ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/3334/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, Бойчук А. П.,
за участю представників сторін:
позивача Слуцької Н. С. (адвоката),
відповідача Мишка В. В. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь ХХІ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 (колегія суддів: Алданова С. О. головуючий, Зубець Л. П., Мартюк А. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь ХХІ"
про стягнення 1 445 707, 07 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000" (далі ТОВ "Рентінвест 3000") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь ХХІ" (далі ТОВ "Сталь ХХІ") про стягнення заборгованості в сумі 1 445 707, 07 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Рентінвест 3000" зазначало про невиконання зобов`язань щодо своєчасної та повної сплати відповідачем за договором суборенди № 39-РІ від 01.04.2018 (далі договір) орендної плати та експлуатаційних витрат.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі № 910/3334/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021, позов ТОВ "Рентінвест 3000" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Сталь ХХІ" на користь ТОВ "Рентінвест 3000" 1445707,07 грн основного боргу та 21685,62 грн судового збору.
2.2. Місцевий господарський суд виходив із того, що строк внесення орендної плати та сплати експлуатаційних витрат за період часу з квітня 2018 року до грудня 2020 року є таким, що настав; ТОВ "Сталь ХХІ" сплатило орендну плату та експлуатаційні витрати за зазначений період частково, а тому наявна прострочена заборгованість у розмірі 1445707,07 грн. Доводи відповідача про те, що позивач безпідставно нарахував орендну плату та експлуатаційні витрати за період з листопада до грудня 2020 року, оскільки строк дії договору суборенди закінчився 30.10.2020, суд визнав необґрунтованими, враховуючи відсутність фактичного повернення відповідачем позивачу усіх переданих в суборенду об`єктів та підписання між сторонами договору акта приймання-передачі майна про повернення його із суборенди. Спростовуючи доводи відповідача щодо недійсності договору суборенди у зв`язку із його укладенням без згоди іпотекодержателя, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять копії чи оригіналу іпотечного договору від 25.12.2007, на який посилається відповідач, а також не містять доказів наявності заперечень іпотекодержателя Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестохіллс Веста" проти укладення договору суборенди. Встановивши відсутність доказів повної оплати за договором суборенди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про обґрунтованість позовних вимог.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень до неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021, ТОВ "Сталь ХХІ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд або ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Рентінвест 3000" до ТОВ "Сталь ХХІ".
3.2. ТОВ "Сталь ХХІ", обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили положення статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини 2 статті 215 764 Цивільного кодексу України, та не врахували висновки про застосування наведених правових норм, викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 19.11.2019 у справі № 922/781/19, від 05.06.2019 у справі № 910/6828/18, від 13.06.2018 у справі № 910/15540/16, від 12.04.2018 у справі № 911/1654/17. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального права, неправомірно відмовив у прийнятті доказів, якими була обґрунтована апеляційна скарга (щодо нікчемності договору суборенди), та відмовив у задоволенні клопотання про залучення третіх осіб до участі у справі.
У доповненнях до касаційної скарги, скаржник зазначає, що продовження строку оренди майна, яке перебувало в іпотеці, можливе лише після надання згоди іпотекодержателя. При цьому скаржник наводить висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Рентінвест 3000" просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Сталь ХХІ" без задоволення. Позивач зауважує, що правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за чинним договором суборенди доведені, договір суборенди не визнаний судом недійсним, тому судові рішення є законними та обґрунтованими.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.04.2018 між ТОВ "Рентінвест 3000" (орендар) та ТОВ "Сталь ХХІ" (суборендар) укладено договір суборенди № 39-РІ, згідно з яким орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності.
4.2. Згідно з пунктом 1.2 договору за цим договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування. Об`єктом суборенди для цілей цього договору є: виробниче приміщення № 1 площею 1 542,20 м2; відкриті майданчики № 1, 2, 3, 4 площами 25,00 м2, 104, 41 м2 , 25,90 м2, 25,30 м2.
4.3. Відповідно до пункту 1.3 договору строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта та закінчується 31.03.2019 (останній день).
4.4. Пунктом 3.1 договору передбачено, що об`єкт суборенди повинен бути переданий позивачем та прийнятий відповідачем протягом двох діб з моменту укладення договору за актом приймання-передачі.
4.5. За актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2018 позивач передав відповідачу в строкове платне користування: виробниче приміщення № 1 площею 1542,20 м2; відкриті майданчики № 1, 2, 3, 4 площами 25,00 м2, 104,41 м2, 25,90 м2, 25,30 м2.
4.6. Згідно з актами приймання-передачі (повернення частини) приміщення від 31.10.2018, від 31.08.2020 відповідач повернув позивачу з оренди частину приміщень площею 117,70 м2 та 250,80 м2.
4.7. Пунктом 5.1 договору встановлено розмір щомісячної орендної плати у розмірі 89336,25 грн.
4.8. Додатковими угодами № 1 від 12.10.2018, № 3 від 01.08.2019, № 5 від 25.08.2020 розмір орендної плати неодноразово змінювався.
4.9. Відповідно до пунктів 5.6 5.7 договору усі витрати по утриманню об`єкта суборенди несе відповідач.
4.10. Пунктом 5.1.1 договору (у редакції додаткової угоди № 4 від 25.03.2020) передбачено, що орендна плата та експлуатаційні витрати сплачуються відповідачем у безготівковому порядку на поточний рахунок позивача наперед до 10 числа кожного поточного місяця.
4.11. Згідно з пунктом 4.1 договору № 39-РІ від 01.04.2018 (у редакції додаткової угоди № 4 від 25.03.2020) договір набуває чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 30.10.2020, а в частині невиконання фінансових зобов`язань - до повного їх виконання. При цьому, пунктом 5.3 договору № 39-РІ від 01.04.2018 передбачено, що орендна плата нараховується щомісяця починаючи з дати прийняття відповідачем об`єкта суборенди за актом приймання-передачі, по дату фактичного повернення об`єкта суборенди від відповідача до позивача за відповідним актом приймання-передачі.
4.12. Згідно з пунктом 8.1 договору протягом 2 календарних днів з дня закінчення строку суборенди або з моменту припинення дії договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу об`єкт суборенди за актом приймання-передачі.
4.13. За розрахунком позивача, орендна плата та експлуатаційні витрати за договором за період з квітня 2018 року до грудня 2020 року становить 7762374,31 грн.
4.14. Суди установили, що з долучених до матеріалів справи банківських виписок по рахунку позивача, платіжних доручень № 390 від 11.06.2020, № 395 від 11.06.2020, № 399 від 12.06.2020, № 40 від 15.07.2020, № 42 від 16.07.2020, № 58 від 27.07.2020, № 127 від 12.08.2020, № 193 від 21.09.2020, № 206 від 30.09.2020, № 207 від 30.09.2020, № 208 від 30.09.2020, № 189 від 18.09.2020, № 192 від 21.09.2020, № 32 від 09.07.2020 вбачається, що відповідач оплатив оренду та експлуатаційні витрати за період з квітня 2018 року до грудня 2020 року тільки частково, у результаті чого на момент звернення до суду існує прострочена заборгованість у розмірі 1445707,07 грн.
4.15. Спір у цій справі стосується наявності/відсутності правових підстав для стягнення орендної плати та експлуатаційних витрат за договором суборенди за період з травня до грудня 2020 року у заявленому позивачем розмірі.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Сталь ХХІ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі № 910/3334/21.
У судовому засіданні 22.02.2022 з розгляду касаційної скарги ТОВ "Сталь ХХІ" у справі № 910/3334/21 оголошено перерву до 01.03.2022.
Однак із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX.
У зв`язку із введенням воєнного стану судове засідання у справі № 910/3334/21, призначене на 01.03.2022, не відбулося.
Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/637 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/3334/21 у зв`язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.
5.2. З урахуванням Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 910/3334/21 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Сталь ХХІ" належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.4. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про стягнення заборгованості за договором суборенди. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням договору суборенди в частині оплати.
5.5. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частина 3 статті 774 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного України).
За змістом частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 3 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.
За змістом статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
5.6. Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.
5.7. Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що ТОВ "Сталь ХХІ" сплатило орендну плату та експлуатаційні витрати за період з квітня до грудня 2020 року частково, а тому наявна прострочена заборгованість у розмірі 1445707,07 грн. Враховуючи відсутність підписаного між сторонами договору акта приймання-передачі майна про повернення його із суборенди, суд апеляційної інстанції зазначив про обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору (за листопад, грудень 2020 року), тому погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог. Доводи ТОВ "Сталь ХХІ" про невірне застосування місцевим господарським судом положень частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки зазначив, що долученою до відзиву на позовну заяву інформаційною довідкою з Державного реєстру іпотек № 252306386 підтверджується, що державна реєстрація зазначеної відповідачем іпотеки проведена 15.10.2020, тобто після укладення договору суборенди.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.8. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (щодо застосування статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України), від 19.11.2019 у справі № 922/781/19, від 05.06.2019 у справі № 910/6828/18, від 13.06.2018 у справі № 910/15540/16, від 12.04.2018 у справі № 911/1654/17 (щодо застосування статті 764 Цивільного кодексу України); від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18 (щодо застосування статті 203 215 509 627 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах.
5.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.10. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.11. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.12. Так, скаржник стверджує про помилкове незастосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та невмотивованість висновків судів щодо відхилення доводів відповідача про те, що укладення договору оренди, переданого в іпотеку, без згоди іпотекодержателя зумовлює нікчемність цього правочину і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю.
5.13. Скаржник вважає, зокрема, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, а саме:
"75. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
…84. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону."
У справі № 916/3156/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фріз Буд», про визнання недійсним договору про розірвання договору застави майнових прав. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладення якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи частково касаційну скаргу та викладаючи мотивувальні частини судових рішень у редакції постанови, зазначила, що позовна вимога ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряла доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджувала і не спростовувала його, оскільки відповідний аналіз мав бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.
5.14. На думку скаржника, суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, а саме: "За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину."
У справі № 463/5896/14-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до фізичної особи про визнання нікчемним "Договору № 1230475 на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи" від 08.07.2013, укладеного між позивачем, від імені якого діяла фізична особа, та відповідачем. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на неефективність обраного способу захисту.
5.15. Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 916/3156/17, 463/5896/14-ц, Верховний Суд зазначає, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, а також враховувати об`єкт і зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору). З урахуванням наведених критеріїв, суд касаційної інстанції вважає, що наведені висновки стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3334/21, що розглядається.
5.16. Крім того, скаржник наводить доводи про те, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновки щодо застосування частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19, від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18.
5.17. Зокрема, на думку скаржника, не було враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19:
"7.4. Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, дійшли правомірного висновку, що зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Каліпсо Фінанс" (іпотекодержателя) згоди на передання в оренду нерухомого майна за договором оренди та договором суборенди; відповідачем та третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не доведений факт отримання відповідної згоди іпотекодержателя, договір оренди та договір суборенди є нікчемними та визнання їх недійсними судом не вимагається.
На виконання умов договору суборенди, позивач сплатив позивачу забезпечувальний платіж у розмірі 302400 грн.
Оскільки договір суборенди є нікчемним та, відповідно, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення сплаченого позивачем забезпечувального платежу у розмірі 302400 грн."
У справі № 910/3127/19 предметом позову були вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" (суборендаря) до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.Камертон", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванград Брок", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", про стягнення 574560 грн, з яких: 302400 грн забезпечувального платежу та 272160 грн орендної плати. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди, укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", а також договір суборенди, укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним внаслідок прямої вказівки закону (статті 12 Закону України "Про іпотеку"), оскільки нежитлові приміщення, які були передані в оренду та суборенду, знаходились в іпотеці, а іпотекодержатель не надавав згоду на їх передачу в оренду, що, на думку позивача, є підставою для повернення йому забезпечувального платежу та орендної плати.
5.18. На думку скаржника, суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18, а саме:
"У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України).
Аналіз статті 205 ЦК України свідчить, що волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися в: певних діях; мовчанні; усній формі; письмовій (електронній) формі. Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України). Традиційним прикладом такого випадку виступає конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction). Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).
Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що: (а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; (б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. При поновленні договору відбувається продовження договірних зв`язків після закінчення строку договору найму, коли наймач продовжує користуватися майном і відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі.
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/13857/17 (провадження № 61-8071св21) вказано, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
5.19. У справі № 263/11275/18, на яку послався скаржник, фізична особа (орендар) звернулася із позовом до власника орендованого приміщення про усунення перешкод у користуванні приміщенням. Позов мотивовано тим, що позивач орендує нежитлове приміщення на підставі договору оренди. Проте, між попереднім власником та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу орендованого приміщення, і з цього часу відповідач як новий власник перешкоджає їй користуватися орендованим приміщенням. Відповідно до умов договору оренди від 01.07.2016 строк дії договору становить два роки до 01.07.2018; пунктом 4.2. договору передбачена його пролонгація у випадку, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору письмово не заявить про його припинення. Оскільки сторони не заявляли про припинення договору оренди, вказаний договір є продовженим на два роки до 01.07.2020. Позивач своєчасно сплачує орендну плату, проте відповідач перешкоджає користуватися орендованим приміщенням. У свою чергу власник приміщення звернувся із позовом про розірвання договору оренди. Суд касаційної інстанції ухвалив рішення у справі про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням та про відмову у розірванні договору оренди. Верховний Суд, зазначивши, що суди встановили обставини передання орендованого приміщення в іпотеку та відсутність згоди іпотекодержателя на поновлення договору оренди, дійшов висновку, що поновлення договору оренди на строк до 01.07.2020 є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків, тому договір оренди припинився 30.06.2018. З цих же підстав касаційний суд зазначив про відсутність підстав для задоволення вимог про розірвання договору, оскільки такий договір припинено.
5.20. Таким чином, висновки у справах № 910/3127/19, № 263/11275/18, на які посилається скаржник, пов`язані зі встановленням нікчемності договорів найму/оренди/суборенди, та врегульовані положеннями частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".
5.21. Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Отже, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц).
5.22. У справі № 910/3334/21, яка розглядається, відповідач зазначав про обставини нікчемності договору суборенди. А саме, у запереченнях на відповідь на відзив від 08.06.2021, відповідач стверджував про відсутність у ТОВ "Рентінвест 3000" права передавати ТОВ "Сталь ХХІ" в суборенду орендоване ним приміщення та недійсність (нікчемність) договору суборенди з посиланням на відсутність згоди іпотекодержателя на передання майна в оренду (суборенду). На підтвердження своїх доводів відповідач долучив до відзиву на позовну заяву інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.04.2021 № 252306386.
5.23. Колегія суддів вважає, що зазначені скаржником доводи щодо неврахування судами висновків щодо застосування частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, частині 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19, від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому, статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з частиною 3 вказаної статті відповідач повинен подати до суду докази разом з поданням відзиву. Згідно з частиною 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).
5.24. Так, на підтвердження своїх доводів, щодо нікчемності договору суборенди у зв`язку з державною реєстрацією іпотеки майнового комплексу, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, частина якого була передана відповідачу в суборенду, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.04.2021 № 252306386.
Суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача щодо укладення договору суборенди без згоди іпотекодержателя, зазначив, що матеріали справи не містять копії чи оригіналу іпотечного договору від 25.12.2007, на який посилається відповідач, а також не містять доказів наявності заперечень іпотекодержателя Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестохіллс Веста" (далі ТОВ " Інвестохіллс Веста") щодо укладення договору суборенди. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, встановив, що, за змістом долученої до відзиву інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 252306386, державна реєстрація іпотеки проведена 15.10.2020, тобто після укладення договору суборенди від 01.04.2018. Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважила, що з наданої інформації в описі об`єкта неможливо ідентифікувати (ані за площею, ані за назвою), що передане за договором суборенди майно на час укладення вказаного правочину були обтяжені заставою, що могло бути підставою для застосування положень спеціального законодавства.
5.25. Колегія суддів зазначає, що висновки судів у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частині 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку") та не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/3127/19, від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18, оскільки зроблені судами на підставі оцінки прийнятих відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України доказів. Тому аргументи скаржника про невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам, викладеним у зазначених постановах, відхиляються колегією суддів.
5.26. Скаржник посилається на те, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 922/781/19, а саме:
"Разом із тим відповідно до статей 6 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що за змістом пункту 10.4 договору оренди №7 підставою для пролонгації договору оренди є, по-перше, відсутність заяви однієї із сторін про припинення цього договору, а по-друге, оформлення продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди як невід`ємної частини цього договору, що відповідає загальним правилам цивільного та господарського законодавства і виключає підстави вважати договір оренди автоматично пролонгованим.
Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №910/6828/18, від 13.06.2018 у справі №910/15540/16 та від 12.04.2018 у справі №911/1654/17.
З огляду на те, що у пункті 10.4 договору оренди №7 сторони за взаємною згодою визначили однією із передумов його пролонгації укладення додаткової угоди про продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, та зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів визнання зазначеного пункту договору недійсним у відповідній частині (презумпцію правомірності правочину згідно зі статтею 204 ЦК України), колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про припинення дії договору оренди №7 з 01.01.2019 у зв`язку з неукладенням між сторонами відповідної додаткової угоди, який (висновок) обґрунтовано покладено в основу оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог про виселення ПМНВП "Діалог" із займаних нежитлових приміщень та зобов`язання передати їх Орендодавцю."
У справі № 922/781/19, предметом позову були вимоги Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" до Приватного малого науково-виробничого підприємства "Діалог" про стягнення 185446,89 грн та виселення з нежитлових приміщень. про стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна, зокрема орендної плати, пені, інфляційних втрат, 3% річних; стягнення заборгованості за договором по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна; виселення з нежитлових приміщень. Позовна заява обґрунтовувалася неналежним виконанням орендарем своїх договірних зобов`язань щодо внесення орендних платежів та відшкодування витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, а також обставинами припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії. Суди задовольнили позовні вимоги з огляду на доведеність обставин прострочення виконання орендарем зобов`язань, а також, зважаючи на припинення з 01.01.2019 дії договору оренди у зв`язку з неукладенням між сторонами додаткової угоди про продовження строку дії цього договору на 2019 рік та зумовлений цим обов`язок відповідача звільнити об`єкт оренди.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними, оскільки спірні правовідносини у справі № № 922/781/19 були врегульовані положеннями статей 18, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у той час як у справі № 910/3334/21, що розглядається, спірні правовідносини щодо продовження користування майном після закінчення договору оренди врегульовані статтею 764 Цивільного кодексу України. Крім того, у справі № 910/3334/21, що розглядається, суди установили, що, за змістом пункту 5.3 договору, орендна плата нараховується щомісяця, починаючи з дати прийняття відповідачем об`єкта суборенди за актом приймання-передачі, до дати фактичного повернення об`єкта суборенди від відповідача до позивача за відповідним актом приймання-передачі.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.27. У розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження є, зокрема, визначене пунктом 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у необґрунтованому відхиленні судом клопотань про витребування, дослідження або огляд доказів або іншого клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
5.28. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального права, неправомірно залишив без розгляду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, якими, як зазначає скаржник, була обґрунтована апеляційна скарга (щодо нікчемності договору суборенди).
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, докази, які учасник справи не подав у встановлений судом строк, можуть бути прийняті судом за умови надання таким учасником доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції із зазначенням/підтвердженням причин, що об`єктивно не залежали від нього.
5.29. Разом із тим, відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
5.30. Так, у клопотанні про долучення доказів до матеріалів справи від 01.10.2021, ТОВ "Сталь ХХІ" зазначало про те, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 було встановлено, що учасники судового процесу можуть подати, зокрема, заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 ТОВ "Сталь ХХІ" отримало поштою 24.09.2021, тому кінцевим строком для подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи є 04.10.2021.
Відповідно до фіскального чеку, поштової накладної № 1402601887066 та опису вкладення, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та долучені до нього документи подані до апеляційного суду 02.10.2021.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 2 статті 118, частину 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України, встановив, що 05.10.2021 надійшло від ТОВ "Сталь ХХІ" клопотання про долучення доказів, тому його необхідно залишити без розгляду, як таке, що було подано поза межами встановлених судом в ухвалі від 30.08.2021 процесуальних строків без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
Оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено, що строк на подання заяв, клопотань, встановлений ухвалою суду від 30.08.2021, пропущено, то застосував наслідки, встановлені положеннями статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи, що ТОВ "Сталь ХХІ" не спростувало висновків суду апеляційної інстанції, не надало доказів отримання 24.09.2021 ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021, доводи скаржника є необґрунтованими.
5.31. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про залучення третіх осіб, зокрема, ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" (далі ТОВ "Стар Реалті").
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Отже, норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо таких осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі стосується обставин наявності/відсутності правових підстав для стягнення орендної плати за договором суборенди, укладеним між сторонами спору. Проте відповідач обґрунтовував необхідність залучення третіх осіб тим, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача платежів за договором суборенди порушують права власності ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" щодо отримання прибутку від свого майна, а в частині необхідності залучення ТОВ "Стар Реалті" відповідач зазначав, що воно є належним орендарем, а тому відповідач, починаючи з листопада 2020 року, сплачує йому орендні платежі.
Водночас суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання ТОВ "Сталь ХХІ", та дослідивши матеріали справи, установив, що відповідачем не наведено належного обґрунтування, яким чином рішення у даній справі, яке стосується питання стягнення з відповідача суми основаної заборгованості за договором суборенди, може вплинути на права та обов`язки ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та ТОВ "Стар Реалті". Оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтував мотиви відхилення клопотання, доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
5.32. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь ХХІ" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі № 910/3334/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова