу змісту умов Іпотечного договору у їх сукупності з внесеними змінами, та без встановлення вище вказаних обставин справи.
Верховний Суд зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд також зазначає, що за відсутності встановлених судами попередніх інстанцій таких обставин та фактичних даних Суд позбавлений можливості визначити наявність або відсутність підстав для формування відповідного правового висновку щодо застосування норм права, зазначених у касаційній скарзі.
8.18. Водночас Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судами правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 15.03.2018 у справі №565/1778/13-ц та від 24.10.2018 у справі №635/4427/15-ц, та Великою Палатою Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.
Предметом позову у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме визначене договором іпотеки нерухоме майно, яке належить на праві власності ПАТ "Київмедпрепарат".
У справі №565/1778/13-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову було звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 43 від 04.03.2008. Згідно з цим договором іпотекодавці (три фізичні особи) передали в іпотеку банку належну їм (по 1/3 частці кожному) на праві спільної часткової власності квартиру. Враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд у постанові від15.03.2018 зробив висновок про те, що з аналізу положень статей Закону України "Про іпотеку" вбачається, що законодавцем визначено можливість передачі в іпотеку об`єкта нерухомого майна або його частини за умови виділення їх в натурі та реєстрації права власності на них як на окремий об`єкт нерухомості. Відповідно і звернення стягнення на частину переданого в іпотеку майна можливе за умови її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Верховний Суд зазначив, що суд першої та апеляційної інстанцій норми вказаного закону не застосував, що призвело до ухвалення незаконного рішення про звернення стягнення на частину переданого в іпотеку майна, а посилання апеляційного суду на частину п`яту статті 33 Закону України "Про іпотеку" як на підставу для задоволення позову є необґрунтованим, оскільки вказана норма регулює порядок звернення стягнення на частину переданих в іпотеку об`єктів (окремих, виділених у натурі об`єктів права власності), які належать різним особам, а не на невиділену в натурі частку у праві спільної часткової власності.
У справі №310/11024/15-ц, на яку також посилається скаржник, предметом позову було звернення стягнення на предмет іпотеки. У постанові від 29.05.2019 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшла висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, а суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та безпідставно задовольнили вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку", встановивши, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.
У справі ж №635/4427/15-ц предметом позову було розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору.
Тобто, постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у зазначених вище справах ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто справи №№565/1778/13-ц, 310/11024/15-ц, 635/4427/15-ц і справа № 910/21577/16 є відмінними за істотними правовими ознаками.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №565/1778/13-ц, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Крім того, Верховний Суд враховує, що оскільки у справі №565/1778/13-ц Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.
Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у зазначених справах, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаних постановах та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а відтак вони (доводи) в цій частині не є доведеними.
Верховний Суд вважає помилковим посилання скаржника на обґрунтування своїх доводів на викладену в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі" правову позицію, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови пленуму Верховного Суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №910/7707/19).
З наведених вище міркувань посилання скаржника на постанови Пленуму Вищого господарського суду України відхиляються.
8.19. З приводу доводів касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункт 4.4 цієї постанови) Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з пунктами 2, 5 частини третьої статті 2 ГПК України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Пунктом 2 частини другої статті 46 ГПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною третьою цієї ж статті ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
Суд звертається до правової позиції, послідовно та неодноразово висловленої Верховним Судом, зокрема у постановах від 08.05.2018 у справі 922/1249/17, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12.
Як убачається з матеріалів справи, 22.07.2019 та 07.11.2019 позивачем подані заяви про уточнення позовних вимог з доданими до них відповідними доказами, проти долучення до матеріалів справи яких заперечує відповідач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Тобто, позивач скористався наданим йому правом, визначеним статтею 46 ГПК України, щодо збільшення або зменшення розмір позовних вимог на стадії підготовчого провадження у справі, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у прийнятті заяв про уточнення позовних вимог.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги в цій частині Верховним Судом не приймаються до уваги.
8.20. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Відповідно до частини другої статті 232 ГПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Статтею 233 ГПК України визначено порядок ухвалення судових рішень.
Так, частинами четвертою та п`ятою статті 233 ГПК України передбачено, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
Із зазначеної норми вбачається процесуальна можливість суду постановляти ухвали як у вигляді окремого документа, так і у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання (про що також зазначено у пункті 7 частини другої статті 223 ГПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 8 ГПК України про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала.
Скаржник на обґрунтування своїх доводів посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції розглянуті клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні та за їх результатами постановлені ухвали на місці без виходу до нарадчої кімнати, однак у матеріалах справи містяться відповідні ухвали у вигляді окремих документів.
Як установлено, у матеріалах справи дійсно наявні ухвала Господарським судом міста Києва від 12.11.2019 та ухвала Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 про розгляд цієї справи у закритому судовому засіданні у вигляді окремих документів. Вбачається, що у протоколах судових засідань від 12.11.2019 та від 20.09.2020 відсутні відомості про вихід суддів до нарадчої кімнати для прийняття вказаних ухвал.
Таким чином, суд касаційної інстанції приймає до уваги доводи скаржника в цій частині.
Водночас Суд зазначає, що недотримання положень частини четвертої статті 236 ГПК України саме по собі не є самостійною та безумовною підставою для скасування судових рішень, або має своїм наслідком прийняття по суті неправильного рішення.
8.21. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, ухвалені у справі судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки не з`ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов`язані з ними докази та без належного мотивування, попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86 236 ГПК України щодо повного та всебічно дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
8.22. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.23. Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому ухвалена постанова суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.24. Під час нового розгляду справи, судам попередніх інстанцій слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи.
8.25. З мотивів викладених у цьому розділі та з огляду на межі перегляду справи, які встановлені статтею 300 ГПК України Верховним Судом відхиляються аргументи викладені у відзиві на касаційну скаргу.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи ПАТ "Київмедпрепарат" щодо порушення судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. За таких обставин, вирішення інших питань у справі без дослідження наведених обставин справи є передчасним. У зв`язку із наведеним суд касаційної інстанції позбавлений можливості визначити наявність або відсутність підстав для формування відповідного правового висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, про відсутність якого заявлено скаржником.
9.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
9.4. За змістом частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київмедпрепарат" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі №910/21577/16 скасувати.
3. Справу направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос