№ 910/361/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/361/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Міністерства оборони України - Сажієнко І. О.,

Київського квартирно-експлуатаційного управління - Сажієнко І. О., Науменко Я. М.,

Київської міської ради - Пилипчук І. І.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» - Гаврика А. В.,

Головного управління Держгеокадастру у м. Києві - Шевчук О. П.,

Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 (у складі колегії суддів: Агрикової О. В. (головуючий), Мальченко А. О., Чорногуза М. Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 (суддя Смирнова Ю. М.)

у справі № 910/361/21

за позовом Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп», Головного управління Держгеокадастру у м. Києві,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»,

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулося (далі - Київське КЕУ) до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» (далі - ТОВ «Лендер Груп»), Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, в якому просили:

- витребувати у ТОВ «Лендер Груп» на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитловий будинок за адресою: вул. Медова, 1г, м. Київ, загальною площею 330 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1130703780389;

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради Х сесії VIII скликання від 13.02.2020 № 107/8277 «Про передачу ТОВ «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_3, 1г у Солом`янському районі м. Києва»;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 800000000000:72:488:0422 у Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 800000000000:72:488:0422 та перенести відомості щодо земельної ділянки кадастровий номер 800000000000:72:488:0422 до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні земельна ділянка та нежитлова будівля (металеве сховище ГП № 17 військового містечка № 268, площею 330,00 кв. м) належать до об`єктів військового майна та є державною власністю. Оскільки уповноваженим органом державної влади жодних рішень щодо відчуження чи реалізації цього майна не приймалось, спірне нерухоме військове майно вибуло з володіння власника не з його волі, а внаслідок незаконних дій сторонніх осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, позов задоволено частково. Витребувано у ТОВ «Лендер Груп» на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитловий будинок за адресою: вул. Медова, 1г, м. Київ, загальною площею 330 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1130703780389; визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради Х сесії VIII скликання від 13.02.2020 року № 107/8277 «Про передачу ТОВ «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_3, 1г у Солом`янському районі м. Києва»; скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 800000000000:72:488:0422 у Державному земельному кадастрі. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2022 року ТОВ «Лендер Груп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/361/21 за касаційною скаргою ТОВ «Лендер Груп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.09.2022.

Міністерство оборони України та Київське КЕУ у відзиві на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять касаційне провадження закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу погоджується з доводами скаржника, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві у відзиві на касаційну скаргу зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та просить прийняти законне та обґрунтоване рішення.

22.09.2022 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Лендер Груп».

28.09.2022 до Верховного Суду надійшли заперечення Міністерства оборони України та Київського КЕУ щодо розгляду письмових пояснень ТОВ «Лендер Груп», в яких позивачі зазначають про безпідставність доводів, викладених у письмових пояснення, та просять залишити ці пояснення без розгляду.

З огляду на зміст зазначених пояснень, скаржником фактично викладено вимогу про доповнення касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

За змістом статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки зазначені пояснення, у яких фактично міститься вимога ТОВ «Лендер Груп» про доповнення касаційної скарги, подано поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 288 ГПК України, такі пояснення залишаються судом касаційної інстанції без розгляду.

КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2022 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ «Лендер Груп» у справі № 910/361/21 на 26.10.2022.

06.10.2022 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Лендер Груп» щодо запиту нових доказів.

19.10.2022 до Верховного Суду надійшли заперечення Міністерства оборони України та Київського КЕУ щодо письмових пояснень ТОВ «Лендер Груп», в яких позивачі просять відхилити доводи скаржника та відмовити у задоволенні касаційної скарги.

26.10.2022 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначений учасник справи не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника зазначеного учасника справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Лендер Груп», Міністерства оборони України, Київського КЕУ, Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1963 року № 647 «Про відвод земельної ділянки Київському вищому інженерно-авіаційному Військовому училищу Військово-повітряних сил під стоянку учбових літаків» оборонному відомству відведено земельну ділянку в Совках Залізничного району під стоянку учбових літаків з розміщенням учбових споруд.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 563-ХІІ «Про земельну реформу» було оголошено з 15.03.1991 всі землі Української РСР об`єктом земельної реформи (пункт 1). Постановлено місцевим Радам народних депутатів, Раді Міністрів Української РСР до 15.03.1991 провести інвентаризацію земель усіх категорій (пункт 5).

Згідно з пункту 1 Указу Президента України від 12.12.1991 «Про Збройні Сили України» відповідно до Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про Збройні Сили України» на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування, створено Збройні Сили України.

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

У 1995 році відповідно до розпочатої в Україні земельної реформи, реалізація якої здійснювалась на підставі Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 563-ХІІ «Про земельну реформу» було проведено інвентаризацію земель Міністерства оборони України в місті Києві, у тому числі земельної ділянки військового містечка № 268.

Матеріалами інвентаризації земель Міністерства оборони України у Залізничному районі м. Києва, проведеної Бюро наукових, проектно-вишукувальних, проектно-технологічних робіт та державної землевпорядної експертизи на підставі спільного наказу голови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністра оборони України від 03.12.1992 № 34/902 «Про інвентаризацію земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України», результати якої затверджено розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406, визначено, що в межах військового містечка № 268 у користуванні Міністерства оборони України перебуває земельна ділянка загальною площею 10,0356 га.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 563-ХІІ «Про земельну реформу», Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 № 15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру», рішення Київської міської Ради народних депутатів від 16.02.1992 № 163, на виконання Технічного завдання на виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж землекористування, затвердженого начальником Київського міського управління земельних ресурсів, було проведено роботи по встановленню зовнішніх меж та визначення площ земельних ділянок в межах кварталів міста Києва, зайнятих підприємствами, установами та індивідуальними землекористувачами незалежно від форм власності.

За результатами виконаних робіт було складено Технічні звіти по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталів відповідних районів міста Києва, які були передані Київському міському управлінню земельних ресурсів, зокрема, Київським державним технічним університетом будівництва та архітектури у 1997 році було розроблено Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу № 72488, обмеженого просп. Повітрофлотським, вул. Медовою, Жуляни, Залізничний район.

Роботи передбачали встановлення та обстеження зовнішньої межі землекористувань в кварталі, виготовлення планів меж, складання актів встановлення та погодження існуючих зовнішніх меж, складання технічного звіту на квартал, абрисів, планів (описів) встановлених меж, в тому числі земельних ділянок в межах кварталу № 72488 з кодами з 7248812 по 7248823.

У Технічному звіті по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу № 72488 в м. Києві, відображено відомості щодо землекористувачів кварталу, в тому числі: в/ч НОМЕР_1 (по АДРЕСА_3 ділянки: № 2 код 7248812; № 3 код 7248813; № 4 код 7248814; № 6 код 7248815; № 1 код 7248816; № 5 код 7248817); в/ч НОМЕР_2 (по АДРЕСА_1); в/ч НОМЕР_3 (по АДРЕСА_2), а також містяться Акти встановлення в натурі межі земельних ділянок в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_4 із зазначенням номерів кутів поворотів меж та назв контурів окремо по кожній із ділянок.

Відповідно до Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 26.08.1997 № 85, чинного у період встановлення зовнішніх меж землекористування кварталу № 72488 в м. Києві, визначено, що метою проведення інвентаризації земель населених пунктів було створення інформаційної бази для ведення державного земельного кадастру, регулювання земельних відносин, раціонального використання і охорони земельних ресурсів, оподаткування.

Враховуючи наведене, судами установлено приналежність земельної ділянки площею 10,0356 га до земель оборони, її входження до складу військового містечка № 268 та використання підрозділами Міністерства оборони України за цільовим призначенням.

Згідно з розпорядженням Державного секретаря Міністерства оборони України від 14.06.2003 № 17 «Про передання військового майна військового містечка № 268 до сфери управління Міністерства освіти і науки України» та рішенням Міністра оборони України від 04.12.2002 № 148/1859 до сфери управління Міністерства освіти і науки України на баланс Національного авіаційного університету для подальшого його використання Державним музеєм авіації передано будівлі і споруди у кількості п`яти одиниць, які розташовано на земельній ділянці 72:488:061 (номер у міському земельному кадастрі міста Києва) площею 7,1 га.

Отже, у користуванні Міністерства оборони України та на обліку Київського КЕУ в межах військового містечка № 268 залишилась земельна ділянка площею 2,9173 га.

Відповідно до форми 405 (відомість наявності та використання земельних ділянок Міністерства оборони України станом на 01.01.2020) зазначена земельна ділянка перебуває на обліку Київського КЕУ в межах військового містечка № 268.

Відповідно до пункту 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282, військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об`єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» перебачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Відповідно до акту прийому-передачі будівель, споруд і територій військового містечка, затвердженого начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління від 29.11.2006, на виконання Директиви Міністра оборони України від 25.07.2006 № Д-322/1/010, Васильківською квартирно-експлуатаційною частиною району було передано, а Київським КЕУ прийнято будівлі та споруди військового містечка № 268, згідно з переліком будівель і споруд - опис № 1, що є невід`ємною частиною акту (Додаток № 1 до акту), у тому числі будівлю металевого сховища № 17 (по генплану).

Судами установлено, що в межах військового містечка АДРЕСА_5 розміщені об`єкти нерухомого військового майна, зокрема: будівлі та споруди, які в різні періоди були закріплені і використовувалися різними військовими частинами Збройних Сил України, перебували у власності держави, уповноваженим органом управління якими є Міністерство оборони України.

Так, нежитлова будівля металевого сховища № 17 (по генплану) має статус нерухомого військового майна, яке відповідно до положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» може використовуватись виключно за цільовим та функціональним призначенням.

У подальшому, відповідно до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу виникла потреба розпочати роботи з будівництва автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни), яка частково займатиме земельну ділянку військового містечка № 268 Міністерства оборони України.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.01.2010 № 20 «Про будівництво під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі» в рамках підготовки до проведення чемпіонату з футболу «Євро-2012» доручено КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» у 2010 році забезпечити розробку проектно-кошторисної документації та після її затвердження у встановленому порядку приступити до виконання робіт з будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до Міжнародного аеропорту «Київ» і завершити будівництво у 2011 році.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08.02.2011 № 171 «Про затвердження проекту будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі» затверджено проект будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до Міжнародного аеропорту «Київ».

За цим проектом під пляму будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до Міжнародного аеропорту «Київ» підпали частина земельної ділянки, будівлі і споруди військового містечка № 268, які належали державі, уповноваженим органом управління якими є Міністерство оборони України.

Рішенням Київської міської ради від 31.03.2011 № 118/5505 «Про надання земельної ділянки КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» для будівництва під`їзної автомобільної дороги від просп. Червонозоряного (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі м. Києва», зокрема: припинено оборонному відомству право користування частиною земельної ділянки площею 0,95 га, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 14.05.1963 № 647 «Про відвод земельної ділянки Київському вищому інженерно-авіаційному Військовому училищу Військово-Повітряних сил під стоянку учбових літаків» (лист Міністерства оборони України від 13.09.2010 № 220/4810), та віднесено її до земель запасу транспорту; затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва під`їзної автомобільної дороги від просп. Червонозоряного (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі; надано КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» у постійне користування земельну ділянку площею 13,92 га для здійснення зазначеного будівництва (в тому числі за рахунок земельної ділянки площею 0,95 га в межах військового містечка № 268).

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, земельну ділянку площею 0,95 га в межах військового містечка № 268 було передано КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» для будівництва дороги.

У зв`язку з тим, що під пляму будівництва під`їзної автомобільної дороги підпали військові будівлі і споруди військового містечка № 268, Товариством з обмеженою відповідальністю «Джі-Бі-Ем-Фінанс» на замовлення КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» складено висновок про вартість майна - будівель військового містечка № 268, розташованого за адресою: вул. Медова, в/м № 268, м. Київ, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки (склад ПММ за ГП-2 площею 122,00 кв. м, вартове приміщення за ГП-1 площею 88,00 кв. м, металеве сховище за ГП-17 площею 330,00 кв. м, склад за ГП-18 площею 95,00 кв. м та зварювальна майстерня за ГП-19 площею 48,00 кв. м) станом на 31.01.2011 становить 1 810 289,00 грн.

01.06.2011 між КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» та Київським КЕУ Міністерства оборони України було укладено договір щодо грошової компенсації вартості будівель у ринковій вартості об`єктів військового містечка № 268 Київському КЕУ, що підлягають знесенню у зв`язку з будівництвом під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі м. Києва, відповідно до умов якого КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» зобов`язалося компенсувати Київському КЕУ оціночну вартість майна - будівель військового містечка № 268, а саме: складу ПММ за ГП - 2; вартового приміщення за ГП - 1; металевого сховища за ГП - 17; складу за ГП - 18; зварювальної майстерні за ГП - 19, у зв`язку зі знесенням з території будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі м. Києва шляхом сплати грошової компенсації у розмірі 1 810 289,00 грн, а Київське КЕУ зобов`язалося прийняти компенсацію, списати та передати будівлі для їх подальшого розбирання, які розташовані за адресою: вул. Медова, м. Київ, що є власністю Міністерства оборони України та перебуває на балансовому обліку Київського КЕУ.

Судами установлено, що 16.09.2011 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» сплатило на користь Київського КЕУ оціночну вартість майна-будівель військового містечка № 268, а саме: складу ПММ за ГП - 2; вартового приміщення за ГП - 1; металевого сховища за ГП - 17; складу за ГП - 18 та зварювальної майстерні за ГП - 19, у розмірі 1 810 289, 00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі будівель № 1, № 2, № 17, № 18, № 19 військового містечка № 268, що підпадають під будівництво під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі м. Києва від 19.11.2011 у зв`язку з виконанням пункту 2.2 договору КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (перераховано Київському КЕУ кошти в сумі 1 810 289,00 грн платіжним дорученням від 16.09.2011 № 26) та на виконання пункту 3.2 Договору Київське КЕУ передало, а КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» прийняло для розбирання (знищення), списані актами від 17.10.2011 будівлі № 1, № 2, № 17, № 18, № 19 військового містечка № 268, що підпадають під будівництво під`їзної автомобільної дороги. Відповідно до пункту 2 цього акту сторони домовились, що акт про розбирання (знищення) будівлі для можливості зняття об`єкту з обліку в установленому порядку сторони оформлять після розбирання будівлі.

Листом від 27.09.2011 № 008-454 Виконавчий орган Київської міської ради повідомив Міністра оборони України, що з метою уточнення збитків, які можуть бути нанесені Міністерству оборони України у зв`язку з будівництвом автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту поблизу примикання вул. Кіровоградської до міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) у Солом`янському районі, в межах військового містечка№ 268, КП «Київський інститут земельних відносин» було скориговано проектні рішення в частині уточнення меж земельної ділянки, яка підпадає під пляму будівництва автомобільної дороги. Під час виносу меж земельної ділянки в натуру було з`ясовано, що в зону будівництва додатково підпадають будівлі військового містечка № 268, а саме: будівля № 8 (навіс - склад) залишкова вартість 3 344,00 грн; будівля № 9 (склад) залишковою вартістю 1 469,00 грн; будівля № 19 (зварювальна майстерня) залишковою вартістю 17 114,00 грн.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій, під час виносу меж земельної ділянки в натуру Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» були скореговані проектні рішення в частині уточнення меж земельної ділянки, яка підпадає під пляму будівництва автомобільної дороги та встановлено, що в зону будівництва додатково підпадають будівлі по ГП № 9 (склад) та № 8 (навіс, склад), а нежитлова будівля за ГП № 17 - металеве сховище площею 330,00 кв. м в зону будівництва не підпала, оскільки не заважала виконанню будівельних робіт.

За інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до договору купівлі-продажу 1/2 частки нерухомого майна від 31.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 88 (об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1130703780389) ОСОБА_1 здійснив відчуження 1/2 частки нежитлового будинку загальною площею 330,0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Медова, 1г, ТОВ «Лендер Груп»; відповідно до договору купівлі-продажу 1/2 частки нерухомого майна від 31.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 89 (об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1130703780389) ОСОБА_1 здійснив відчуження 1/2 частки нежитлового будинку загальною площею 330,0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Медова, 1г, ТОВ «Лендер Груп».

За результатами укладення зазначених договорів, 31.01.2017 рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери: 33649057, 33649374, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. було здійснено реєстрацію права приватної власності за ТОВ «Лендер Груп» на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1130703780389.

Судами установлено, що підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на нежитловий будинок загальною площею 330,0 кв. м приватним нотаріусом було зазначено свідоцтво, видане 22.12.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстроване в реєстрі за №1908 (бланк нотаріальних документів НВІ № 760934).

Зазначене свідоцтво видано на підставі акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна (предмету іпотеки), затвердженого відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві 22.11.2013, а також протоколу № 1013071/3 від 17.11.2013 про проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

При цьому у свідоцтві зазначено, що раніше це майно належало ОСОБА_2 на підставі рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 03.02.2009 у справі № 249-2009, реєстрація права власності на майно проводилась Комунальним підприємством «Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 23.04.2009 (зареєстровано у реєстровій книзі 229-М, номер запису 15539).

Відповідно до листа Державної судової адміністрації України від 04.12.2020 № 15-22180/20 станом на 02.12.2020 електронної копії судового рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 03.02.2009 у справі № 249-2009 у реєстрі не знайдено.

Зі змісту листа Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.12.2020 №7259 вбачається, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчого провадження де стягувачем або боржником є ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 на виконанні у відділ не перебуває.

Крім того, судами установлено, що відповідно до листа Господарського суду Київської області від 03.12.2020 № 01-22/378/2020 згідно з відомостями бази даних комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2017 частково відновлено справу № 5002-7/249-2009, в частині прийнятих судових рішень, однак предмет спору у справі № 5002-7/249-2009 не стосується об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Медова, 1г, м. Київ та пов`язаних з ним прав. Громадянин ОСОБА_2 не має статусу сторони у цій справі. Рішення Господарським судом Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 у справі № 5002-7/249-2009 не приймалось.

За інформацією наданою Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (лист від 03.12.2020 року вих. № 062/14-13292 (И-2020), згідно з даними реєстрових книг по нежитловому фонду за адресою: вул. Медова, 1г, нерухоме майно на праві власності не реєструвалось.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що 06.03.2017 ТОВ «Лендер Груп» звернулось до Київської міської ради з клопотанням № К- про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_6

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-8000621932017 від 31.08.2017) 31.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, на підставі розробленого проекту землеустрою, було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 800000000000:72:488:0422 площею 0,2784 га, з цільовим призначенням - 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, в категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування; з формою власності - відсутня.

Рішенням Київської міської ради Х сесії VІІІ скликання від 13.02.2020 № 107/8277 «Про передачу ТОВ «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_6 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Лендер Груп» для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_6 у Солом`янському районі м. Київ (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.08, заява ДЦ від 11.05.2019 № 72045-003917636-031-03, справа Д-8188) та передано ТОВ «Лендер Груп» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,2784 га (кадастровий номер 8000000000:72:488:0422, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000621932017) для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_6 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (договори купівлі-продажу від 31.01.2017 № 88 та № 89).

23.02.2021 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Лендер Груп» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 13.02.2020 № 107/8277 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Міністерство оборони України та Київське КЕУ, звертаючись до суду із позовом про витребування майна, визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, обґрунтували свої вимоги незаконним вибуттям земельної ділянки та нежитлової будівлі з власності держави.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку що право держави, а відтак і право позивачів, на спірне нерухоме майно не припинялося, виходячи із сукупності доказів: умови договору грошової компенсації вартості будівель не передбачали перехід права власності на спірне нерухоме майно, акт розбирання (знищення) спірної нежитлової будівлі для можливості знаття об`єкту з обліку оформлено не було, враховуючи скореговані проектні рішення в частині уточнення меж земельної ділянки, яка підпадає під пляму будівництва автомобільної дороги спірна нежитлова будівля в зону будівництва не підпала, доказів припинення права власності на спірне майно відповідачем суду не надано. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, є частиною земельної ділянки 2,9173 га, розташованої в межах військового містечка № 268 та у встановленому законом порядку з державної власності не вибувала. Крім того, спірна земельна ділянка знаходиться поза межами земельної ділянки, переданої КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» для будівництва проїзної автомобільної дороги, а тому приймаючи оскаржуване рішення, Київська міська рада вийшла за межі своїх повноважень. Щодо вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки та перенести відомості щодо земельної ділянки до архівного шару Національної кадастрової системи України, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є передчасними і тому не підлягають задоволенню. Разом з цим, розглядаючи питання щодо застосування позовної давності, суди оцінивши надані докази, дійшли висновку, що позивачами не було пропущено строк позовної давності.

Зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є судові рішення в частині вирішення судом позовних вимог про витребування майна, визнання незаконним та скасування рішення та скасування державної реєстрації земельної ділянки. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки та перенести відомості щодо земельної ділянки до архівного шару Національної кадастрової системи України судові рішення фактично не оскаржуються.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Лендер Груп», обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04. 07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.

Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник посилається на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04. 07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/361/21, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.

Так, у справах № 362/44/17, № 907/50/16, № 916/2128/18, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд розглядав питання щодо дотримання строку звернення до суду за позовними вимогами прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого органу, тоді як у справі № 910/361/21, що розглядається, з позовними вимогами до суду звернувся сам уповноважений орган - Міністерство оборони України та Київське КЕУ.

У справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядалися вимоги міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації. При вирішенні цього спору Верховний Суд керувався Житловим кодексом України.

Натомість, у справі № 910/361/21, що розглядається, судами вирішувалось питання щодо права власності держави на нерухоме військове майно і земельну ділянку, уповноваженим органом управління якими є Міністерство оборони України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що доводи скаржника щодо застосування позовної давності зводяться до його незгоди з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачами не пропущено строк позовної давності та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку наявних в матеріалах справи доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/361/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 04. 07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні зміст, склад учасників та правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

За змістом касаційної скарги, підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій також є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 387 388 Цивільного кодексу України у випадку, коли позивач просить витребувати на його користь нерухоме майно без належним чином підтверджуючих документів права власності на таке майно та підтвердження незаконного вибуття майна із власності.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідного висновку. Так, скаржник не конкретизував, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин та не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ОК «СТ «Стадне» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та встановили обставини, що мають значення для вирішення справи за відсутності належних доказів, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

Разом з цим, доводи скаржника що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,2784 га належить до земель оборони в межах військового містечка № 268 та не входить до складу земельної ділянки площею 0,95 га, право користування якою оборонному відомству припинено відповідно до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 № 118/5505, тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що приймаючи оскаржуване рішення Київська міська рада вийшла за межі свої повноважень.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в решті про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» у справі № 910/361/21, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. В решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 у справі № 910/361/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий